Ребров дійсно життєво необхідний УАФ – це єдиний український тренер, який може побудувати структуру збірних
Хоча цим повинна займатись сама асоціація.
В українському футболі все стабільно – чим більше затягується якась історія, тим більше розділяються думки прибічників та противників певної ідеї. Схожа доля потроху наздоганяє Сергія Реброва та питання його можливого призначення головним тренером збірної. Якщо ще до Нового року та закінчення терміну контракту Олександра Петракова кандидатуру коуча «Аль-Айна» підтримувала ледь не абсолютна більшість, то тепер доводиться все частіше натрапляти критичні відгуки.
Передумов для цього можна знайти вдосталь, навіть логічних та аргументованих. Однак, здається, основна причина полягає у тому, що люди починають втомлюватися від всієї ситуації. В одних лише коментарях до новин/постів Tribuna.com зустрічається багато гнівних меседжів на адресу Реброва:
💬 «Ну не піде, так не піде. Не Карло Анчелотті, щоб навкруги нього танцювати»
💬 «Я вже навіть хочу, щоб Ребров був тренером: щоб всі побачили, що його рівень – це максимум чемпіонат України чи Ірану»
💬 «Носитесь з цим Ребровим наче він одразу ЧС виграє, немає ради, геній»
💬 «Носяться з тим Ребровим наче він якийсь Бог тренерського мистецтва»
💬 «У чому прикол між європейським тренером та українським фізруком обирати другого тільки через його паспорт?»
Щоправда, вступати у дискусії щодо рівня тактичної підкованості Сергія Станіславовича зараз не будемо. Є інший важливий момент, на якому хочеться акцентувати увагу. Річ у тому, що Ребров станом на цю мить є єдиним українським тренером, який здатний побудувати вертикаль збірних. Тобто систему, від якої багато що залежить, але яка після Андрія Шевченка у нас тріщить по швах.
Що взагалі собою являє вертикаль збірних та як вона вибудована в Україні
Якщо у двох словах, то єдина структура національних команд потрібна для того, щоб процес переходу футболістів з однієї вікової категорії в іншу був плавним та «безболісним». Якщо усі рівні збірних працюють за єдиною системою підготовки (це стосується основних принципів гри, взаємодії між ланками тощо), то теоретично це повинно полегшувати адаптацію. Для цього необхідно мати тренерів, які розділяють певні принципи та працюють в одному напрямку. У вигляді прикладу можна навести ті ж Іспанію та Німеччину.
За всю історію Незалежності спроби зробити щось подібне в Україні простежувалися тільки одного разу – за часів Шевченка та його італійського штабу. Зазначимо, що до ідеалу це все не було доведено. Наприклад, на тлі інших яскраво виділявся Петраков, який відмовився змінювати свій підхід, а завдяки перемозі на молодіжному ЧС зберіг посаду та продовжив гнути власну лінію.
Сьогодні про жодну єдину структуру говорити не доводиться. Як мінімум тому, що у головної команди країни немає повноцінного тренера, щоб було від чого відштовхуватися. Адже мета усього процесу – саме якісна підготовка молодих гравців до виступів за дорослу збірну.
З U-21 працює Руслан Ротань, який залишився там ще з часів Шевченка, з U-19 – Сергій Нагорняк, який програв усі 3 матчі еліт-раунду відбору на Євро, у тому числі Люксембургу, з U-17 – Юрій Мороз, який в еліт-раунді обіграв лише Кіпр та поступився Ірландії та Італії. Знайти спільні риси у роботі цих фахівців вкрай складно.
Структурою збірних взагалі-то повинна займатись УАФ, але вона вже вдруге очікує перекласти обов’язки
Розмови про роботу менеджменту УАФ – це щось в стилі розмов про інопланетян, яких насправді не існує (або ж є 1% вірогідності, як і на якісне виконання своїх функцій асоціацією). Побудова системи збірних – це обов’язок найвищого футбольного керівництва. УАФ повинна розробляти план, УАФ повинна обирати коучів, які вписуватимуться у проєкт, УАФ повинна оцінювати кінцеві результати.
Натомість вже вдруге виходить так, що план асоціації – запросити головного тренера, який візьме на себе ці функції. Сумнівів щодо цього немає – на пресконференції з журналістами було підтвердження від Андрія Павелка:
«Ми спілкуємось з Ребровим. Маємо багато спільного у баченні гри наших збірних. Також нам імпонує, що він може привнести в нашу гру іспанську модель. Це стосується не тільки національної, а і юнацької, молодіжної збірної».
У підсумку виникає два варіанти:
1. Робити все не так, як у цивілізованому світі – тобто покластися на тренера та його штаб, а не на асоціацію;
2. Не робити нічого та залишити так, як є.
Відповідно, краще мати хоча б якусь вертикаль, тому вибір на користь першого пункту є очевидним, допоки в УАФ не з’являться компетентні у цьому питанні фахівці (якщо з’являться взагалі, на що очікувати – надто обнадійливо).
І важливо уточнити – так званий «захист» кандидатури Реброва ніяк не виправдовує дії УАФ, яка женеться за ним 2 роки, влаштувавши справжній цирк, про що детально розповідав Олександр Сажко:
Парадокс буде навіть у тому, що УАФ за якихось 5-7 років повністю перевертає все з ніг на голову: спочатку італійська модель Шевченка, потім взагалі про модель ніхто не згадує, а тепер вже іспанська Реброва.
Тут підходимо до найголовнішого – так чому таки «месія», як казав Мирон Маркевич?
Ребров – єдиний український доступний тренер з досвідом побудови вертикалі команд
Відповідь проста – ні в кого з доступних українських тренерів немає успішного досвіду (або ж просто досвіду) роботи з вертикаллю команд. Оцінювати вміння Реброва можна як по періоду в «Динамо», так і в «Ференцвароші».
«Динамо»
У кризовому «Динамо» Ребров у 2014 році отримав повний карт-бланш на побудову системи за власним баченням. Запросив іспанців, кардинально змінив тактику першої команди, підлаштувавши під неї юнацькі колективи, після чого інтегрував молодих виконавців для завдань на високому рівні. В академії тим часом під наглядом іноземних фахівців готувалися кадри, які з часом стали основним активом клубу на тлі відсутності можливості запрошувати якісних легіонерів (йдеться про «пост-Ребровську» еру).
Вертикаль працювала 2 роки, проте на третій дала збій. Хто знає, чим би все закінчилося, якби Ігор Суркіс прийняв пропозиції Реброва щодо розв‘язання проблеми – так-так, та легендарна історія про вимоги продати невмотивованих ветеранів. Одна з умов успішного функціонування єдиної системи – постійний рух, коли молоді виконавці не пересиджують у дублі, поки їхнє місце зайняте 30-річними дядьками, які знаходяться на спаді форми.
Відсутність прогресивної моделі дається взнаки й зараз. Ми бачимо картинку у вигляді непоганих виступів команди U-19 у молодіжній першості та Юнацькій лізі УЄФА під керівництвом Ігоря Костюка, але не бачимо, що юні талановиті динамівці насправді в академії звикають до прямолінійного «бий-біжи», а не до комбінаційного футболу.
Доказ: за даними WyScout «Динамо» U-19 цього сезону йде лідером за кількістю дальніх передач, другим за середньою дистанцією пасів та другим за кількістю втрат (всі показники – у середньому за матч). Інший показовий момент – гра хавбека Олександра Яцика на зимових зборах з основою. Було яскраво помітно, що коли у нього є простір та свобода – то він ледь не «король» центру поля, а коли з’являється тиск з боку суперників – то наче ховається від м’яча та виявлення ініціативи. Антон Царенко є швидше винятком з правил через вроджений талант та футбольний інтелект.
«Ференцварош»
Раціональний підхід українця ефективніше спрацював у «Ференцвароші», адже там він отримав стабільну підтримку від президента. У Реброва не було жодних перешкод у бажанні розлучитися з гравцями, які стають баластом. Натомість він плавно залучав представників академії, яка знову зазнала глобальної реформації, як і в Києві.
Інвестицій у цю справу ніхто не шкодував, а в основі з’являлися 20-річні футболісти. Вигоду для клубу оцінюємо за сухими фактами:
➡️ рекорд «Ференцвароша» за очками у чемпіонаті;
➡️ три чемпіонства поспіль з солідним відривом (до цього у країни було 5 різних переможців за 6 років);
➡️ історичне потрапляння у групу Ліги чемпіонів.
Однак чи треба нам жити мріяти про хороший футбол збірної, який там намагатиметься вибудовувати Ребров?
Однозначно так. Згадуємо історію, яка наводилася на початку матеріалу – люди починають втомлюватися від хаосу у збірній та потрохи відмовляються вимагати від національної команди якісної гри, закликаючи до прагматизму через «низький рівень виконавців». У коментарях до новин про матч з Англією та провал збірної U-19 зустрічалося навіть таке: «Молодь повністю вбита тупим дир-дир», «Ми повинні були стати іспанцями? Ідіоти, треба було берегти свої сильні сторони».
Але ж найкращий свій відбірковий цикл в історії Україна видала з «дир-диром» Шевченка перед Євро-2020. Але ж у розпорядженні нового тренера будуть такі футболісти у центрі поля, як Зінченко, Судаков, Шапаренко, Маліновський. Але ж у нас на декілька років вперед сформувалася пара «пасуючих» центрбеків Матвієнко-Забарний (Ілля попри змазану осінню частину значно додав у статистичних показниках роботи з м’ячем). Але ж у нас в атаці тепер є Циганков та Мудрик.
І насправді це не обов'язково повинні бути крайнощі типу обов'язковий «дир-дир» по всіх національних командах. Головне, щоб все було продумано та систематизовано в загальну вертикаль збірних. З тренером, який знає, що робить, та не зациклений не одному стилі. А саме таким є Ребров.
Іноземного тренера потрібно запрошувати під готову систему – зараз її немає
Днями Фабріціо Романо сколихнув інфопростір новиною, що новим кандидатом у збірну може стати Славен Билич. Запрошувати іноземного фахівця, який відповідає вимогам вже вибудованої моделі національних команд – окей, дуже хороша ідея. Однак в сьогоднішніх обставинах це нагадує якийсь короткостроковий проєкт, бо ніякої структури немає. А те, що умовний Билич у чужій країні виявлятиме неабияку ініціативу у цьому питанні – не сильно віриться.
Скептицизм щодо Реброва останнім часом виникає через відсутність чіткої заяви про готовність підписати контракт. Проте давайте шукати винних в іншому місці. Все ж це УАФ влітку 2021-го повідомила йому, що Шевченко залишається, після чого Сергій знайшов собі клуб. І все ж це УАФ весною минулого року повідомила, що Петраков заслужив відпрацювати плей-оф відбору ЧС-2022.
Що твориться у перемовинах – достеменно невідомо, адже дані місцевих інсайдерів суттєво відрізняються (від конфронтацій Єрмака та Павелка від Співаковського до 99,9% на призначення Реброва від Циганика). Хай там як, але у нас хоча б є інтерв’ю Ротаня, де він зізнавався, що першим до нього з приводу збірної телефонував Ребров, а не сам Павелко.
Також у багатьох з‘являються сумніви, чи здатна УАФ виконати фінансові вимоги Реброва та чи готовий сам тренер відмовитися від великих грошей в ОАЕ. Павелко на пресконференції заявляв, що проблем із зарплатою не буде:
🗣 «Ребров заробляє в Еміратах дуже гарні гроші, але він готовий прийти на зовсім, зовсім, зовсім інші умови.
Я знаю, що йому пропонують продовжити контракт з підвищенням умов. Але він бачить роботу в Україні як особливо важливу саме зараз, під час війни».
Якщо ж остаточно стане відомо про відмову Реброва за його ж ініціативи, тоді так, питань буде багато.
Фото: «Аль-Айн», УАФ, Valerio Pennicino/UEFA via Getty Images, dynamo.kiev.ua, Serhii Supinsky/AFP via Getty Images
