Поділ на футбольні асоціації за материками нині неактуальний. Концепція нової конфедерації футболу Близького Сходу
Актуальна на тлі розширення чемпіонату світу ідея.
Нині футбольний світ поділений на 6 континентальних конфедерацій: європейську УЄФА, американські КОНКАКАФ та КОНМЕБОЛ, азійську АФК, африканську КАФ та океанійську ОФК. Відповідно до них відбуваються континентальні відбори на чемпіонат світу та внутрішні чемпіонати цих материків.
Але є також і певні нюанси в цьому континентальному поділі, який не завжди відповідає географії через етнокультурні, політичні та суто спортивні питання. Так, південноамериканські Гайана, Суринам та Французька Гвіана через свій низький рівень на тлі країн-сусідок та більшу близькість за мовою й етносом до країн Карибського басейну належать до північноамериканської конфедерації.
У Азію потрапила збірна Австралії, якій в якийсь момент набридло обігрувати Американські Самоа та всілякі інші Тувалу з двоцифровими рахунками в Океанії. За тим самим принципом в Європу "переїхав" азійський Казахстан, який став справжньою перлиною відбіркових турнірів УЄФА завдяки тому, що може в себе вдома обіграти чи не кого завгодно, стомленого довгим перельотом та зміною часових поясів.
Окрім того, збірна Ізраїлю після кількох десятиліть поневірянь спершу в Азії, де мала проблеми з цькуванням та ігноруванням від арабських збірних, потім в Океанії, яка на той момент була єдиною готова прихистити дискредитовану команду, врешті-решт осіла в УЄФА. Не через політику, а просто так вийшло, що Кіпр, Туреччина та країни Кавказу теж опинилися в європейській конфедерації, будучи географічно розташованими в Азії.
Нині ж ситуація з іграми національних збірних дещо врівноважилася й політика майже не втручається в конфігурацію футбольної географії, за винятком кількох локальних конфліктів на кшталт сербсько-косовського чи вірмено-азербайджанського, які можна вирішити простим розведенням збірних у відбіркових матчах.
Проте тут постало інше важливе питання: рівень команд, зокрема у Африці та Азії. Погодьтеся, країнам типу Малаві й Мозамбіка за свято побачити зірок рівня Салаха на своїх стадіонах під час відбіркових матчів, але яка до того різниця, коли північноафриканські команди у 90% випадків в одну калитку виносять південноафриканські. Так само й на клубному рівні: минулого разу неарабський клуб, а саме південноафриканський «Мамелоді Сандаунз», вигравав африканську ЛЧ аж у 2016 році.
З тих пір лише раз за 6 сезонів неарабський клуб бодай грав у фіналі: інший клуб із ПАР «Кайзер Чіфс» програв у 2021 році єгипетському «Аль-Ахлі».
Подібна ситуація спостерігається з арабськими країнами і в Азії: нафтові гроші шейхів Перської Затоки дозволяють запрошувати зірок у Саудівську Аравію, Катар та ОАЕ, що сприяє тому, що останнім часом близькосхідні ліги відірвалися за своєю популярністю далеко навіть від корейської, китайської, японської та австралійської. Так, в ЛЧ Азії це поки не дає свої плоди, адже цьогоріч її виграла «Урава», проте відрив арабських ліг і за рівнем виглядає лише питанням часу з огляду на те, які трансфери саудити запланували на це літо.
Це не кажучи вже про те, що левова частка азійських турнірів збірних відбувається саме на Аравійському півострові, так що країни Далекого Сходу та Центральної Азії можуть відчути себе обділеними топ-футболом.
Нині ми бачимо матчі між арабськими командами Африки та Азії хіба на рівні мундіалів. Так, на минулому клубному ЧС ми побачили запекле протистояння між марокканським «Відадом» і аравійським «Аль-Хілялем», яке з двома червоними картками завершилося лише в серії пенальті перемогою гостей (адже Марокко приймало той турнір). Погодьтеся, спостерігати його було значно цікавіше, ніж різнокультурний матч між «Аль-Ахлі» та «Сіетлом» у цьому ж раунді.
Окрім того, значну роль також відіграє відстань. У Європі часто вважають за екстремальну подорож між Казахстаном та Ісландією, а у Азії таких матчів можуть назбиратися десятки – між Близьким Сходом та Південно-Східною Азією, а також у Африці між країнами півночі та півдня континенту. Так, відстань між Ліваном та Східним Тімором вдвічі більша за відстань між Рейк'явіком та Астаною і становить аж 10 з половиною тисяч кілометрів, котрі сучасний пасажирський літак без пересадок долає приблизно за 14 годин.
Тож навіщо роз'єднувати фактично сусідні країни, що розмовляють однією мовою й мають спільну культуру, по різних конфедераціях? Межа між Африкою й Азією є доволі умовною: Єгипет має сухопутний кордон із Ізраїлем та Палестиною, що сприяло поширенню арабської культури по всьому Близькому Сходу включно із регіоном Сахари. Тож за основу нової конфедерації я взяв саме арабський світ, але не ним єдиним можна побудувати нову футбольну асоціацію Близького Сходу.
Так, до 25 арабських країн (Марокко, Мавританія, Західна Сахара (курсивом, бо ця країна є невизнаною та не є членом ні ФІФА, ні КАФ), Алжир, Туніс, Лівія, Єгипет, Чад, Судан, Еритрея, Джибуті, Сомалі, Коморські острови, Сирія, Ліван, Йорданія, Палестина, Ірак, Кувейт, Саудівська Аравія, Бахрейн, Катар, ОАЕ, Оман і Ємен) я додав персидські (Іран, Афганістан, Таджикистан, Пакистан) та тюркські (Узбекистан, Киргизстан, Туркменістан, Казахстан, Азербайжан, Туреччина – останні три написав курсивом, бо не факт, що вони погодяться залишити УЄФА задля цього експерименту).
Ви, звісно, скажете: «Зачекай-но, ти ж сам казав, що арабські збірні мають грати з сильними командами свого рівня – що тоді тут забули Чад, Еритрея, Джибуті та Пакистан?». Відповідь проста: ми ж ділимо країни не за рівнем їхніх національних збірних, а за культурною складовою. Тим паче, свої Сан-Марино мають бути в кожній конфедерації, окрім, хіба що, КОНМЕБОЛ, хоча там країн-членів в принципі не так багато.
В підсумку утворюється сьома міжнародна футбольна конфедерація з 35 членами, а в АФК та КАФ залишаються країни з питомо азійськими та африканськими культурами відповідно. Так, чи знали ви, що рівень расизму проти темношкірих в Алжирі та Єгипті випереджає Україну? Звісно, на перших порах це знизить рівень футболу в цих двох конфедераціях, але в той же час це дасть необхідний поштовх збірним-аутсайдерам, яким тепер не варто буде боятися ігор з грізними арабами. Тим паче, що і без арабів у цих континентах є доволі сильні збірні на кшталт Сенегалу, Камеруну, Японії та Республіки Корея. Ба більше, африканським грандам, таким як Нігерії та Кот-д'Івуару, навіть не вистачило місця на минулій світовій першості.
Що стосується саме переваг для членів новоствореної Близькосхідної Футбольної Конфедерації (далі – БФК), то одним із головних плюсів буде те, що в окремій конфедерації вони точно не зустрінуться зі своїми заклятими ворогами, такими як Ізраїль, Вірменія, Малі та Ефіопія для окремих її членів. Єдині дві збірні, кого доведеться розводити, це Марокко і САДР (Західна Сахара).
Другим плюсом є розширення чемпіонату світу до 48 команд з 2026 року. Причому це розширення відбудеться не за рахунок сильнішої УЄФА, а за рахунок слабших конфедерацій. Так, нові місця будуть розподілені наступним чином: плюс 3 для УЄФА, 1 для ОФК, 4 для АФК, 3 для КОНКАКАФ, 2 для КОНМЕБОЛ і 4 для КАФ. Саме КАФ та АФК мають найбільше нових квот і цікавлять нас так само найбільше.
Чи не здається вам, що за відсутності більшості ісламських країн у АФК та КАФ їм буде достатньо 4 і 5 квот відповідно, як зараз? Навіть якщо додамо по одній новій квоті для кожної, то отримаємо цілих 6 вакантних місць для БФК. Уявімо, що через падіння рівня КАФ їх, як і БФК, додали в міжконтинентальні стики, тож забираємо одну квоту для третього міжконтинентального стикового матчу. Таким чином, БФК отримує цілих 5,5 місць на чемпіонаті світу за його розширення, що дорівнює азійській квоті. У підсумку ми маємо наступні квоти по континентах на ЧС-2026 за умови створення Близькосхідної конфередації:
1. УЄФА – 16.
2. АФК – 5,5.
3. КАФ – 6,5.
4. КОНКАКАФ – 6,5.
5. КОНМЕБОЛ – 6,5.
6. ОФК – 1,5.
7. БФК – 5,5.
Я провів розподіл команд БФК на кошики і таким чином визначив приблизний вигляд відбіркових груп (кошики – по вертикалі, групи – по горизонталі). Напряму на чемпіонат світу виходять 5 найкращих перших місць своїх груп, а місце в міжконтинентальному плей-оф визначиться між найгіршою серед перших, усіма другими місцями та найкращою серед третіх місць: три раунди між вісьмома збірними.
І наостанок ще одна неочевидна перевага утворення сьомої конфедерації (будь-де, необов'язково на Близькому Сході, хоч в Антарктиді). Так, можна буде відродити Кубок Конфедерацій так, щоб він став справді Кубком Конфедерацій – не давати пряму путівку чемпіонам світу, а розіграти його між 7 чемпіонами конфедерацій та країною-господарем.
Як ви ставитеся до моєї ідеї сьомої континентальної конфедерації на Близькому Сході? Ставте свої плюси, мінуси, залишайте коментарі зі своєю думкою та підписуйтеся на мій канал «Їксперґ» у Telegram!
