«Продай свисток, купи совість». Вся краса андеграундного футболу на матчі «Оболоні» та «Миная»

Вдруге в сезоні і в принципі в житті я побував на домашньому матчі «Оболоні». І якщо на березневій грі проти «Дніпра-1» був вайб товарняка, де велика частина стадіону не цуралася підтримувати гостей, то з «Минаєм» вийшла справжня заруба як на полі, так і на трибунах. Хоч тепер глядачів було значно менше, але видно було, що вони прийшли саме на «Оболонь», а не на суперника, і палко підтримували господарів.

Я прийшов на матч сильно заздалегідь, десь о 12:25, тож був здивований, коли не побачив черги на вхід, та й узагалі біля стадіону не було ніякого відчуття, що за півгодини там розпочнеться матч Прем'єр-Ліги. До речі, через ремонт власного автобусу «Минай» приїхав на автобусі «Оболоні».

Перед матчем мені вдалося перетнутися з його коментатором Віталієм Волочаєм, який підписаний на мій Телеграм-канал (беріть з нього приклад). Я сказав йому, хто я є, і він усміхнувся, сказавши, що це улюблений Телеграм студії «Суспільного». Тоді ж я зустрівся ще з одним своїм підписником, який теж прийшов на матч.

Цього разу я вирішив купити квиток на нижній ряд, а не на найвищий, як минулого разу – щоби краще бачити поле і, як виявиться пізніше, насолоджуватися грою в самотності, коли ніхто не тисне з сусідніх сидінь, адже за битка тамтешні місця справді затісні. Місце моє було прямо перед лавкою «Миная», тож я добре чув емоції Любеновича (тільки не було чутно, що саме і якою мовою він говорив). Желько і сам після матчу зізнався, що ця гра зʼїла чимало його нервів.

Вилучення Рибки пішло на користь «Оболоні», яка після того перестала атакувати і закрила «Минаю» шлях до контратак на чолі з Устименком, одна з яких і призвела до червоної картки воротарю господарів. За ті 10 хвилин, які легендарний голкіпер провів на полі, він навіть спробував себе у ролі тренера та гучно крикнув «Не фоли» своєму партнеру, який в цей час був в атаці на іншому кінці поля. Вилучення вболівальники сприйняли гідно, проводжаючи Рибку з поля оплесками підтримки та скандуванням його прізвища. За це воротар потім повернувся на поле вже після фінального свистка і роздав трохи автографів.

Але до суддівства все одно на трибунах було чимало питань. Вже прийшовши додому, я переглянув усі спірні моменти і зрозумів, що всі рішення були по ділу, але на стадіоні повторів не було і все виглядало так, ніби Козиряцький топить «Оболонь». Крім вилучення та пенальті, яке він ще й змусив перебити після сейву Федорівського, арбітр на думку глядачів кілька разів пошкодував «минайочків», не давши їм жовті картки у ситуаціях, де давав їх «броварям». Хоча все ж закінчилося це урівнянням складів якраз за дві жовті Корнійчука.

У перерві я також пройшовся вздовж поля і помітив виїзну студію УПЛ ТБ з Мариною Машкіною, яка чекала на своє включення в компанії з гравцем «Минаю» Богданом Чуєвим. Поруч із цим кутом поля також розташований сектор ультрас «Оболоні», які весь матч заряджали по-своєму, але у нас у кузьмичів була своя атмосфера.

Крім класичних нецензурно-гомофобних скандувань на адресу судді після неоднозначних рішень, уболівальники відзначилися ще й оригінальними та більш культурними вигуками. Один вболівальник крикнув арбітру «Продай свисток, купи совість!», а інші – «За скільки тебе купили? Банка «Живчика» і суди на нашу користь!». Так чи інакше, але після цього вигуку арбітр став більш лояльним до «Оболоні». Після матчу, коли бригада арбітрів залишала поле, вболівальники провели її свистом.

Також один із фанатів відзначився цікавим тиском на гравців гостей. Вочевидь, побачивши песця на емблемі «Минаю», він сприйняв його за собаку і постійно кричав їхнім футболістам «Брось мʼяч». Найбільш оригінально він звернувся до Петька, якому після зіткнення, яке призвело до пенальті в ворота «Оболоні», перемотали голову. Бинти були кольору шкіри, і волосся визирало з під них невеличкою копицею, тож цей уболівальник обізвав капітана «Минаю» ананасом.

Але найбільше заряджали на секторі кілька дітей, які сиділи прямо за мною. Вони були персональними прихильниками Сергія Суханова і весь матч чекали на його появу, яку супроводжували скандуванням його прізвища, хоч він виходив і не сам, а разом із Ігорем Мединським. Та й усю команду вони чудово підтримували – настільки, що під кінець весь сектор приєднувався до скандувань, які вони вигукували.

Гра загалом вийшла чудовою. Вболівальники побачили все: три червоні, дві з яких гравцям, два голи, порятунок господарів від поразки, взятий пенальті. «Оболонь» не цуралася атакувати в меншості, особливо після пропущеного голу, тож цілком логічно швидко зрівняла. Після вилучення у складі «Минаю» господарі повністю перехопили ініціативу та цілком могли претендувати на переможний гол. Це зовсім не було схоже на гру з «Дніпром-1», де обидві команди не надто прагнули атакувати і кволий гол з кутового став чи не єдиним небезпечним моментом в принципі. Можливо, цього разу далася взнаки не лише турнірна принциповість, а й краща погода та чудовий стан газону.

Після матчу, крім Рибки, інші футболісти «Оболоні» не дуже горіли бажанням підходити до вболівальників, серед яких більшість була дітьми, роздавати автографи. Лише після того, як якийсь чоловік згори присоромив гравців, що вони ігнорують своїх малих фанатів, до хвіртки підійшли Федорівський, Суханов та ще кілька гравців.

Це була гра парадоксів. У меншості «Оболонь» грала краще, ніж за рівних складів, а не надто заповнений стадіон підтримував господарів краще, ніж биток на матчі з «Дніпром-1». Тож цей матч мені сподобався значно більше за минулий – і якістю гри, і кількістю моментів, і атмосферою.

Якщо ви дивилися цей матч по телевізору, діліться своїми враженнями від нього в коментарях. І не забувайте відвідувати матчі українського чемпіонату будь-якого рівня, якщо маєте таку можливість, та донатити на ЗСУ, завдяки яким цю можливість ми й маємо.