Україна вміє перемагати. 10 років найбільш видатній нашій перемозі на російських полях
Коли наші приїхали в Росію стрілять до того, як почалось.
22 лютого 2022 року. Вівторок. В повітрі вже пахне війною, про яку кілька місяців до того попереджали іноземці: вчора Путін у своїй довгій нісенітниці розповідав про заснування України Леніним та підписав указ про визнання Росією незалежності двох терористичних квазіреспублік на території окупованих частин Донецької та Луганської областей.
Ранок для киян, та і для всіх українців, почався з масових повідомлень у новинних каналах «Не знімайте переміщення військової техніки ЗСУ». Вже це навіювало тривогу, що простим визнанням тих шматочків не закінчиться, а посилені обстріли українських військ у зоні ООС лише підвищували її градус. Але яка війна у ХХІ столітті? Ще й статуси на Трибуні закривають... Не лютий, а якийсь треш.
17 година 3 хвилини. Я щойно приїхав додому з першого дня своєї нової роботи. Він видався мені вкрай дивним, вступний інструктаж нам провів максимально дивний мужик із Латвії, який нам порадив ніколи не їздити в Москву, бо (увага) там просто нецікаво і нудно, і буденним тоном сказав, щоб ми в випадку «форс-мажору» були готові переїхати з офісом до Львова. 24 лютого мало стати моїм першим робочим днем... Добре, що я в травні потім знайшов собі іншу роботу.
Відкривши Трибуну по прибутті додому, я одразу натрапив на свіжий пост у Адміністративному блозі з результатами півфіналу конкурсу. Але ці результати буди простою формальністю, адже всі учасники вже давно порахували свої оцінки та знали, хто вже вийшов у фінал, а кому ще доведеться чекати на свою тему для додаткового матчу за вихід у фінал серед тих, хто свій етап програв. Я був одним із таких. І так, були часи, коли судді ставили свої оцінки до посту з результатами, а не колись після.
Тема «Україна вміє перемагати», 11 учасників етапу, дедлайн – 27 лютого, фіналісти за цей час можуть тиждень відпочити. Найдовший тиждень в історії людства… Вибачте за ліричний відступ.
«Окей», – подумав я, постараємося щось написати. Адекватно зваживши свої шанси, я зрозумів, що залишитися першим і після оголошення результатів етапу мені буде дуже складно. Тому доведеться постаратися і видати щось таке, чого судді, особливо Олександр Сажко, не очікуватимуть від мене побачити.
«Україна вміє перемагати»… Воно-то зрозуміло, а що ще Україна вміє? Не писати ж про топ-10 матчів збірної України, коли про 5:0 над Сербією всі і так знають, вся країна ж тоді цей матч дивилася… Точно, єднатися. Україна вміє єднатися. Особливо в такий тривожний час це дуже важливо.
Але як я зможу когось об‘єднати? У мене ж немає хорошого Телеграм-каналу, підписників якого я можу зібрати – навіщо він, коли є статуси на Трибуні. Вчора зробив для нього новий логотип, якраз щоб після закриття статусів за 2-3 тижні туди перекочувати. Але ж у мене ще Інста є!
Хоча ця Інста про дизайн і емблеми, а не про історію українського спорту, хто з підписників згодиться десь із кимось віртуально об‘єднуватися та ще й віддавати всю славу мені, невідомому адміну, який все це запостить на Трибуні і вам навіть кредиту не дасть?
«Та нехай», – подумав я. Була-не була, ідей на такий пост все одно нема, а щось подати треба. Тема згуртованості має проканати, головне, щоб люди озвалися і допомогли мені. Тим паче, я щойно згадав про класну перемогу над росіянами, яка ще й сталася рівно 8 років і 1 день тому. І де ж наш біатлон був всі ці 8 років? На результати пекінської Олімпіади дивитися боляче. Гірше точно не буде.
Але ж не писати лише про одну ту гонку цілий пост – замало буде, а всі ці сівідати та проміжні результати Сажко читати точно не буде. Тому я вирішив спитати у своїх підписників, яка спортивна перемога України для них найважливіша.
Але є один нюанс. Чернетку того посту втрачено після обнови Трибуни у липні 2022 року, а знайти всі ті повідомлення дворічної давнини в Діректі мені не під силу. Тож я перепрошую перед усіма моїми підписниками, які написали мені тоді свої теплі спогади, але, на жаль, їх у цьому пості не буде.
Якщо конкурс таки буде дограно, то я знайду ці повідомлення, але не зараз. Тому я презентую вам невидозмінену чернетку лише моєї власної відповіді на запитання «Яка головна перемога в історії українського спорту для вас?». Весь минулий текст був великою передмовою.
Олексій, 24 роки (тоді 22), Київ
Головною перемогою України у світовому спорті вважаю золоту медаль наших дівчат у біатлонній естафеті Сочі. Ця перемога стада важливою не лише у спортивному плані, а й на тлі подій, що тоді відбувалися в нашій країні, і за якими тоді слідкував весь світ.
21 лютого 2014 року. П’ятниця, але в школу ніхто не пішов. Минулого дня ми так і не досиділи до останнього, сьомого уроку. Всі пам‘ятають, що то був за день в історії України. Тоді саме під час уроку історії України школою почали ходити чутки, що на Троєщині засікли «тітушок», котрі захопили райраду.
А про те, що в ті хвилини відбувалося на вулиці Інститутській, ми навіть не могли підозрювати, бо тоді ще ні в кого в класі не було хорошого смартфону з доступом до новин. Звичайно, ні про який навчальний процес мова в такий небезпечний час не могла йти. Нас у супроводі батьків відпустили по домівках і сказали, що завтра до школи приходити небезпечно.
Тож тієї п‘ятниці я сидів удома, чекаючи хоч якихось позитивних новин з центру Києва, і весь день робив домашнє завдання – стінгазету з історії об‘єднання Італії на всесвітню історію. Я не підозрював, що тема об‘єднання країни незабаром стане актуальною і на моїй Батьківщині – за 150 років після описуваних у стінгазети подій.
Ввечері позитивні новини таки надійшли – але не з Києва, а з російського міста Сочі. Пам‘ятаю, як дивився ту гонку і не вірив, що то відбувається насправді: Франція зійшла першою через хворобу Брюне, Німеччина відсіялася через помилки юної Пройсс… Невже хоч у спорті Україні може пощастити? Таки пощастило.
Ніхто тоді не зміг розрадити український народ так, як це зробили сестри Семеренки, Юлія Джима та Олена Підгрушна. Вирвати золоту медаль із рук принципового суперника, ще й на його території! Шкода, що з тих пір Росія стала чимось більшим, ніж просто принциповим спортивним суперником.
Яка головна перемога в історії українського спорту для вас? Пишіть у коментарях!
Також буду вдячний тим, хто озветься з тих, хто написав мені свою історію своєї найбільшої перемоги 2 роки тому в Інстаграмі, і напише це знову в коментарі тут.
