Аргентина і Хорватія були імпотентними в атаці до першого голу. Долю гри вирішив випадок, який створив комфортні умови для «альбіселесте»
Розбір першого півфіналу ЧС.
Півфінальний матч ЧС-2022 між Аргентиною та Хорватією мав достатньо тактичних інтриг. Сильні та слабкі сторони обох команд досить кострубато накладались одна на одну, через що до початку матчу було не так легко передбачити його малюнок.
З одного боку Аргентина, яка зазвичай багато володіє м'ячем, але не готова сама його собі повертати на постійній основі. З іншого – Хорватія, яка шикарно почуває себе під тиском, любить атакувати на просторі та губиться у позиційних атаках.
За таких ввідних було відчуття, що одна з команд мала б якісно себе проявити у нестандартних для неї умовах. І в другому матчі поспіль це вдалось зробити Аргентині.
Розбираємось, як у неї це вийшло.
Очікувані стартові 11 від Далича та несподіванка із центральними півзахисниками від Скалоні
Враховуючи певну старомодність Далича, відсутність змін порівняно із тріумфальним матчем проти Бразилії передбачувалось. Однак поява справа працьовитого Пашалича під активний фланг захисту Аргентини виглядала логічно. Також було питання стосовно центрального форварда. Тут Златко також вирішив нічого не вигадувати, залишивши в старті більш рухливого Крамарича.
Скалоні, у свою чергу, зумів здивувати вибором. Аргентинський спеціаліст вперше з матчу групового етапу проти Мексики повернувся до формації 4-4-2. До того ж, Ліонель вперше випустив у зв'язці Фернандеса і Паредеса та обійшовся взагалі без номінальних вінгерів. Закривати краї півзахисту вийшли Мак Аллістер та Де Поль.
Вибір саме такого поєднання досить прямо говорив про бажання Скалоні перестрахуватись та натякав на те, що Аргентина знову буде готова віддати м'яч.
У перші 30 хвилин команди добре обмежили одна одну. Небезпека була відсутня біля обох воріт
Модель поведінки Аргентини в обороні була цілком типовою для них по турніру. Підопічні Скалоні знаходились переважно у середньому блоці, вмикаючись та підіймаючись вище здебільшого після невпевнених дій суперника на м'ячі.
Хоча епізоди високого пресингу теж траплялись, переважно коли Хорватія вводила м'яч від воріт:
Хоча великих труднощів із його подоланням хорвати звично не відчували.
Позиційне розташовування аргентинців без м'яча мало певну особливість – вона полягала у ролі Хуліана Альвареса. Форвард мав персонально працювати із Брозовичем – центральною фігурою хорватів у побудові атак. Ця установка була достатньо жорсткою, адже Альварес більшість часу знаходився біля Марцело. Навіть коли ситуація вимагала тиск на одного із центральних захисників, цим займався хтось із партнерів нападника – переважно Фернандес.
Мессі традиційно оборонними обов’язками ніхто не обтяжував, Лео включався в пресинг вибірково.
Окремо варто виділити обсяг роботи в пресингу, який виконували Мак Аллістер та Де Поль: їхне завдання полягало і в триманні компактності схеми, і в підтисканні флангових гравців Хорватії.
Тут ми бачимо, як Родріго агресивно зреагував на невдалий прийом м’яча від Соси:
Загалом ставка головного тренера «альбіселесте» на працьовитість і великий досвід гри в центрі поля флангових гравців цілком себе виправдала – Мак Аллістер та Де Поль провели якісний матч в плані стримування, зробивши по 2 відбирання та перехоплення кожний.
Таке розміщення Аргентини поставило Хорватію у незручне становище, коли їй доводилось багато володіти м’ячем, не знаходячи при цьому варіантів для загострень. Це вилилось у всього 1 удар в бік воріт при відсотку володіння під 60% до 30-ї хвилини.
З іншого боку, для аргентинців матч протягом даного проміжку не складався продуктивніше. Хорвати змогли обмежити Аргентину не менш якісно, зробивши акценти на Мессі та флангових захисниках. Саме через небезпеку з флангів при володінні «альбіселесте» можна було часто бачити розміщення підопічних Далича у 5-4-1, де Пашалич ставав п’ятим захисником:
Ліонеля ж вдавалось виключати типовим для цього турніру способом, концентруючи на ньому увагу одразу кількох гравців та відтісняючи його таким чином від небезпечних зон. Найбільшу відповідальність за дану процедуру несли Гвардіол, Соса та Перишич, адже саме вони знаходились в районі улюбленого правого півфлангу аргентинця:
У підсумку латиноамериканці мали той самий 1 удар в перші 30 хвилин поєдинку.
Однак навіть у таких в’язких умовах серед аргентинців помітно виділявся Фернандес, який більше за інших загострював (має 3 дії, що призвели до удару, за матч та 5 просуваючих пасів) та власне став автором того єдиного удару.
Його вплив на гру також добре показує карта передач – Енцо має найвищу центральність в команді, тобто найбільша кількість пасових зв’язків проходила саме через нього:
Гру перевернув випадок. Після забитого голу Аргентина опинилась в комфортних умовах
В епізоді з голом одночасно зійшлось одразу кілька маленьких деталей, які дозволили йому статись. По-перше, м’яч після пасу Отаменді, який починав атаку, взагалі не мав опинитись у Фернандеса, а дійшов до нього через рикошет від Модрича. По-друге, Енцо хоч і варто похвалити за класне закидання на Альвареса, але хорватські захисники точно могли краще відіграти епізод.
В першу чергу є питання до Юрановича, якого рикошет змусив швидко обирати між тим, щоб викинутись на Енцо та швидко вертатись додому. І Йосип обрав другий варіант, що виглядає як помилка, адже Фернандес таким чином залишився зовсім один і віддав пас без натяку на спротив.
Далеко не все чисто і в діях центральних захисників. Гвардіол під час закидання був тим, хто тримав Альвареса в полі зору та мав би першим реагувати на його ривок. Однак Йошко був занадто сконцентрованим на Мессі, через що пізно увімкнувся в епізод. Хоча певним чином його виправдовує факт, що нейтралізація Ліонеля була одним із головних завдань на гру особисто Гвардіола, а встигнути відмовитись від цього протягом кількох секунд було надзвичайно важко.
На цьому фоні доречною була б більш обачна гра Ловрена, який міг би раніше розвернути корпус у бік Альвареса, щоб контролювати його рух. Однак подібне розташування центрального захисника в його позиції не є природним, що також не дає його звинувачувати повною мірою.
Бажання Аргентини закритись та покластись на контргру після першого голу ще сильніше читалось і навіть встигло прогледітись протягом пари хвилин між двома точними ударами. Однак взяття воріт Альваресом однозначно вплинуло на ступінь радикальності цього маневру. До кінця тайму «альбіселесте» володіли м’ячем близько 26% часу і мали при цьому перевагу за ударами 3:2.
Сам же гол Альвареса вийшов максимально симптоматичним, хоча везіння та незграбності у діях хорватських захисників там вистачало.
Далич спробував врятувати положення, розкривши гру. Це більше пішло на користь Аргентині
Враховуючи рахунок та сценарій матчу, в Далича не було особливих варіантів, окрім як радикально розкрити гру. І по перерві хорватський спеціаліст випустив одразу двох креативних гравців – Оршича та Влашича, прибравши захисника Сосу та Пашалича, який також знаходився на полі здебільшого через обсяг в обороні. Трохи пізніше Далич ввів у гру ще й великого нападника Петковича, знявши з гри опорника Брозовича (нехай і вимушено).
Скалоні на ці ходи відреагував виходом третього центрального захисника – Мартінеса.
Такі перестановки головних тренерів тільки закріпили картину, яка сформувалась наприкінці першого тайму, де Хорватія багато володіє м’ячем при незначній кількості гостроти, а Аргентина відповідає небезпечними контратаками.
Хід матчу досить добре ілюструє xG-карта, на якій з одного боку видно перевагу хорватів за моментами, а з іншого – колосальну домінацію Аргентини за небезпекою, яку вони несли:
На цьому фоні цілком закономірно виглядає те, що латиноамериканці забили третій гол, якісно скориставшись вільним простором. Хоча для цього й було необхідно, щоб Мессі проявив себе на найвищому ступені геніальності.
Більше цікавого в телеграм-каналі автора.
Фото: скріншоти Megogo, Sebastian EL-SAQQA/Global Look Press
