Історичний камбек «Міннесоти», сенсація від «Джексонвілля» та тріумф «Детройта». Огляд п’ятнадцятого ігрового тижня НФЛ
Історичність тижня: «Міннесота» здійснила найбільший камбек в історії НФЛ та перемогла «Індіанаполіс»
Це була не просто майбутня золота класика ліги. Це була історія в чистому вигляді. І ми стали її свідками. До цього найбільший камбек в історії НФЛ здійснили «Баффало», які в сезоні-1992 відіграли 32 очки у матчі плей-офф проти «Хьюстона». «Міннесота» створила друге «Міннеапольске диво» і відіграла 33 очки. А Метт Райан навіки забронював собі місце в Залі слави епічних провалів.
«Міннесота» провела ганебну першу половину гри. «Вайкінгс» не те ще очок не набрали. В них був лише один перший даун. І купа помилок. З 33-х очок «Кольтс» в перших двох чвертях 14 були подаровані «вікінгами». Казінс кинув пік-сікс, а спецкоманда дозволила заблокувати пант і занести після цього тачдаун. А ще були фамбл, провал четвертого дауну, провал фейкового панту на четвертому дауні. «Вайкінгс» були абсолютно безнадійні. Та й друга половина теж розпочалась з панту після трьох даунів. Але потім північани повністю змінились.
Життя в напад «Міннесоти» вдихнув 63-ярдовий пас на Кей Джей Озборна в середині третьої чверті. З цього пасу розпочалась серія з трьох драйвів, що закінчились тачдаунами. Камбек все ще видавався не дуже можливим, але все ж реальним. Потім був ще один тачдаун, в якому важливу роль також зіграв Озборн. Сенсація вже матеріалізовувалась. А потім стався Дальвін Кук. Раннінбек «Вайкінгс» розкидав весь захист суперника і пробіг 64 ярди для тачдауну. В купі з 2-очоковою конвертацією від Ті Джей Хокенсона, цього було достатньо для овертайму. Звісно, що після такого «Міннесоту» не влаштовував інший результат, окрім перемоги. І за всіма канонами класичного трилеру вони здобули її за 3 секунди до кінця овертайму. За півтори хвилини «Вайкінгс» пройшли 60 ярдів, Озборн, Тілен та Джефферсон по черзі піймали свої паси і кікер Джозеф завершив історичний камбек.
Перемога не тільки гарантувала «Міннесоті» місце в історії, а й чемпіонство дивізіону. Проте коли ейфорія спаде, «Вайкінгс» треба тверезо подивитися на все, що сталось і зрозуміти, що це був шалений відскок. Перша половина була суцільним жахіттям. Там і розбирати немає чого. Але й в другій, яка стала тріумфальною для «вікінгів», вони теж зробили достатньо помилок. Було перехоплення Казінса в червоній зоні суперника. Була втрата даунів за 3 хвилини до кінця основного часу через 3 поспіль неточні паси. Та й в овертаймі «Міннесота» не змогла скористатись перевагою першої атаки і пробила пант. Це щастя, що «Індіанаполіс» розвалився і не покарав «Вайкінгс» за жодну з цих помилок. Разом з неймовірним зарядом мотивації та позитивних емоцій, «вікінги» також отримали дуже багато матеріалу для аналізу. Перед плей-офф є над чим працювати.
Що сталось з «Індіанаполісом» не знає мабуть і сам «Індіанаполіс». Це не проблема ігрової майстерності чи класу гравців. Це виключно психологія. Не може команда в одній половині виносити суперника в нуль, а в другій грати як аматори, які вперше вийшли на поле разом. Можливо «Кольтс» занадто рано повірили в те, що перемога від них не втече. А коли «Міннесота» почала впевнено скорочувати розрив, то «жеребчиків» охопила суцільна паніка. «Кольтс» провалились всією командою, але трохи більше собак все ж варто вішати на напад. Бо захист «Інді» навіть в провальній другій половині зробив перехоплення і вистояв на важливому четвертому дауні. А що зробив напад? Набрав три очки на восьми драйвах, зробивши при цьому фамбл і проваливши четвертий даун, на якому цілком можна було пробити переможний філдгол. Які висновки з цього зробить «Інді»? Та мабуть ті, що й так лежали на поверхні. Команді потрібен компетентний головний тренер і новий квотербек, який не буде затичкою на один рік. А поки що констатуємо, що «Індіанаполіс» завершив сезон на епічно-мінорній ноті.
Трилер тижня: «Баффало» на останніх секундах перемогли «Маямі» і гарантували місце в плей-офф
Сніжні ігри НФЛ – це завжди окремий вид насолоди. Матч «Баффало» та «Маямі» не став винятком. Тут була драма, були помилки, було подолання цих помилок і захоплююча розв’язка. Це був класний матч двох класних команд. На перемогу заслуговували і «Біллз», і «Долфінс». Проте господарі зробили трішечки більше.
Коли ці команди зустрічались вперше, ще у вересні, «Баффало» статистично були кращою командою. Але цілий ряд помилок у фіналі гри позбавили їх шансів на перемогу. Цього разу «Біллз» також були близькі до повторення цього сценарію. В другій половині гри «буйволи» дарували очки своєму супернику. Спочатку був повний провал в секондері, через який Джейлен Ваддл без особливих перешкод зміг прийняти пас та занести 67-ярдовий тачдаун. Потім був абсолютно непотрібний фол під час пробиття панту, який подарував «Маямі» свіжий набор даунів. «Долфінс» подарунком скористались і занесли тачдаун за допомогою Тайріка Хілла. І у підсумку був фамбл Джоша Алена, з якого «дельфіни» хоч і не витиснули максимум, але набрали ще три очки. «Баффало» дозволили «Маямі» набрати 16 очок поспіль і перетворити 8-очкове відставання у лідерство з таким самим відривом. На щастя для «Біллз», вони знайшли в собі сили виправити всі ці помилки.
Хто ж ще мав би бути героєм для «Баффало», як не Джош Аллен? Квотербек «буйволів» майже одноосібно ліквідував той самий 8-очковий дефіцит та зрівняв рахунок. Джош видав 44-ярдовий забіг до червоної зони, потім кинув тачдаун на Доусона Нокса і сам реалізував 2-очкову конвертацію. На фінальному драйві Аллен також був майже бездоганним. Квотербек розпочав драйв двома довгими пасами, потім вдало зміксував короткі паси з виносною грою від Девіна Сінглтері і завершив все це діло неточним пасом на Айзаю МакКензі, проти якого щоправда сфолили. Тож пас фактично був вдалим і набрав для «Біллз» 21 ярд, після якого забити переможний філдгол було легкою справою. Аллен у підсумку завершив матч із чотирма тачдаунами і найкращим показником виносних ярдів в команді. Навіть попри фамбл це був дуже крутий перформанс від Джоша. Як і від всього «Баффало» загалом. Проте про свій провальний відтинок у другій половині вони мають пам’ятати. Плей-офф таких помилок не пробачає.
«Маямі» мали серію доволі блідих матчів у виконанні нападу. В цьому матчі ця серія завершилась. Напад «Долфінс» назбирав 400+ ярдів і показав себе групою рівня плей-офф. Тангаваілоа хоч і мав відсоток точності пасів трохи більше за половину, але уникнув значних помилок і кинув два тачдауни. Джейлен Ваддл витиснув максимум з мінімуму і всього трьома прийомами набрав 114 ярдів. Тайрік Хілл звично був душею та серцем атаки «дельфінів» і прийняв пасів більше за всіх інших ресиверів разом узятих (9 проти 8). По-справжньому проривну гру мав Рахім Мостерт. Раннінбек хоч і не заніс тачдаун, але набрав 176 ярдів, видавши при цьому один забіг на 67 ярдів. В цілому 6 з 10-ти драйвів «Маямі» закінчились очками. Цей напад здатен затягнути «Долфінс» у пост-сізон. Але йому потрібна допомога від захисту. Проти «Баффало» вони зі свою роботою не справились. Бо відгрібсти 44 ярди виносом від квотербека і зробити перешкоду пасу на вирішальному третьому дауні – це трішки провал. Тож «Долфінс» знають, над чим мають працювати у фіналі сезону.
Сенсація тижня: «Джексонвілль» в овертаймі переміг «Даллас»
Схоже, що нам час визнати «Джексонвілль» хорошою командою і серйозно ставитись до них кожного тижня. Або ж слід визнати, що «Даллас» увійшов в свій звичний режим колапсу на фініші сезону. Хоча скоріш за все, відбувається і те, і те.
Найкращою новиною для «Джегуарс» є навіть не перемога, а гра Тревора Лоуренса. Ми все частіше бачимо того самого футболіста, якого вважали найталановитішим в своєму поколінні. Проти «Далласу» молодий квотербек відіграв блискуче. Лоуренс в другій половині гри менш ніж за 9 хвилин провів три драйви з тачдаунами поспіль, включно з шикарним 59-ярдовим пасом на Зея Джонса. Він встановив стабільний зв’язок з ресиверами і впевнено керував нападом «ягуарів». Не без помилок, бо були перехоплення та фамбл, але тоді Тревора надійно прикрив його захист. І саме ця синергія виводить «Джексонвілль» на новий рівень. Напад та захист готові прикривати одне одного. З кожним тижнем в них виходить все краще. Найкращий доказ цього – місце «ягуарів» в таблиці. До першого «Теннессі» залишилась всього одна перемога. І «Джексонвілль» більш ніж здатен нав’язати боротьбу за чемпіонство.
Для «Далласа» це вже другий поганий матч поспіль. Минулого тижня їм довелось робити камбек проти безнадійно останніх «Тексанс». Тепер вони самі дозволили зробити камбек супернику. І винні в цьому лише вони. Бо хоч «Джегуарс» з Лоуренсом і прогресують, але «Ковбойс» зробили достатньо помилок, щоб програти цей матч. Напад не може тримати перевагу та вдало сушити гру. Захист втрачає концентрацію та дозволяє робити великі розіграші в ключові моменти. І тут вже виходить анти-синергія. Напад із захистом не прикривають одне одного, а посилюють помилки. Якщо «Даллас» сподівається затриматися в плей-офф довше, ніж на один матч – їм терміново треба щось з цим робити.
Тріумф тижня: «Детройт» вирвав перемогу в «Нью-Йорк Джетс» і став ще на крок ближче до плей-офф
Мабуть всі нейтральні фани зараз вболівають за «Детройт». Команда здійснила шалений розворот в другій половині сезону і після провального старту з рекордом 1-6 зараз претендує на потрапляння в плей-офф. «Лайонс» виграли 6 з останніх 7 матчів. І проти «Нью-Йорк Джетс» вони довели, що здатні перемагати міцні команди на їх полі.
«Детройту» було важко проти захисту «Джетс». Виносна гра була не на піку, Гофф важко знаходив відкритих ресиверів і «Лайонс» не вдавалось зробити переломний розіграш на велику відстань. До останнього драйву. Другий тиждень поспіль, в ключовий момент, «леви» роблять якийсь неймовірний розіграш, який приносить їм перемогу. В минуло матчі це був пас на текла Пенеї Севелла. Проти «Джетс» це був пас на незадрафтованого тайт-енда Брока Райта на четвертому дауні в середині поля. Райт зумів просочитись через лінію «надзвукових» і відкритись на абсолютно порожній половині поля. Після цього йому залишалось лише дуже швидко бігти. З цим він впорався. А після цього зі своєю роботою впорався захист, який змусив «Нью-Йорк» пробивати рятівний філдгол з 58 ярдів і який вони успішно промазали. «Детройт» вижив у дуже складному матчі проти дуже хорошого захисту, якому вони віддали належне. На половину поля, яку прикривав корнер-новачок Ахмад Гарднер «Детройт» навіть не намагався кидати паси. Тобто «леви» грали фактично лише з однією половиною поля. І те, що вони перемогли, свідчить про абсолютно правильний розвиток команди, в якої є характер і жага до гри. Залишилось три гри, в кожній з яких «Детройту» протистоятиме команда з негативним рекордом. Плей-офф ніколи не був настільки близьким.
В «Джетс» сталось повернення Зака Вілсона. Ні, квотербека все ще не пробачили і в старт він потрапив лише через травму Майка Вайта. І матч проти «Детройта» навряд чи допоможе Заку виправити свою репутацію. Не можна сказати, що він провалив матч. В його активі було 7 розіграшів на 20+ ярдів, в тому числі розкішний 40-ярдовий тачдаун на Сі Джея Узому. Вілсон активно вибігав з кишені і не боявся діяти у відкритому полі. Але коли треба було бути більш консервативним і кидати пси з-за лінії нападу – Зак губився. Він кинув дурне перехоплення, прийняв 4 секи і не міг знайти ритм. В нападу «Джетс» із Вілсоном просто немає стабільності. Від молодого квотербека варто очікувати або неймовірного тачдауну, або жахливого перехоплення. Це такий собі Джейміс Вінстон на мінімалках в його найкращі часи. Побудувати успішну команду з таким квотербеком майже неможливо. Тим паче, що захист «Джетс» провів дуже солідний матч і зробив достатньо для перемоги. Вілсон все ще не може адаптуватися до НФЛ. І невідомо, наскільки вистачить терпіння в Роберта Салеха.
Лошари тижня: «Нью-Інгленд» програв «Лас-Вегасу» через дурний пас назад в останній атаці матчу
Я розумію, що відібрати це звання в «Індіанаполіса» навряд чи можливо, але я маю відмітити «Нью-Інгленд» за їх геніальну кінцівку матчу проти «Лас-Вегаса». Ліквідувати 14-очковий відрив, майже виграти матч, а потім злити все в унітаз одним пасом, який взагалі не потрібно було робити – це мистецтво лошаризму.
Фінальний розіграш в матчі з «Лас-Вегасом» став апогеєм для нападу «Петріотс» в цьому сезоні. Ця група майже весь рік намагається зрозуміти, що їм робити і що в них працює. Мак Джонс постійно показує своє невдоволення розіграшами, які замовляє координатор нападу Метт Патрішіа, а Патрішіа в свою чергу виглядає розгубленим і не на своєму місці. З «Рейдерс» було те саме. Але з промінчиком світла. Ним був раннінбек Рамондре Стівенсон. На 19 виносах він набрав 172 ярди і заніс тачдаун, який мав би стати переможним. Зважаючи на те, що Джонс набрав всього 112 пасових ярдів, було зрозуміло, хто тягнув «патріотів». Але навіщо Рамондре вирішив зробити той дурний пас в кінці гри, замість того щоб вибігти за поле і відправитись в овертайм – на це питання він мабуть і сам не відповість. Попри поразку для «Нью-Інгленда» ще не втрачено шанс зачепитись за плей-офф. І їм має бути приємно знати, що в них є раннінбек, здатний тягнути за собою команду, коли пасова гра не працює. Але цього раннінбека треба трохи відучити від надмірного героїзму.
Попри перемогу не особливо радіти має і «Лас-Вегас». В них такі самі проблеми з нападом. Дерек Карр навіть попри три тачдауни все ще не може стабільно знаходити своїх ресиверів протягом всього матчу. Даванте Адамс все ще не може стати кращою версією себе і провів черговий поганий матч в чорно-сріблястій футболці – всього 28 ярдів на чотирьох прийомах. Джош Джейкобс все ще тягне на собі весь напад, але його продуктивність теж знижується, що й не дивно – раннінбека використовують набагато інтенсивніше, ніж варто було б. Поки що «Рейдерс» так і не можуть стати стабільною командою, в якій працюють всі частини нападу.
Камбек тижня: «Цинциннаті» розгромили «Тампа-Бей», відігравши 17 очок відставання
Звісно, що найбільший камбек здійснила «Міннесота», але «Цинциннаті» теж вразили. «Бенгалс» знову показали свою особливість, яка проглядалась в них ще минулого сезону. Вони можуть розпочати матч як абсолютне лайно, а після перерви одразу увімкнути п’яту передачу і залишити суперника далеко позаду. Черговою жертвою цієї особливості «тигрів» стала «Тампа-Бей».
В першій половині «Цинциннаті» виглядали ніяк не краще за «Міннесоту» в суботньому матчі. Перший драйв завершився перехопленням, потім були три панти після трьох даунів поспіль і філдгол перед перервою, який хоч трохи скрасив безнадійну картину. До цього драйву з філдголом Барроу влучно кинув лише 5 пасів і прийняв 2 сека. Виносної гри фактично не було і найбільшим виносом був винос Міксона на 5 ярдів. Така сама катастрофа була і в захисті. Пас-раш був на нулі, секондері залишала дірки для ресиверів суперника і «Тампа» майже не мала проблем з входженням до червоної зони. Плюсом для захисту «Бенгалс» було хіба те, що вони не дозволили «Бакс» занести тачдаун на кожному драйві, змусивши пробити їх два філдголи. Після перерви і напад, і захист «Цинциннаті» миттєво змінився.
В нападі Барроу розбудив свій інстинкт вбивці, а ресивері «тигрів» згадали як відриватися від опіки захисників. Результат – швидкі паси на короткі та середні дистанції та мінімальна кількість розіграшів на драйві, щоб занести тачдаун. «Бенгалс» навіть не знадобилась виносна гра, щоб перевернути хід зустрічі. Величезний внесок в камбек зробив і захист, який перетворив життя Тома Бреді на жахіття. Та й «Бакканірс» ще й самі дарували супернику можливості для тачдаунів і про це буде нижче. «Тигри» легко та невимушено скористались всіма шансами – і створеними власним захистом, і подарованими суперником. Саме ця здатність раптово увімкнутись і максимально використати всі шанси після того, як вони половину гри займались фігнею, робить «Цинциннаті» надзвичайно небезпечними. Хоча в плей-офф звісно краще не захоплюватись стражданням фігнею. Бо здатність чудова, але теж має свій ресурс використання.
Протягом всього сезону для «Тампа-Бей» було проблемою потужно стартувати і одразу захопити ініціативу. З «Бенгалс» їм це вдалось. «Бакканірс» вдало перекрили кисень супернику, знайшли ритм в нападі та розтягували свої успішні драйви, набираючи очки та спалюючи час. Здавалось, що ось воно – нарешті «Бакс» знайшли свою гру і зараз почнуть розривати в кінці сезону. Але ніт. В другій половині ми побачили звичних для цього року «букан’єрів». Власне, коли «Тампа» розіграла фейковий пант на своїх 26-ти ярдах і зробила це так, що це виглядало сюрпризом для раннінбека Бернарда, який взагалі-то й мав набирати необхідні ярди з м’ячем, то вже можна було здогадатись про майбутній крах команди з Флориди. Коли на наступному драйві полетіло перше перехоплення від Бреді, крах почав набирати вже певні риси визначеності. А потім пішов фамбл, після якого вже все було зрозуміло. «Бакканірс» втратили м’яч на п’яти драйвах поспіль. Напад лише раз протримався на полі довше трьох даунів. Захист теж підключився до параду помилок і власним фолом перекреслив важливий сек на четвертому дауні. Та ще й гарантоване перехоплення впустили. «Тампа» розвалилась швидко та без шансів. І хоч вони досі зберігають перше місце в дивізіоні, питання з минулого тижня не змінилось – а чи потрібен плей-офф «Бакс» взагалі?
Результати п’ятнадцятого ігрового тижня виглядають наступним чином.
Ситуація в дивізіонах виглядає так.
Американська конференція
Національна конференція
Наступного тижня «Джексонвілль» спробує перемогти «Нью-Йорк Джетс» та увірватись в боротьбу за чемпіонство дивізіону із «Теннессі». «Детройт» продовжить гонитву за плей-офф в матчі з «Кароліною», яка навіть попри рекорд 5-9 веде боротьбу за чемпіонство дивізіону. А «Сіетл» спробує відбитись від переслідувань «Детройта» та перемогти «Канзас-Сіті».
Не забувайте підписуватись на телеграм-канал Hail Mary
