Інтелектуальний рівень пілотів Формули-1 залишає бажати кращого. Але сама серія підштовхує до цього

На Гран-прі Китаю Ленс Стролл обізвав Даніеля Ріккардо ідіотом. Здавалося, звичайний прояв емоцій, пов’язаних із контактом двох болідів, якби не декілька але:

1. Сам канадець став причиною аварії, тому його коментар був безпідставним.

2. Останнім часом така характеристика звучить занадто часто в паддоку.

 3. Якщо у 20 столітті причиною аварій була ненадійність техніки (горіли мотори, ламалося щеплення чи підвіска, відмовляли гальма), зараз це здебільшого результат необдуманих маневрів самих пілотів.

Одразу закралися запитання. Невже пілоти, які змагаються на неймовірних швидкостях, не розумні? Таке взагалі можливо? Якщо так, це просто факт чи наявні якість тенденції?

А хіба тільки аварії можна корелювати із рівнем інтелекту в розрізі пелотону? Льюіс Хемілтон не може згадати повну назву команди, за яку він виступає при зйомці Drive to Survive. Ландо Норріс на мапі світу не знайшов Канаду. Хейкі Коваляйнен свого часу переплутав педаль гальма з акселератором і віддав перемогу Алонсо. Замало? Як щодо радіоперемовин, де пілоти просять їх не чіпати, мовчати, агресують на інженерів, а іноді видають перли на кшталт Кімі Райкконена:

- Чому Боттас попереду?

- Тому що він лідирує із самого початку гонки, Кімі.

Стає страшно. А подібного з кожним роком усе більшає. Виходить, так? Пілоти пішли шляхом фільму «Ідіократія» — і тепер їх фактор нівельовано в порівнянні з технікою?

Запитання не просте, а відповідь залежить від того, як ви визначаєте інтелект або ж його прояви. Звісно, неможливо посадити за кермо боліда умовного Ллойда Крістмаса й розраховувати на перемогу, тому кожен пілот повинен мати відповідний базовий рівень інтелектуальних вмінь: освіту, просторову обізнаність, технічні знання, здатність опрацьовувати великий обсяг інформації.

Жоден пілот не має вищої освіти. Дехто не завершив навіть школи

Випереджаючи ваші контраргументи, погоджуюся, що відсутність умовного диплома не робить людину нерозумною. Але це точно не означає, що освітою можна нехтувати: базове навчання важливе насамперед із точки зору розвитку світогляду й критичного мислення, і брак цих скілів яскраво демонструється під час гонок; тоді як вища освіта надає більш  глибокі знання у вибраній спеціальності.

Через масштабну географію походження пілотів і різноманітність систем навчання країн, умовно спростимо поділ освіти пілотів на базову (школа, коледж, училище) й вищу. Із 20 пілотів серії спробу отримати диплом про вищу освіту зробили лише іспанці Фернандо Алосно й Карлос Сайнс, а також Юкі Цунода. Базову освіту має більшість пілотів, водночас не всі закінчили її повноцінно. Йдеться про Ландо Норріса, Шарля Леклера й Алекса Албона. Для чистоти експерименту відзначу, що інформація щодо навчання Кевіна Магнуссена й пілотів Альпін відсутня.

Звісно, пілоти мають своїх приватних репетиторів, багато хто перебував в академіях Феррарі й Ред Булл, де проводять додаткове навчання. Та чи достатньо цього? Ні, саме через відрив від навчання через участь картингових змаганнях чи просто незакінчене базове навчання сьогодні пілоти можуть поводитися невідповідно до їхнього статусу.

Чинний чемпіон Макс Ферстаппен у стрімі запевняє, що він ненавидів школу (чудовий приклад для молоді), а на конференції після аварії з Оконом називає француза «pussy». Його мексиканський партнер за командою взагалі не розуміє, як його фраза стосовно С’юзі Вольфф могла стати приводом для скандалу: «Навіть уявляти не хочу, як буду з нею змагатися. Краще нехай іде на кухню».

Із того ж місця ростуть і причини відомого всім вислова Кей Мага «Suck my balls», і невдалі спроби Норріса промовити по літерах слово «whether», і розмахування кожного другого пілота середнім пальцем направо і наліво, і багато чого іншого.

Часи, коли гонщикам давали прізвиська Професора, як в Алана Проста, давно позаду й навряд повернуться, а на рівень знань, за якого вони можуть перемножувати двозначні числа, як гравець Манчестер Сіті Мануель Аканжі, не варто й розраховувати. Із останніх пілотів, які отримали вищу освіту хіба що можна згадати Себастьяна Феттеля, Дженсона Баттона та Ніко Росберга.

Просторову обізнаність і технічні знання пілотів замінили сучасні технології й інженери із піт-лейну

Загалом пілотування вимагає дуже високого рівня просторової обізнаності, особливо враховуючи, що видимість із сучасного боліда обмежена. Вона важлива для спроб як атакувати суперника, тобто знайти кращу траєкторію, так і захистити позицію, потрібно розташувати свій болід так, щоб максимально ускладнити життя водієві позаду.

Проте тенденції останніх років негативні. По-перше, при владі все ще перебуває сімейство Тільке, яке полюбляє проєктувати треки з довгими прямими й повільними поворотами. Так у чемпіонаті вдосталь легендарних етапів на кшталт Спа, Сільверстоуна, Судзуки, автодрому Енцо і Діно Феррарі, але всі нові етапи проходять у боротьбі, де обгони можливі винятково в кінці довгої прямої з повільним поворотом: Сепанг, Джидда, Китай, усі гонки в США, Баку, Марина-Бей, автодром братів Родрігесів, Яс Марина.

Усе це наштовхує на один простий висновок: пілоту в сучасних умовах не потрібно проявляти інтелект при спробі обгону (де, коли, як, за рахунок чого) — зараз достатньо під’їхати в інтервал однієї секунди — і за тебе все зробить DRS. Так, навряд чи нам вдасться спостерігати щось схоже на боротьбу Арно-Вільньов у Франції 1979 року, сучасні пілоти просто не заточені під це, вони із заплющеними очима можуть проїхати коло за траєкторією, перетворюючи це на Гранд Турізмо, але лічені з них зараз намагаються атакувати в непередбачуваних місцях.

Доволі схожа ситуація з технічними знаннями пілотів. Раніше саме людина, яка сиділа в боліді, була головним інструментом для містка, щоб побудувати правильну стратегію на гонку. Пілоти краще відчували шини, баланс, поведінку боліда в поворотах, під час гальмування чи розгону. Тепер же все зводиться до телеметрії, яка напряму передає всю інформацію на піт-вол.

Дійшло до того, що серія намагалася втручатися й регулювати радіоперемовини гоночних інженерів і пілотів. Річ у тому, що перші фактично вказували, який режим мотору потрібно зараз увімкнути, куди перевести баланс гальм, де краще готуватися до обгону чи яку траєкторію обирати при захисті. Ба більше, зафіксовано на одному зі стартів гонки, коли пілоту диктують послідовність дій: третя передача, праворуч на 2 метри, четверта передача, відгальмуватися, розгід.

У вас може скластися враження, що це не суттєво — такий зараз спорт. І це правда, але він таким був не завжди. Час бурхливого розвитку технологій залишився десь у 60–70-х роках, але навіть у 2000-х ми могли спостерігати за Шумахером і Хаккіненом, які обговорюють властивості болідів. У 2010-х Дженсон Баттон проходив пішки все коло, щоб використовувати максимальні його властивості як нетиповий вхід у зв’язці перших поворотів у Шанхаї чи оминання калюжі на дощовому Хунгарорінгу, що принесло йому дебютну перемогу. Був і темний бік медалі — зупинки Шумахера в кваліфікації Монако, які позбавили поулу його конкурента, або буцімто його аварія на Бенеттоні, яка принесла чемпіонство. Все це прояв саме інтелекту пілота.

«Залиште мене в спокої»

Крилатий вислів Кімі Райкконена, який висвітлює ще однин аспект інтелектуальної проблеми — величезний обсяг інформації, який їм потрібно обробити. Для більшості людей сама участь у Формулі-1 була б досить серйозним випробуванням, ви тільки подивіться на сучасне кермо, тоді як пілоти повинні демонструвати високу швидкість на рівні інстинктів, ще й розмірковуючи над оптимізацією своєї гонки й результатів.

Дійсно, факторів, які впливають на результат, сьогодні занадто багато: особистий темп, темп суперника, можливий темп при зміні гуми, можливий трафік після піт-стопу, можливі заминки з коловими, тривалість піт-стопу, стратегія андеркату чи оверкату, цикл життя гуми й швидкість її зношення, можливий сейфіті кар, можливий віртуальний сейфіті кар, дії при помилках на піт-стопі чи обгоні, зміна погодних умов.

Як показує практика, місток має у своєму розпорядженні купу різноманітних планів на всі літери абетки (проте пілоти здатні запам’ятати лише 2–3, постійно перепитуючи, що той чи інший план означає). Й остання гонка в Канаді підтверджує, що найтяжчим залишається фактор погодних умов зі швидкістю підсихання траси або несподіваний випад опадів. Але раніше пілоти брали більшу участь в ухваленні рішення, із ними консультувалися — зараз же просто спускають алгоритм дій, не більше.

Коли ж пілоти хочуть довести свою точку зору й не підкоряються містку, це закінчується провалом (хоча у випадку Феррарі проблеми починаються ще з містка). Приклад утраченої першої перемоги Ландо Норріса в сочі-2021. За три кола до фінішу, коли починало дощити, усі ринули в бокси по сліки, тоді як Ландо кричав на свого інженера, що це не потрібно, він поїде до кінця. Перша мокра ділянка, ковзання при вході в апекс повороту — подарунок Гемілтону. Також можна згадати й перемогу Сайнса у Великобританії, коли його партнер Леклер став розмінною монетою (хоча частіше навпаки) в перемозі іспанця, і єдине, що ми чули: «Ви не можете зі мною так вчинити». А річ у тому, що в монегаска просто стояв визначений стратегами Феррарі, більш повільний комплект гуми, і втрата позицій була лише питанням часу.

Не можна запевняти, що всі пілоти сучасної Формули-1 тупі чи то позбавлені інтелекту. Це точно не відповідає дійсності. Ф1 завжди являлась спортом, де синергія людини й техніки повинна демонструвати результати. От тільки зараз пілоти — це вже не ті механіки-пияки, якими вони були в 50–60-і роки, бабії-рок-зірки із 70-80-х. Зараз вони перед усім спортсмени, які більшу увагу приділяють фізичній підготовці й тренуванням. Але саме інтелект буде визначати ту різницю між умовним Хемілтоном і Строллом, Ферстаппеном і Магнуссеном чи іншими. Хороший болід не гарантує чемпіонства, але хороший пілот також не стане чемпіоном на найповільнішому Хаасі. Так було і буде завжди, але уклін в технології помітний навіть не замиленим оком.

Замало мати чисту швидкість — потрібна відповідна стабільність без аварій, якісний фідбек для розвитку боліда, культура спілкування зрештою. Саме це і є проявами того інтелекту, який у сучасній Формулі-1 демонструє тенденції до зниження. Але серія сама до цього підштовхує.

І факт залишається фактом: вони достатньо розумні, щоб їздити у своє задоволення й заробляти більше за всіх нас разом узятих.