Seymur Scagnetti: «Європейський футбол занадто стерильний, а бразильський – дарує емоції»

Поговорили з відкриттям «НБУ-2025»: про снукер, бразильську Серію А та історії за нікнеймом

На Трибуні вистачає цікавих блогів, і хоча беззаперечним кількісним лідером завжди залишається футбол, варто зануритися трішки глибше — і відкриється цілий світ якісного спортивного контенту поза межами українського спорту №1. Тут і Формула-1, і американський футбол, і навіть реслінг.

Закривати всі можливі спортивні запити силами блогерів непросто: інколи бракує мотивації, інколи — фідбеку від користувачів. Та останнім часом приємно почав дивувати новий автор, який узявся за доволі нішевий спорт — снукер. Він не просто пише впевнено й глибоко, демонструючи експертизу та стиль, а й сміливо увірвався в конкурс «Найкращий блогер України-2025», де гідно боровся і врешті поступився лише в 1/8 не менш легендарному metronamars.

Можливо, то був лише збіг — адже саме в тому матеріалі Seymur уперше відійшов від теми снукера. Ба більше, він продовжив участь у конкурсі в нижній сітці й до останнього претендує на вихід у фінал шістьох. Тож закономірно постає запитання: хто ж стоїть за цим прізвищем і чому він з’явився саме зараз?

«У Трибуни немає альтернативи»

- Почну, напевне, з такого моменту. Коли я прогуглив ім’я «Seymur Scagnetti», мені видало Facebook-профіль якогось аматора-більярдиста з Німеччини та персонажа з кіновсесвіту Тарантіно. Чому саме такий нік?

- Цікаво, я ніколи не чув про такого більярдиста, хоча темою цікавлюся давно. Треба буде погуглити. Насправді все просто, це відсилка до кіновсесвіту Квентіна Тарантіно. Чому? Я вже й не згадаю, але, вочевидь, тоді я саме подивився фільм «Скажені пси» й був під враженням від нього. Мені сподобалося, як воно звучить, але ніяких сакральних сенсів я не закладав. Це просто нік.

- Дата реєстрації твого профілю на Трибуні — 19.02.2022. Звідки дізнався про ресурс і що саме тебе привабило?

- Насправді я на Трибуні не з 2022 року. Це лише дата реєстрації нинішнього профілю, а сайт я відвідував з 2016 чи 2017 року. І перший профіль був під цим же ніком. Чому змінив профіль – згадати важко, не пам’ятаю вже, можливо інтерес втратив, а може просто десь пароль загубив. А в 2022-му я зареєструвався повторно і навмисне змінив написання імені із Seymour на Seymur. Тому десь у підвалинах сайту можна знайти ще одного Scagnetti, щоправда не активного.

А як дізнався? Якщо не помиляюся, в якійсь рандомній розмові хтось сказав «прочитав на Трибуні». Я запитав «А що за Трибуна?», от з того все й почалося. Напевно, дізнався так само, як і всі.

- Тобто ти користуєшся сайтом майже 10 років. Що тебе тримає?

- А хіба є альтернатива? Назвати якісь інші ресурси можна, але для мене реальної заміни немає.

- Твій перший пост датований 12 вересня, і переважно ти пишеш у рамках конкурсу. Чи є плани вести блог активно й після завершення змагань?

- Блог не створювався саме під конкурс. Коли я замислився над тим, щоб писати, про конкурс навіть і не чув. Точніше, я чув, що конкурси проводяться, але ніколи навіть не думав брати участь. А текст про Джимі Вайта – це фактично проба пера. Вперше в житті. Тому, так — блог житиме й після конкурсу: ідей справді багато, та й снукер на Трибуні – непахане поле. Писати й писати.

Мені подобається спорт і я хочу ділитися своїми знаннями, історіями.

- А ти готовий до того, що кількість фідбеку може бути невеликою?

- Звісно, я це розумів ще до того, як блог створив. Не надто популярний вид спорту, але я пишу не для фідбеку. Спробував, отримав хоч і невеликі, але гарні відгуки, в конкурсі непогані оцінки. Ще є плани на фінал. Тому я більше цим займаюся для себе, а коли мої пости набирають за 20 плюсів та 15 коментарів – це приємний додаток. Дуже непогано.

Але ж вся журналістика дуже часто до цього зводиться. Ти можеш написати круту ретроспективу, дослідити купу інформації та отримати найнижчі перегляди і нульову реакцію. А можеш написати про чиюсь дупу, й купатися в срачах під постом. Мені днями потрапила на очі стаття про Родріго з «Реалу», де йшлося про тапки, в яких він прийшов на тренування. Ну, камон.

- Виходить, ти застав часи статусів на Трибуні. Чи важливий для тебе аспект ком’юніті?

- Таку фічу пам’ятаю, але не був її активним користувачем чи читачем. На той час я заходив на Трибуну виключно для читання новин. Майже не коментував навіть. Тому сказати, що в мене є якесь позитивне чи негативне ставлення до усієї цієї історії, не можу. Раніше для мене це був у першу чергу інформаційний сайт, зараз це майданчик для написання статей. І напевно тепер я вже більше відчуваю себе частиною цього ком’юніті: пишу статті, в конкурсі участь все ще беру, в телеграм-групі теж є.

- Погоджуюся, кожен цінить Трибуну за щось своє. Дивлячись на вектор, де ресурс прагне розвивати лайв-скорінг, ти користуєшся цим напрямком?

- Поки вони ще не вийшли на той рівень, який змусив би мене стежити за результатами через додаток Трибуни. Але це поки.

«Снукер – це більярдні шахи»

- Для розуміння, я тільки сьогодні погуглив, чим відрізняється більярд від снукера, я повний профан у цій темі. Як ти взагалі прийшов до снукеру? Це ж точно не той спорт, з якого починає пересічний український вболівальник.

- Я навіть пам’ятаю перший матч, який я побачив. Років 10 тому, якось уночі не спалося, перемикав канали та натрапив на якийсь більярд. Подивився, чуваки катають кулі — нічого не зрозуміло, перемкнув та забув. Потім натрапив повторно. Втретє вже готувався, увімкнув цілеспрямовано, почитав правила і з того часу намагаюся не пропускати жодного турніру.

Остаточно переконався тоді, коли сам спробував пограти. І це нереально важко: який потрібен хист, талант і майстерність, щоб у це грати.

- Поясни для профана – чим крутий снукер як спорт?

- Снукер – це більярдні шахи. Це не просто перекочування кульок на столі та забивання їх у лузи. Це тактика та стратегія.

- Якщо хтось хоче зануритися у снукер — з якого матчу почати?

- Давай спочатку, найгірша ідея – це дивитися снукер, не ознайомившись із правилами, як я. Бо правила на перший погляд можуть здатися трішки складними. Повертаючись до питання матчів: ситуація тут не така, як у футболі, де ти можеш увімкнути матч, побачити або красивий гол, або камбек. Я нещодавно писав про фінал, який тривав більше 13 годин. Новачок, який хоче захопитися цією грою, явно не осилить. Мені навіть було тяжко дивитися такий хронометраж.

Світ діджиталізувався – тому почніть дивитися огляди перед тим, як приступати до повних матчів. Можу порадити фінал Мастерсу 2004 року Пол Хантер – Роні О’Салліван. Цей матч у мене чомусь завжди асоціюється зі стамбульським фіналом Ліверпуль – Мілан. Також неймовірний камбек: О’Салліван вів 7:2, матч до 10 перемог, три фрейми – і все. Хантер зрівнює, потім виходить вперед, потім Роні знову наздоганяє, 9-9 і у вирішальному фреймі Хантер виграє.

Можна дивитися нарізки сучасних топів: Джадд Трамп, Марк Вільямс, куди ж без Ронні О’Саллівана, хоча цьогорічні матчі діда можуть розчарувати. А ще можу порадити новачкам один цікавий турнір з некласичним форматом снукеру: грають на час, 10 секунд на удар, все дуже динамічно – не занудьгуєш. Називається «Shoot Out» і стартує він у цей понеділок. Але починати потрібно з правил, тому що вони надають сенс беззмістовному перекочуванню кульок по столу.

- Відійдемо від снукеру до більш традиційних видів спорту. У тебе багато коментарів під постами про УПЛ. На якому рівні ти зараз стежиш за українським футболом?

- Саме в УПЛ я не те щоб сильно занурений. Вболіваю за «Шахтар», стежу за матчами гірників, в Єврокубках намагаюся дивитися за всіма українськими командами, але не більше.

- Часто відвідував матчі?

- Я б сказав навіть дуже часто. І в Донецьку, і в Харкові – намагався не пропускати. І не тільки на матчах УПЛ, найпам’ятніший матч, який я відвідав – перемогу гірників над римською «Ромою» 3:0.

- Можливо, тоді ти активно стежиш за європейським футболом?

- Останні роки – ні. Я вже більше перемкнувся на бразильську Серію А.

- Бразильську? Чому саме Серія А? Це ж також дуже нішево.

- Перше, що приходить у голову, це емоційність, якщо порівнювати бразильський і європейський футбол. Останній мені видається занадто стерильним, що аж набридає. Єврофутбол занадто професійний, академічний, а вмикаєш Бразилію — і відчувається вайп дворового футболу. Люди грають з вогнем в очах, а умовна АПЛ – як роботи, вийшли відіграти свою заробітну платню і не більше.

До речі, тому і УПЛ іноді можу глянути, тому що вайп дворового футболу тут у рази більше.

- Чи існують організаційні складнощі в перегляді матчів Серії А?

- Це все ж таки південноамериканський чемпіонат, тому треба розуміти в першу чергу про матчі о першій, другій чи третій ночі. У них це пізні матчі, а в нас ще пізніші, тому не все можу подивитися із того, що хотілося б.

Щодо транслятора, то цього року зроблений величезний крок вперед у першу чергу завдяки Maincast.tv. «Поверхность», «Sport 1», «Sport 2» – це був повний жах. Дивишся розклад, вмикаєш бажаний матч на «MEGOGO», а там йде або інший матч, або повтор учорашнього, або взагалі волейбол. Maincast.tv – велика подяка, що взялися за бразильський чемпіонат, а додатково – й за покази снукеру. Хоч і небагато турнірів, але вони транслюють те, що не потрапляє на Євроспорт і це не може не радувати.

- Як щодо аргентинського футболу? Там якраз вийшла стаття Дмитра Ватраса про їх «наркоманський формат чемпіонату».

- Не дивлюся через відсутність офіційного транслятора. А так, можливо, глянув би.

- Окей, а чи подобаються тобі ще якісь види спорту? Баскетбол чи хокей?

- Так, колись я захопився таким видом спорту, як австралійський футбол. Навіть ще більше нішевий вид спорту за снукер. Щось дуже наближене до регбі, з овальним м’ячем, величезне поле – під 200 метрів довжиною, регбійні ворота. Дуже багато цікавого. Але «Viasat Sport» перестав транслювати, а через піратки дивитися не хотілося — так усе й зупинилося. Спорт дуже крутий, динамічний.

- Я, звісно, не психолог, але чи аналізував ти причини спостереження саме за такими нішевими видами спорту?

- Чесно, ні. Подобається, от і дивився. Єдине, зараз помітив тенденцію – чим більше мені подобається снукер, тим менше мене тягне до футболу. Напевно настало якесь перенасичення. Футбол зараз усюди, якісь матчі щодня, у будь-яку пору доби, почав дратувати більше, ніж приносити задоволення.

А так ви здивуєтеся, але вболівальників австралійського футболу набагато більше, ніж ви думаєте. На тій же Трибуні я спілкувався з людьми, вони шарять, дивляться, я не один такий.

«Поїхали в Харків з однією сумкою, більше Донецька я не бачив»

- Ти практично не ведеш соцмережі. Розкажи трохи про себе для тих, хто бачить тебе тільки в текстах.

- Особливо розповідати немає про що, не вважаю себе такою вже цікавою особистістю. Звати Кирил, мені 35 років, працюю будівельником – зварювальні та фасадні роботи, якщо потрібно звертайтесь, посилання усі надам при необхідності в коментарях. Родом з Донецької області, із сумнозвісного міста Дебальцевого. Маю кокер-спаніеля, звати Ренді, вона з нами також вже років десять.

Назвав би себе середньостатистичним українцем.

- Де ти зараз проживаєш?

- У 2014 році я поїхав з Донецька, коли пі***и почали захоплювати адміністративні будівлі, почало прилітати поруч, ми з моєю дівчиною Дашею жили за півтора кілометра від аеропорту. Поїхали в Харків до подруги з однією сумкою — просто погостювати. Але до Донецька я більше не повертався з того дня. У Харкові прожили 10 років, а потім через певні особисті обставини переїхали до Полтави і зараз базуємося тут.

- Донецьк — Харків — Полтава. З чим асоціюються ці міста?

- Зараз це може звучати і сумно, і смішно, але Донецьк з сучасністю. Харків – з контрастом. Чому контраст: центр міста, парк Горького, площа – це все вау, але як тільки виїжджаєш на ХТЗ, на Салтівку – зовсім інше місто. Але навіть попри це, дуже люблю Харків і ще повернуся туди. Полтава ж – більше з українською автентичністю. Навколо дуже багато крутих тематичних локацій, Диканька, Капище Рідновірів. Саме тому Полтава викликає асоціацію з українською культурою.

- Чи розмірковував ти, де хотів би оселитися остаточно?

- Донецьк. Мрія повернутися додому.

- Ти з частиною ком’юніті Трибуни граєш у покер та квізи. Покер – це більше спорт чи азартна гра?

- Я не те щоб великий шанувальник, не маю на меті дивитися кожен покерний івент. Знаю як і всі – Філ Айві, Даніель Негреану, Том Дван. Якщо ж ставити питання це спорт чи картярська гра, то важко відповісти однозначно. Напевно, схиляюся більше до другого. Загалом, покер для мене асоціюється з грошима, навіть спортивний покер передбачає придбання ігрового стеку.

- Також на квізах, які ти проводиш і в яких береш участь, можна побачити, що ти любитель кінематографу.

- Ну, кіно подобається просто як вид мистецтва. Ще з дитинства полюбив, але ніколи не шукав у ньому глибинного сенсу. Оці заголовки типу «ТОП-10 фільмів, що змінять твоє життя» завжди викликали усмішку. Кіно – це кіно. Для мене в першу чергу це розважальна річ, не більше і не менше.

- Твій топ режисерів.

- Спробую назвати п’ятірку: Тарантіно, брати Коени, Скорсезе, Фінчер та Лантімос. Я ще під враженням від «Бугонії». Раджу, я почав взагалі з першого фільму грека «Ікло», неймовірні роботи.

- Хто подобається з акторів?

- Співпраця Роберта Де Ніро та Скорсезе у 70-80-х – це просто ван лав: «Таксист», «Скажений бик», «Мис страху», «Казино». Дуже подобається Бред Пітт і його ролі у фільмах Фінчера «Сім» та «Бійцівський клуб». А Номер один це безсумнівно Деніел Дей-Льюїс, геній не сучасності, а всієї історії. «Нафта» Пола Томаса Андерсона – це просто жесть, як так можна було зіграти?

- Як тобі, до речі, слова Тарантіно про його двадцятку найулюбленіших фільмів, де він якраз не згадав «Нафту» через погану гру Пола Дано.

- Сам Пол Дано в «Нафті» зіграв круто, а у всьому іншому – погоджуюся з Квентіном. Він мені чомусь асоціюється з фільмом «Сусідка», де він зіграв роль одного з пацанів. Людина одного образу.

Після цієї розмови стало зрозуміло, що Seymur — або просто Кирило — не випадковий автор, а людина, яка системно підходить до того, про що пише. Якщо він збереже цей темп і інтерес, його блог цілком може стати помітною частиною Трибуни, як це вже траплялося з іншими сильними авторами. Ну а сам він давно є частиною цього ком’юніті, тож знайомство справді не мало сенсу відкладати.

Я вже підписався на блог «Кий з тобою» і, схоже, таки дам шанс «Shoot Out». Рекомендую зробити те саме — а заразом і зазирнути до блогу «Dolce Vita».