«Мульти-21» та інші історії непокори пілотів «Формули-1» командним наказам

Цей пост написаний користувачем Tribuna.com в другому турі конкурсу «Найкращий блогер України». Підтримайте Сергія плюсами та коментарями.

Нам пощастило спостерігати справді класний сезон «Формули-1». Не найкращий в історії, але один із тих, де боротьба може триматися до останнього кола в Абу-Дабі. А знаєте, чого йому бракує? Краплини вибуху від Оскара Піастрі.

Потенційний титул руйнував і значно міцніші стосунки, ніж ті, що існують зараз між Норрісом та Піастрі. І, схоже, ми на порозі справжнього протистояння. Усе вказує на це: в обох пілотів є шанс на титул, наступний сезон — повна загадка, подібного шансу може й не бути. Раптові проблеми на піт-стопах і сумнівні рішення лише підсилюють напругу: Норріса навіть не попросили повернути позицію у Великій Британії після штрафу Піастрі, тоді як Оскар, навпаки, мусив віддати місце після затримки на піт-стопі Ландо. Додайте сюди менеджера австралійця — Марка Веббера, який колись натерпівся від Себастьяна Феттеля в «Ред Булл» і, можливо, бачить у підопічному шанс виправити власні поразки.

Правила «Papaya Rules» тріщать по швах. І тепер, коли Кубок конструкторів уже в кишені, боротьба між напарниками може спалахнути в повну силу. Оскару час показати чемпіонський характер — а чемпіони рідко залишаються слухняними.

«Формула-1» не раз бачила, як напруга в гаражі росте, ставки стають зависокими, а кожен пілот рано чи пізно обирає: команда чи власне «я». Одні слухняно реагують на «Валттері, це Джеймс» чи «Фернандо швидший за тебе. Підтверди, як зрозумів», інші — ставлять свої інтереси вище. Якщо Піастрі готовий перейти межу, він лише повторить шлях тих, хто вже кидав виклик наказам з піт-уолу. Тож згадаємо найпам’ятніші випадки непокори пілотів прямим наказам.

8. Гран-прі Великої Британії, 2022. «Феррарі»: Карлос Сайнс / Чарльз Леклер

Гонка на «Сільверстоуні» 2022-го по праву вважається однією з найкращих у новій ері «Формули-1». Те, що почалося жахливою аварією Джоу Гуанью, перетворилося на вибухову суміш стратегій, обгонів і радіоперемовин, які миттєво стали мемами.

Наприкінці гонки Леклер ішов лідером на старому «харді», тоді як трійка позаду — Сайнс, Гемілтон і Перес — встигла перевзутися у свіжий «софт». Монегаск натякав, щоб напарник прикрив його для переможного дубля, але Карлос, маючи за плечима дебютний поул цього вікенду, націлився й на першу перемогу. Його відповідь команді звучала чітко: «Ви не можете так вчинити зі мною». Іспанець атакував, виграв і вперше піднявся на найвищу сходинку подіуму.

Наслідки: для Сайнса — жодних, окрім підтвердження статусу людини з характером. Для Леклера — чергове розчарування й ще один розділ у його хроніках боротьби з «червоними стратегіями». А «Феррарі» вкотре опинилася в центрі критики. Не перший і не останній раз, коли на Маранелло звалюються гори мемів і сарказму.

7. Гран-прі Сінгапуру, 2015. «Торо Россо»: Макс Ферстаппен / Карлос Сайнс

2015-й — рік тотального домінування команди «Мерседес». Але саме в Сінгапурі, де єдиний раз за сезон не було жодного срібного боліда на подіумі, визрів чемпіонський характер Макса Ферстаппена. У «Торо Россо» зробили ставку на двох новачків — безпосередньо нідерландця та Карлоса Сайнса. Обох тоді сприймали крізь тінь їхніх батьків: Йоса (експілота «Формули-1») та Карлоса-старшого (чемпіона світу з ралі). Після успішної кваліфікації Макс заглух на старті й повернувся в гонку з колом відставання. Але після сейфті-кара він прорвався до залікової зони за рахунок серії видовищних обгонів.

Наприкінці гонки команда наказала пропустити Карлоса, який їхав на свіжішій гумі, яка давала шанс атакувати Серхіо Переса. Відповідь була миттєва — коротке: «Ні!». І це стало першим проявом тієї впертості, що згодом визначила його кар’єру. Ми ще не раз побачимо її в дії: у 2022-му Макс повторить ту саму позицію в Бразилії, відмовившись пропустити Серхіо Переса: «Не просіть мене більше про це, гаразд?».

Наслідки: у 2015-му — практично жодних. Це сталося в кінці очкової зони у команди без серйозних результатів. Але сім років потому подібний фінт із Пересом викликав хвилю обурення: мексиканець не раз жертвував власними шансами заради партнера. Втім, навіть це не змусило Ферстаппена відмовитися від головного правила — ніколи не поступатися.

6. Гран-прі Італії, 1956. «Феррарі»: Луїджи Муссо / Пітер Коллінз / Хуан-Мануель Фанхіо

«Формула-1» 1950-х була зовсім іншим видом спорту: дев’ять пілотів за сезон у складі однієї команди, чотири боліди на старті одного Гран-прі від одного колективу, жодної безпеки. Ще й правила дозволяли пересідати в болід напарника, і якщо той фінішував у очках — результат ділився навпіл. У «Феррарі» теж вирувала своя драма, Енцо мріяв повернути титул, тому зібрав вибуховий коктейль пілотів: Хуан-Мануель Фанхіо прийшов до Маранелло лише перед стартом сезону, молодий британець Пітер Коллінз став його напарником, а італійці Луїджі Муссо та Еудженіо Кастелотті доповнювали квартет.

На фінальний етап сезону Фанхіо приїхав упевненим лідером чемпіонату. Перед стартом він запевняв партнерів: «Я задам темп, ви бережете шини. За десять кіл до фінішу я пропущу вас, і тоді самі вирішите, хто переможе». Але все пішло не за планом: італійці рубилися між собою з першого кола, коли Фанхіо зупинився через поломку рульової рейки, команда наказала Муссо віддати йому свій болід. Луїджі відмовив — перед 100-тисячною тифозерією він мав шанс здобути першу перемогу вдома.

Тоді відбулася інша, несподівана непокора: Пітер Коллінз, який також мав шанс на титул, під час піт-стопу запропонував Фанхіо сісти за його болід D-50: «Я ще надто молодий для титулу», — казав він пізніше. Аргентинець фінішував другим і став чемпіоном, але розчарувався у Скудерії й уже наступного року перейшов до «Мазераті» — за своїм останнім, п’ятим титулом.

Наслідки: Муссо та Коллінз так і не здобули перемоги у Формулі-1 — обидва загинули в 1958 році. «Феррарі» залишилася без перемог у наступному сезоні, а Монца-1956 стала символом подвійної непокори — зухвалої і благородної.

5. Гран-прі Малайзії, 2013. «Ред Булл»: Себастьян Феттель / Марк Веббер

«Мульти-21, Себ». Ці слова Марка Веббера після фінішу Гран-прі Малайзії 2013 року стали легендою «Формули-1». За ними стояв простий командний наказ — утримати порядок до кінця гонки. Але Себастьян вирішив, що знає краще.

Це була не перша іскра між пілотами «Ред Булл». У 2010-му вони вже зіштовхнулися в Туреччині, у 2012-му — ледь не повторили це в Бразилії, коли Веббер небезпечно притис Себа, який тоді боровся за титул із Алонсо. Керманич команди Крістіан Хорнер зарікався, що подібного більше не допустить, але на «Сепангу» історія повторилася — цього разу без аварії, зате з наслідками.

Веббер просто виконував командну стратегію: перевів двигун у ощадний режим і їхав до фінішу. Феттель — ні. Він натиснув на газ, атакував і переміг. Після фінішу триразовий чемпіон виглядав більше ображеним, ніж переможцем: «Я маю велику підтримку від команди, і команда підтримує нас обох однаково. Але що стосується Марка — я поважаю його як гонщика, хоча, мабуть, у минулому були моменти, коли він міг допомогти команді, але не зробив цього».

Наслідки: це була лише друга гонка сезону, але остання крапля у стосунках Веббера з «Ред Булл». Уже в червні він оголосить про перехід у гонки на витривалість, а за кілька років у своїй автобіографії детально опише напруження з Себом. Скандал швидко зійшов нанівець, усі забули. Усі, крім Марка.

4. Гран-прі Бразилії, 1981. «Вільямс»: Карлос Ройтеманн / Алан Джонс

Контракт мав вирішити все. Перед сезоном-1981 Карлос Ройтеманн підписав угоду з «Вільямс», за якою статус першого номера належав Алану Джонсу. У ній було чітко прописано: якщо обидва пілоти випереджають третє місце більш ніж на 20 секунд і між ними менше чотирьох — перемагати має Джонс. Френк Вільямс прагнув уникнути внутрішніх конфліктів.

Уже на другому етапі в Бразилії умови збіглися ідеально. Під зливою Ройтеманн і Джонс майже на хвилину відірвалися від Патрезе, а між собою мали лічені секунди. Команда відреагувала відповідно: з боксів вивісили табличку «Джонс-Ройт» — сигнал був однозначний. Джонс не атакував, очікуючи, що Карлос дотримається домовленості. Але на останньому колі усе стало ясно: «Він цього не зробить, цей мудак цього не зробить», — пізніше ділився власними думками Джонс у автобіографії.

Наслідки: Ройтеманн проігнорував наказ і виграв гонку, а Джонс демонстративно не вийшов на подіум. Відносини у команді остаточно зруйнувалися — після сезону Джонс попрощався з «Вільямс». Іронія долі: перед фінальним етапом Ройтеманн випереджав Піке на одне очко, і все, що треба було — фінішувати вище за бразильця. Але у Лас-Вегасі вже Джонс зробив усе, щоб зіпсувати аргентинцю шанси на титул. Ройтеманн фінішував восьмим, поза очками; Джонс — переміг, Піке — забрав титул. Карма.

3. Гран-прі Сан-Марино, 1989. «Макларен»: Айртон Сенна / Ален Прост

Усі пам’ятають сезон-1989 — японський інцидент, що визначив чемпіонство Алена Проста і став початком відкритої війни Айртона Сенни з ФІА. Їхня історія лягла в основу серіалу «Сенна» від «Нетфлікс». Але внутрішньокомандне протистояння пілотів «Макларен» почалося раніше — в Імолі, ще до того, як світ розділився на два табори.

Після важкої аварії Бергера на третьому колі Гран-прі Сан-Марино гонку перезапустили. Прост краще стартував, але Сенна відібрав лідерство вже на спуску до «Този», після чого гонщики так і утримали позиції до фінішу. На вигляд звичайна історія, але у команді кипіли пристрасті: за словами Проста, між ними була домовленість — хто веде після першого повороту, той і має перемогти. Сенна порушив угоду.

Наслідки: Сенна виграв битву, але не війну. Чемпіонат дістався Просту, який не стерпів фаворитизму «Хонди» та залишив «Макларен» заради «Феррарі». Вони більше не були товаришами по команді. Тільки ворогами.

2. Гран-прі Сан-Марино, 1982. «Феррарі»: Дідьє Піроні / Жиль Вільнев

Після трьох блідих етапів на старті сезону, «Феррарі» нарешті отримала шанс на подвійний подіум в Імолі. Через бойкот кількох команд на трасі домінували лише два боліди Скудерії — Жиля Вільнева та Дідьє Піроні. Канадець лідирував, француз тримався другим, решта відставала майже на хвилину. На піт-борді з’явився наказ сповільнитися, Піроні побачив у цьому шанс. Кілька кіл вони мінялися місцями: Вільнев був упевнений, що наказ означає збереження позицій, і сприйняв дії напарника, як шоу для тіфозі. Але на останньому колі Піроні не планував поступитися — і в результаті переміг.

Споглядати за сумним канадцем на подіумі було боляче, Вільнев зарікся більше ніколи не говорити з напарником. На превеликий жаль, він дотримався свого слова. Через два тижні в Бельгії Жиль намагався перевершити час Піроні в кваліфікації — і загинув у страшній аварії. Піроні продовжив сезон і навіть очолив чемпіонат, але в Німеччині удача зрадила. У дощовій кваліфікації він на повній швидкості врізався у повільний «Рено» Проста. Переломи обох ніг завершили його кар’єру, а запасу очок вистачило лише на віцечемпіонство — титул дістався Кеке Росбергу.

Наслідки: француз ніколи не визнавав провини перед Вільневим за ту вкрадену перемогу. На момент смерті Піроні 1987 року його партнерка Кетрін була вагітна. Приблизно через п’ять років після подій в Імолі вона народила двох хлопчиків, яких назвала Дідьє та Жиль. Один — на честь батька, інший — на честь того, у кого Піроні так і не встиг попросити вибачення.

1. Гран-прі Абу-Дабі, 2016. «Мерседес»: Льюїс Гемілтон / Ніко Росберг

Бокси «Мерседеса» у 2016-му нагадували порохову бочку. Від моменту, коли у 2014 році набрав чинності новий технічний регламент, боротьба за титули лише підігрівала ворожнечу між двома пілотами. Гемілтон уже мав два чемпіонства, але саме в Росбергу команда досі бачила свого лідера. Кульмінація мала настати в Абу-Дабі.

На старті гонки все йшло за планом команди: Льюїс очолив пелотон, Ніко був другим, суперники позаду не могли нав’язати боротьбу. Тоді британець спробував інше — навмисно сповільнив темп, стримуючи партнера та підпускаючи Феттеля й Ферстаппена на відстань атаки. Лише фініш Росберга нижче четвертого місця робив Гемілтона чемпіоном. «Треба пришвидшити темп, Льюїс», — лунало з піт-уолу. «Це гонка, мені видніше», — відповідав пілот.

Після фінішу він лише всміхнувся: мовляв, що ще йому лишалося робити? І все б виглядало, як дрібна інтрига, якби не одне «але» — ці двоє знали одне одного з дитинства, були близькими друзями. Спорт розвів їх по різні боки траси.

Наслідки: порохова бочка не вибухнула. Через п’ять днів після гонки Росберг оголосив про завершення кар’єри, чим шокував увесь паддок. Гемілтон ще здобуде не один титул і ще не раз проігнорує накази команди. Але страждали від цього вже не його друзі, та й Росберг давно перестав ним бути.

З усіх цих історій випливає проста річ: коли обидва боліди здатні вигравати, командна гармонія тримається рівно доти, доки комусь не знадобиться поступитися. У «Макларен» 2025-го ми вже бачимо знайомі симптоми. Поруч із Норрісом виріс Піастрі, який більше не виглядає молодшим партнером: він швидкий у кваліфікаціях, холодний у бою й має менеджера, що пам’ятає, як боляче коштує слухняність.

Саме тому кінець сезону може стати для них тим, чим Малайзія-2013 була для Веббера й Феттеля, або Абу-Дабі-2016 — для Гемілтона й Росберга. Якщо «Papaya Rules» зламаються в момент, коли одна повільна зупинка чи одне «пропусти напарника» забирає шанс на титул, — дружба піде за борт першою. І тоді ми або побачимо чемпіонський хід Піастрі, який перестане питати дозволу, або народження нового «Вторікелло».