Оголені груди і танцювальні чари. Catch Fétiche – вуду-реслінг із Кіншаси з присмаком канібалізму

Цей текст написаний в рамках конкурсу «Найкращий блогер України». Підтримайте автора плюсами та коментарями, а також підписуйтесь на блог «Про все і ні про що» для нових божевільних історій.

Кіншаса – столиця Демократичної Республіки Конго й найбільше франкомовне місто світу. Сюди проникла західна цивілізація з її християнською церквою, айфонами та нетфліксами. Однак місцеві традиції та вірування все ще є вагомою частиною світогляду тутешніх жителів.

Коли в 1965 році до влади прийшов Мобуту Сесе Секо, він оголосив політику «африканізації», щоб позбутися колоніального минулого. Одним із проявів цього стало культивування народних вірувань. Саме тих, із яких колись постали «попсові» вуду Гаїті й Нового Орлеану. І саме ці народні обряди стали невід’ємною частиною незвичного видовища, у якому в рівних долях змішані спорт, театральне дійство й магічні ритуали.

Як з’явився вуду-реслінг і до чого тут Галк Гоган

У кожному районі Кіншаси можна знайти місцевих героїв, про яких усі знають. Достатньо лише назвати ім’я – і вам одразу покажуть, де вони живуть. Цих людей обожнюють настільки, наскільки й бояться. Обожнюють за їхні перемоги на реслерському рингу. Бояться через те, як саме вони перемагають своїх суперників. Одним із них є Едінгве Мото. Саме він здогадався поєднати західний реслінг, який тут відомий як «catch», із язичницькими віруваннями місцевих племен, які західні колонізатори узагальнювали терміном «fétiche». Саме так виник Catch Fétiche, або ж вуду-реслінг.

У 70-х роках місто та й уся країна все ще за інерцією жили «Гуркотом у джунглях». Тут любили єдиноборства, тому по місцевому телебаченню часто показували реслерські бої. За словами Едінгве Мото, особисто його найбільше вразив Галк Гоган, якого він побачив по телевізору у 80-х, і який надихнув конголезця на те, щоб поводитися на рингу максимально екстравагантно. Саме тому Едінгве вирішив використовувати найодіознішу місцеву зброю, яку тільки можна було вигадати, – магію.

Мото – справжня місцева ікона. Його знають усі, адже на рингу він точно перевершив в екстравагантності навіть самого Гогана. Хіба ви бачили, щоб Галк коли-небудь поїдав нутрощі суперника? А Едінгве Мото зробив це своєю візитівкою, яку й досі копіюють багато сучасних борців Кіншаси (хай навіть його суперники знову з’являлися на рингу через кілька днів, ніби їхні кишки не куштували перед тим як спагеті).

Слово «борців» у попередньому реченні вжито невипадково. Попри великий вплив магії на перебіг поєдинків, більшість реслерів мають гарну підготовку, володіючи вільною чи греко-римською боротьбою, різними традиційними африканськими стилями боротьби або ж навіть східними єдиноборствами. Тренування відбуваються щодня. На них відпрацьовують як класичні борцівські прийоми, так і трюки з американського реслінгу.

Перемоги в Catch Fétiche здобувають не м’язи, а чутки

Однак тим, що найбільше приваблює у вуду-реслінгу, звісно, є зовсім не контактна боротьба. Це лише підготовка до ментальної битви, у якій сильнішим виявляється той, хто володіє потужнішою магією. А для цього важливо створити відповідний образ і мати ореол непереможного чаклуна, з яким краще не зв’язуватися.

У Кіншасі цього досягають по-різному. Попри багатомільйонне населення, чутки тут поширюються швидко і досягають вух навіть тих, хто не цікавиться Catch Fétiche (а таких тут небагато, адже це другий за популярністю вид спорту в країні). Тож усі в місті знають, хто висмоктує з суперників життєву силу й молодість; хто перетворює своїх ворогів на зомбі; хто любить за вечерею смакувати очні яблука противників; хто вбив родичів, аби перетворити їх на духів, що допомагатимуть у поєдинках.

Мета вуду-реслінгу – переконати, що це не чутки, а чистісінька правда. Саме тому на рингу можна побачити найнеймовірніші речі. І навіть ті бійці, які покладаються лише на свою фізичну силу, завжди мають із собою захисний амулет. Просто про всяк випадок.

У двобої кожен із суперників намагається насамперед показати, що він сильніший як чаклун. А найкраще цього досягнути, якщо максимально принизити іншого бійця, продемонструвати, наскільки сміховинний його магічний захист.

Тому на рингу можна побачити, як один реслер танцює, поки інший накладає ці танцювальні чари й сміється з противника. Дехто підпалює курку, щоб у суперника почала диміти промежина. Можуть змусити бійця знести яйце, мов та сама курка. Нерідко накладають чари, або противник роздягнувся повністю або взагалі помочився прямо на ринг.

І лише після всіх цих маніпуляцій деморалізованого суперника кладуть на лопатки й чекають, поки рефері відрахує до трьох і завершить двобій. До речі, ще один зі способів перемогти в Catch Fétiche – це просто зачаклувати суддю, щоб той присудив тобі перемогу.

Кожен поєдинок супроводжує живий оркестр із барабанів і духових інструментів, який не зупиняється ні на мить. У всіх тутешніх зірок обов’язково є своя музична тема для виходу на ринг, для накладання чар чи для магічного фаталіті. Кожен боєць використовує під час поєдинків як «традиційні» для західного реслінгу стільці, драбини, навіть бетонні блоки, так і «традиційні» вже для вуду-реслінгу різноманітні зілля, порошки, фігурки ідолів, справжні черепи тощо.

Бійцівські івенти проводять постійно. Існують масштабні турніри, присвячені, скажімо, найвищим державним святам, які відвідують чиновники, бізнесмени, високоповажні шамани. А є невеликі змагання в різних районах міста, у яких беруть участь поки не відомі бійці. Такі турніри влаштовують просто на пустирях біля житлових будинків. Туди приходять усі охочі, полишаючи щоденні справи. І навіть якщо немає грошей, щоб подивитися поєдинки, організатори охоче йдуть назустріч, якщо можете щось запропонувати натомість. Наприклад, допомогти змонтувати нехитрий ринг або потримати особисті речі реслера, поки той б’ється.

Альбінос-«традиціоналіст», близнюки, реслерка, яка зачаровує грудьми – палітра місцевих бійців вражає

Кіншаса з її сімнадцятьма мільйонами жителів уособлює різноманіття всієї Демократичної Республіки Конго, де мешкає понад двісті племен. Тож кожен реслер у цьому місті намагається бути унікальним, щоб вирізнятися з-поміж інших бійців.

Мвімба Техас – максимально далекий від вуду-реслінгу боєць, який покладався лише на традиційні стилі професійного реслінгу. Насправді близько половини місцевих бійців не використовують чари у поєдинках, і Техас був одним із найактивніших прибічників саме такого підходу. А ще він займався благодійністю. Будучи альбіносом, працював над захистом прав людей, які живуть із альбінізмом у Конго, і мав благодійний фонд.

Супер Ангулума змагається в одязі, схожому на топи й коротенькі спідниці, ніби з ранніх кліпів Брітні Спірс. І це норма для вуду-реслінгу. Це доволі прогресивний спорт, у якому можна виходити на ринг у чому завгодно (кремезний офіцер конголезької армії, одягнений у яскраву рожеву пачку? Без проблем!). Можна цілувати суперників на рингу. Можна підпалювати курку й кидати її в натовп (звісно, з магічною метою). Так, останній факт має мало спільного з прогресивністю. Але все це є в арсеналі Супер Ангулуми, якого вважають одним із найексцентричніших тутешніх бійців.

Брати-близнюки Ліпаса завжди діють у парі. Поки один із них, Банкака, б’ється на рингу, покладаючись лише на свої м’язи, у цей час його брат Нзузі стоїть неподалік і дистанційно відбиває магічні випади суперника. А завершують поєдинок брати дуже ефектно. Спочатку змушують суперника залізти всередину домовини. Кілька рухів руками, гучні заклинання, трошки диму – й ось із домовини дістають колишнього противника, якого чари перетворили на невинне козеня.

Міс Март однією з перших почала битися винятково проти чоловіків. Вона служить у конголезькій армії, виховує трьох дітей, а також тренує інших жінок.

Однією з її вихованок є найвідоміша реслерка не лише Кіншаси, а й усієї ДРК Шакіра. Вона розповідає, що головна причина, щоб займатися реслінгом, – це необхідність прогодувати сім’ю, а ще стати прикладом для дівчат по всій країні. Як і міс Март, вона надає перевагу боротьбі з чоловіками. Шакіру дуже люблять глядачі. Може, через її бійцівські навички, може, через магічні здібності. А може, тому, що на своїх двобоях вона часто кидає в натовп гроші, що для не найбагатшої африканської країни неабияке явище.

Майстриня Лібонданс – ще одна реслерка, яка практикує вуду для поєдинків, а поза рингом підпрацьовує цілителькою. Вона виходить на арену лише тоді, коли духи її предків упевнені в перемозі. Як тільки починається бій, вона застосовує свій фірмовий прийом – оголює груди, щоб загіпнотизувати супротивника й суддю. Під її чарами заворожена пара починає танцювати, а Майстриня Лібонданс оголошує себе переможницею під нестримні крики натовпу.

Як бачимо, вуду-реслінг – спорт у стилі унісекс. І це дуже важливо саме для Демократичної Республіки Конго. Тут вельми гострою є проблема зґвалтування жінок. Тож такі поєдинки (а особливо проти чоловіків) – саме те, що треба, щоб показати, що жінки в цій країні здатні за себе постояти.

***

Вуду-реслінг – одне з багатьох явищ, яке цивілізовані європейці можуть зверхньо вважати черговим яскравим наслідком африканської неосвіченості й забобонності. Але у світі, де все здається підконтрольним розуму, конголезький Catch Fétiche повертає людині відчуття первісного страху та щирої віри. У цьому й полягає справжня сила вуду-реслінгу. Можливо, саме тому він не прагне до глобальної арени, залишаючись існувати там, де ще не зникла віра в магію.