«Мене обступили китайські діти і почали кричати «Фелпс». Спогади українських олімпійців про участь в Іграх

Цей пост написаний юзером Tribuna.com в рамках конкурсу «Найкращий блогер України»

Напередодні старту Олімпіади в Парижі блог «Про все і ні про що» поспілкувався з українськими переможцями та призерами попередніх Олімпіад.

Ми поставили їм три питання.

1. Що вам найбільше запам'яталося під час участі в Олімпійських іграх?

2. Що було найважчим на шляху до олімпійської медалі?

3. Чи будете слідкувати за Іграми в Парижі та які ваші прогнози щодо виступів українських спортсменів?

Рустам Шаріпов (спортивна гімнастика)

Переможець Олімпіади в Барселоні (1992 рік) (командна першість), переможець (паралельні бруси) і бронзовий медаліст (командна першість) Олімпіади в Атланті (1996 рік)

– Що вам найбільше запам'яталося під час участі в Олімпійських іграх?

– Найбільше мені запам'яталася можливість побачити не лише найкращих гімнастів, а й видатних спортсменів з інших видів спорту, наприклад, збірну США з баскетболу. На жаль, ми не мали можливості відвідувати дуже багато змагань. Причина у тому, що після відкриття Ігор гімнастика стартувала першою. Ми закінчували найраніше й не залишалися до закриття Олімпіади. Але побачити інших спортсменів та поспілкуватися з ними я все одно встиг. Особисто для мене це найсильніші спогади.

Загалом отримав дуже багато емоцій на обох Олімпіадах, але різниця між цими Іграми все ж таки була. У Барселоні я мав допомогти насамперед команді. А в Атланті у мене були не лише командні завдання, а й особисті.

– Що було найважчим на шляху до олімпійської медалі?

– Знову ж таки, на двох Олімпіадах були різні перепони. У 1992 році найскладнішим було потрапити до команди, бо ми мали дуже багато сильних спортсменів. Але якщо ти туди потрапляв, то міг бути певний, що командне «золото» вже в принципі гарантоване, адже на той момент наша збірна була однією з найкращих у світі.

На Олімпійських іграх 1996 року такої проблеми не було. На той момент я був одним із лідерів збірної. Головне було правильно підійти фізично та психологічно до змагань. Ти міг готуватися протягом тривалого періоду, бути в найкращій формі, але того дня, коли вирішується доля медалей, все могло піти не так. І цього треба було уникнути.

– Чи будете слідкувати за Іграми в Парижі та які ваші прогнози щодо виступів українських спортсменів?

– Звичайно, дивитимуся Олімпійські ігри, і не тільки спортивну гімнастику. З нетерпінням чекаю на відкриття. Звісно, уболіватиму за українську команду. Наприкінці квітня я їздив на Чемпіонат Європи і спостерігав, як виступала наша збірна. Було дуже приємно бачити, що хлопці підходять у хорошій формі до Парижа. Вважаю, що у них є непогані шанси на медалі у командній першості. У багатоборстві також є шанси в Іллі Ковтуна й Олега Верняєва, а в опорному стрибку – у Назара Чепурного й Ігоря Радівілова. Так що вболіватиму за хлопців і підтримуватиму їх.

Ігор Матвієнко (Вітрильний спорт, клас яхт «470»)

Переможець Олімпіади в Атланті (1996 рік), учасник Олімпіади в Сіднеї (2000 рік), учасник Олімпіади в Афінах (2004 рік)

(Євген Браславець та Ігор Матвієнко)

– Що вам найбільше запам'яталося під час участі в Олімпійських іграх?

– Запам'ятався той стан, коли ми йшли по стадіону в складі української делегації і вся арена вітала нас. Це дуже мотивувало й найбільше запам'яталося, бо потім була наша робота, яку треба було виконувати. Ми залишалися максимально сконцентрованими, адже не мали права на помилку. Ще запам'яталося нагородження. Але там були лише яхтсмени, майже нікого більше, і не було тієї атмосфери, яка панувала під час церемонії відкриття.

– Що було найважчим на шляху до олімпійської медалі?

– Найважче – це повністю перебудувати своє життя, побут, психологію. Коли починаєш готуватися до змагань, а особливо до таких важливих, усе в житті змінюється. Ти належиш уже не собі, а спорту. Хочеш робити одне, а маєш робити інше, тому що ви команда з вашим напарником й у вас є зобов'язання один перед одним.

– Чи будете слідкувати за Іграми в Парижі та які ваші прогнози щодо виступів українських спортсменів?

– Звичайно ж, дивитимусь і вболіватиму. Передаю хлопцям та дівчатам свої вітання й бажаю, щоб вони виступили якнайкраще і повернулися з медалями. Думаю, що медалі обов’язково будуть. Єдине, звичайно, засмучує, що цього року Україну не буде представлено у вітрильному спорті. Незважаючи на це, все одно вболіватимемо всіма силами!

Олена Говорова (потрійний стрибок, стрибки в довжину)

Учасниця Олімпіади в Атланті (1996 рік), бронзова медалістка Олімпіади в Сіднеї (2000 рік) (потрійний стрибок), учасниця Олімпіади в Афінах (2004 рік)

– Що вам найбільше запам'яталося під час участі в Олімпійських іграх?

– Олімпійські ігри кардинально відрізняються від інших змагань. Перебуваючи в Олімпійському селищі, розумієш, що поряд із тобою – найкращі представники кожного виду спорту. Це відчувається навіть на енергетичному рівні.

У 1996 році в Атланті, коли поїхала на свої перші Ігри, я дуже хвилювалась і на основні змагання вийшла, забувши акредитацію в номері. А без неї, як ви розумієте, кудись пройти неможливо. Добре, що ми йшли разом з Інесою Кравець, яка це помітила, і я тоді повернулась в кімнату, аби забрати акредитацію. Але, як кажуть люди, повертатись кудись – це погана прикмета. Тому або це спрацювало, або я себе так налаштувала, що у фіналі виступила погано.

На Іграх у 2000 році зі мною трапився курйоз. Я вирішила трохи раніше піти з церемонії закриття, аби спокійніше вийти зі стадіону. У той час, коли вже виходила з поля в підтрибунне приміщення, на стадіоні вимкнули світло, адже Олімпійський вогонь мав забрати літак. Запанувала темрява, і мені стало дуже страшно. Перед тією Олімпіадою в ЗМІ було багато інформації про теракти, і я, згадавши це, навіть присіла на землю, задумавшись, що буде далі. Але, на щастя, все завершилось добре.

У Сіднеї за тиждень до старту змагань я травмувалась і зовсім не могла ходити. Проте в мене була велика жага до перемоги, бажання показати результат. І я сказала лікарю: «Не знаю, що ви будете робити, але маєте зробити так, аби я від вас вийшла на своїх ногах». Врешті так сталося, що він мені допоміг і за декілька днів я вже могла тренуватись.

– Що було найважчим на шляху до олімпійської медалі?

– Проте не можна сказати, що це все було найважче, адже найскладніший період ми переживаємо зараз, коли наша країна бореться проти окупантів за свою незалежність. Ми на рівні спортивних функціонерів боремось проти допуску росії та білорусі до Олімпіади, а наші спортсмени борються, аби показати якомога кращий результат для своєї Батьківщини.

– Чи будете слідкувати за Іграми в Парижі та які ваші прогнози щодо виступів українських спортсменів?

– Звісно, я буду слідкувати за Олімпійськими іграми, адже вболіваю за наших спортсменів. Я буду вболівати за Таїсію Онофрійчук, за Ірину Геращенко, за Анастасію Коженкову, за Михайла Кохана – за всіх наших олімпійців. Бажаю українцям показати найвищі результати.

Давати прогнози я не люблю. Спортсмени ніколи не люблять заглядати наперед. Коли наші олімпійці виступлять, тоді ми за них порадіємо.

Віта Стьопіна (стрибки у висоту)

Учасниця Олімпіади в Атланті (1996 рік), бронзова медалістка Олімпіади в Афінах (2004 рік), учасниця Олімпіади в Пекіні (2008 рік), учасниця Олімпіади в Лондоні (2012 рік)

– Що вам найбільше запам'яталося під час участі в Олімпійських іграх?

– Зважаючи на те, що я брала участь у чотирьох Олімпіадах, то й враження були різні. На перших Іграх в Атланті я дивувалась атмосфері олімпійського селища. Це було місто в місті зі своїми магазинами, пральними, кафе та ресторанами. Я тоді вперше побачила як афроамериканки випрямляють волосся. У нас зазвичай його, навпаки, робили хвилястим.

На другій Олімпіаді в Афінах мені запам’ятались самі фінальні змагання. Вони були для мене фізично дуже тяжкими, на відміну від кваліфікації. Також не забуду те, що ніхто не думав, ніби я зможу виграти медаль. Тож ми не взяли костюм, у якому треба було йти на нагородження. Потім навіть когось послали по нього в олімпійське селище, але до церемонії нагородження не встигли. Тому на вручення медалі я вийшла в тренувальному костюмі.

– Що було найважчим на шляху до олімпійської медалі?

– Найважче було пройти Чемпіонат України, на якому, навіть маючи норматив на Олімпіаду, треба було обов'язково потрапити в трійку призерів. У нас на три місця було чотири претендентки. Тож у 2000 році за таких обставин я не потрапила на Олімпіаду, незважаючи на наявність виконаного нормативу.

– Чи будете слідкувати за Іграми в Парижі та які ваші прогнози щодо виступів українських спортсменів?

Буду слідкувати. У легкій атлетиці сподіваюсь на три медалі: у Ярослави Магучіх, Марини Бех-Романчук й Ірини Геращенко. Щодо Ярослави, то тут усе зрозуміло. А от щодо Іри, то тут повинні зійтися всі зірки, але хотілось би, щоб їй пощастило.

Додам також кілька слів про наших чоловіків-стрибунів. Я вважаю, що результату 2,29 м, показаного Владиславом Лавським на Чемпіонаті Європи, для подіуму на Олімпіаді малувато. США, Нова Зеландія, Південна Корея, Італія, Катар – попереду є більш титуловані стрибуни з більш високими результатами. Нашим хлопцям треба стрибати стабільно за 2,3 м, щоб розраховувати на медалі.

А щодо інших видів спорту, то в нас сильні боротьба, бокс, фехтування, сучасне пʼятиборство, спортивна та художня гімнастика, плавання, артистичне плавання, також зʼявився брейкінг. Буду вболівати за всіх.

Андрій Котельник (бокс)

Срібний медаліст Олімпіади в Сіднеї (2000 рік)

– Що вам найбільше запам'яталося під час участі в Олімпійських іграх?

Олімпійські ігри – це наймасштабніші змагання в будь-якому виді спорту. Я був на чемпіонатах світу та Європи, на Іграх доброї волі, але їх не порівняти з Олімпіадою та її атмосферою. Тут дуже багато різних видів спорту, різних зірок. Та й самі Ігри тривають два тижні. Жоден чемпіонат стільки не триває. Особисто для мене, як для спортсмена, це найсерйозніші та найвідповідальніші змагання в кар’єрі.

– Що було найважчим на шляху до олімпійської медалі?

– Найскладніше – це підготовка та відбір до Олімпіади. Це завжди було моєю мрією ще з дитинства – потрапити туди та здобути медаль.

– Чи будете слідкувати за Іграми в Парижі та які ваші прогнози щодо виступів українських спортсменів?

Вірю, що шанси, як завжди, є в кожного спортсмена. І це не залежить від того, чи вважають тебе фаворитом, чи ні. Олімпійські ігри – це ті змагання, де спортсмени, на яких не розраховують, часом показують найвищі результати. Усе залежить від них: від фізичної форми й від психологічного стану. Неодноразово були випадки, коли ті, хто вигравав по кілька разів світові та континентальні першості, на Олімпіадах не завойовували жодної медалі.

Наталія Скакун (важка атлетика)

Учасниця Олімпіади в Сіднеї (2000 рік), переможниця Олімпіади в Афінах (2004 рік)

– Що вам найбільше запам'яталося під час участі в Олімпійських іграх?

– Насамперед мене вразив масштаб Олімпійських ігор, і, звісно, найбільше запам'яталася перемога. Також не забуду, що перед поїздкою на змагання в мене піднялася температура. Переді мною й тренерами стояло питання, чи я взагалі зможу взяти участь в Олімпіаді. Але в Грецію ми все ж поїхали, вирішивши, що подивимось далі, як розвиватиметься ситуація. Через цю проблему в мене дуже сильно впала вага, але, на щастя, все закінчилося добре.

– Що було найважчим на шляху до олімпійської медалі?

– Особисто для мене найважчою перешкодою була навіть не хвороба, а психологічний тиск. Я знала, що на мене сподіваються й, за прогнозами, маю здобути перемогу. За рік до Олімпіади на ліцензійному чемпіонаті світу я перемогла китаянку та встановила новий світовий рекорд. У тяжкій атлетиці перевершити представниць цієї країни – велика рідкість. Тож на мене розраховували, а я боялася підвести людей, які в мене вірили.

– Чи будете слідкувати за Іграми в Парижі та які ваші прогнози щодо виступів українських спортсменів?

– Мій покійний тренер Олександр Володимирович Риков казав: «Ніколи не треба робити прогнози, а слід відштовхуватися від фактів: вітати гарні результати або аналізувати погані». Звісно, буду слідкувати за багатьма видами спорту. А ще коментуватиму в телестудії виступ нашої Каміли Конотоп і вболіватиму за неї.

Юрій Чебан (веслування на каное)

Учасник Олімпіади в Афінах (2004 рік), бронзовий медаліст Олімпіади в Пекіні (2008 рік) (каное-одиночка, 500 м), переможець Олімпіади в Лондоні (2012 рік) (каное-одиночка, 200 м), переможець Олімпіади в Ріо-де-Жанейро (2016 рік) (каное-одиночка, 200 м)

– Що вам найбільше запам'яталося під час участі в Олімпійських іграх?

– Є багато незабутніх спогадів, але найяскравішим для мене був момент перемоги на Олімпіаді в Ріо-де-Жанейро у 2016 році. Це був надзвичайно емоційний момент, адже я зміг підтвердити свій титул, здобутий у Лондоні в 2012 році. Відчував неймовірний вибух радості та гордості, коли перетнув фінішну лінію і зрозумів, що став чемпіоном вдруге. Стояти на п’єдесталі під час нагородження, слухати гімн України і бачити наш прапор, який піднімається, – це надзвичайно емоційно й патріотично. Це був момент, коли я відчув, що всі наші тренування і зусилля були варті того.

Також одним із найпам’ятніших моментів були зустрічі з іншими спортсменами з різних куточків світу. Ми обмінювалися досвідом, підтримували один одного, і це створювало унікальну атмосферу єдності. Крім того, запам’яталися церемонії відкриття та закриття ігор. Це завжди неповторне й величезне свято спорту та миру.

До речі, для мене найлегшими були саме Ігри в Лондоні. Вони відбувалися у часовому поясі, що майже збігається з київським. Завдяки цьому я мав мінімальні проблеми з акліматизацією. Клімат Лондона влітку доволі м’який і схожий на український, що створювало сприятливі умови для тренувань і виступів. Умови проведення змагань були комфортними, і це дозволило зосередитися на спортивних досягненнях.

А найважчим був виступ у Ріо-де-Жанейро. Місто розташоване в зовсім іншому часовому поясі та має зовсім інший клімат, що ускладнило акліматизацію та вимагало додаткового часу для адаптації. На жаль, і моя спортивна форма не була на такому ж рівні, як у Лондоні. Ще однією проблемою, з якою я зіштовхнувся, були постійні «підніжки» з боку тодішнього головного тренера. Це створювало додаткові перешкоди для мене.

Незважаючи на всі труднощі, я продовжував боротися та намагався показати все, на що здатен. Думаю, виступ на Олімпійських іграх у 2016 році став важливим досвідом і блискучим завершенням моєї професійної карʼєри як спортсмена.

– Що було найважчим на шляху до олімпійської медалі?

– Підготовка до Олімпіади – це довгий і складний процес, який вимагає великих фізичних і ментальних зусиль. Одним із найважчих аспектів була підтримка високого рівня форми протягом тривалого часу. Це означало щоденні тренування, які іноді доходили до 6-7 годин на день.

Найскладніше було поєднувати різні види тренувань: витривалість, сила, техніка. Кожне тренування вимагало повної віддачі, і часто доводилося працювати на межі можливостей. Також важливим було правильно розподілити навантаження, щоб уникнути травм. Це вимагало великої дисципліни й самоконтролю. Не менш важливою, ніж фізична, була ментальна підготовка. Психологічний тиск на Олімпійських іграх дуже великий, і потрібно вміти впоратися з цим.

– Чи будете слідкувати за Іграми в Парижі та які ваші прогнози щодо виступів українських спортсменів?

– Очікуємо найкращих результатів від наших спортсменів у Парижі. Кожен виступ, кожна перемога – це результат багаторічних тренувань, безсонних ночей та безлічі подоланих труднощів. Ми знаємо, що вони зроблять усе можливе, щоб принести славу нашій країні і підняти наш прапор на найвищі щаблі п’єдесталу. Нехай ці Олімпійські ігри стануть справжнім святом спорту і єдності для всіх українців. Вболіваємо за Україну разом!

Олена Хомрова (фехтування на шаблях)

Переможниця Олімпіади в Пекіні (2008 рік) (командна першість)

(Ольга Жовнір, Ольга Харлан, Галина Пундик, Олена Хомрова)

– Що вам найбільше запам'яталося під час участі в Олімпійських іграх?

– Вже минуло трохи часу, тож важко пригадувати деталі Олімпіади, але дуже добре пам’ятаю відчуття перед фіналом, коли виходиш проти команди Китаю. І це в Пекіні, де весь зал підтримує суперниць, а ти мусиш зосередитись і почати свою роботу. Через це нам так і не вдалося взяти ініціативу на початку бою. Кожен раз, як переглядаю той поєдинок, запитую себе: «А ми точно виграли і як таке можливо?» Після перших трьох боїв здавалося, що в нас немає шансів, але ми зуміли наздогнати суперниць і вирвати перемогу (у фіналі українська команда здолала господарок Олімпіади, збірну Китаю, з рахунком 45:44, відігравши понад десять очок по ходу поєдинку – прим.).

– Що було найважчим на шляху до олімпійської медалі?

Мабуть, найважчою була підготовка до самих Ігор. Ми дуже важко працювали, адже всі спортсмени хочуть показати свій максимум на змаганнях такого рівня. Для нашої команди це були перші Олімпійські ігри, ми не були фаворитами змагань. Напевно, це пішло на користь, адже нам не було чого втрачати. Команда дуже впевнено дійшла до фіналу. І хоча з настроєм на фінальний поєдинок вийшло важко, але ми зуміли пересилити себе й обіграти наших суперниць.

– Чи будете слідкувати за Іграми в Парижі та які ваші прогнози щодо виступів українських спортсменів?

Обовʼязково буду слідкувати і навіть полечу підтримати наших фехтувальниць. Це ж Олімпійські ігри, тут неможливо щось прогнозувати. Хочу тільки побажати впевненості та перемоги нашим спортсменам.

Олексій Пригоров (стрибки з триметрового трампліна)

Бронзовий медаліст Олімпіади в Пекіні (2008 рік) (синхронний трамплін), учасник Олімпіади в Лондоні (2012 рік)

(Ілля Кваша й Олексій Пригоров)

– Що вам найбільше запам'яталося під час участі в Олімпійських іграх?

– На Олімпійських іграх у Пекіні зі мною трапився курйоз. Після свого виступу я пішов подивитися на змагання зі стрибків на батуті. По дорозі мене обступили китайські діти і почали кричати «Фелпс» та брати автографи. Я відбивався, як міг, перепрошував і казав, що я не Майкл Фелпс. Але вони продовжували кричати та просити автографи. Я не став засмучувати їх і підписав усе, що там було.

Уже згодом кілька разів знаходив статті, у яких мене плутали з цим американським плавцем: матеріал про мене, а фото у статті – Фелпса. Щиро кажучи, мені це було приємно. На жаль, не вдалося зустрітися з Майклом, щоб сфотографуватися і пояснити ситуацію. Хоча він навіть приходив до мене на змагання з хай-дайвінгу, яким я зараз займаюся.

– Що було найважчим на шляху до олімпійської медалі?

Було багато всього тяжкого: тренувальний процес, режим, травми. Але це того вартувало. Я дуже вдячний моєму тренеру, моїм батькам, які завжди були за мене. Думаю, завдяки їм, а також моїй вірі в себе все й склалося.

– Чи будете слідкувати за Іграми в Парижі та які ваші прогнози щодо виступів українських спортсменів?

Буду дивитись змагання в Парижі, якщо зможу, адже зараз у мене великий сезон з хай-дайвінгу, на якому я зосереджений. Щодо конкретних спортсменів, звичайно ж, виокремлю Олексія Середу. Скажу без зайвих слів: він просто чудовий спортсмен. Трохи з ним спілкувався, тому зазначу, що й людина він хороша.

Загалом хочеться побажати успіхів усім нашим стрибунам. Я за них щиро вболіватиму, адже в України станом на зараз є лише дві медалі в «синхроні»: у нас з Іллею Квашою та в Олени Жупіної з Ганною Сорокіною. Тому повторюся: бажаю, щоб усе в наших спортсменів склалося. Я за них щиро переживаю, адже це моя країна та моя команда.

Олеся Повх (біг на 100 метрів)

Бронзова медалістка Олімпіади в Лондоні (2012 рік) (естафета 4х100 метрів), учасниця Олімпіади в Ріо-де-Жанейро (2016 рік)

(Єлизавета Бризгіна, Олеся Повх, Христина Стуй, Марія Рємєнь)

– Що вам найбільше запам'яталося під час участі в Олімпійських іграх?

– Мої перші Олімпійські ігри були в Лондоні у 2012 році. Що мене найбільше вразило, так це кількість зірок спорту! Хоча не було такого, щоб я з якимось конкретним спортсменом хотіла сфотографуватись або побачитись, але учасників настільки багато, і кожен з них легенда. Це такий захват! Відчувала себе частиною цього найяскравішого дійства у світі спорту.

Мене вражало все, особливо масштаб Ігор. Коли виходила на стадіон, мій погляд упав на олімпійський вогонь. У цю мить я наче зрозуміла, що все, про що мріяла, може виповнитись прямо зараз. Це неймовірна подія в житті кожного спортсмена. І бути там – це щастя!

– Що було найважчим на шляху до олімпійської медалі?

– Підготовка до Олімпіади – це багаторічний цикл. І кожен рік, кожен сезон, кожне змагання і кожне тренування є кроками до мрії. Професійний спорт – це важка праця, але сказати, що саме відчувалося найважчим, я не можу. Можливо, тільки те, що треба було витримати психологічне навантаження, яке відчуває кожен спортсмен при підготовці до важливих змагань.

– Чи будете слідкувати за Іграми в Парижі та які ваші прогнози щодо виступів українських спортсменів?

Так, звичайно, дивитимусь Олімпійські ігри й слідкуватиму за нашими спортсменами. Не буду нічого прогнозувати (це погана прикмета), але я вірю, що українські олімпійці гідно представлять нашу країну, бо ми найсильніша нація!

Скільки медалей візьме Україна на ОІ-2024: прогнози журналістів