Винайти велосипед. Як розробка інженерів із «Антонова» дозволила українцям стати чемпіонами світу

Цей текст написаний користувачем Tribuna.com в рамках конкурсу «Найкращий блогер України». Підписуйтесь на блог «Про все і ні про що», щоб не пропустити жоден пост Ігоря.

Фразеологізм «винайти велосипед» досить популярний та означає марнування часу й зусиль на те, що вже давно відомо. Справді, хіба можна повторно вигадати велосипед (у буквальному значенні), який настільки відрізнятиметься від аналогів, що не лише матиме вигляд ніби з фільмів про майбутнє, а й стане справжньою сенсацією у велоспорті? Виявляється, це можливо, якщо за справу беруться професіонали з того самого підприємства, яке подарувало нам іще одне диво інженерної думки – Ан-225 «Мрія».

Для виробництва використали матеріали, з яких будували літаки й космічні ракети

Сергій Нитка мав два захоплення: велосипеди й літаки. У юності він займався велоспортом. І хоча з професійною кар’єрою не склалося, любов до двоколісних нікуди не зникла й чекала слушного часу. Згодом, закінчивши Харківський авіаційний інститут, молодий інженер-механік потрапив до конструкторського підрозділу «Антонова», де займався розробкою хвостового оперення для військово-транспортного літака Ан-70.

Ан-70

Це зараз композитні матеріали можуть бути навіть у вашому роті (слава сучасній стоматології!). А в часи СРСР композити, відомі надійністю, міцністю й легкістю, використовували лише в космічній та авіабудівній сферах. Саме з такими матеріалами працював Сергій Нитка під час роботи над літаком.

Ось тут і прокинулася давня любов конструктора до велосипедів. Разом з Іваном Липою, своїм колегою, Сергій Нитка вирішив, що композити можуть не лише літати, а ще і їздити. Так народилася ідея спробувати використати вуглепластик, один із найпопулярніших композитних матеріалів, для створення принципово нового велосипеда.

Особлива увага конструкторів була зосереджена на рамі й колесах, щоб велосипед мав якнайкращі аеродинамічні властивості. Раму зробили цільною, без жодного шва чи стику. Нитка й Липа намагалися надати їй максимально обтічну форму. Через це рама мала чудернацьку, не лише на той час, а й на сьогодні, форму. Спортсмени, які випробували прототип, навіть жартома назвали велосипед «гітарою».

Прототип-«гітара»

Що ж до коліс, їх вирішили зробити дисковими. Кожна спиця в колесі звихрювала б повітря й сповільнювала гонщика. У спорті, де все вирішують мілісекунди, це могло б дорого коштувати на фініші. Тож дискові колеса, за словами Сергія Нитки, дозволили зменшити опір повітря на 12-17%.

У 1990 році прототип привезли на всесоюзні змагання в Москву, де його випробував Євген Присяженко – багаторазовий чемпіон СРСР та України. Сергій Нитка й Іван Липа обрали саме його, бо цей гонщик не лише вправно крутив педалі, а й був технічно підкований. Тож допоміг винахідникам порадами щодо того, як покращити різні деталі прототипа.

«Еней» – це не лише «парубок моторний»

У 1995 році на світ з’явилася покращена версія творіння конструкторів – велосипед «Еней». Назва була покликана підкреслити новітність та унікальність винаходу за аналогією до «Енеїди» – першого твору нової української літератури.

Цей велосипед завдяки композитним матеріалам важив усього 4 кілограми. Уперше його презентували на Чемпіонаті України на початку 1996 року. Винахід настільки здивував спортсменів і тренерів, що розробники отримали понад два десятки замовлень.

Попри це, на Олімпіаді в Атланті збірна довірилася більш традиційним велосипедам. Це не принесло результату – лише 7 місце в командній гонці переслідування. Тож наступного року на чемпіонат світу українські велогонщики поїхали з «Енеями». Але в самій збірній цих велосипедів не було. Довелося орендувати їх у спортшколах, які раніше встигли замовити собі дітище Нитки й Липи.

На світовій першості в Австралії розробка українців викликала фурор. У командній гонці переслідування наша збірна здобула лише «срібло» через прикру помилку, втративши «золото» незадовго до фінішу. А «Еней» став головною сенсацією мейджору.

Велосипед «Еней»

Ейфорія тривала недовго. Конструкцію велосипеда заборонив Міжнародний союз велосипедистів. На думку керівного органу, «Еней» порушував принцип «переваги людини над машиною», а також був занадто дорогим і складним у виробництві, що суперечило ідеї масовості професійних велосипедів. Сергій Нитка дотримувався іншої думки. Конструктор був переконаний, що забороні його творіння сприяли великі веловиробники, які спонсорували Міжнародний союз велосипедистів і боялися конкуренції з боку «антоновців».

Постійна боротьба з регламентом, із якої вдалося вийти переможцями

За регламентом того самого керівного органу, конструкція велосипедної рами повинна була складатися з двох зімкнутих трикутників. «Будуть вам трикутники», – подумали Сергій Нитка й Іван Липа (чи подумали вони так насправді, не впевнений, але я б подумав саме так). І за кілька місяців презентували новий велосипед, який нарекли «Елін», увічнивши в цій назві перші букви своїх прізвищ.

Раму було виготовлено згідно з актуальними вимогами. Вона зберегла основні риси свого попередника: легкість (трохи більше 2 кг), міцність, аеродинамічність. Це стосувалося й інших елементів.

«Задню підвіску велосипеда прикули не до осі колеса, а до середини нижнього пера. Це дозволило поліпшити обтічність… Ми зробили нову модель, але геометрію, яка довела свою успішність в Австралії, зберегли. Тобто ми змінили зовнішній вигляд, але всі потрібні кути і необхідні параметри велосипедної рами зберегли», – розповідав Сергій Нитка.

Чемпіонат світу 1998 року у французькому Бордо став тріумфальним: чоловіча збірна перемогла в командній гонці переслідування. Але на арену знову виходить Міжнародний союз велосипедистів, який учергове змінює регламент, й український велосипед (о диво!) не вписується в нього. Цього разу через те, що трикутники, з яких складалася рама, повинні бути строго рівними, а в «Еліна» деякі труби рами були дещо вигнуті.

Велосипед «Елін»

Нові правила – нові рішення. Інженери «Антонова» створюють свою лебедину пісню – «Елін-2». Через суворі вимоги велосипед трохи втратив свої аеродинамічні властивості, зате став іще легшим. Як і його попередники, «Елін-2» привіз українців до багатьох звитяг. Головні з них – друге місце в чоловічій командній гонці переслідування та третє місце в жіночому спринті на Олімпіаді в Сіднеї. Також варто відзначити перше місце в чоловічій командній та індивідуальній гонках переслідування на Чемпіонаті світу 2001 року.

Чим зараз займається та про що мріє винахідник «Енея» та «Еліна»?

У середині нульових років запал конструкторів зійшов нанівець. Не вдалося знайти інвесторів для масового виробництва велосипедів, а працювати всередині підприємства, орієнтованого на зовсім інші задачі, уже не вистачало сил і натхнення.

Окрім того, виник конфлікт з українськими спортивними чиновниками. На Олімпіаді в Афінах українці змагалися на «Елін-2», але під брендом італійського виробника «Colnago», а не «Антонова». Справа дійшла до суду, і збірна пересіла з вітчизняних на закордонні велосипеди.

Попри це, любов Сергія Нитки до конструювання двоколісних нікуди не зникла. Він мріє запустити в серійне виробництво міську та дитячу версії свого творіння. А перед повномасштабним вторгненням займався виготовленням коліс для трекових і шосейних велосипедів.

На жаль, війна поставила на паузу плани конструктора. Він пішов захищати країну в рядах тероборони. Відсвяткувавши 60-річчя, повернувся додому, щоб уже як цивільний допомагати військовим своїми професійними вміннями, а також популяризувати український велопром.

Сергій Нитка

Що ж до «Енеїв» та «Елінів», то їх можна побачити в приватних колекціях або на онлайн-аукціонах. Вартість цих раритетів доходить до кількох тисяч доларів (і навіть окремих рам). Але Сергій Нитка хоче в майбутньому створити такий велосипед, який стане масовим для мільйонів українців.

Він прагне, аби ті технології, які колись підіймали в повітря літаки й дивували закордонних розробників своєю інноваційністю, стали доступними для всіх, перетворившись на перший велосипед для дітей, на спортивний байк для тих, хто звик щодня долати по кількадесят кілометрів, або ж просто на зручний транспорт для прогулянок містом.