Український хокейний пазл. Веніамін Трандафілов
Вдруге пережити війну та покинути рідну домівку, знайти свій шлях та долати нові випробовування, продовжуючи улюблену справу – таким є життя нападника Веніаміна Трандафілова, котрий наразі виступає в Німеччині
То ж де наразі грає Веніамін, як він адаптувався в новій країні та про знайомство з німецьким хокеєм нападник розповів в інтерв’ю.
– Твоя особиста історія 24 лютого та перших місяців після повномасштабного вторгнення? Коли вперше повернувся до тренувань?
– Напередодні захворів, тому 24 лютого був у Києві: зробив тест, виявилось, коронавірус. Прокинувся вранці: мама сидить читає новини, а за вікном чутно вибухи. Одразу не зрозумів, що сталось, а мама сказала, що почалася війна. Вийшли на зв’язок з хлопцями, щоб дізнатись, чи з усіма все добре. Всі були в безпеці.
Перше тренування відбулося в збірній. Було важко, адже місяць ми «відпочивали», не мали льоду та тренувань, але вкатились.
– Якими були емоції від зустрічі з хлопцями у збірній?
– Двоякі: з одного боку – всі друзі, знайомі, ти в рідному колі, а з іншого – триває війна і ми маємо нести відповідальність за себе та країну. З цією думкою ми і працювали.
– Новою сторінкою твого хокейного життя стала команда третього юнацького дивізіону Німеччини «Mannheimer ERC U20», де ти граєш разом з колегою з «Альтаїру» Іллею Дубським. Розкажи, як відбувались пошуки нової команди? Як вийшло, що потрапив сюди разом з ще одним українським гравцем?
– Я займався активними пошуками команди. Моя родина прийняла рішення виїхати до Німеччини, оскільки тут в нас були знайомі, котрі допомогли нам. Також з нами виїхав Ілля. Ми оселилися в Карлсрує і так вийшло, що в Мангеймі, в місті за 70 кілометрів, тренується команда «Mannheimer ERC U20», в якій і розпочали грати.
Німеччина подобається мені як країна, а особливо ставлення німців до хокею. Тут є чого прагнути. Команда прийняла добре, всі хлопці дружні, веселі.
– Як колеги відреагували на те, що ви з Іллею з України, з Донецьку? Як налагоджували комунікацію з тренером?
– Питали, чи ми з Іллею брати, бо добре знаємо один одного. Розповіли, що ми давні знайомі, оскільки граємо з 4 років разом. Розповідали одноклубникам, як розпочалася війна у Донецьку і вони дізнались більше інформації, адже вони знають не так багато про початок війни в Україні.
Ми познайомились з тренером, він дуже хороший спеціаліст та професіонал, у якого правильний підхід до тренувань: він робить акцент на техніку, приділяє увагу кидкам та тактичним діям.
– Чим різниться німецький юнацький хокей від українського?
– Німецький хокей дуже швидкий. Першу гру не розумів, хто куди біжить, але тренер пояснив нам тактику, розповів детально, що робити в різних випадках. Багато моментів, відкритий хокей.
– Німецький хокей – силовий?
– Все без гальм, все в тіло, проте судді в нашій лізі не полюбляють такі випадки і постійно видаляють. Під час першого матчу я заробив 6 хвилин, хоча в Україні штраф не назначили, тому що все було за правилами.
– За 4 матчі за нову команду ти набрав 6 очок (2+4). Чи означає така результативність, що ти порозумівся з колегами та зловив ритм німецького хокею?
– Я зловив ритм та почуваю себе комфортно в нових умовах. Хоч команда грає разом вже довго і хлопці знайомі не перший рік, нам, як новачкам, допомагають, підтримують, веселять. Іноді на колонках вмикають українські пісні, а ми перекладаємо хлопцям зміст.
– Вболівальники українського хокею знають тебе як амбіційного гравця національного чемпіонату з непоганим досвідом виступів. Розкажи, чи є перспективи підняття у вищий дивізіон в Німеччині? Які умови для цього?
– Ми з Іллею тренувались з командою «Jung Adler U20», котра грає в першому дивізіоні юнацького чемпіонату Німеччини. Мені навіть вдалося закинути шайбу. Проте в лізі ліміт на легіонерів – 2 хокеїста на команду, а у юних «Адлерів» вже сформований склад.
Потрібно працювати, працювати і ще раз працювати, і тоді обов’язково помітять та запросять.
– Ти живеш в Карлсрує, це година їзди від Мангейму. Як тобі місто? Як дістаєшся на тренування?
– Карлсрує – спокійне місто, нічого особливого. З Іллею їздимо на тренування щодня: за розкладом в нас 7 тренувань на тиждень, без вихідних. Пів години дістаємось на метро до вокзалу, а потім годину на потязі до самої арени. Спершу ми працюємо в залі, іноді бувають бігові вправи, а потім виходимо на кригу та тренуємось.
– Ви тренуєтесь на SAP арені, де базується головна команда міста «Адлер Мангейм». Якою є справжня європейська хокейна арена?
– Арена дуже сучасна, на ній 3 хокейних майданчики: перший, найбільший, вміщає в себе 15.000 глядачів, на ньому проводяться матчі «Адлеру» і два тренувальних. Але єдиний мінус – невелика кількість роздягалень всередині: 15 роздягалень на три льодові арени.
– Тепер ти ближче до PennyDEL. Чи встиг вже відвідати матч «Адлеру»? Чи є гравці, техніка яких найбільше сподобалась?
– Так, був на першому матчі «Адлеру» в сезоні, тоді вони грали товариський матч з «Грацом» та виграли з рахунком 5:3. По прізвищам важко згадати, але знаю декілька гравців, це Найджел Джоус, я слідкував за його грою в КХЛ та на Олімпіаді проти України на відборі і також сподобалась гра Давіда Вольфа, він габаритний нападник.
Ми знайомі з його батьком Маніксом Вольфом. Він побачив нас на одному з тренувань з любителями та запропонував співпрацю зі своїм агенством. Він дуже хороша людина та спеціаліст. Вдячний йому за допомогу. До речі, саме він запросив нас на перший матч «Адлеру».
– Чи є команда-фаворит в цьому сезоні?
– Мені сподобалася команда «Швеннінгер Уайлд Вінгс», з якою «Адлер» грав свій перший матч в сезоні. Там сподобалась гра двох хокеїстів – Мікса Індрасіса, добірку булітів якого я дивився коли він грав за «Динамо Рига» та 40 номеру норвежця Кена Андре Олімба. І, звичайно, «Адлер». Коли ми їздимо на виїздні матчі – хлопці одразу дістають планшет та вмикають гру і ми дивимось хокей. Якщо спитати за будь-якого гравця «орлів» – тобі розкажуть про нього все.
– З кого беруть приклад юні німецьку хокеїсти? З більш юного покоління – Тіма Штюцле чи досвідченішого Леона Драйзайтля?
– З них обох. До того ж, обидва гравці є вихованцями «Адлеру», тому їх тут добре знають.
– Щодо мовного бар’єру, ви з Іллею Дубським єдині іноземці, як швидко вдалося налагодити контакт з одноклубниками? Чи піддається німецька опануванню?
– Я планую і надалі грати в Німеччині. Щодо мови в команді, тренер чех і розуміє російську, українську та спілкується чеською. Тому з ним комунікувати легко, з хлопцями також.
Мову планую вчити згодом.
– Окрім вас в третьому юнацькому дивізіоні Німеччини грають ще 11 українських хокеїстів, серед яких також ваш колега з «Альтаїру» Платон Мельниченко. Розкажіть, чи з усіма знайомі та чи чекаєте зустрічі на льоду?
– Нещодавно говорили з Платоном, він отримав матч-штраф через бійку і не зможе зіграти з нами. Мені, наприклад, тренер особисто заборонив битись (посміхається).
– Сезон 2021/22 (до 24 лютого) видався для вас насиченим: гра в новій лізі в новій команді, котра довго та кропітко йшла до своєї першої перемоги, участь в чемпіонаті світу U18. Розкажи, чому навчився за цей час та як здобутий досвід допомагає тобі зараз?
– Почнемо з того, що було до повномасштабного вторгнення, коли тренувалися з новоствореною «Молодою Гвардію», а потім сформувався «Альтаїр». З нього почався найбільш насичений та пам’ятний період, оскільки до цього в «Донбасі» я грав не багато, проте тренувався з ними та здобув корисний досвід. Радий, що була така можливість – тренуватися з іменитими хокеїстами.
В «Альтаїрі» вже відчував себе у дорослому житті, розумів всю відповідальність за кожну свою дію і звичайно, ставлення до гри було зовсім інше. Тому що наприклад в молодіжці, ти міг недопрацювати і максимальне покарання, яке ти отримував – це зауваження від тренера, а тут штрафи. Це спонукає робити правильні висновки та дорослішати.
– Всі знали «Альтаїр» як поєднання досвідченості та юності. Особисто тобі, в якій команді грати комфортніше: з досвідченими хокеїстами чи гравцями твого віку?
– Відчуваю себе комфортно, коли є декілька гравців мого віку, щоб можна було бути на одній хвилі.
Проте в «Альтаїрі» все було чудово. У нас були сильні гравці, з яких ми брали приклад. З ними ми покращували свої навички: вони допомагали, розповідали і як результат – ми набули досвіду.
– Якщо тобі потрібна буде хокейна порада, до кого зі старших гравців українського хокею звернешся в першу чергу?
– До Саші Пересунько. Слідкую за його грою в Угорщині та загалом мені імпонує його стиль гри.
Також дивлюсь матчі наших у Польші за «Освенцим», «Торун» та «Заглембє». В останній команді нижче лігою грає мій друг Кирило Бортніков, з яким я також підтримую зв'язок. Спілкуюсь також з Олександром Ханенком та Іллею Криклею, котрі зараз в Швеції. Також бачив, що наш товариш Артем Данфорт (посміхається) забив свій перший гол в другому дивізіоні чемпіонату Латвії.
Роз’їхалися по всьому світу (посміхається). Сумно від цього. Коли зідзвонюємось, то всі кажуть, що хочуть повернути час Дружківки, період, коли ми грали за «Донбас-2004», «Молоду Гвардію» та «Альтаїр».
Всі прагнули поліпшувати свої навички та спробувати свої сили закордоном, проте не за таких умов, не через повномасштабне вторгнення. Але ми маємо через це пройти.
– Ти вдруге мав покинути свою домівку та шукати можливості продовження кар’єри. Як вдалося пройти це в такому юному віці?
– Не пам’ятаю, скільки мені були років, коли ми поїхали з Донецьку. Знаю, що це було дуже важко для моїх батьків – покинути рідну домівку, роботу. Ми покинули все.
Після цього, я зрозумів, що дім – це не місце, до якого варто прив’язуватись, дім – це в першу чергу твої близькі, твоя родина, це справжній дім. Речі, будинок, машина, робота – це все набудеться з часом. А якщо втратиш близьку людину – її не повернеш. Головне, щоб всі близькі були живі та здорові.
Жахливо, що спершу ворог напав на схід, а потім і на всю Україну. Це не вкладається в голові.
– Твій найяскравіший спогад з мирного, вільного Донецьку?
– Мабуть, це Євро-2012 – невимовна атмосфера, Вікторія-парк під Донбас Ареною був забитий. Ще пам’ятаю в парку Щербакова була емблема «Донбасу» на газоні. Пам’ятаю громадську ініциативу жителів місту – висадка дерев в парку. Донецьк – це дуже гарне, чисте місто.
Автор: Аріна Власова
Дата запису інтерв’ю: 27 вересня 2022 року
Нагадаємо, що раніше про хокейне життя в Чехії розповів Олександр Яйлов.