Український хокейний пазл: історії гравців з усього світу. Олександр Яйлов
Багато гравців розпочали новий хокейний сезон за тисячі кілометрів від рідного дому, але не за тисячу кілометрів від українського духу та підтримки України. Проєкт «Український хокейний пазл» розповідає про теперішнє життя українських хокеїстів по всьому світу, які щодня доводять незламність українського духу на льоду та всі разом будують фундамент для подальших поколінь гравців. То ж які вони, сучасні українські хокеїсти?
Прийшла найочікуваніша пора для всіх вболівальників хокею – розпочався сезон улюбленого виду спорту. Цьогорічний український хокей набуде нових барв не тільки на Батьківщині, а й в усіх куточках світу, де нині грають українські хокеїсти, які мусили шукати нові можливості для продовження кар’єри.
Сьогодні дізнаємось про історію екс-гравця «Альтаїру», а нині нападника чеської команди «Віков Гронов» - Олександра Яйлова, який розповів про причини зміни команди напередодні старту сезону, гру в новому колективі разом з ще одним українським хокеїстом Іллею Собченком та планах на сезон.
– Лише нещодавно спілкувалися з тобою про твій перехід до «Енергії», а вже 24 вересня ти дебютував у складі команди другого дивізіону чеської ліги «Віков Гронов». Чому вирішив змінити команду напередодні старту сезону?
– Я тренувався з «Енергією» в Екстра лізі, були певні домовленості, але потім мені надійшло дві пропозиції, одна з яких була від команди з Шанс ліги, котра рівнем нижче. Зі своїм теперішнім тренером я познайомився під час виступів за «Енергію». Він дізнався, що я з України і ми поспілкувалися. Згодом я радився з ним, до якої команди мені краще перейти, на що його відповідь була: «А навіщо тобі кудись їхати? Я починаю тренувати, приїзди до мене в команду. Тим паче тут буде ще один українець».
Цікава історія сталась на вокзалі в Празі. Я прибув на вокзал, де чекав на свій потяг до Гронова і раптом побачив Собу (Ілля Собченко, - прим.). Я знав, що в команді буде ще один українець, але мені не сказали хто саме. Дивлюсь, «Рудий» стоїть на пероні, посміхається. Кажу: «Куди їдеш?». Мені у відповідь: «В Гронов. А ти?». Я кажу: «Також туди». Ось так і зустрілись.
– Раніше ви грали в різних командах і були суперниками. Як вам зараз грати зараз пліч-о-пліч?
– Взагалі як такої різниці не відчувається. Були наприклад випадки, коли я грав за «Донбас», а потім за «Альтаїр» проти тих самих хокеїстів з «Донбасу». На льоду ми б’ємося, а після гри потиснули один одному руки, обійнялися. Тут момент професіоналізму. На хокейному майданчику немає місця особистому, але за його межами спілкуємося та товаришуємо. Розподілу, що ми принципіальні суперники ніколи ні з якими командами не було, тому поза хокейним майданчиком з усіма товаришували.
– В своїй першій грі в цьому сезоні «Віков Гронов» поступився в овертаймі «Бенадкам над Ізероу» 1:2 (1:0, 0:1, 0:0, 1:0). Чого не вистачило команді, аби дотиснути суперника?
– Завадила дисципліна. Під час другого та третього періодів у мене було 18 змін, всі у меншості. У нас було десь 10 видалень, що ускладнило гру. Команда «Бенадкі» має сформований колектив, з налаштованою грою, а наша команда повністю оновилась: новий тренер, нові гравці. З минулого сезону в «Вікові» залишилось троє хокеїстів. На момент першого матчу всі тільки з’їхались. Наступну гру з «Прібрамом» ми взагалі програли з рахунком 0:9, через те, що команда молода, більшість хлопців ще не готові бути суворими протягом усього матчу з командами такого рівня як «Бенадкі» - зіграними, з досвідченими хокеїстами у складі. Треба бути згуртованими та дисціплінованими. Ми пропустили дуже швидкі шайби і потім морально вже не змогли продовжити гру. Пішли видалення, ми не виконали поставлене перед нами завдання.
– Що тренер сказав після цієї гри в роздягальні? Якого висновку дійшли?
– Зійшлись на тому, що без поразок не буває перемог і такі поразки вчать аналізувати гру та дисциплінувати один одного. Завжди потрібно бути налаштованими на гру і намагатися не припускатися таких дитячих помилок, тому що ми вже не в дитячому хокеї, де в тебе щось не вийшло – тебе посадили на лавку та насварили. Від твого результату залежить добробут твоєї родини. Це додає відповідальності. В команді нас 5 наймолодших хокеїстів 2004-2005 років народження: я і ще троє хлопців 2004 та Соба 2005. Якщо порівняти з іншими командами, то ми відносно молодий колектив – в нас немає гравців, старших 27 років, але всі хлопці тут з досвідом гри. Ми не «глевкі», в нас є досвід і ми можемо вигравати.
Під час передсезонки ми показували непогані результати і саме цього очікують від нас зараз. Але на матч з «Прібрамом» ми вийшли вальяжно і були не готові дати бій. На гру вплинуло дуже багато дрібних деталей, які разом навалились на команду, немов сніжний ком, але це хокей. Чим друга ліга і різниться від інших – ти не знаєш, хто буде аутсайдером, а хто буде лідером. В минулому році «Віков Гронов» вийшов до плей-оффу, хоча ніхто на це очікував. В цьому сезоні на нашому боці молодість, тому що в лізі багато дорослих гравців, але не варто нехтувати їх досвідом та рівнем професіоналізму. Граючи з ними ти дуже швидко ростеш і отримуєш безцінний досвід. Це суперники, до яких треба підходити з повною відповідальністю. Тут я маю змогу отримати безцінну практику, тому що тут справжній чоловічий хокей.
– В вашому дивізіоні 16 команд. Які очікування від гри з такої кількістю суперників?
– Крім основної команди, я граю ще за молодіжну команду «Гронова». Рівень хокею в молодіжці слабкий. Мене попросили допомогти команді – я відіграв півтора періоди: закинув гол, віддав чотири гольові передачі, зробив 6:1 на табло та пішов.
Зараз моя задача показати та зарекомендувати себе, аби з часом змінити лігу на сильнішу та бути там хокеїстом з ім’ям.
– Тобто, в планах закріпитися в Чехії? Не хотів би спробувати свої сили в чемпіонатах Німеччини, Швеції?
– Так, звичайно. Щодо Німеччини, там сильний мовний бар’єр. В Чехії, я вже пів року, тому вже більш-менш розумію чеську, до того ж спілкуюсь англійською. Була пропозиція поїхати на перегляд до Швейцарії, але тут я вже відзначився та мене почали помічати. В «Гронові» на мене чекали, тим паче що мені 17 і в моєму віці важливо отримувати практику.
– Як щодо освіти та вивчення мови: чи вступав до вишу цього року та чи плануєш вивчати чеську?
– Цього року закінчив школу, але фізично не встиг вступити. Я зосереджений на здобуванні хокейного досвіду: в мене кожну середу та суботу матчі за основну команду, плюс ігри за молодіжну команду по п’ятницям та неділям. Фізично важко поєднувати освіту з хокеєм.
Чеську я вже розумію, тим паче, що вона схожа з українською. Тому з чехами більш легко комунікувати.
– Наразі багато молодих хокеїстів вимушені виїзджати закордон та влаштовувати свою подальшу кар’єру там. Наприклад, склад того ж самого «Альтаїру» опинився по всьому світу. Як це, в такому юному віці змінити країну та адаптуватись? Чи підтримуєте зв’язок з одноклубниками?
– В «Донбас-2004» грали разом шість років, з багатьма хлопцями ми в один день прийшли в хокей. В нас є група в Інстаграмі, завдяки якій ми підтримуємо зв’язок, регулярно переписуємось та зідзвонюємось. Старші гравці з «Альтаїру» контактували з нами, допомагали з влаштуванням. Ми роз’їхались, але спілкування не обірвалось. Наприклад, з одноклубником Микитою Сидоренком ми зустрічались по Екстра лізі. Всі один одного знають, всі один одного чекають в гості.
Стосовно адаптації, ми з дитинства фактично жили окремо від батьків. Я живу сам з 13 років. Наша команда розвивались разом, ми жили великою сім’єю, яка пізніше переросла в «Альтаїр». Багато гравців пересікаються по чемпіонатам, допомагають одне одному, радяться одне з одним та зі старшими гравцями, які більш досвідчені та мають свої налагоджені контакти.
– Як налаштовуєтесь на наступні матчі, щоб отримати першу перемогу в сезоні?
– Гра з «Прібрамом» була провальною, проте коли ми грали з «Бенадками» був злагоджений, чіткий хокей. Не вистачало дисципліни, але ми грали рівно. «Різниці в класі» не було: ми, 17-річні хлопці, бились на рівних з чоловіками, які відіграли 1000+ матчів в дорослій лізі. 2:1 в овертаймі - образливо, ми схибили, але не можна сказати, що ми весь матч припускались грубих помилок. Робили все, як один колектив, як команда.
Нам треба грати в те, що ми вміємо, а не в те, що ми намагаємось самотужки намалювати. Треба показати свій рівень і свою мужність.
Від автора: І все ж, команда налаштувалась на наступного суперника та здобула першу перемогу в сезоні на виїздному матчі з «Коброю Прага» з рахунком 3:1 (0:1, 0:0, 3:0).
– «Віков» здобув першу перемогу в сезоні. Розкажи про свої враження після матчу та завдяки чому вдалось обіграти «Кобру»?
– Ми зіграли дуже злагоджено і дисципліновано, для нас це дуже хороша та показова гра. Багато моментів не реалізували, але виявилося, що трьох голів було достатньо, щоб забрати очки. Важлива перемога для команди, яка стала свіжим ковтком повітря після невдалого старту.
Я не набрав очки, але все прийде і очки також. Після гри тренер відзначив мою працездатність і незамінну «чорнову» роботу в обороні. Головне – що я мав багато ігрового часу, особливо у меншості, а в більшості мав змогу відкрити для себе позицію «з верху» на місці захисника. У товариській грі з «Новою Пакою» такий тренерський хід допоміг мені забити перший гол за команду.
