Чому вболівальники Челсі та Лідса ненавидять один одного? Пояснення суперництва
Якщо є щось, чого не бракує англійському футболу, то це напрочуд запеклого суперництва між клубами – і суперництво між «Челсі» та «Лідсом» є одним із найзапекліших.
На перший погляд, мало що могло б об’єднати ці два клуби. Вони знаходяться на відстані 200 миль одна від одної і, принаймні з точки зору сучасної епохи, рідко навіть перебували в одній зоні.
Проте футбольне суперництво рідко буває логічним. Насправді, про футбол взагалі дуже мало логічного.
Отже, на чому грунтується запекле суперництво?
Як почалося суперництво між «Челсі» та «Лідсом»?
Хоча географія, очевидно, не відіграє прямої ролі в суперництві «Челсі» та «Лідса», вона зумовлена як футбольними, так і культурними факторами.
Жоден із них не міг би створити суперництво сам по собі, але разом вони довели ефективний рецепт взаємного антагонізму.
Насправді суперництво почалося ще в 1960-х роках, коли жоден клуб не був у вищому дивізіоні, яким тоді був Перший дивізіон. Однак обидва намагалися туди потрапити.
У сезоні 1962/63 «Лідс» і «Челсі» боролися за підвищення. «Челсі» випередив йоркширський клуб, зайнявши друге місце після чемпіона «Сток Сіті». Через рік до них приєднався «Лідс».
Після річної перерви вони відразу ж стали суперниками, а наступного року «Лідс» посів друге місце в Першому дивізіоні, на одне місце випередивши «Челсі», який виграв Кубок Ліги.
Протягом наступних кількох років вони разом боролися за вершину англійського футболу, причому «Лідс» безперечно перемагав у Лізі.
Як суперництво стало таким запеклим?
Наприкінці 60-х і на початку 70-х «Лідс» був неймовірною командою. Насправді вони були відверто революційними. Хоча сьогодні ми невимушено та з розумінням говоримо про «темні мистецтва» футболу, «Лідс» був тим, хто його практично винайшов.
Вони змогли поєднати свій блискучий футбол із серцевиною з твердої сталі, і вони були неприємними. В ту епоху за ними закріпилося прізвисько «брудні Лідс» і не без підстав. Команда Дона Реві була фізично сильними та жорстокими, і вони були майстрами фолу.
Речі, які ми бачимо сьогодні, такі як постійні фоли, втрата часу, натиск на арбітра для обговорення рішень і навмисне націлювання на гравців суперника. Все це зробив «Лідс» першим в Англії.
Якби вони не були такими чудовими в цьому – і не досягли успіху – мало хто б так ненавидів це, але справа в тому, що вони були винятковою футбольною командою.
Вони не подобалися не лише «Челсі». Якщо ви бачили відому сцену в «Проклятих Юнайтед» , коли Майкл Шин, який зображує Браяна Клафа, каже гравцям «Лідса» в перший день його керування, що вони можуть «викинути всі свої медалі в смітник, оскільки вони не виграли жодної з них чесно», ви бачили вигадану розповідь про реальну зневагу Клафа до «Лідса».
Подібним чином, в 1974 році між «Лідсом» і «Ліверпулем», у якому Кевін Кіган і Біллі Бремнер були вилучені за бій, є ще одним прикладом цього.
Отже, хоча брутально цинічний переможний футбол «Лідса» не єдиний фактор у суперництві з «Челсі», це дуже вагома причина, чому воно почалося.
Яку роль у суперництві відіграла культура?
У той час як соціальні медіа та дистанційна робота позбулися багатьох культурних відмінностей між регіонами в наш час, у 1960-1970-х роках Англія була набагато більш територіальним місцем.
«Лідс» і «Челсі» були полярними протилежностями в цьому відношенні.
У той час, як «Лідс» був промисловим робітничим містом на півночі, «Челсі» представляв блиск і гламур Лондона та занепад Кінгс-роуд.
Для багатьох, мабуть, тодішніх прихильників це були абсолютно непримиренні розбіжності. Жорсткі та дивовижно грубі йоркширські чоловіки та жінки сприймали «Челсі», як м’яку та розпещену жительку півдня. Тим часом «Челсі» вважав уболівальників «Лідса» гучними та зухвалими жителями півночі.
Ці розбіжності на терасах переросли у щось набагато більш зловісне зі зростанням культури хуліганства приблизно в той же час, а суперництво перетворилося на ненависть через потворні сцени між різними командами.
Ця атмосфера підживлювала те, що вже було запеклим суперництвом між двома дуже фізичними командами, і воно кипіло на полі.
Суперництво «Лідс» і «Челсі» на полі
Матчі завжди були неймовірно фізичними, аж до того, що футбол був зовсім другорядним. Такі гравці, як Рон «Чоппер» Гарріс із «Челсі» та «Норман» із Лідса, насолоджувалися такими випадками та часто задавали тон іграм, хоча вони були далеко не самотні в цьому.
Їхні матчі були здебільшого однаковими з точки зору жорстокості, але один, який справді виділяється, це перегравання фіналу Кубка Англії 1970 року на Олд Траффорд. «Челсі» виграв з рахунком 2-1, але це була не така історія.
Важко описати це сучасним уболівальникам, які звикли до відносно прирученого сучасного футболу, але найкраще це ілюструє експеримент 2000 року.
Одним із найкращих арбітрів того часу був Девід Еллері, і він ретроспективно відсудив цю гру. Він вирішив, що повинно було бути видалено вражаючих шість гравців. Якби подібний експеримент проводився сьогодні, це напевно було б вісім або дев’ять.
Ось чому це знаковий матч в історії англійського футболу та остаточний матч суперництва.
Сучасне суперництво між «Челсі» та «Лідсом»
«Лідс» і «Челсі» рідко зустрічалися на полі за останні 20 років або близько того, і вони точно не боролися за однакові нагороди. Можна подумати, що це означає, що суперництво трохи вщухло, але для вболівальників це не так.
Можливо, Кен Бейтс, колишній власник «Челсі» , також думав про це, коли купував «Лідс» у 2005 році. Він мав сильні асоціації з «Челсі», і вболівальники «Лідса» одразу дали зрозуміти, що вони не хочуть цього в коридорах влади свого клубу.
Що ще гірше, Бейтс призначив легенду «Челсі» Денніса Вайза менеджером, а Гас Пойєт, ще один колишній синій, став його помічником. Це викликало обурення, а Пойет пізніше визнав, що вболівальники завжди були проти них через їхні зв'язки з «Челсі».
Очевидно, хоча футбол більше не диктував причин для суперництва, історія зайняла своє місце, і вона залишається такою ж лютою, як і раніше.
Більше цікавого на нашому телеграмм каналі: Мудрик | The Blues
Джерело: 90min
