Чому «Челсі» не покарають за закупівлю понад 600 млн? Пояснюємо всю магію обліку трансферів!

Ми звикли дивитися на трансфери як на моментальну угоду. Один клуб купив, інший – продав. Дорогою заплатили агенту чи комусь ще. Все дуже просто.

Але у світі документів все набагато складніше. Кожен клуб веде фінансову звітність, трансфери в ній враховуються по-особливому і іноді стають лазівками до виконання вимог фінансового фейр-плей.

«Челсі» закупився цього сезону понад 600 мільйонів євро, але не боїться фінансового фейр-плей, бо, по суті, взяв гравців на виплату.

Настав час розбиратися, як влаштовані бухгалтерські трюки у світі трансферів.

Проблема обліку трансферів: це не просто дохід, а особлива бухгалтерська категорія

Звітність футбольних клубів не така сама, як у звичайних компаній. Справа не в тому, що у футболі не рахують гроші – просто їх рахують по-іншому. Винна специфіка спортивної економіки: клуби звітують не за календарний рік, а за сезонний (з 1 липня по 30 червня), а футболісти не лише співробітники, а ще й джерело заробітку (вкрай нестандартна ситуація).

Людина не може бути одиницею балансу у бухгалтерському звіті. У звіті будь-якої компанії люди фігурують як співробітники, їх не можна купити чи продати. Їм можна платити зарплату та створювати умови праці, а вони приносять якийсь результат. Так працює і у футболі – із управлінцями, маркетологами, адміністраторами, співробітниками прес-служби. Але не з футболістами. Їх можна купити та продати, тобто вони одночасно і співробітники, і активи, що приносять дохід.

Так ми приходимо до важливого висновку: у фінансовій звітності продаж футболістів проходять не як стандартні доходи типу продажу квитків або спонсорських прав – контракти з гравцями вважаються нематеріальними активами.

Якщо футболісти та їх контракти – нематеріальні активи, то трансфери – продаж нематеріальних активів. Доходи є двох типів: від основної діяльності (виручка – саме типу продажів квитків тощо) та позареалізаційні, тобто пов'язані з продажем нематеріальних активів (у разі футболу це трансфери футболістів).

Вони відбиваються у різних частинах звітності. І звідси – всі потенційні лазівки.

УЄФА дивиться на гроші від трансферів через ліцензування та ФФП, але в рейтингах найбагатших клубів їх не вважають.

Трансфери нарівні з доходами від матчу, телеправ, призових та комерційних контрактів включаються до фінансової звітності, яку складають в УЄФА та національні федерації. На основі цих даних працює фінансовий фейр-плей, ліцензування, відбуваються всі усунення та зняття очок. Тому чітка фінансова звітність є найважливішим пунктом сезону для будь-якого клубу.

Але це є офіційний рівень. А неофіційні рейтинги найбагатших клубів та звіти великих аудиторів Deloitte, KPMG та PwC враховують лише доходи від основної діяльності, тобто без трансферів. Там клуби сортують за:

• виручці від матчів

• спонсорству

• продажу телеправ

Це спрощена система. Насправді, навіть джерел операційного доходу у клубів більше. Але це максимально універсальна та зрозуміла широкій аудиторії версія.

З трансферами так просто не вийде.

Купівлю та продаж гравця вписують у папери по-різному: продаж – одразу, купівля – розмазується на роки.

Розберемо на прикладі переходу Михайла Мудрика до «Челсі» із «Шахтаря».

Продаж гравця записується у балансі так, як ми звикли – одним траншем на рік продажу. Тобто «Шахтар» у сезоні-2022/23 отримає на рахунок 70 мільйонів євро. Мудрик – вихованець клубу, тому він нічого не коштував «Шахтарю» і як нематеріальний актив оцінюється у 0 євро.

З боку «Челсі» угода виглядатиме інакше. Фактично за Мудрика заплатять 70 мільйонів у 2023 році, але у балансі суму буде поділено на весь термін контракту. «Челсі» одразу запише 70 мільйонів нових активів, а потім вісім із половиною років списуватиме гроші за Мудрика рівними частинами – по 8,24 мільйона євро на рік (це без урахування зарплати, бонусів та додаткових витрат).

Найважливіший термін футболу – амортизація. По паперах клуб списує вартість трансферу маленькими шматочками щороку, а не десятки мільйонів.

Бухгалтерський трансфер футболіста – покупка активу, який нічим не відрізняється від патенту на винахід. З активами працює принцип амортизації. Згодом актив зношується, його потрібно замінювати. Компанія відкладає гроші, щоб безболісно поміняти застарілу техніку, завод, верстат чи футболіста.

Через це суму трансферу вважають амортизаційною виплатою та дроблять на строк контракту. Зазвичай – лінійно (у рівних частках). Якщо договір на 4 роки, суму трансферу ділять на 4 роки по 25 відсотків, якщо на 5 років, то списують по 20 відсотків щороку. Хоча деякі клуби роблять інакше. Наприклад, «Наполі» зараховував амортизацію за п'ятирічним контрактом у таких пропорціях: 40% у перший рік, 30% – на другий, 20% – на третій, 7% – на четвертий, 3% – на п'ятий.

Ще раз: клуб може переказати гроші за нового футболіста одразу, але на папері секція нематеріальних активів, що впливає на прибуток/збиток, списання відбуватимуться весь термін контракту.

Підрахунок трансферів на прикладі Морати.

Іспанський нападник перейшов до «Челсі» з «Реала» за 66 мільйонів євро. Фактично «Челсі» заплатив за трансфер одразу, але у фінансових звітах сума розмазалася на п'ять років – щоб клуб щороку списував по 13,2 млн. євро і до кінця контракту погасив амортизаційну вартість.

Щороку нарахована амортизація зростає. За три сезони «Челсі» замортизував 39,6 із 66 млн. Паралельно падала балансова вартість Морати.

У контракту футболіста, як і будь-якого іншого активу, є вартість. І вона зменшується щороку. Через три роки Мората для «Челсі» коштував уже не 66, а 26,4 млн. євро. І коли в сезоні-2019/20 «Атлетико» купив Морату за 35 млн євро, «Челсі» з погляду балансу начебто має бути задоволений.

Для звичайної людини трансфери Морати – дві угоди: купівля за 66 мільйонів та продаж за 35 мільйонів. Для УЄФА та «Челсі» все по-іншому.

У плані звітності:

• «Челсі» в сезоні-2017/18 записав на рахунок актив вартістю 66 мільйонів євро і одразу почав його амортизувати, списуючи по 13,2 мільйона євро на рік

• У сезоні-2019/20 «Челсі» знову списав традиційні 13,2 млн, при оформленні трансферу зняв з балансу контракт Морати як актив (ще мінус 26,4 млн євро; при відході гравця потрібно списувати балансову вартість, що залишилася), а потім отримав від «Атлетіко» 35 млн.

• Разом за сезон-2019/20 «Челсі» не заробив 35 мільйонів і не втратив 31 (66-35), а пішов у мінус на 4,6 млн євро (39,6 млн євро списано через амортизацію, отримано 35).

З сезону-2013/14 по сезон-2019/20 операційні збитки «Челсі» склали 494 мільйони фунтів. Але жодного трансферного бана! Чому?

Тому що операційні збитки перекривалися трансферами! За шість років у цей період «Челсі» заробив на трансферах 398 мільйонів фунтів. Тому збиток у «Челсі» за той же період не 494 млн. фунтів, а 108. Вже не так страшно.

«Челсі» витрачає на гравців величезні суми: за підрахунками Swiss Ramble, 890 мільйонів фунтів за сезони-2013/14 - 2019/20. Але ці гроші поступово розтягуються на весь термін договору футболістів. Ось і виходить, що по паперах «Челсі» не закупився двічі по 300 мільйонів, а плавно списує по 168 млн. на рік через амортизацію. Щоб не піти в дикий мінус, «Челсі» продає гравців (треба визнати: клуб робить це вкрай якісно), а продаж записується в баланс у рік угоди. Так «Челсі» не порушує фінансовий фейр-плей, а розриви, що залишилися, погашає грошима акціонерів. За оцінкою Swiss Ramble, з 2004-го до 2019-го Роман Абрамович дав клубу 1,35 мільярда фунтів.

За Тодда Боелі політика «Челсі» трансформувалася.

Ні, клуб не втік від масових закупівель і не перестане покривати операційні збитки трансферами. Але «Челсі» все одно задає нові тенденції.

Головна зараз – бейсбольні контракти як відповідь на новий фінансовий фейр-плей.

Раніше команди могли витрачати не більше, ніж заробляли, або компенсувати збитки вкладеннями власника (і то були обмеження сум). Останнім і користувався «Челсі».

З сезону-2023/24 почне працювати радикально інший фінансовий фейр-плей. Тепер клуби мають витрачати на трансфери, агентські комісії та зарплати не більше ніж 90 відсотків доходів. 2024-го – не більше 80 відсотків, 2025-го – не більше 70 відсотків.

Як ми пам'ятаємо, трансфери враховуються у балансі для фейр-плей не в сезон купівлі, а плавно протягом усього контракту. Значить, чим довше контракт, тим менше амортизуєш у середньому за рік.

«Челсі» зрозумів цю фішку, а ще взяв напрацювання Боулі з бейсболу. Власнику «Челсі» належать 20% акцій «Лос-Анджелес Доджерс», а в бейсболі часто використовують довгострокові контракти, іноді на 10-15 років – щоб втиснутись під стелю зарплат та утримувати яскравого гравця якнайдовше.

Тому закупівля на 580 мільйонів євро за даними Transfermarkt не така страшна, як здається. Адже «Челсі» взяв усіх гравців, по суті, на виплату (план – хтось злетить і дасть результат, а когось за звичкою вигідно продадуть):

Не 120 мільйонів євро за Енцо Фернандеса, а 14 млн на рік на 8,5 року

Не 100 мільйонів євро за Михайла Мудрика, а 11,7 млн. на рік на 8,5 роки

Не 80 мільйонів євро за Уеслі Фофана, а 11,5 млн. на рік на 7 років

Не 38 мільйонів євро за Бенуа Бадьяшіля, а 5 млн на рік на 7,5 роки

Не 12 мільйонів євро за Давида Фофана, а 2 млн. на рік на 6 років

І так 350 мільйонів євро перетворюються на 44,2 на рік. Магія!

Звісно, ​​це не всі витрати на новачків, окремо враховуються зарплати та агентські виплати. Але для «Челсі», який без трансферів заробляє 550 мільйонів євро на рік, це не вкрай страшні цифри в період будівництва нової команди на 5-7 років наперед (інше питання - що продавати не найпотрібніших гравців потрібно буде дуже дорого).

Ще один фактор, який грає на користь таких довгих контрактів, – вплив на вартість клубу. Як ми вже знаємо, договори із гравцями вважаються активами клубу. Що довше контракт, то повільніше падає вартість активу і тим більше коштує клуб.

Більше цікавого на нашому телеграмм каналі: Мудрик | The Blues