«Подорож відкрила мені очі, яка Україна різноманітна і єдина». Вони об’їхали всю країну на авто
Друга частина футбольного туру.
Друга частина футбольного туру.
«Місія виконана» – повідомив Ендрю Тодос у своєму фейсбук. Велика футбольна подорож до 30-го Дня незалежності України успішно завершилася в Києві у цю неділю.
Про її першу частину ми вже писали раніше. Якщо ви раптом все пропустили, то Ендрю разом з Адамом Пейтом та Реєм (Андрієм Вікторовим) задумали об’їхати всі професійні клуби України на автомобілі за два тижні. І вони це зробили.
63 професійні клуби, 22 області, 17 днів у дорозі, більше 6200 тисячі км, новий досвід і спогади на все життя. Ірина Козюпа зустрілася з героями в Києві, щоб поговорити про другу частину цього неймовірного проекту.
З Ендрю ми вже давно знайомі і постійно перетинаємось на матчах збірної України. А з Адамом та Реєм розвіртуалились вперше. Але це той випадок, коли ти не йдеш на традиційне кабінетне інтерв’ю, а просто спілкуєшся зі своїми добрими знайомими у пабі з пивом. Рей не зміг поїхати у другу частину подорожі Україною через роботу, тому говорив менше. Зате міг спокійно подивитися матч своєї улюбленої «Оболоні» з «Металістом» на телефоні. Він вболіває за цей клуб вже 17 років. На екранах в пабі транслювали матч АПЛ.
«Це для дітей. Справжній футбол в низах. Раніше тут було краще – на одному екрані показували Англію, на іншому – Іспанію, ще на іншому – Україну. А зараз вони всі з’єднані. Ми попросили перемкнути на матч «Оболоні», але нам відмовили. Сказали, що тоді у всьому пабі на екранах буде йти ця трансляція», – пояснює Адам.
«Якщо ми хочемо серйозно говорити про український футбол, то маємо побачити Україну»
Українець, англієць, який живе під Києвом, та англієць українського походження, який народився і мешкає у Лондоні – ці троє з різним бекграундом, але такі споріднені душі. Питаю чи правильно буде називати їх друзями. Всі відповідають так, не задумуючись. Їх об’єднав футбол.
«Ми з Реєм познайомилися на роботі у міжнародній британській школі. Згодом стали друзями у фейсбук і почали спілкувалися на футбольні теми. Якщо вам цікавий український футбол і ви сидите у твіттері, то ви точно будете читати цього хлопця – Zorya Londonsk», – показує Адам на Тодоса.
Двоє англійців були на стадіоні на фіналі Кубку ліги між «Манчестер Сіті» та «Астон Віллою», але так і не змогли там зустрітися. А коли світ скував локдаун через пандемію коронавірусу в Адама виникла ідея робити англомовний подкаст про український футбол.
«Зібралася чудова компанія – англієць, який знає все про український футбол і, український фанат, який ідеально говорить англійською. Також я запросив приєднатися до нас Володимира Звєрова з «Профутболу». Він погодився і став одним з батьків-засновників подкасту «Ukraine+Football», але згодом стартував «ПРОФУТБОЛ Digital» і Володимиру вже бракувало часу на цей проект».
«Ми вже десь п’ять місяців записували подкасти, а тоді вперше зустрілися всім разом у Києві», – каже Рей.
«Це було в «Кутовому» (паб ультрас «Динамо»), – додає Тодос.
Хлопці трохи втомлені, але щасливі, що змогли реалізувати свій проект.
Адам: «Я вже казав цим двом: «Якщо ми хочемо серйозно говорити про український футбол, то маємо побачити Україну». І нам вдалося побувати у всіх профі клубах. Навіть сьогодні ми говорили про те, що в захваті від того, як розвиваються деякі команди. Люди інвестують в них кошти і роблять правильні речі. І це відбувається не в якомусь одному регіоні, а по всій країні».
Ендрю: «Ми не встигли поспілкуватися з людьми з усіх клубів. Але дуже вдячні всім, хто знайшов час зустрітися і розповісти про свій проект. Про деякі команди ми знали лише їхні імена і більше нічого. Тепер у нас є чітке уявлення про ці футбольні проекти – їхні амбіції та цілі, напрямки розвитку».
Рей: «Забув розповісти про це у першій частині. На другий день нашого туру ми відвідали клуб «Лівий берег», де записували інтерв’ю з Віталієм Ревою. Він показав себе, як дуже освідчена людина та інтелектуал. Він займається йогою, не вживає м’ясо та алкоголь. У нас з ним вийшла така душевна розмова. Потім ми пішли фотографуватися біля стадіону «Лівого берега», а біля нас зупиняється Tesla, відкривається вікно і Рева питає: «Вам куди їхати?» Ми відмовились, бо були своєю машиною. Але ця історія мені закарбувалась в пам’ять».
«Нас вразило, що Україна має такі туристичні локації»
Перша частина подорожі завершилися у Херсоні. Тоді Адам та Ендрю трохи відволіклись від футболу і поїхали в Генічеськ, щоб побачити рожеве озеро.
Ендрю: «Вживу воно виглядає краще, ніж на моїх фото. Нас вразило, що Україна має такі туристичні локації, про які не всі ще знають. Але не скажу, що там була тьма народу.
А раніше цього ж дня ми побували в Олешківських пісках. Для мене це було незвично – заїжджаєш в ліс, а там пустеля. Як у фільмі «Mad Max». Ми були там о 9 годині ранку. А крім нас тільки одна машина і все. Дорога туди не найкраща, але Херсонщина має незвичні туристичні локації, які варто побачити на власні очі. Можливо, навіть не всі знають, що в Україні є пустеля та рожеві озера».
Після цього англійські джентльмени вирушили на Східну Україну.
Ендрю: «Маріуполь, Краматорськ, Запоріжжя – більш індустріальні міста, ніж ті, які ми бачили на Західній Україні. Але ця подорож відкрила мені очі. Раніше я там не був. Лише на кілька днів їздив на матчі збірної і то у великі міста, як Дніпро і Харків. А тепер я побачив набагато більше.
В Маріуполь ми їхали дорогою з Мелітополя. Вона одна з найгірших в Україні. Не найгірша, бо це звання за собою закріпила дорога з Нікополя до Кривого Рогу. Ми там застрягли на годину чи півтори, але головне, що вижили.
На в’їзді в Маріуполь був пропускний пункт. Вони побачили наш британський номер і зупинили машину, щоб перевірити. Це зайняло десь 45 хвилин. Огляд проводили зі службовою собакою, яка там все обнюхала. Солдати питали, що ми тут робимо – відповів, що відвідуємо всі професійні клуби України і зараз прямуємо в «Маріуполь». Може для них це звучало дивно, але вони нас зрозуміли і спокійно пропустили.
На жаль, в Маріуполі в той день лив дощ. Нам взагалі дуже пощастило з погодою. Це єдиний регіон, де нас застала негода».
«Дорога Нікополь-Кривий Ріг – це реально жах»
Але навіть дощ не завадив хлопцям відвідати арену «Азовець» та стадіон імені Володимира Бойка.
Ендрю: «Питав охоронця на стадіоні, як тут жити після 2014-го року. Сказав, що важко, адже місто дуже близько до гарячої лінії. Поки ми туди не заїхали, я не знав, що Маріуполь в десятці найбільших міст України. Мене справді вразило, що воно так близько до зони АТО, але життя тут іде своїм ходом».
Пейт всю подорож був за кермом і тепер багато знає про українські дороги.
Адам: «Я б хотів поділитися враженнями про дорогу з Нікополя у Кривий Ріг. Навіть не думайте нею їхати. Якби ми складали рейтинг поганих доріг, то вона отримає перше місце. Вона гірша за дорогу з Мелітополя в Маріуполь та з Сум у Краматорськ. А вони дуже погані.
Так, дорога Нікополь-Кривий Ріг – це реально жах. Я не маю фото чи відео, бо я навіть боявся там зупинятися. Думав, що машина тоді застрягне в одній з ям і ми не зможемо її дістати. Я просто закрив очі і їхав. Декілька разів навіть кричав: «Заберіть мене звідси». Але в підсумку все було добре. Я проїхав всю Україну. Ми подолали відстань, як звідси до Монголії».
Ендрю: «Адам захотів пити і ми все-таки зупинилися на цій дорозі біля одного магазину. З нього вийшла бабуся і попросила нас завести її до наступного магазину. Вона сказала, що народилася в Білорусі, але живе тут з 60-х років. Говорила українською, але не чистою, а з суржиком. Побажала нам далі їхати з Богом. І це була наша карма на день. Ми успішно доїхали без пригод».
Адам: «Чудова леді. А далі був Кривий Ріг. Планував відвідати місто ще до пандемії коронавірусу. Якщо говорити про «Кривбас», то я можу описати цей клуб одним словом – професіоналізм. Команда заслуговує грати в УПЛ».
Ендрю: «Медіа-служба працює на топ-рівні. Це помітно навіть у деталях. У клубі нам розповіли круту історію. Фанати можуть їхати на домашні матчі дві години і при цьому вони живуть в Кривому Розі. Все тому, що це дуже довге місто».
«Футбольній спільності важливо пам’ятати історію Степана Чубенка»
Адам: «Краматорськ – місто, в якому у мене був чудовий досвід раніше, і яке я знову хотів відвідати. У 2019 році я зустрівся там з батьками Степана Чубенка (закатований бойовиками 16-річний воротар «Авангарду»). Ми побували на стадіоні і відвідали школу, в якій навчався Степан».
Ендрю: «Тепер школа носить його ім’я, а мама продовжує викладати там російську мову».
Адам: «Футбольній спільності важливо пам’ятати історію Степана. Тому наша подорож в це місто була більше присвячену йому, ніж футболу. І клуб робить багато, щоб про хлопця не забували».
Ендрю: «У Дніпрі ми зустрілися з ультрасом Юджином. Він влаштував нам тур по футбольних місцях, розповів про футбольний спадок міста і поділився своїми думками щодо СК «Дніпро-1». Як завжди, нам трохи забракло часу, але ми все одно відвідали все, що мали побачити. Юджин ще нас відвіз на лівий берег Дніпра. Правий берег міста з цього боку виглядає, як Мангеттен. Було дуже класно».
Наступна зупинка у подорожі – Харків. Там машина мало не потрапила в аварію з провини іншого учасника руху, але Адам зміг вчасно зреагувати.
Адам: «Харків нагадав мені Україну, яку я побачив вперше, коли приїхав сюди в 2010 році. Тобто, місто виглядає менш європейським. «Металіст» дуже тепло нас прийняв, а вечеряли ми з Андрієм Березовчуком. Наступного дня поїхали на стадіон «Нова Баварія», де випадково зустріли арбітра Анатолія Абдулу. До речі, у нього чудова англійська».
Ендрю: «Ми з ним поспілкувалися десь 10-15 хвилин. Він вгостив нас кавою. У нього там якийсь офіс».
Адам: «В СК «Полтава» нам влаштували королівську зустріч. З прес-аташе клубу ми познайомилися раніше – на одному з матчів просто побачив хлопця у формі клубу і покликав його. Тепер він нам дуже допоміг, розповів про історію «Ворскли» і місцевий футбол».
Ендрю: «А найбільша несподіванка – він показав нам, де СК «Полтава» хоче будувати новий стадіон. Раніше це була арена для моторболу (спорт, коли у футбол грають на мотоциклах). Цим спортом займалися за часів СРСР, але вже 30 років ніхто цього не робить. А стадіон такий закинутий наче в Прип’яті.
Власник і президент СК «Полтава» має будівельний бізнес і хоче перебудувати цей моторбольний стадіон на футбольний, але зі збереженням головної будівлі. Але все не так просто. Є люди, які починають говорити про відродження моторболу. Це так типово по-українськи. Ним ніхто не займався 30 років, а багато людей взагалі не знають, що це таке».
Після Полтави Адам та Ендрю поїхали в Кременчук та Горішні Плавні.
Ендрю: «У Горішніх Плавнях широкі бульвари і не багато людей на вулицях. Але кажуть, що це одне з найбільш комфортних міст в Україні, адже там у всі мають роботу. Майже 80% населення пов’язане з гірничо-збагачувальним комбінатом. Було прикольно, коли ти на стадіоні, а за трибунами видно промислові труби. Такі індустріальні пейзажі. Але разом з тим у місті є пляж на Дніпрі. Там дуже красиво».
Адам: «Було дуже мило, що СК «Полтава» та «Гірник-Спорт» написали про наш візит. Ми їм дуже за це вдячні. Кілька днів перед приїздом в Олександрію ми написали Кирилу Ковальцю. Він дам нам контакти прес-аташе і сказав, що про нас потурбуються».
Ендрю: «До речі, в «Олександрії» єдина в УПЛ прес-аташе жінка. Я вислав їй наш стандартний меседж, щоб коротко розповісти про нас, і прикріпив лінк на текст Трибуни про нашу подорож. А вона сказала, що якраз зранку читала його. Тобто, про нас вже знали. В «Олександрії» нам показали нове поле, яке засіяли тільки цього літа. Це вперше його хтось побачив не з клубу. Команда там ще не грала. Думаю, до вересня його ще ніхто не буде використовувати.
Далі ми рушили в Петрове. Побачили там старий стадіон і новий, який тільки будується. Там не було ніякої охорони і ніхто нічого не робив в той день, коли ми були. Помітили там багато постерів з Поворознюком та афіш «Інгульця». А дороги там не були такими поганими, як про них кажуть люди».
Адам: «Я чекав, коли ж почнуться погані дороги, але їх не було. Зрозумійте мене правильно, вони не європейські, але загалом нормальні».
Цього дня хлопці фінішували у Черкасах – пішли на матч ЛНЗ, де потрапили під сильний дощ. Адам боявся підхопити застуду і пропустити завершальні дні туру, але все обійшлося.
«Багато людей намагалися говорити зі мною українською мовою»
А наступного дня попрямували в Суми. Дорогою заїхали в Охтирку на стадіон. Він цікавий тим, що з одного боку від нього церква, а з іншого – цвинтар.
Ендрю: «Для мене Суми – найдивніше футбольне місто. У них є великий стадіон, але не має великих команд. Нам розповіли, що арену купила «Вікторія» з Миколаївки за вісім мільйонів гривень. Це 250 тисяч доларів. А в його будівництво вклали 10 мільйонів доларів. Відкривав його тоді Леонід Кучма. Також нам розповіли, що ФК «Суми» ніяк не пов’язані зі скандальними ПФК «Суми».
Наступного дня Адама та Ендрю топово зустрічали в Миколаївці. Це селище міського типу у Сумській області на більше, ніж чотири тисячі мешканців.
Ендрю: «Нас зустрів віце-президент клубу та голова селищної ради. Все показали і розповіли про плани. У майбутньому вони хочуть грати в Сумах і стати першою командою області. Але вже зараз у центрі міста є білборди «Вікторії».
А ще нам подарували горнятка «Я люблю Миколаївку». Це справді ексклюзив. Показали базу, пригостили кавою і поспілкувалися з нами».
Фінальний день в авто – це поїздка в Чернігів. За телефонними номерами з сайту «Десни» хлопці ні з ким не змогли зв’язатися, але все одно потрапили на стадіон Гагаріна.
Ендрю: «Йому потрібно дуже багато ремонту, але всі знають, що у клубу не має для цього фінансів. Ми ще хотіли зробити круте фото з легендарними чернігівськими гарматами, але зараз там триває ремонт».
Адам: «ФК «Чернігів» – неймовірний клуб. Він справді мені дуже подобається. Це молодий проект, який хоче дати хлопцям з Чернігівської області можливість побудувати професійну кар’єру у футболі».
Ендрю: «Це такий собі український «Атлетик» Більбао».
Перед Києвом англійці ще заїхали в Щасливе. Там також не обійшлося без пригод.
Ендрю: «Якісь хлопці грали на одному з полів, не заплативши за його оренду. Вийшов директор і накричав на них. Потім взявся за нас – запитав чи ми не з ПФЛ приїхали. Коли дізнався мету нашого візиту, то без проблем дозволив познімати».
В неділю вся трійця воз’єдналась і поїхала в клуб «Чайка» на Петропавлівську Борщагівку, на стадіоні Баннікова і в Будинок футболу. Останній пункт програми – матч «Динамо» – «Десна» на стадіоні Лобановського. Там Адам та Ендрю поспілкувалися з Олександром Рябоконем, який вже знав про їхнє турне. А Сергій Сидорчук взагалі був шокований, що вони об’їхали всю Україну на авто.
Ендрю: «Ця подорож відкрила мені очі на те, яка Україна різноманітна, але разом з тим вона єдина. Всюди ми зустрічали теплих, позивних та відкритих людей. Не тільки у футболі, але й взагалі. В України є так багато землі, де ніхто не живе, та багато потенціалу, який можна розвивати. Я навіть не знав, що можна так багато засівати полів пшеницею на кукурудзою. А соняшник недарма є таким собі народним символом України. Він був всюди, де ми їздили.
Я вперше побував на Сході та Півдні України. Багато людей намагалися говорити зі мною українською мовою. Звичайно, більшість спілкується російською. Але я побачив єдину Україну».
Рей: «Це щось більше за мову та географію».
«Я побачив, що країна розвивається від Луцька і до Маріуполя»
Адам: «Я побачив, що країна розвивається від Луцька і до Маріуполя. У Краматорську люди говорять українською, а в центрі міста висять синьо-жовті прапори. Приємно бачити українську ідентичність, де б ми не були.
Так, в Україні все ще є клуби, які живуть так, ніби на вулиці 60-ті. Але їх можна перерахувати на пальцях двох рук, а не пальцях двох рук та ніг. Ми багато говоримо про те, що зараз в Україні є 63 професійні клуби на 30-й рік незалежності. Нові команди вже мають сучасне мислення. Вони зроблять український футбол сильнішим і стануть платформою для молодих гравців. Це мене вразило найбільше.
Навіть у Франції та Німеччині не має стільки професійних клубів. Вам є чим пишатися. Просто йдіть на вихідні і дивіться матчі свого клубу, а не це, що показують по телевізору. В Україні дуже багато маленьких проектів. Але в них потрібно інвестувати. І зараз я кажу не про гроші, а про увагу та зацікавленість людей. Просто треба стати частиною вашого локального клубу. Ми не говоримо тут про Лігу чемпіонів, а про підтримку своєї місцевої команди. Ви будете здивовані скільки крутих речей там може відбуватися. Це мене у футболі і захоплює».
Ендрю: «Це був дуже швидкоплинний тур. Є багато місць, куди я хочу повернутися на довше, побачити там футбол, дізнатися більше про них. Наприклад, Полтава та Черкаси. Кажуть, що Схід України індустріальний. І це правда. Але там також дуже красива природа, яку я бачив з вікна нашого автомобіля».
***
Окрім футболу, соціальної та туристичної складової хлопці також мали і гастрономічну місію – спробувати пива у всіх областях України.
«А що я? Я був за кермом, – жартує Адам. – Одне з моїх улюблених – пиво «Шале» (варять його в Сєвєродонецьку Луганської області). Купили його у магазині в Краматорську. Воно має чудовий смак. Раніше мешкав на Осокорках в Києві і завжди купував його у місцевому магазині, а потім переїхав у Бориспіль. Тут ніде не можу його знайти. Справді дуже хороше пиво».
Рей зацінив Микулинецьке пиво в Тернопільській області.
«У Тернополі ми побачили чоловіка, який о першій дня біг від Макдональдса до машини з Микулинецьким у руках. Я сказав тоді, що ми маємо знайти це пиво. А не дуже хороший приклад – це «Хмельпиво» у Хмельницькому».
Тодосу найбільше смакувала Козацька броварня у Сумах.
«Спробували його в ресторані і тоді всі сказали, що це оригінальне пиво. Загалом для мене майже все пиво однакове. Але я можу сказати, де найкращі хот-доги на заправках. Для мене це «SOCAR». У них елітне пальне і хороші хот-доги з курятини. На заправках WOG та OKKO вони не такі. Amic я взагалі не люблю».
«Ендрю завжди просив проїжджати ці заправки і зупинятися на якихось інших», – додає Адам.
А загалом хлопці дуже прості – вони прокидалися і спочатку їхали на стадіон, а вже тоді снідали.
«Восьма година ранку, а ми вже на стадіоні «Україна» у Львові, а тоді в дорогу. Такі в нас пріоритети», – каже Рей.
Після подорожі Ендрю покращив свою українську мову, адже без Рея саме на його плечі лягла вся комунікація і переклад для Адама. Насамкінець запитую, як батьки Тодоса відреагували на його тур своєю історичною батьківщиною.
«Вони чекають наречену з України», – каже Рей.
«Я ще з ними навіть не спілкувався по телефону – не було часу. Ця ідея більше захопила мого вуйка. Він сказав, що теж хотів би відправитися у таку подорож, але у нього робота і родина. Тому зараз якраз найкращий час для таких проектів».
Фото: Оксана Васильєва, фейсбук Ендрю Тодоса та Адама Пейта
