Комплекс топ-клубу, Барселона, Арсенал, або чому Аллегрі лише частково винен у провалі Ювентуса
Друга поспіль поразка у ЛЧ різко зменшила шанси Ювентуса на вихід з групи, та й загалом в сезоні справи у них йдуть погано. Від певної ейфорії на старті сезону минулого(пішов Роналду, повернувся Макс Аллегрі), впевненості в його середині ( покупка Влаховича), не залишилося нічого. Тепер кожен адекватний фанат хоче відставки італійця, а той абсолютно не збирається нікуди йти, лише на кожній прес-конференції каже те, що все і так всім зрозуміло. То чи дійсно вся проблема в тренері?
Комплекс топ-клубу
Насправді це поняття - досить умовне. Комплекс топ-клубу - це коли успішний в минулому гранд футболу через певні обставини перестав грати на своєму рівні, але вперто не хоче це визнавати. І насправді, якщо подивитися на ситуацію, то саме таке визначення чудово підходить старій синьорі. До “симптомів”, якими характеризується таке поняття, відноситься велика трата грошей на футболістів в надії різко покращити рівень футболу, або й зовсім незрозуміла трансферна політика, часта зміна тренерів, швидкі, але невірні рішення керівництва.
В різних футбольних спільнотах ще після перших сезонів Роналду за Юве почали поширюватися думки щодо того, що насправді це він винний в усьому, а от за Аллегрі Юве був і чемпіоном, і в фіналі ЛЧ грав. Спочатку не сподобався Саррі, хоча там дійсно була зовсім інша гра, під яку португалець не підходив, потім вже Пірло пройшов шлях від любові до ненависті, а потім пішов вже сам Роналду, повернувся Аллегрі, і ми бачимо те, що бачимо.
Про те, що відбувалося в цей час з самим клубом та навколо нього - краще не казати, але головне одне - поступово Юве перетворився на середняка, проте керівництво та деякі фани впевнено не хотіли цього помічати.
Зараз же Юве потрібна перебудова, причому серйозна, і усвідомлення, що ви вже не круті навіть на рівні власного чемпіонату - одна зі складових. І в першу чергу це стосується керівництва.
Хто ж винен у провалах?
Не дивлячись на роль тренера, про яку ми ще згадаємо, варто сказати, що ось цей комплекс найчастіше проявляється саме у керівництва. Аньєллі і компанія самі себе загнали у глухий кут. Замість того, щоб дати час тому ж Саррі, вони захотіли швидкого результату, який би повернув їх у еліту, а коли такого результату не отримали, знову змінили тренера. Після цього ж взяли Пірло, який під великим тиском провалив сезон, хоча й намагався вибудувати певну систему. Замість того, щоб витратити гроші на нормальних гравців, керівництво підбирало безкоштовних агентів, або проводило зовсім незрозумілі з футбольної точки зору обміни.
Участь у Суперлізі - ще один показник того, що власники бачили себе в топі європейського футболу. І саме керівництво вирішило повернути Макса на посаду, вважаючи, що потрібно просто все зробити “як було”. При цьому підписали з ним угоду на 4 роки з заробітною платою 7.5 млн. До речі, саме через це його і не можуть звільнити, бо занадто вже велика буде компенсація. Але терпіти таку гру, чи варто воно того?
Тож у провалах клубу варто в першу чергу звинувачувати саме керівництво, яке за рожевими окулярами не бачить головного. Хоча плюс у їхньому рішенні все ж можно знайти - у випадку відставки Аллегрі будь-який інший тренер, що дасть результат, буде для Турина героєм.
До чого тут Барса і Арсенал?
Насправді, такі етапи проходили вже багато клубів, і у самій Італії також, та й сам Юве, але найбільш показові зараз саме ці два приклади. Ще два роки тому Барса була у ігровій ямі, коли здавалося, що зміни необхідні прямо тут і зараз, але тоді команду все ще тянув Мессі. І саме цей факт, як виявилося, був одним з головних. У фанатів і керівництва не існувало в уяві іншої команди, без Мессі, Суареса, Піке, Ракітіча. Саме тому їх утримували всіма можливими методами, але коли продали Суареса, Піке поступово став втрачати позиції, пішов сам Мессі, то раптом всі побачили, що Барса не розвалилася, і навіть такий гравець не більше, ніж клуб.
З приходом Хаві і нового керівництва, поступово продовжилася політика залучення молодих вихованців, а також більш-менш адекватних трансферів, тому вже зараз ми бачимо зовсім іншу команду, яка може помилятися, але і прогрес ми бачимо на очах. Для каталонців саме фактор Мессі-епохи був тим самим тригером, який треба було відпустити.
В Арсенала ж трохи інший випадок. Коли пішов Венгер, можно сказати, що скінчилася епоха, але ж керівництво не хотіло падати в прірву, тому й захотіло зробити швидку зміну з системності, яку заклав Венгер, на результат, який би дав Емері. Але вийшло так, що при Емері клуб впав ще нижче, тому пушкарі швидко повернулися до ідеї системності. Хоча і за головування Артети були спроби оживити команду “тут і зараз”, як от трансфер Пепе. Проте іспанцю дали можливість керувати процесом, і зараз ми бачимо доволі непогану команду з помірними покупками, розвиненою молоддю та амбітними цілями на майбутнє.
При чому впевнено сказати, що Барса і Арсенал повернули собі статус топ-клубу - не можно, але це навіть краще.
А що ж Аллегрі?
Власне, як би там не було, у поганій грі тут і зараз винен тренер, тому знімати відповідальність ніхто не збирається. Так, багато травмованих, причому важливих гравців, але подивіться на склад Юве, він ніяк не для 8-го місця. Футбол Алегрі ніякий, прісний, сумний, якщо є якісь проблиски, то лише за рахунок індивідуальних якостей ( як от Ді Марія). Шокова терапія могла б бути у випадку запрошення Тухеля, Зідана, та навіть Почеттіно, але це зараз здається неможливим. Алегрі можно подякувати за минуле, хоча його й тоді критикували, але підписувати його зараз комусь - чистий цирк.
На жаль, за 5 років, у Ювентуса змінився лише логотип
