«Немає сенсу зупиняти матчі, коли звучить лише одна сирена на добу і працює ПРО». Як Ізраїль живе і грає у футбол
Історія про «Залізний купол» та національну ідентичність.
Історія про «Залізний купол» та національну ідентичність.
Ірина Козюпа поговорила з ізраїльським журналістом Урі Леві про те, як жити і грати у футбол, коли війна завжди поруч.
Урі Леві
За 25 хвилин до початку матчу в Тель-Авіві прозвучала сирена – вболівальники були змушені ховатися в укриття. Тоді спортивний директор тель-авівського «Маккабі» нідерландець Йорді Кройфф розніс керівництво асоціації футболу: «Немає сенсу грати у футбол. Гравцям важко зосередитися на грі так само, як і вболівальникам. Зараз не час для матчів».
Президент ІФА Аві Лузон відповів на це ще жорсткіше: «Кройфф чужий тут і нехай не намагається керувати футболом і країною. Поліція дозволяє грати і немає сенсу зупиняти матчі, коли в Тель-Авіві звучить лише одна сирена на добу і працює ПРО».
У 2012 році за три дні по Ізраїлю випустили 173 ракети. Тоді країна вже мала «Залізний купол» і успішно ліквідувала загрозу більшості з них. Втім, у 2014 році в Ізраїлі ситуація загострилася настільки, що прийняли рішення призупинити чемпіонат, а УЄФА заборонила проводити у країні матчі під своєю егідою.
В Ізраїлі дотримуються принципу якнайшвидшого повернення до звичайного життя. І до гри у футбол, який має для країни величезне соціальне значення. У питаннях переносу матчів чи зупинки чемпіонату місцева асоціація тримається до останнього. Напередодні Шестиденної війни у 1967 році чемпіонат перервали лише тоді, коли одна з команд вийшла на гру з шістьма гравцями – інших мобілізували. А відновили матчі ще до того, як стихли бої. Грали у тилових містах та неповних складах.
Після Війни Судного дня 1973 року вже за два тижні проводили перший матч майже на лінії фронту. Гравці вмовляли офіцерів відпускати їх на футбол, а після ігор вони поверталися на базу. На напівпорожніх трибунах команди грали в поганий футбол, але цей сезон відіграли від початку і до кінця.
«Коли ви приїжджаєте в Ізраїль, то відразу розумієте, що це найбезпечніше місце у світі»
Андрій Баль
Андрій Баль перейшов у «Маккабі» Тель-Авів у 1991 році – в розпал війни у Перській затоці. Ізраїль участі у ній не брав, але обстрілювався Іраком. Чемпіонат тоді зупинили, команди лише тренувалися та грали контрольні матчі. Під час паузи Баль ходив у гості до іншого екс-динамівця Віктора Чанова, який тоді грав за «Маккабі» Хайфа.
«Він жив на горі, і поряд встановили американський ЗРК Patriot, щоб перехоплювати радянські ракети «Скад», якими Ірак обстрілював Ізраїль. Звук випущеної ракети – це дуже моторошно! Сидиш і гадаєш: куди вона летить, хто її перехопить. Але я заспокоював усіх, що радянські ракети на радянських людей не впадуть. Здається, вірили», – жартував Баль.
Про життя в Ізраїлі говорили з легіонером «Шахтаря» Манором Соломон у 2020 році. Футболіст розповідав про свою службу в армії та про стереотипи щодо своєї країни.
«Коли в Ізраїлі щось стається на кордоні чи в зоні конфлікту, то всі точно знають, що там трапилося. Як правило, іноземці не розуміють, що відбувається всередині країни. Всі думають, що там дуже небезпечно. Коли ви приїжджаєте в Ізраїлі, то відразу розумієте, що це найбезпечніше місце у світі. Більшість часу у нас все спокійно, безпека на найвищому рівні, просто так в країну ніхто не може потрапити.
Звичайно, конфлікти Ізраїля з арабами та палестинцями тривають, але ми знаємо, як жити разом. У мене є багато друзів ізраїльтян-арабів. Інколи на кордоні трапляються загострення ситуації, але ми хочемо одного – миру. Проблема у тому, що інша сторона хоче війни.
Багато легіонерів спочатку бояться, коли приїжджають грати в Ізраїль. Потім шоковані наскільки тут все спокійно і безпечно. І багато іноземних гравців навіть хочуть залишитися жити в Ізраїлі. Це дуже хороша країна для життя – тепла погода, смачна їжа, привітні і відкриті люди, море і багато пляжів».
«Ми платимо свою ціну за життя на цій землі»
Нещодавно у твіттері побачила альтернативну карту Ізраїля – пояснення українцям, як вже багато років живе країна. Розповідаю про неї своєму колезі.
«Все так і є. Тому Ізраїль і виступає за мирні переговори України та Росії. Якщо ми підемо проти Росії, то крихкий мир в нашому регіоні рухне. І почнеться нова хвиля війни», – розповідає Леві.
Конфлікт між Ізраїлем і Палестиною, який триває уже більше 70 років, знову загострився у травні минулого року. Бойовики руху ХАМАС запустили у бік південної частини країни ракети, у відповідь Ізраїль обстріляв об’єкти бойовиків у Секторі Гази. За 11 днів з обох сторін загинули 244 людини і більше 2 тисяч були поранені.
«Коли я був дитиною, то в Ізраїлі дуже часто траплялися теракти за участі смертників. Одного разу я їхав автобусом, вийшов, а через зупинку він зірвався. Люди мого покоління знають багато таких історій.
Армія – частина нашого життя. Я служив три роки. Зараз термін скоротили до 2 років і 4 місяців, але це обов’язок для кожного. Під час своєї служби був у важких ситуаціях в Газі. Ти чуєш, як летять ракети. Деякі влучають у сусідній будинок і ти бачиш, як він руйнуться і летить каміння.
Ці речі залишаються з тобою на все життя – навіть коли ти стаєш успішною людиною, знаходиш свою любов і виховуєш дітей. Щось у тобі змінються, ти нічого не можеш з цим зробити. Подобається нам це чи ні, але така наша реальність. Ми живемо у зоні постійних конфліктів. Ми просто боремося за своє виживання та за своє майбутнє.
Я розумію, чому президент Зеленський говорить, що Україна в плані безпеки має стати, як Ізраїль. Але я не побажаю жодній країні бути в такій ситуації, як ми. Це великий монстр, який завжди голодний. Зараз у вас війна, але коли потім ви захочете повернутися до звичайного життя, то завжди доведеться виконувати чіткі правила безпеки. Якщо ви вийдете за кавою чи просто в магазин, то охорона може перевірити вашу сумку чи навіть ваші кишені.
Не зрозуйміте мене неправильно, Ізраїль – прекрасне місце для життя. Особливо, якщо у вас є багато грошей. Але тут важко будувати довготривалі плани – максимум на два роки. Бо ніхто не знає, що може трапитися за цей час. Тель-Авів – чудове місто. Я ніколи ні на що не проміняю свій рідний Єрусалим. Готовий віддати за нього життя. І ми платимо свою ціну за життя на цій землі».
«Має відбуватися справді шось серйозне, щоб зупинити футбол в країні»
Безпека торкається всіх сфер життя. Якщо ви хочете побудувати житловий будинок чи якесь публічне приміщення, то там має бути укриття на відповідну кількість людей. Це все зафіксовано в правилах.
«З часом у нас набудували публічних бомбосховищ та безпечних зон, куди треба бігти і ховатися, коли ви чуєте сигнал тривоги. Зараз практично вся країна забезпечена укриттями. Це зробило чимало речей простішими. Багато матчів були скасовані через ракетні удари – особливо в єврокубках. Лігу чемпіонів, Лігу Європи/Кубок УЄФА в таких випадках грали на нейтральних полях. Дуже часто на Кіпрі. Те саме стосувалося матчів збірної Ізраїля. І це чекає на вас в найближчому майбутньому.
Але має відбуватися справді шось серйозне, щоб зупинити футбол в країні. І для цього потрібне рішення уряду чи суду. The show must go on інакше ви даєте ворогу приз, а ми цього дуже не любимо. Така в нас ментальність. Тому після терористичних атак, стрілянини в супермаркеті чи підриву смертника, якщо у вас запланований матч, то ви його граєте. А коли починається ракетний обстріл, то матчі переносять. Зокрема, так було минулого року, коли по Ізраїлю випускали сотні ракет за ніч. Ми маленька країна, тому коли тривога в одному регіоні, її почують всі.
Я зараз говорю про Ізраїль, але це загалом велика проблема багатьох країн Середнього Сходу – Лівану, Сирії, Іраку. В Іраку грали у футболу навіть тоді, коли американці скидали бомби на країну в пошуках Саддама Хусейна. Тоді загинуло багато людей, але чемпіонат продовжувався без фанатів на трибунах. Не знаю, як вони це робили.
Був випадок в Ірані, коли ракета влучила в стадіон під час матч відбору на ЧС проти Північної Кореї. Це був якийсь експеримент чи випробування. Збірні продовжили грати у футбол».
«Ми не дуже добре граємо, але футбол важливий для Ізраїля»
В Україні ще поки вирішують, в якому форматі будуть грати наступний чемпіонат, і яке місце тепер футбол займатиме в нашому житті. Прошу Леві поділитися досвідом Ізраїля.
«Відповідь буде довга, – сміється колега. – Все залежить від поточної ситуації – йде активна фаза війни чи настало затишшя. Впевнений, що зараз більшість українців скажуть: «Тепер не час для футболу. Давайте, спочатку все закінчиться, тоді повернемося до м’яча».
В нашому суспільстві футбол відіграє справді важливу роль у повсякденному житті. Це невеличка втеча від турбот і тривоги. Адже ми постійно живемо з умовах строгих правил безпеки і загострення ситуації в Секторі Газа кожних кілька років.
Ізраїль має дуже особливу футбольну спадщину. Футбол тут справді унікальний. Мені здається, що це єдине місце у світі, де перші футбольні команди постали з політичних партій або були їхніми гілками. Я серйозно.
Всі наші «Хапоелі» (в Ізраїлі говорять «Апоель») вийшли з робітничих асоціацій. Тому їхні традиційні кольори – червоно-білий та синій. «Бейтар» – це спортивна команда націоналістичного політичного руху. Їхній колір – жовтий. «Маккабі» – клуби, які представляли вищий та середній клас євреїв із Західної Європи. У них завжди була краща організація та ресурси.
У нас багато протистоянь у футболі. А матч «Бейтар» Єрусалим проти «Хапоель» Тель-Авів – це наче «Шахтар» – «Динамо» чи «Металіст» – «Дніпро» у кращі часи. Наш футбол дуже заполітизований. Політики особливо багато, коли грає єдиний арабський клуб чемпіонату «Бней Сахнін» проти праворадикального «Бейтара». Чимала частина фанатів клубу з Єрусалиму – суперрасисти, які кричать «Смерть арабам». Уявіть, які це матчі.
Це не про футбол, а про політику та національну ідентичність. Зрештою, це про твоє місце в суспільстві. Тому футбол – це одна з дуже обговорюваних у нас тем. Ми не дуже добре граємо, але ця гра дуже важлива для Ізраїля.
Я читаю дітям лекції про історію нашого футболу. Вони не розуміють, що кричать на стадіонах під час матчів. Коли діти підтримують «Бейтар» і вигукують «Смерть арабам», то вони не знають, що насправді означає рух Бейтар. Це важка робота – пояснити всі ці речі молодому поколінню, але це дуже важливо зробити.
Суспільство в Ізраїлі має секторальний поділ і дуже сильну колективну ідентичність для різних груп. Моя сім’я походить з території Сирії та Палестини, в нас своя ідентичність. Якщо ви єврей, який походить із Західної чи Східної Європи, Північної Америки чи з Ефіопії, то у вас буде своя ідентичність. А футбол дає людям можливість бути частиною свого ком’юніті».
«Служби безпеки у нас мають велику владу. В якийсь момент вона може повернутися проти вас»
Цього сезону «Маккабі» з Хайфи вдруге поспіль став чемпіоном Ізраїлю. Цей сезон запам’ятався Леві великою кількістю піротехніки на трибунах і брутальністю поліцейських.
«Під час пандемії ковіду поліція стала дуже жорсткою з людьми. Тоді були великі протести. І зараз футбол – це єдине місце, де вони можуть вимістити на людей свою злість. Можливо, це був найбільш насильницький чемпіонат в історії ізраїльського футболу. Я не пам’ятаю таких ситуацій, як цього сезону.
Поліція використовує метод колективного покарання, якщо хтось кидає пляшку води чи щось подібне. Вони просто гасять всіх підряд. Це викликало величезний протест у фанатів – вони палять величезну кількість піротехніки. Тепер наші стадіони схожі на матчі в Белграді чи Касабланці.
На матчі своєї улюбленої команди я ходжу як фанат. Одного раз чоловік запалив невеликий файер. Відразу 40 поліцейських опинилися біля трибуни і почали всіх бити – навіть дітей. Мені також дісталося.
Я вже говорив, що Ізраїль – чудове місце, я вдячний богу, що живу тут і зараз. Але це має свою ціну. Служби безпеки та правоохоронці мають у нас велику владу. В якийсь момент вона може повернутися проти вас. І футбольні фанати починають відчувати це на собі», – говорить Урі.
Леві згадує, як дивився матчі «Динамо» проти «Барселони» і «Баварії» в Лізі чемпіонів. Наспівує ще старий гімн киян і цікавиться, який прогноз на матч збірної України проти Шотландії.
«Я сподіваюся, що ви зможете вийти на чемпіонат світу. Ви заслуговуєте на це. І заслуговуєте бути щасливими за все, що вам довелося пережити».
