«Динамо» вже зараз має кадровий потенціал для боротьби за чемпіонство, але є нюанс
Непопулярна думка вболівальника киян.
«Ми та наша молода команда щось робимо, щось важливе, щоб наступний сезон точно був успішним», – впевнений, багатьох дістало, що фани «Динамо» кожної весни нав’язують цей копіум після чергових невдач.
Цього разу ситуація насправді трохи інша. У більшості прихильників киян та навіть нейтральних вболівальників є чітке переконання, що провальний рік – це наслідок не лише невдалої тренерської роботи та неправильних рішень керівництва, а й рівня футболістів. Мовляв, цьому підбору виконавців не допоможе жоден коуч, тому без серйозних вливань варто очікувати на продовження падіння у кампанії 2023/24.
Втім, це не зовсім так. Сьогоднішніх ресурсів «Динамо» цілком достатньо для того, щоб у наступному сезоні боротися за чемпіонство. Без трансферів, без масового запрошення легіонерів, без великих витрат – підсилення на ринку було куди потрібніше влітку 2022-го.
Парадокс – минулого року кадровий потенціал дійсно не дозволяв розраховувати на медалі, однак зараз все навпаки. Як пояснити цей, на перший погляд, алогічний хід думок? Спробую по пунктах.
Перший. Клуб поклався на гравців, які останніми роками відверто не вражали, внаслідок цього відмовившись від активної трансферної кампанії. Спочатку прийшов лише Кабаєв, а підписання Лонвейка та Перріса у поспіху відбувалося вже після перших провалів.
Логіку керівництва розгадати не важко – кияни чомусь вірили в настільки сильний спад загального рівня УПЛ, що для золота вистачить мати у найближчому резерві Шепелєва, Андрієвського, Гармаша, а в основі взагалі сподіватися на Бєсєдіна. Їм дали черговий шанс – ну, покажіть себе хоча б у таких умовах. Не показали, а ставка на «титул малою кров’ю» рухнула.
Другий. Доведеться частково погодитися з Мірчею Луческу – команда по ходу сезону втрачала лідерів, що й спонукало випускати на поле вищевказаних гравців. Але ні, не буду вигороджувати Містера за слова про «14 втрат», адже іншим клубам було ще складніше.
Тут потрібно акцентувати швидше на пошкодженні Циганкова у стартових турах УПЛ (а взимку його продаж в «Жирону»), серйозних травмах Шапаренка та Бущана тощо. Їм просто не було адекватної заміни – принаймні так вважав Луческу, коли маринував на лавці новачків-легіонерів.
Третій. Відповідаю на головне питання: «А що ж змінилося зараз?». Все просто – підтягнулись внутрішні резерви. Передбачаю одразу зустрічне питання: «А де ж вони були минулого року?». Та по-різному.
Волошин та Царенко влітку 2022-го не провели жодної хвилини у дорослому футболі. Назар тепер має за спиною пів року школи Юрія Вернидуба в «Кривбасі», яскраві зимові збори та практику в УПЛ навесні за «Динамо», а Антон з березня став ледь не пріоритетною опцією для підміни Буяльському.
Дячук нічого не бачив, окрім чемпіонату U-19, але потім побував в «Олександрії» та протистояв Довбику та Траоре у другій половині сезону.
Бражка списав Луческу, а він у поточній кампанії став одним з найкращих опорників першості та в останньому турі боротиметься із «Зорею» за срібло. Сюди ж відносимо Булецу, який остаточно закріпився у статусі солідного за мірками УПЛ гравця.
Перріс та Лонвейк за кращими традиціями Мірчі «адаптовувалися» – нідерландець періодично подавав хороші знаки восени, а ямаєць вразив в нещодавніх матчах другого кола.
Немає впевненості, що хтось з них кардинально міг змінити ситуацію на старті сезону, але є сильна віра, що вони здатні на це у наступній кампанії. В цьому їм допоможуть лідери, яких «Динамо» навряд чи втратить у такому обсязі, як минулого року. І чи втратить взагалі.
Трансфери Шапаренка та Бущана – дуже малоймовірний сценарій. Як би нам не хотілося їхніх переходів у топ-5 ліг, ситуацію треба оцінювати тверезо.
Обидва пропустили довгий період часу через серйозні травми та операції (у Георгія їх було аж дві) та відновилися під самий кінець чемпіонату. Запрошувати таких футболістів – сьогодні великий ризик для будь-якого європейського клубу. Точніше, можливо й знайдеться команда, яка наважиться на такий крок, але не за ті гроші, які вимагатиме власник «Динамо».
Шапаренко та Бущан – це дуже серйозний фактор у контексті здобуття результату. Як показала практика поточного розіграшу, для боротьби за високі місця достатньо мати 2-3 якісних виконавців, які робитимуть різницю. І тоді зовсім не важливо, що у вас тренер, який може похвалитись хіба що домінуванням у першій/другій лігах зі значно більшими ресурсами, ніж конкуренти, а ще спортивний директор, який вперше в житті вийшов на ринок безплатних легіонерів.
Ба більше, мотивація у Миколи та Георгія повинна бути захмарна – у них є пів року/рік, щоб знову заявити про себе та довести скаутам, що зберегли свій рівень. Продаж взимку чи наступного літа – досить реально. Продаж у найближчі три місяці – ні, не вірю.
Отже, що маємо на цьому етапі – молодь та легіонери адаптувалися, Бущан та Шапаренко залишаються, а з оренди повертаються лідери «Зорі» в статусі призерів першості. Останній крок до повної комплектації складу – буквально пару точкових підписань, які все ж не завадять.
Давайте спочатку поглянемо на загальну кадрову ситуацію:
Позиції голкіпера та лівого захисника – найкраще укомплектовані, сюди ж можна буде віднести й правих вінгерів, якщо здійсниться повернення Ярмоленка. Якщо ні – то, можливо, є сенс дати останній шанс Цітаішвілі. А чи захоче він сам? Зважаючи на те, що Гіо провалився в «Леху», навряд чи у нього будуть кращі пропозиції, ніж варіант помиритися з керівництвом та востаннє спробувати закріпитися в «Динамо».
У центрі захисту теж не все погано. Є Дячук, який почав прогресувати у роботі з м’ячем. Йому на противагу є Боль, який, судячи з ігор U-19, з цим м’ячем народився. Є вже достатньо досвідчені Сирота та Попов, які хоч і мають свої недоліки, але за правильного підходу здатні бути надійними.
Така ж ситуація у центрі поля – в уявній «основі» Бражко, щоб вкотре не тригерити хейтерів Сидорчука доводами про його важливість. Якщо хтось після провальної осені й заслужив бути у ростері, виправившись навесні, то це Андрієвський як резервна опція.
Ванат – людина, якій треба дати таку ж повну довіру, яка свого часу була у Циганкова. Якщо Рамірес буде не проти залишитись – супер, на випадок травм чи втоми Владислава зайвим не буде. Більше форвардів навряд чи знадобиться – у разі чого завжди є хлопці в U-19.
Перша потенційна проблема – лівий вінгер, якщо піде Діалло. Так, є універсал Волошин, який заслужив грати. З іншого боку, конкуренція з одним лише Кабаєвим – трохи не те, що потрібно для прогресу.
Друга позиція, яка теоретично потребує підсилення – правий захисник. Показники креативу Тимчика в атаці постійно вводять в футбольну депресію, а Караваєв після кваліфікації ЛЧ увійшов у круте піке (один матч з «Вересом» не має перекреслювати усі провальні). До того ж в Олександра закінчується контракт – і взагалі не факт, що клуб його залишить.
Підсумовуючи, звертаємо увагу на вік гравців – виходить дуже молода команда. І їй для повного становлення бажано позбавитись зайвого тиску. Смійтесь з аналогії про «отрицательный успех», але в такому випадку поточна 4-та позиція та потрапляння у Лігу конференцій – тепер тільки на користь.
Результат не так сильно давитиме, що, як ми бачили на прикладі серії перемог з Олександром Шовковським, напряму впливає на ментальний стан ще не до кінця «обкатаної» молоді – усі ці ігри в УПЛ не мали турнірного значення, а футболісти наче почували себе значно вільнішими. «Низький рівень суперників» буде поганим контраргументом – нагадую, що кияни на старті другого кола програвали тому ж «Інгульцю» та мучились з «Рухом».
Все це добре, але Луческу – не та людина, на яку можна покластися. Відверто не хочеться, щоб процесом перебудови влітку займався Мірча.
Нехай він свого часу успішно трансформував «Динамо» із залученням нових гравців, однак сезон 2022/23 викликає повну зневіру. Містер стає все дедалі прагматичнішим, а коли говоримо про «правильний підхід» – то маємо на увазі все ж дещо інше.
Ми вже надивились і на ігнорування Перріса з Лонвейком, і на серію Бєсєдіна, і на безмежну довіру до Кабаєва, і на Шепелєва на лівому фланзі, і на пару однотипних центрбеків.
У підсумку все зводиться до наболілого – Ігорю Михайловичу, велике прохання. Зробіть так, щоб наступного року не доводилося натикатися на якесь нове інтерв’ю, де ви з гордістю говоритимете про наявність Заварова та Бессонова у службах, які приймають стратегічно важливі кадрові рішення.
Футбол прогресує.
Якщо людина була хорошим футболістом – це не означає, що вона буде хорошим скаутом та директором. Є навчені люди, які роками проходять курси, теорію, практику. Які вдосконалюються, а не згадують свої звершення за радянських часів.
Якщо молодіжка з найталановитішими хлопцями країни у чемпіонаті Ю-19 йде лідером за довгими передачами – це не означає, що академія функціонує правильно та якісно готує кадри під першу команду.
Якщо Луческу 2 роки тому провів круту роботу – це не означає, що це вдаватиметься йому й в абсолютно інших умовах. Доказ – сезон 2022/23.
Наприкінці додам, що теза про потенціал для чемпіонства – це не твердження, що «Динамо» необхідно називати серйозним фаворитом у дуелі з «Шахтарем», який довів, що за системним підходом на голову переважає усі клуби УПЛ.
Суть у тому, що кияни тут і сьогодні мають ресурси хоча б ввімкнутися у боротьбу з гірниками, а не тихо спостерігати за всіма інтригами з четвертого місця.
Але є нюанс – потрібен правильний підхід.
Фото: «Динамо», інфографіка Tribuna.com
