Ще 6 трансферів українців з УПЛ в топ-ліги, які хочеться побачити вже влітку
Треба продовжувати тренд.
Тенденції зимового трансферного ринку змусили повірити у те, що масове представництво наших провідних гравців у Європі є цілком реальним.
Переїзди Іллі Забарного, Михайла Мудрика та Віктора Циганкова – це круто, але на тлі інших країн, чиї збірні не сильно переважають українську за рівнем, ми все ще поступаємося.
Топовим українським футболістам потрібно йти. Чому? Все просто:
➡️ загальний рівень УПЛ потрохи досягає рівня Титаніка в океані, серйозного спротиву від посередніх команд стає менше, а у світі за цим чемпіонатом мало хто стежить. Та що там, навіть інтерес місцевих вболівальників різко впав та падатиме надалі (якщо гендиректори та спортдиректори не битимуться між собою кожного тижня);
➡️ сьогоднішні умови не сприяють розвитку талантів. Це стосується і відновлення на тлі нелегких переїздів, і моральної складової, і того ж таки рівня конкуренції;
➡️ клуби за останні декілька років стали значно гірше виступати на євроарені, а отже сподіватися на якісь досягнення не доводиться. Як і на велику кількість шансів проявити себе в ЛЧ чи ЛЄ.
Друге питання: а навіщо тоді клубам відпускати своїх лідерів?
➡️ щоб «заробити собі на життя» та продовжувати нормально функціонувати під час війни;
➡️ щоб відкрити дорогу новим молодим зіркам академій та через деякий час їх також вигідно продати;
➡️ в окремих випадках – щоб не перетримати чергового футболіста, шкодуючи потім про продаж за 5 мільйонів євро.
Так, не забуваємо, в Італії та Іспанії, наприклад, є ліміти щодо гравців не з ЄС, що певною мірою ускладнює ситуацію. Але сподіватися принаймні на трансфери провідних українських виконавців можна.
Микола Матвієнко
Матвієнко був найближчим до переїзду у топлігу вже взимку. «Брайтон» зробив як мінімум дві офіційних пропозиції, які не задовольнили «Шахтар». Вимоги гірників, до слова, не є недосяжними – 30 мільйонів євро за центрбека з 54 матчами за збірну та солідним досвідом виступів у Лізі чемпіонів. А 16+4 – це дійсно не та сума, щоб стрибати від радості та миттєво погоджуватися.
Емоційна складова, через яку фани звинувачували та критикували «Шахтар», полягає в іншому – Микола просто пересидів у чемпіонаті України, а на його трансфер чекають впродовж декількох років. Спочатку сага з «Арсеналом», потім пройдений медогляд в «Аяксі» минулого літа (це якщо вірити блогеру Ігорю Циганику), а тепер – невдача з «Брайтоном».
Для Матвієнка літнє вікно може стати ледь не останнім шансом вибратися з УПЛ. Весною йому буде 27, а контракт з «Шахтарем» закінчується, коли виповниться 29.
Втім, оптимізм у кейсі Миколи присутній. По-перше, все ще існує бажання Роберто Де Дзербі, який дуже хоче підписати гравця.
По-друге, влітку у «Брайтона» можуть з’явитися гроші – потенційний продаж Мойсеса Кайседо, призові та спонсорські за АПЛ, де клуб претендує на найвищі місця, і висока зацікавленість грандів до японця Каору Мітоми.
Артем Довбик
Ситуація Довбика куди простіша – йому легше вирватися з «Дніпра-1», чого не вдалося зробити влітку попри конкретний інтерес з боку представників Серії А та Бундесліги. В Артема контракт закінчується через рік.
Якщо дніпряни продовжуватимуть відхиляти усі пропозиції, то вже в середині наступного сезону ризикують залишитися біля розбитого корита, а форвард – зі статусом вільного агента. Це створює тиск на клуб, як і публічні натяки футболіста:
🗣 «Сподіваюся, що весь рік в УПЛ я не проведу. Хоча не забиваю собі голову можливим трансфером. Читав, що Михайло Мудрик сказав, що буде засмучений, якщо взимку його не відпустять. Я взимку, гадаю, нікуди не піду. Інша справа — літо.
В клубі хочуть, щоб ми поборолися за перше місце, за Лігу чемпіонів. Потім можуть сказати, що потрібна допомога ще й в цьому турнірі? Ну, знаєте. Так тоді можна взагалі пропустити свій європейський потяг. Я завжди буду дякувати «Дніпру-1», буду патріотом цього клубу, але в мене є мрія».
Однак тиск також створює інший фактор – страх продати Довбика дешевше ринкової ціни. Важливо, що 50% прав на гравця належать данському «Мідтьюлланду». Тому цілком логічно, що дніпряни не погоджуватимуться на умовні 10 мільйонів євро, щоб у підсумку отримати лише 5. Проте, чи заплатить хтось влітку більше за гравця, з яким дозволено вести попередні перемовини про безплатний перехід?
А у те, що Довбик таки пролонгує свою угоду, слабо віриться. Ну, хіба що «інвестори» клубу пообіцяють йому значну частку акцій якогось нафтопереробного заводу.
«Евертон», «Торіно», «Галатасарай», «Аугсбург», «Салернітана», «Айнтрахт», «Болонья» – це лише невеликий перелік команд, з якими пов’язували Артема різні джерела. Звісно, тепер слід сподіватися на серйозніші варіанти, враховуючи статус контракту, що спливає.
Плей-оф ЛК, де Довбик зараз є найкращим бомбардиром – хороша вітрина. А ще буде можливість нарешті вразити скаутів грою за збірну на «Вемблі» проти Англії – здається, з теперішньою формою Романа Яремчука надії потрібно покладати саме на лідера «Дніпра-1».
Анатолій Трубін
У схожому становищі опинився Трубін. Договір з гірниками чинний до літа 2024 року, а Анатолій не має наміру його продовжувати. Для «Шахтаря» це великий ризик.
Зараз тиснути на гравців щодо продовження угод набагато важче – в умовах війни не запропонуєш захмарні зарплати, нічим не компенсуєш подорожі в автобусах на матчі єврокубків та не оперуватимеш амбіціями про якісь досягнення. Тим паче якщо в агентів на руках вже будуть пропозиції від європейських команд.
А інтерес до 21-річного футболіста з яскравою кампанією ЛЧ 22/23 та з 74 матчами у складі українського гранда точно є. Буде й ще декілька арен для хорошої реклами – гра з Англією, де є шанси стати основним на тлі відсутності ігрової практики у Андрія Луніна та травми Георгія Бущана, а також фінальна частина молодіжного Євро наприкінці червня.
Як показала практика, у «Шахтарі» знають, що роблять. Навряд чи керівництво піде на необдумані кроки, а просто продасть Трубіна влітку, щоб не втратити на ньому кошти пізніше. Принаймні, у це хочеться вірити.
Замінити Анатолія гірникам куди простіше, ніж «Дніпру-1» замінити Довбика. Навіть є конкретний кандидат – Дмитро Різник. Минулий трансфер голкіпера з «Ворскли» завершився 481 матчем та багаторічним капітанством Андрія Пятова.
Микола Шапаренко
Після шаленого січня ще більше шкода Шапаренка. Він отримав важку травму коліна у дуже невдалий момент.
Микола – великий талант. Гравців з його профайлом у сучасному футболі знайти не так просто. Вміння протягувати м’яч та впевненість у роботі з ним, постійна націленість на атаку, здатність виконувати великий обсяг роботи – все це високо ціниться скаутами.
Однак Шапаренко, на жаль, не настільки розкручений медійно, як той же Мудрик, – на це напряму вплинули невдалі періоди з динамівськими серцями, допоки у нього не повірив Луческу. Мірча знайшов ідеальну роль на полі, чим неодноразово хизувався:
🗣 «Я поставив його на позицію, де він може краще розкритися. Ці виходи з м‘ячем у вільні зони, його дриблінг, його просування вперед – він не може цього зробити, коли грає вище. Він це може, коли грає трохи глибше. Шапаренко набув впевненості, навчився добре захищатися та відбирати м‘ячі.
Йому потрібна свобода, йому потрібний простір. Він не такий спритний та мобільний, як Буяльський, який може розвернутися на одному квадратному метрі».
«Динамо» своїм гірким прикладом восени показало, наскільки важливим та системоутворюючим для команди був Шапаренко з його інтелектом та постійним виявленням ініціативи.
24-річний хавбек повинен повернутися весною. Головне завдання – довести, що його рівень як мінімум не впав. А цього, здається, достатньо, щоб влітку розраховувати на трансфер попри неприємну графу у медичній картці.
Георгій Судаков
У випадку Судакова доведеться сперечатися зі словами головного тренера гірників Ігора Йовичевича. Він в одному з інтерв’ю досить прямо натякав, що лідерам команди рано думати про Європу:
🗣 «У Хорватії футболістів із таким неймовірним талантом називають «проєкт». Перша команда таким гравцям дає дорогу значно раніше, щоб уже в такому віці він мав щонайменше 90 або 100 матчів. Це такі гравці, як Дані Ольмо, Лука Модрич і багато інших. Тільки після 100 матчів тут продають, але не до топклубу, а до проміжного.
Судакову 20 років, і вже не можна сказати, що він дуже молодий. Ще раз – це все порівняно з тією моделлю, яка є в Хорватії. Я приходжу і говорю, що він повинен мати 70 ігор за «Шахтар», а виходить так, що в нього і 20 не було».
Десь з Йовичевичем варто погодитися, якби ця розмова відбувалася у звичних для українського футболу умовах, а не в екстремальних.
Судаков встиг засвітитися у Лізі чемпіонів, а у червні-липні матиме змогу зробити це й на Євро U-21. Перспективи повторення такого успіху здаються вкрай туманними, бо немає жодних гарантій, що «Шахтар» тепер регулярно потраплятиме у групу ЛЧ, де хавбек проявлятиме себе на очах у багатомільйонної публіки.
Проблема Судакова у тому, що він має довгостроковий контракт – до 2026 року. Якщо Мудрику пощастило зі щедрим «Челсі», то навряд чи це трапиться з Георгієм. Він не настільки розкручений, не хайпував у соціальних мережах, а Дарійо Срна не розповідав про 100 мільйонів євро та не порівнював його з Кевіном Де Брюйне.
Костянтин Вівчаренко
Напевне, найнеочікуваніший варіант з усіх перечислених. Хто уважно стежить за УПЛ або хоча б за «Динамо», той розуміє, чому 20-річний Вівчаренко опинився у списку.
Цього сезону Костянтин не просто вставив Владиславу Дубінчаку палиці у колеса, а взагалі отримав від Луческу не набагато менше ігрової практики – 959 хвилин проти 1323.
Чим Вівчаренко точно виділяється, так це культурою пасу. Одразу згадується легендарна цитата Йогана Кройффа: «Техніка – це не вміння набивати м‘яч 1000 разів. Це цирк. А техніка – це відпасувати м‘яч в один дотик на правильній швидкості під правильну ногу свого партнера».
Костянтин – яскравий приклад такого «технічного» та розумного футболіста. Це було помітно восени та тепер на зимових зборах. А ще він вміє так:
Черговою передумовою включення сюди Вівчаренка були слова самого Ігоря Суркіса, який восени підтвердив інтерес до нього з боку іноземних команд:
🗣 «Я не тренер, я можу організувати, вкладаючи гроші в дитячу спортивну школу, щоб із них виросли люди та футболісти. Для цього вони мають усе. Мені важко сказати, як вийде. Але вийшло, припустимо, у Циганкова, Тимчика, Сироти, Забарного, Шапаренка, Попова та інших. Сподіваюся, вийде у тієї плеяди молоді, яка гідно виступала минулого року в Юнацькій Лізі чемпіонів. Це Бражко, Яцик, Вівчаренко, Царенко, Боль, якими сьогодні цікавляться багато клубів у Європі».
Якщо якась конкретна пропозиція таки наступить, то навіщо чекати? За наявності Дубінчака ця втрата не стане критичною.
Ймовірність трансферної саги Костянтина зростає й через вищезгадане Євро-2023 – він є основним фулбеком української молодіжки. Знову повторюємо найголовнішу тезу – у цій УПЛ такі гравці стрімко не прогресуватимуть.
Інша цікава деталь в історії Вівчаренка – у нього контракт до 31 грудня 2024-го. Нещодавно кияни пролонгували угоди з Назаром Волошиним та Русланом Нещеретом, і, чесно кажучи, зовсім не хочеться наступним у цьому переліку побачити прізвище Костянтина.
Фото: Ruben Albarran/Pressinphoto/Icon Sport, ANP via Getty Images, David S. Bustamante/Soccrates/Getty Images, Gualter Fatia/Getty Images, Mateusz Slodkowski/DeFodi Images via Getty Images, Barrington Coombs/PA Images via Getty Images
