Як Йовичевич змінив «Шахтар»: адаптував свої ідеї у систему Де Дзербі, але не зміг вирішити всі проблеми у грі

Проте змусив забути про скандал з «Дніпром-1».

БлогDV Blog
25 листопада, 23:22
16
Як Йовичевич змінив «Шахтар»: адаптував свої ідеї у систему Де Дзербі, але не зміг вирішити всі проблеми у грі

Трохи більше ніж 4 місяці тому Ігор Йовичевич очолив «Шахтар». Здавалося б, що оцінювати роботу головного тренера за такий короткий проміжок часу ще зарано, проте у сьогоднішніх умовах відбулося вдосталь подій, за допомогою яких можна сформувати певні висновки.

Враховуючи унікальність цього сезону, фахівець стикнувся з багатьма проблемами: щільний графік в УПЛ та єврокубках через ЧС-2022, війна, яка вносила свої корективи в логістику, масштабне оновлення команди та тиск після конфлікту з «Дніпром-1».

Зважаючи на це, футбольні аспекти перебудови «Шахтаря» іноді відходили на другий план. У тій ситуації, у якій опинився Йовичевич, потрібно було паралельно працювати ще на декілька напрямків.

Йовичевич відмінно проявив себе у публічному просторі

Тренер успішно виконав найголовніше своє позафутбольне завдання – змусив людей забути про те, як відбувалося його призначення в «Шахтар». З людини, у яку «кидались помідорами» ледь не на кожному кроці, Йовичевич перетворився на особистість, про яку схвально відгукувалися завдяки виступам «Шахтаря» в ЛЧ, виправданій довірі Мудрику та загалом українській молоді, позиції під час війни.

Звичайно, при згадці про той скандал та публічні звинувачення з боку «Дніпра-1» (подекуди навіть не надто пристойні) ніхто не скаже, що Йовичевич мав рацію. Тільки от кількість схожих розмов значно зменшилася.

Коуч «Шахтаря» доносив правильні меседжі на пресконференціях (на відміну від Луческу, який запам’ятався постійними відмазками) та достойно поводив себе у спілкуванні з іноземними журналістами. Можна згадати одразу декілька моментів: проєкт британського The Athletic з мотиваційними спічами тренера, інтерв’ю провідним іспанським ЗМІ перед протистояннями з «Реалом» та розмови з представниками польської преси під час перебування у Варшаві.

З медійною складовою хорват впорався на 5+. З футбольною також все склалося не найгіршим чином.

Йовичевич повірив в українську молодь та не прогадав

Часто зустрічаються дві зовсім протилежні думки – «Йовичевич перейняв ще напрацювання Де Дзербі» та «це абсолютно новий колектив, який не має до де Дзербі жодного відношення». І обидві вони по-своєму правильні. Річ у тому, що 9 з 11 футболістів основного складу у минулому сезоні тренувались під керівництвом італійця разом з легіонерами. Інша справа, що більшість з них перебували не на передових ролях, знаходячись за спинами все тих же іноземців.

Однак заперечувати той факт, що Роберто мав вплив на становлення сьогоднішніх лідерів «Шахтаря» – неправильно. Це проявляється у багатьох речах – робота з м‘ячем, вихід з оборони через пас, «дрібні» розіграші у центрі поля.

Звісно, між стилем Де Дзербі та Йовичевича є вдосталь відмінностей, але схожі риси футболу помітні неозброєним оком. Цілком ймовірно, що хорват не відходитиме від цієї моделі, продовжуючи адаптовувати свої ідеї у вже непогано вибудовану систему гри.

Є непоганий контраргумент, що Йовичевич здобуває результати з молодими українцями, а не з багатомільйонними бразильцями. І це твердження також має право на життя. «Шахтар» довів, що місцевим талантам варто довіряти – на абсолютно новий для себе рівень вийшли Судаков, Бондаренко, Мудрик та навіть Бондар, який, щоправда, страждає від нестабільності. Друге дихання відкрилося у Зубкова, а Конопля врешті-решт почав вважатися надійним варіантом на правому фланзі оборони.

Йовичевич знайшов підхід до підопічних, що забезпечило сенсацію в ЛЧ та не настільки погане перше коло в УПЛ, як передбачалося перед сезоном. Моментами це дійсно нагадує європейський менталітет, який практикує метод пряника, а не батога.

Висновок поки один – команда стала розкутішою. З Де Дзербі гірники були більш академічними та покладалися на відточений механізм. Зараз же провідні футболісти отримують свободу дій та беруть на себе ініціативу в тих моментах, де колись у голові було одне єдине рішення – те, яке відпрацьовувалося на тренуваннях.

Три інші відмінності: «Шахтар» став набагато швидше виходити з оборони в атаку, не розігруючи м’яч біля власних воріт, відмовився від активного командного пресингу на чужій половині поля, а також… почав частіше провалюватися у захисті.

«Шахтар» Де Дзербі впевненіше себе почував в УПЛ, але Йовичевич свідомо став покладатися на інші компоненти гри

За майже усіма статистичними показниками «Шахтар» з Йовичевичем проводить гірший сезон в УПЛ, ніж з Де Дзербі. Помітно просідає як гра в атаці, так і в обороні.

Найяскравіший пункт – кількість дотиків у чужому карному майданчику, однак цьому є логічне пояснення. 15% голів – це дальні удари. З умовними Тете та Педріньйо зламувати насичену оборону суперників було легше, а уявити, що прагматик Роберто дозволятиме їм пробивати з неочевидних позицій, було складно. У сьогоднішній команді такі привілеї мають Мудрик та Степаненко, і, як виявилося, це досить ефективний варіант проти опонентів з насиченою лінією захисту.

Оманливою є результативність, адже у цьому компоненті багато що залежить від індивідуального рівня футболістів. Колектив Де Дзербі випереджав графік xG аж на 8 м’ячів, а от проблеми Сікана та Траоре у поточній кампанії, навпаки, коштували гірникам як мінімум одного взяття воріт до моменту протистояння з «Ворсклою», у якому ситуація дещо виправилася. Володіння, кількість ударів та втрат – та ж історія.

Зовсім інше значення має статистика довгих передач, де команда Йовичевича значно поступається тогорічному показнику. Це обумовлено тим, що ритм гри гірників у рамках чемпіонату України задає середня ланка, а не фланги, де є Мудрик/Зубков. В УПЛ 40% атак йдуть через центр, а до вінгерів м’ячі доходять вже в останній третині.

У Де Дзербі це працювало трохи по-іншому – центрхави не протягували м’яч до чужих воріт, а уже після прийому в опорній зоні шукали варіанти, як розвинути наступи на флангах та напівфлангах. Саме тому італієць так довіряв Майкону та Патріку, які в 1-2 дотики могли змінити вектор атаки та бігти до карного майданчику, вже там пропонуючи свої послуги.

Головна відмінність у матчах проти «автобусів УПЛ» – тепер Йовичевич робить ставку на стандарти. Гірники почали значно ефективніше реалізовувати свої кутові та штрафні удари – цього сезону «Шахтар» забив 5 голів таким чином, а це 19% від загальної кількості (і згадайте 2 скасованих м’ячі у протистоянні із «Зорею»).

Найулюбленішим розіграшем кутових у Йовичевича є такий варіант:

Один гравець розміщується на передній штанзі, а четверо вбігають з глибини, заплутуючи захисників. На підборі у той час одразу знаходяться 2-3 футболісти, щоб за необхідності пробити по воротах після відскоку або ж розпочати атаку другим темпом.

Сьогоднішній «Шахтар» став більш різностороннім

Парадокс, який можна помітити у грі «Шахтаря» – команда гнучка та негнучка водночас. За даними WyScout, 75% часу гірники проводять за схемою 4-1-4-1, де два центрхави розміщуються в одну лінію над Степаненком. Виходить, що тренерський штаб рідко експериментує з розташуванням футболістів на полі, але робить це у плані їхніх ролей.

Наприклад, в останніх матчах все частіше на правому фланзі атаці з’являється Бондаренко, який за своїми вміннями кардинально відрізняється від травмованих Зубкова та Шведа. Але це було обумовлено травмами двох правих вінгерів команди.

В ЛЧ у Йовичевича інша стратегія – там Судаков та Бондаренко самі тяготіють до флангів, щоб отримувати менше тиску з боку суперників та більше часу на прийняття рішень. Тоді вже свою роль відіграє швидкість Мудрика, який завдяки обережній грі команді у захисті має змогу знаходити вільний простір.

Мудрик – тепер офіційно один з найшвидших гравців світу. Показуємо на прикладах, чому це захоплює

І це ще одна ознака гнучкості – гірники можуть грати як у контратакувальний футбол проти фаворитів у ЛЧ, так і у позиційний проти представників УПЛ, які значно поступаються в класі. 

Йовичевич показав майстер-клас з використання гравців рівня Мудрика, Судакова та Бондаренка

Чергова та найголовніша відмінність між Йовичевичем та Де Дзербі – хорват підлаштовував свій футбол під гравців, а не гравців під свій футбол. Новий тренерський штаб почав використовувати сильні сторони Мудрика, Судакова та Бондаренка, щоб на основі цього прищеплювати команді унікальний стиль. Найкраще це помітно на прикладі Михайла.

1. Крайні захисники постійно широко підключаються до атак, щоб зменшувати тиск суперників на вінгерів

Йовичевич дуже високо використовує своїх фулбеків, але вони виконують інші функції, ніж колись умовний Ісмаїлі. Михайліченко та Конопля не протягують м’яч самотужки, а просто дуже широко розміщуються при атаках, відволікаючи на себе увагу захисників. Тим доводиться обирати – накривати Мудрика або Зубкова, чи розтягуватись на фланги, залишаючи простір у центрі.

Це розв‘язує руки як вінгерам, так і самим фулбекам, які у потрібний момент таки отримують м’яч. У Михайличенка, до речі, вже 4 асисти у сезоні, один з яких у цьому моменті проти «Реала»:

А це – звичний розвиток атак «Шахтаря», коли Михайліченко забігає по самій боковій лінії:

Буває й так, що у цю зону зміщується хтось з півзахисників (у цьому випадку Судаков), а Михайліченко тоді більше навантажує центр:

2. Йовичевич намагається не обмежувати Мудрика грою на фланзі

Існує міф, що Мудрик – прямолінійний фланговий гравець під контратаки. Тренерський штаб гірників активно намагається його розвіяти. Це потрібно навіть не стільки для розвитку 21-річного таланта, як для ефекту несподіванки у командній грі, адже суперники почали вивчати дії вінгера та знаходити шляхи, як його нейтралізовувати.

Чому Мудрик – гравець для Ліги чемпіонів та великих матчів

Тепер Мудрик частіше діє у напівфлангах, де намагається креативити, а також заплутувати своїх «опікунів». У матчі з «Дніпром-1» Михайло взагалі декілька разів опинявся в парі з Сіканом на вістрі атаки та тяготів до правого флангу.

Тепер Мудрик є ключовою фігурою не тільки під час роботи з м’ячем, але й без нього, коли він своїми переміщеннями може допомагати партнерам знаходити шпарини на чужій половині поля.

У Лізі чемпіонів Михайлу натомість дозволяється не відпрацьовувати в захисті (це йому й не надто вдається – 2 жовтих картки). У такому випадку Мудрик має час на сканування поля та вільних зон, які він використовує і втікає від суперників – 3+2 за гол+пас говорять самі за себе.

3. Судаков та Бондаренко розпочинають атаки зі своєї половини поля

Якщо раніше за розіграші біля власних воріт відповідали виключно Степаненко, Марлон та Матвієнко, то тепер цим займаються Бондаренко та Судаков. Вони розміщуються на позиціях крайніх захисників, звідки протягують м‘яч у небезпечні зони. Фулбеки, як вже згадано раніше, одразу займають більш високі позиції, а вінгери зміщуються ближче до центру.

Ось типова для «Шахтаря» ситуація на початковій стадії атаки з Бондаренком (Артем за цими функціями чергується з Судаковим) на місці Михайліченка:

У «Шахтаря» вистачає проблем у захисті та пресингу, через що є труднощі у «лобових матчах»

«Шахтар» не такий активний у пресингу, як того хотілося б. Траоре не вистачає швидкості, Сікану – настирності, а Мудрику іноді бажання виконувати чорнову роботу. Судаков та Бондаренко апріорі не можуть вмикатися, адже вони й так виконують неймовірний обсяг у центрі поля, те ж стосується Михайліченка та Коноплі, які постійно носяться туди-сюди.

Однак основний головний біль – постійні помилки у захисті. Це саме той момент, коли статистиці довіряти не можна. «Шахтар» лідирує в УПЛ за показником xG у суперників, має найменше втрат серед усіх учасників першості, а Матвієнко взагалі віддав найбільше передач в останню третину поля.

У цьому контексті важлива статистика, як часто опоненти гірників карали їх за необов‘язкові обрізки або неуважність біля власних воріт. Якщо представники другої частини таблиці пробачали, то «Дніпро-1», «Зоря», «Олександрія» та «Ворскла» – ні.

Йовичевич здобув лише одну перемогу у 4 матчах проти топ-5 команд УПЛ – над кризовим «Динамо». Лобові зустрічі взагалі є слабким місцем хорвата, адже разом з дніпрянами у першому колі минулого чемпіонату він поступився усім лідерам («Зорі», «Шахтарю» та «Динамо») із загальним рахунком 0:8.

«Шахтарю» взимку потрібно виходити на трансферний ринок

Підсилення потребують як мінімум дві позиції у захисті – правий фланг, де не вражає Тейлор, та центр, де Бондар не має серйозного конкурента (Кривцову нові тренери не надто довіряють, як й не спішать давати шанс юному Козіку). Також незрозуміло, у якому стані на ліву бровку після травми повернеться Корнієнко.

І ще непопулярна думка – «Шахтарю» просто необхідно підписати нового нападника, якщо клуб ставить перед собою високі цілі. Траоре впродовж декількох місяців не може набрати оптимальні кондиції, а Сікан як мінімум двічі серйозно підвів Йовичевича – промах з «Селтіком» та провальна гра проти «Дніпра-1».

***

Підбиваючи підсумки, «Шахтар» останніми матчами дещо зіпсував загальне враження від своїх виступів восени. Гірникам не вистачило сил на останню частину сезону. Можна сказати, що після другого матчу з «Селтиком» вони не провели жодної сильної гри.

Це поставило під ризик мрії про чемпіонство, адже тепер відставання від Кучера та компанії становить вже 5 очок. І вистачає питань щодо проблем, які раніше залишалися непоміченими через загальний ажіотаж та «хорошу картинку» в ЛЧ.

«Шахтар» серйозно перегнув з піаром Мудрика. І власноруч створив конфлікт всередині клубу

«Божий план кращий, ніж мої мрії». Мудрик – один з найрелігійніших українських футболістів

Фото: «Шахтар», інфографіка Tribuna.com, Filip Singer/EPA, скриншоти трансляцій FootballHub, MEGOGO та Setanta Sports,

Інші пости блогу