Трибуна

50 найкращих гравців в історії Португалії

Багато легендарних футболістів різних поколінь.

БлогDV Blog
24 листопада, 17:00
18
50 найкращих гравців в історії Португалії

Попри те, що Португалія статус топової футбольної країни здобувала досить довго, видатних гравців в її історії з’явилося немало. Хоч становлення національної збірної й почалося ближче до кінця ХХ століття, але вже до того були яскраві періоди, як от легендарна «Бенфіка» Бели Гуттманна на початку 60-х чи «Порту» наприкінці 80-х.

Після цього на авансцену вийшло «Золоте покоління», яке виграло два поспіль молодіжних чемпіонати світу у 1989 та 1991 році, команди Сколарі та Сантуша, які вдало виступили на Євро у 2004 та 2016 роках, а за ними й результати популяризації виду спорту у вигляді появи нових зірок. Та й зараз португальці переживають доволі крутий відрізок, відправляючись на ЧС-2022 з солідним за іменами підбором виконавців. Тому складання списку 50 найкращих гравців видалося зовсім нелегким.

Якщо ж у минулих топах нашої рубрики на вибір рівномірно впливали досягнення у клубі та збірній, то у цьому суб’єктивному рейтингу спірні ситуації вирішували саме виступи за національну команду, адже для Португалії свого часу було важливо нарешті посісти передові позиції на міжнародному рівні.

50 найкращих гравців в історії Аргентини

50 найкращих гравців в історії Іспанії

50. Едер (2012 – 2018)

Не включити в цей список гравця, чий гол приніс збірній єдину в історії перемогу на великих турнірах – було б просто неправильно. Це щось у стилі, коли взяв не кількістю (загалом 5 м’ячів), а якістю. Едер чудово впорався з роллю дублера, подарувавши країні один із найпам'ятніших моментів у футболі.

49. Жайме Граса (1965 – 1972)

Граса був основним на дебютному для Португалії ЧС-1966, а більшість своєї кар’єри провів у «Бенфіці», де виграв 7 чемпіонств та 3 Кубки. Проте на Батьківщині Жайме відомий зовсім іншим. Одного разу він врятував життя п’ятьом партнерам по команді, коли під час гідромасажних процедур відбулося коротке замикання – футболіст з досвідом роботи електрика вибрався з басейну та відключив живлення. Загинув один гравець, який у той час повністю знаходився під водою.

48. Луїш Мігел (2003 – 2010)

Це місце Мігел забрав одразу у двох конкурентів – Руя Жорже, чию репутацію похитнув допінговий скандал перед Євро-2004, та Жозе Босінгви, якому у своїх командах доводилося майже постійно миритися зі статусом запасного. Луїш при цьому був основним фулбеком на ЧС-2006 та домашній континентальній першості. Цікаво, що на тому турнірі захисник «Валенсії» провів усі матчі, окрім фіналу, коли його замінили на 43-й хвилині, а португальці у підсумку мінімально програли.

47. Данілу Перейра (2015 – т.ч.)

Ще один вибір, який може здатися дивним. Але насправді виступи чинних гравців завжди чомусь недооцінюються, а у Данілу взагалі-то уже 55 матчів за збірну. Хавбек «ПСЖ» – надважлива фігура у тактичній побудові Сантуша. Перейра закриває одразу 2 позиції, а на тріумфальному Євро-2016 взяв участь у 5 зустрічах.

46. Паулу Соуза (1991 – 2002)

Перший у нашому топі представник «золотого покоління», яке двічі поспіль вигравало молодіжні ЧС. Кар’єра Паулу склалася не найкращим чином, але у дорослій збірній він зіграв на двох Євро. Стати зіркою на клубному рівні натомість не вдалося – Соуза часто змінював команди, а у дортмундській «Боруссії» пережив важкі травми. 

45. Абел Шав’єр (1993 – 2003)

Шав’єр на Євро-2000, де Португалія у півфіналі поступилася Франції, виділявся не лише надійною грою у захисті, але й зовнішністю. Хто зна, на якій позиції опинився б Абел у цьому топі, якби не гра рукою у власному карному в екстратаймі того самого матчу з французами, коли Зідан забив золотий гол з пенальті.

44. Нуну Валенте (2002 – 2008)

Валенте з тих гравців, які так і не розкрили до кінця власний потенціал. Талант фулбека «Лейрії» розгледів Моурінью, запросивши у свій легендарний «Порту», але це була вершина його кар’єри – потім травма та декілька просто стабільних сезонів у «Евертоні», хоча у збірній Нуну деякий час цементував лівий фланг захисту (у тому числі на Євро-2004).

43. Таманьїні Нене (1971 – 1984)

Нене – справжня легенда «Бенфіки». У другій половині ХХ століття Таманьїні провів понад 400 матчів за команду. В активі нападника 22 м’ячі у 66 іграх за збірну, один з яких Румунії на Євро-1984 – тоді він став найбільш віковим автором голу у фінальних частинах турніру (34 роки та 213 днів), а цей рекорд аж у 2008-му побив австрієць Івіца Вастич.

42. Антоніу Фрашку (1979 – 1987)

Фрашку є ще одним представником Португалії на Євро-1984, який закінчився для «селесао» на стадії півфіналу. Антоніу вважався ключовим виконавцем тієї команди, а поза межами збірної став зіркою «Порту» – 238 матчів та перемога у Кубку чемпіонів УЄФА 1987 року.

41. Тіагу Мендеш (2002 – 2017)

Мендеша можна назвати побратимом Валенте, адже він свою кар’єру провів просто на хорошому рівні, хоча цілком міг претендувати на дещо більше. Тіагу був основним на ЧС у Німеччині, а на клубному рівні остаточно знайшов себе у «Атлетіко», де й закінчив з футболом у 2017-му. До цього були короткі періоди у «Ювентусі», «Ліоні», «Челсі» та «Бенфіці», а також загалом 66 матчів за збірну.

40. Паулу Ферейра (2002 – 2010)

Паулу багато хто теж віднесе до числа «рядових футболістів», але його послужний список все ж говорить про зворотне. Феррейра провів 61 матч за національну команду, граючи на обох флангах оборони, а ще став одним з небагатьох, хто після «Порту» пішов за Моурінью в Англію та майже одразу адаптувався до АПЛ – 140 ігор у складі «Челсі» та здобуття усіх внутрішніх трофеїв і ЛЧ.

39. Рафаел Геррейру (2014 – т.ч.)

Секрет успіху Геррейру у цьому списку простий – він був одним із провідних гравців на переможному Євро-2016. Чого лише варті асист на Роналду у півфіналі проти Вельса та солідний виступ у фіналі з французами.

38. Бруну Алвеш (2007 – 2018)

З Алвешем свого часу відбувалося те, що зараз відбувається з Пепе – ніхто не розумів, коли центрбек нарешті збирається закінчувати зі збірною. 96 матчів у зелено-червоній футболці та статус незамінного… попри доволі суперечні виступи. Однак свій внесок Бруну таки зробив, а у 2016-му у Франції навіть одного разу вийшов на поле. Водночас промах з пенальті чотирма роками раніше у півфіналі Євро-2012 з іспанцями ще пам’ятатимуть довго.

37. Жоау Канселу (2016 – т.ч.)

Тут думки можуть розділитись – «чому так низько?» та «чому він взагалі тут?». За збірну Жоау почав виступати відносно недавно, а основним став після того, як вийшов на передові ролі у «Манчестер Сіті». Зараз Канселу називають ледь не найкращим фулбеком у світі, але у складі «селесао» він ще нічого не досяг. Здається, є чудовий шанс виправити це у Катарі. 

36. Антоніу Сімойнш (1962 – 1973)

«Гігантський гном» – саме так називали основного вінгера Португалії на дебютному ЧС-1966. Зріст у 158 сантиметрів не заважав Антоніу на футбольному полі – він допоміг команді обіграти збірну СРСР в останньому матчі мундіалю та посісти третє місце. Також Сімойнш був частиною тієї самої «Бенфіки» Гуттманна, яка двічі брала Кубок європейських чемпіонів.

35. Карлуш Мануел (1980 – 1986)

Ключовий футболіст збірної на Євро-1984 та ЧС-1986 міг опинитися значно вище, адже мав величезний вплив на результати команди. Наприклад, м’яч у ворота ФРН, який вивів португальців на мундіаль у Мексиці. Щоправда, після турніру Мануел і завершив міжнародну кар’єру – причиною став скандал навкруги «справи Сальтільйо». У «Бенфіці» при цьому встиг виграти свій 8-й трофей, після чого відправився у Швейцарію у 1988-му.

34. Маніше (2003 – 2008)

Історія виступів Маніше за свої клуби не несе жодних позитивних спогадів – постійні провали, скандали та розчарування. Контрастними ж натомість стали ігри за збірну, які місцеві вболівальники згадують з теплом. У 2004-му, наприклад, півзахисник відзначився декількома голами на шляху до фіналу Євро та потрапив у символічну збірну турніру. 53 матчі за 5 років – також круте досягнення.

33. Жайме Магальяеш (1981 – 1993)

Один із творців успіху «Порту» 80-х, який став легендою клубу. Понад 300 офіційних матчів, після чого трансфер у менш статусну «Лесу», де правий вінгер провів усього 4 гри та повісив бутси на цвях. З футболу Магальяеш пішов з 20 титулами.

32. Раул Мейрелеш (2006 – 2014)

Людина-харизма, яких зараз не вистачає не лише збірній Португалії, а й футболу загалом. Найкращі свої часи Раул провів у «Порту», а в Англії видав два доволі успішних сезони за «Челсі» та «Ліверпуль», після чого поїхав догравати у Туреччину. Для національної команди Мейрелеш був дуже важливим та системоутворюючим виконавцем. Потрапляння підопічних Паулу Бенту у півфінал Євро-2012 – багато у чому його заслуга. 

31. Мануель Бенту (1976 – 1986)

Перший голкіпер у цьому топі, але далеко не останній. 9 чемпіонств з «Бенфікою» (330 ігор), 8 нагород за найкращого воротаря країни (1 приз за найкращого футболіста загалом) та надійна стіна збірної, без якої команді було дуже важко. Наприклад, на ЧС-1986, коли Бенту травмувався у першому турі, а португальці без нього зазнали поразок у двох інших матчах та вилетіли на груповій стадії.

30. Руй Жордау (1972 – 1989)

Форвард ангольського походження, який двічі забивав французам у півфіналі Євро-1984. На жаль, цього для перемоги не вистачило – 2:3. Великою є його заслуга й у потраплянні на першість – на рахунку Жоржау вирішальний м’яч у протистоянні з СРСР у кваліфікації. Загалом Руй провів за збірну 43 матчі, а на клубному рівні найдовше виступав за «Спортинг» (207 зустрічей).

29. Жоау Пінту (1991 – 2002)

Ще один потенційно контроверсійний вибір, адже нападник зі «золотого покоління» з 81 матчем за збірну замикає лише третій десяток у списку. Річ у тому, що повністю розкрити себе Пінту завадив його ж власний характер. Чого лише варта дискваліфікація на 6 місяців після удару арбітра Анхеля Санчеса у матчі 3-го туру групи ЧС-2002, коли «селесао» програли Кореї та не вийшли в плей-оф. Схожих випадків було чимало, а сам Жоау впродовж 17 років не наважувався покидати тепличні умови чемпіонату Португалії.

28. Умберту Коелью (1968 – 1983)

Коелью є унікальним захисником, який за кар’єру забив понад 60 голів. За ним довго був закріплений рекорд за кількістю проведених матчів у збірній, допоки у 90-х Португалія не почала виходити на перші ролі у європейському футболі. Неймовірно, але на жодному великому турнірі Умберту так і не зіграв. Більше пощастило з «Бенфікою» – 8 золотих медалей чемпіонату та 7 звитяг у Кубку.

27. Жорже Кошта (1995 – 2002)

Екскапітан «Порту», у якого не завжди все було в порядку з дисципліною. Траплялося навіть виключення зі складу та оренда в «Чарльтон» у 2001 році, але з приходом Моурінью пов’язку Кошта собі повернув. До речі, це ще один тріумфатор молодіжного ЧС-1991, але дорослий турнір змазав враження про його шлях у збірній – автогол проти США та виліт з групи у 2002-му. Зате бронзову медаль Євро-2000 ніхто не забере, та й ЛЧ і Кубок УЄФА з «драконами» також.

26. Пейротеу (1938 – 1949)

Представник найдавнішої епохи у цьому топі, коли Португалія ще навіть не претендувала на участь у великих змаганнях. Пейротеу, ймовірно, є найкращим голеадором в історії країни у співвідношенні забитих м’ячів та проведених матчів – 332 точних удари у 197 іграх за «Спортинг». Так, тоді футбол був іншим, але хіба це змінить статистику? У складі збірної були схожі показники – 15 голів у 20 зустрічах.

25. Бернарду Сілва (2015 – т.ч.)

Когось це може здивувати, але за спиною Бернарду вже 70 матчів у складі національної команди. Єдине, чого не вистачає – якихось серйозних перемог. На Євро-2016 Сілва не їздив, а майже всі турніри після цього португальці відверто провалили. Здається, настав саме той час, коли лідер «Манчестер Сіті» повинен взяти на себе ініціативу. Йому цілком до снаги зробити це на ЧС-2022 та остаточно увірватися у когорту найкращих з найкращих. Як мінімум, на «фактор Бернарду» сподіваються вболівальники.

24. Руй Патрісіу (2010 – т.ч.)

На відміну від Бернарду, по Франції у 2016-му вдосталь покатався Патрісіу. Та покатався так, що став ледь не ключовою фігурою у створеній сенсації. Команда Сантуша усі стадії проходила з величезним скрипом, а у кожному з матчів дива на лінії воріт творив саме Руй. Фінал не був винятком – Грізманну, напевне, досі сниться той сейв після удару головою. У Катар 34-річний голкіпер їде вже не у статусі першого номера, зміна поколінь також необхідна.

23. Жозе Аугушту (1958 – 1968)

Черговий представник видатного покоління «Бенфіки» початку 60-х, який бігав на флангах атаки «орлів». Аугушту є автором дебютного голу Португалії на чемпіонатах світу (у 1966-му). Після відставки та прокляття Гуттманна Жозе протримався у «Бенфіці» дуже довго – аж до 1970 року, поки не завершив професійні виступи.

22. Жоау Домінгуш Пінту (1983 – 1996)

Бронзовий призер Євро-1984 та людина одного клубу. 408 матчів за «Порту», де правий захисник став капітаном та справжньою легендою. В активі Пінту 24 титули, у тому числі перемога з «драконами» у найпрестижнішому європейському турнірі у сезоні 1986/87. Свого часу говорили, що у Пінту 2 серця та 4 ноги, адже цей невисокий на зріст хлопчина (173 см) перетворювався на справжнє жахіття для суперників. Цікаво, що найкращий португальський фулбек зі збірною попрощався 1996 року у грі з Україною.

21. Жозе Аугушту Торріш (1963 – 1974)

Автор переможного голу у матчі за 3-тє місце на ЧС-1966 проти СРСР, у тій же грі він ще заробив пенальті. Таранний форвард з ростом 191 сантиметр, який також був в обоймі команди Гуттманна. 9-разовий чемпіон Португалії та найкращий бомбардир розіграшу Кубка європейських чемпіонів 1965 року. Після «Бенфіки» Торріш стабільно забивав за «Віторію» та «Ешторіл», завершивши кар’єру з понад 200 м’ячами на рахунку.

20. Рікарду Куарежма (2003 – 2018)

Двадцятку рейтингу відкриває, ймовірно, найбільш талановитий футболіст в історії країни. Правильно розпорядитися своїм даром Куарежма не зумів, але навіть докладених зусиль вистачило, щоб його ім’я надовго запам’ятали не лише на Батьківщині, але й у світі. 

Після «Барселони» у Рікарду був яскравий період у «Порту», а також невдалі спроби в «Інтері» та «Челсі». Проте у складі збірної у Куарежми після 2011 року проблем не виникало. На переможному Євро-2016 він відіграв досить важливу роль, навіть забивши хорватам в екстратаймі 1/8 фіналу.

19. Сімау (1998 – 2010)

Масштаб персони Сімау у Португалії міг би стати ще більшим, якби не скандал з капітанською пов’язкою у 2010 році – перед ЧС її передали Роналду, який цього вимагав, а півзахисник «Атлетіко» дотримався своєї принципової позиції та після приїзду з ПАР припинив виступи за збірну у віці 30 років. На ту мить за спиною футболіста було вже 85 матчів та участь на чотирьох великих турнірах.

З «матрацниками» на клубному рівні виграв Лігу Європи, після чого приєднався до турецького «Бешикташа».

18. Рікарду (2001 – 2008)

Мабуть, найпам’ятніший спогад вболівальників про голкіпера Рікарду – серія пенальті з Англією на Євро-2004, коли він відбив спробу Даріуса Вассела голими руками, а потім реалізував вирішальний удар. Англійців воротар засмутив й через 2 роки, не дозволивши забити з 11-метрової позначки Лемпарду, Джеррарду та Карраґеру в 1/4 фіналу ЧС-2006. Основним залишився і на континентальній першості в Австрії та Швейцарії у 2008 році, де й провів останній, 79-й матч за збірну.

На клубному рівні Рікарду став сенсаційним чемпіоном Португалії з «Боавіштою» у кампанії 2000/01, але після трансферу у «Спортинг» зірок з неба вже не хапав, хоч і доходив до фіналу Кубка УЄФА.

17. Нані (2006 – 2017)

Після 2016 року португальцям було важко знайти схожого на Нані виконавця в атакувальну ланку. Зараз потенційним наступником 17-го номера «МЮ» та збірної може стати Рафаел Леау, але йому до такого рівня ще працювати й працювати.

За національну команду Нані провів 112 матчів, отримавши статус одного з лідерів на тріумфальному Євро-2016. Понад 10 років він вважався незамінним, а його гра в дуеті з Роналду закохувала у себе фанатів. Знову ж таки, у сучасному футболі таких харизматичних, яскравих та нестандартних гравців знайти зовсім нелегко. Нані – представник романтичної епохи, яка потрохи залишається у минулому. І ні, це не лише про сальто під час святкування голів.

16. Паулу Футре (1983 – 1995)

Свого часу Футре став наймолодшим дебютантом в історії збірної, але подальший шлях іноді складався для нього непросто. То вищезгаданий Торріш вже на посаді тренера не ставив його у склад, бо хотів баланс у команді за представниками з різних клубів, то Португалія переживала важкі часи, не проявляючи себе на серйозних змаганнях.

Паулу натомість мав яскраву клубну кар’єру, а піком виявився період перебування в «Атлетіко» – 38 голів у 163 матчах та друге місце у голосуванні за «Золотий м’яч» 1987 року (один з чотирьох португальців в історії, які потрапили у топ-3). 

15. Педру Паулета (1997 – 2006)

Легенда «ПСЖ» та один з капітанів збірної. За парижан форвард забив 76 голів у 168 матчах, а у складі національної команди 47 м’ячів у 88 іграх. Для Португалії це другий показник в історії після Роналду, а з чинних гравців ніхто навіть й близько не наблизився до Паулети. Щоправда, на великих турнірах у нього не склалося – Євро-2004 завершив з нулем голів у активі, а на ЧС-2006 забив лише у ворота Анголи, хоча був найкращим бомбардиром відбору та взагалі входив до списку топових нападників того часу.

14. Жозе Агуаш (1952 – 1962)

Один з небагатьох футболістів, якого у цьому списку високо підійняли виступи за клуб. За збірну форвард забив 11 голів у 25 матчах, але у складі «Бенфіки» видав просто неймовірний показник – 290 м’ячів у 281 грі! І так, це капітан команди Гуттмана. На рахунку Жозе голи в обох фіналах Кубка європейських чемпіонів сезонів 1960/61 та 1961/62, а от у третьому поспіль проти «Мілана» (1:2) він не зіграв. У Агуаша була кличка «Золота голова», якою він вміло користувався у чужому карному майданчику, не надто вирізняючись зростом (180 см).

13. Фернанду Гомеш (1975 – 1988)

Легенда періоду становлення «Порту» у 80-х та автор фрази: «Забити гол – це як отримати оргазм». 300 м’ячів за кар’єру та 48 у складі збірної точно принесли форварду немало задоволення. Фінал Кубка європейських чемпіонів у 1987 році Фернанду пропускав через перелом, але був лідером тієї команди, відігравши ключову роль на попередніх стадіях. На жаль, тоді його гол у півфіналі допоміг вибити київське «Динамо».

Станом на сьогодні Гомеш залишається найкращим бомбардиром в історії «Порту». В колекції знаходяться дві «Золотих бутси» 1983-го та 1985-го років, а командних трофеїв ще більше – 14. Однак медаль зі збірної лише одна – бронзова за Євро-1984.

12. Нуну Гомеш (1996 – 2011)

Це трапилось випадково, але наступним у списку йде футболіст, який отримав прізвисько на честь саме Фернанду. Нуну Мігел Суареш Перейра Рібейру у віці 9 років став «Гомешем» через високу результативність на дитячих турнірах та порівняння з легендарним нападником «Порту». 

На великих турнірах та у кваліфікаціях Нуну робив різницю, дослужившись до капітана збірної – 4 голи на Євро-2000 (третій у списку бомбардирів), 7 у відборі на ЧС-2002, м’ячі іспанцям та німцям у 2004-му та 2006-му відповідно, а також рекордне взяття воріт проти Німеччини на у 2008-му (тоді став лише 4-м в історії, хто забивав на трьох різних Євро).

Проте, як і Жоау Пінту, не дуже любив суддів – у 2000 році Гомеш отримав дискваліфікацію на 8 місяців на рівні збірних за поштовх арбітра Гюнтера Бенке, коли він призначив той самий пенальті за гру рукою Шав’єра у півфіналі чемпіонату Європи. 

11. Жоау Моутінью (2005 – т.ч.)

З Моутінью заведено асоціювати останнє покоління збірної – з 2005 року хавбек провів за команду 144 матчі, що є другим показником в історії. На ЧС у Катар Жоау вже не поїде, хоча планував завершувати міжнародну кар’єру ще раніше. Його банально не відпускали, покладаючись на досвід та вміння, яким не знаходилося достойної заміни.

6 великих турнірів, перемога на Євро-2016 у статусі ключового гравця, бронза Євро-2012 після нереалізованого пенальті у серії з іспанцями – широкий спектр емоцій, який все ж підтверджує величину персони Моутінью у Португалії.

10. Вітор Байя (1990 – 2002)

Останній голкіпер у списку – 400 матчів за «Порту», 80 за збірну, бронзові нагороди Євро-2000 у Нідерландах та Бельгії (відбитий пенальті в 1/4 від турка Ердема), 31 титул на клубному рівні, у тому числі Ліга чемпіонів 2003/04. У тому ж сенсаційному для команди Моурінью році Вітор визнавався найкращим воротарем Європи та сезону загалом, а у 1989-му та 1991-му – найкращим футболістом Португалії. 

9. Пепе (2007 – т.ч.)

Живіший з усіх живих. Пепе переплюнув і Бруну Алвеша, і Моутінью, і Луїша Фігу. Захисник наближається вже до відмітки у 125 матчів за збірну, хоча їде в Катар з травмою. Проте всього цього могло й не бути – до 20 років він чекав на запрошення від Бразилії, але все ж вирішив змінити футбольне громадянство.

Пепе досяг величезних успіхів як з «Реалом», так і з національною командою. Окрім титулів, центрбек здобув ще декілька індивідуальних нагород – на Євро-2012 та Євро-2016 був включений у символічні збірні, а у Франції його визнали найкращим гравцем переможного фіналу. З «Порту» здобув 8 трофеїв, а після переїзду в Мадрид поповнив колекцію 14 новими кубками, 3 з яких – Ліга чемпіонів.

8. Рікарду Карвалью (2003 – 2016)

Карвалью також може похизуватись персональними здобутками – потрапляння у символічні збірні Євро-2004 та ЧС-2006, звання найкращого захисника європейського сезону 2003/04, футболіст року у Португалії у 2003-му, така ж нагорода у «Челсі» у 2008-му. Рікарду та Роналду – єдині, хто програвали фінал чемпіонату Європи у 2004-му та вигравали його у 2016-му. На полях Франції, до речі, захисник навіть встиг зіграти 3 матчі.

На високому рівні Карвалью виступав до 36 років, маючи за спиною успішні періоди в «Порту», «Челсі», «Реалі» та «Монако», після чого зі спокійною душею поїхав догравати в Китай.

7. Маріу Колуна (1955 – 1968)

Фланговий півзахисник мозамбікського походження, який є уособленням дебютного для країни ЧС-1966 та найкращої в історії команди «Бенфіки» на початку 60-х. Тоді португальці були першим клубом, який перервав гегемонію «Реала» у Кубку європейських чемпіонів, а Колуна забивав в обох вирішальних матчах. У третьому поспіль фіналі (сезон 1962/63) Маріу отримав травму по ходу зустрічі, але тоді заміни робити не дозволялося, тож «орли» догравали вдесятьох та у підсумку поступилися «Мілану».

Загалом за «Бенфіку» Колуна провів 364 зустрічі, а на чемпіонаті світу в Англії був капітаном португальської збірної.

6. Фернанду Коуту (1990 – 2004)

Один з трьох найуспішніших представників «золотого покоління». Довголітній капітан, який першим в історії досяг відмітки у 100 матчів за національну команду. Зараз Коуту за цим показником посідає третю позицію. Один зі своїх 8 голів за збірну центрбек забив у ворота України у відборі на ЧС-1998.

В Європі Коуту успішно пограв за «Порту», «Парму», з якою здобув Кубок УЄФА у 1995-му, «Барселону» та «Лаціо».

5. Деку (2003 – 2010)

Ще один натуралізований бразилець, який став своїм для португальських вболівальників. Завдяки Деку прапор країни вперше за довгі роки опинився у топ-3 «Золотого м’яча», коли у 2004 році тоді вже півзахисник «Барселони» залишився позаду Андрія Шевченка.

У збірній плеймейкер швидко перетворився на ключового гравця, провівши загалом 75 матчів, а у стані каталонців та пізніше «Челсі» продовжував здобувати трофеї. З «Порту» на початку нульових виграв 3 чемпіонства, 3 внутрішніх Кубки, Кубок УЄФА та Лігу чемпіонів 2003/04, за підсумками якої Деку визнали найкращим футболістом клубного сезону.

4. Руй Кошта (1993 – 2004)

Насправді вибір між ним та Деку за цю позицію був доволі складним. На користь Руя зіграв його вклад в успіхи збірної. Він є одним з найстабільніших гравців національної команди в історії, перебувавши у статусі лідера на чотирьох поспіль великих турнірах. Результативність півзахисника теж вражає – 26 голів у 94 матчах, а найпам’ятнішим є м’яч у ворота Англії у чвертьфіналі Євро-2004. На обох чемпіонатах Європи Кошта потрапляв у символічну 11-ку.

І так, це черговий продукт «золотого покоління», творцем якого 30 років тому був Карлуш Кейруш. На клубному рівні Руй запалював у складі італійських «Фіорентини» та «Мілана», вигравши з «россонері» ЛЧ кампанії 2002/03.

3. Ейсебіу (1961 – 1973)

Так, лише третій. Безперечно, це визначна постать не лише у португальському футболі, але й у світовому загалом. Володар «Золотого м’яча» 1965 року та ще 8 потраплянь у список номінантів премії, 9 голів на дебютному для збірної ЧС-1966, який завершився бронзовими медалями, 7-разовий найкращий бомбардир внутрішніх першостей, переможець Кубка європейських чемпіонів разом із «Бенфікою», 424 голи у 434 офіційних матчах кар’єри… Заслуги Ейсебіу можна перераховувати ще довго, але є один аспект, у якому він все ж поступається лідерам топу – результати у національній команді.

Попри свої голеадорські рекорди Ейсебіу не зміг вивести збірну на жоден з наступних великих турнірів після «бронзового» ЧС в Англії. Великий футболіст, але за версією нашого суб’єктивного рейтингу двоє інших гравців заслужили опинитися вище.

2. Луїш Фігу (1991 – 2006)

На відміну від Ейсебіу, Фігу представляв збірну на трьох чемпіонатах Європи та двох чемпіонатах світу. Двічі «селесао» здобували медалі, а сам Луїш тричі потрапляв у символічні збірні турнірів – 2000-го, 2004-го та 2006-го.

У 2000 році Португалія вперше за понад три десятиліття отримала нового володаря «Золотого м’яча», що вже тоді окреслило Фігу як найбільш успішного вихованця покоління Кейруша. 127 разів Луїш одягав зелено-червону футболку, 6 разів визнавався найкращим гравцем країни, а ще тричі отримував схоже звання вже в Іспанії, де у тому ж 2000-му здійснив рекордний трансфер з «Барселони» в «Реал» за 37 мільйонів фунтів. 

1. Кріштіану Роналду (2003 – т.ч.)

Якщо дебати щодо найкращого футболіста усіх часів ще продовжуються, то на рівні Португалії все очевидно – Роналду поза жодними сумнівами є найвидатнішим гравцем в історії своєї країни. На кожному з великих турнірів Кріштіану стабільно робив різницю у складі збірної, за винятком невдалого ЧС-2014. Цифри статистики, а також командні та індивідуальні досягнення говорять самі за себе:

– 5 «Золотих м’ячів»;

– 4 «Золотих бутси»;

– Найбільше матчів за збірну Португалії – 191 (має шанс побити світовий рекорд Со Чін Енна, у якого 195 за Малайзію);

– Найкращий бомбардир в історії збірних – 117 голів;

– Найкращий бомбардир в історії чемпіонатів Європи – 14 голів (3 з яких на переможному Євро-2016);

– Найкращий бомбардир та асистент в історії ЛЧ;

– Найкращий бомбардир в історії «Реала»;

І це лише перша сторінка списку. Тільки от у колекції Роналду все ж не вистачає ще одного трофея.

Цікаві історії ЧС: політики рятували Гаррінчу від червоної картки, а італієць ховав від нацистів трофей під ліжком у коробці з-під взуття

Фото: Matthias Hangst/Getty Images, ProShots, Getty Images, Tony Dias/Global Images, AFP, Patrik Stollarz/AFP via Getty Images, La Liga, «Бенфіка», Francisco Leong/AFP

Semen Novikov 🤠
той момент коли розумієш, хто на першому місці, не відкривавши матеріал
Відповісти
10
Дмитрий Клименко
відповів на коментар користувача Semen Novikov 🤠
Зато интрига за 2 место была
Відповісти
4
Дмитрий Клименко
Симау очень нравился в свое время. Жаль, что так закончил в сборной
Відповісти
7
Sam Smith
відповів на коментар користувача Дмитрий Клименко
Похожая история с Моутинью
Відповісти
0
Думаю, що Ейсебіу має буть вище Фігу. А так все по ділу.
Відповісти
6
Sam Smith
Эйсебио первый на все времена!
Відповісти
3
Yavorivskiy84
Дякую, шо нагадали такого чудака як Абел Шав'єр😁
Відповісти
3
Sam Smith
відповів на коментар користувача Yavorivskiy84
Помню как ф "Футболе" его изображали дедом Морозом)
Відповісти
0
Semion
Вибачаюся, а де Фернанду Шалана?! Лідер збірної на Євро-84, третє місце у голосуванні за ЗМ-84, легенда Бенфіки та Бордо - як його можна було пропустити?
Відповісти
2
Мирослав Юрчук
Рафаел Леау буде першим через кілька років, скріньте!
Відповісти
2
Дмитро Ватрас
відповів на коментар користувача Мирослав Юрчук
📸
Відповісти
2
fan1665745045123256435
Футре все ж міг бути вище, а Фернанду Гомеш вище Нуну Гомеша, не думаю, що учень перевершив вчителя)
Відповісти
2
відповів на коментар користувача fan1665745045123256435
А я от якраз думаю, що Нуну Гомеш має бути вище. В нього зовсім пішло в Європі, але в Португалії культовий чєл.
Відповісти
0
Andrii Stavrogin
Эйсебиу - гений, должен быть первым. Фигу тоже не был лишен гениальности - второй. Роналду, безусловно, топовый спортсмен, но он обычный трудяга - третий
Відповісти
1
Хоменко Роман
Ейсебіу для Португалії, як Марадона для Аргентини. Еталон
Відповісти
0
Дмитрий Литвинов
Соуза в пятом десятке - это немного перебор. А ниже Шавьера, Манише и Мейрелеша - перебор в квадрате) Человек был абсолютно топовым хавбеком в 90-х, взял бэк-ту-бэк ЛЧ в разных клубах, будучи основным в финалах. Да, травмы в Дортмунде были, как и позже в Италии, но ставить его ниже двадцатки очень сложно.
Відповісти
0
Виталий Хемий
Всё-таки Мигел вытеснил на домашнем Евро именно Пауло Феррейру. Тот привез гол, отдав мяч Карагунису. А место Руя Жорже занял Валенте. И ещё ошибка. Куарежма забил в 1/8 хорватам
Відповісти
0
Дмитро Ватрас
відповів на коментар користувача Виталий Хемий
Йдеться не про позицію на полі, а позицію у рейтингу) У сенсі, що Мігел зайняв тут місце Жорже та Босінгви, які пролетіли повз топ-50
Відповісти
1

Інші пости блогу