5 гравців «Динамо», які добилися найбільшого прогресу за Луческу
Мірча вплинув на становлення сьогоднішніх лідерів команди.
Прихід Луческу в «Динамо» став однаково контроверсійним та… успішним, що б не казала окрема частина вболівальників. Якщо аналізувати перебування Мірчі в Києві виключно крізь призму спортивних досягнень, то, здається, багато хто не розуміє масштаби виконаної ним роботи.
Можливо, «Динамо» виглядає не надто яскраво на полі, але точно треба сперечатись з тезою, що обережний футбол Луческу взагалі не дає розвивати та продавати гравців. У складі «Динамо» є футболісти, які під керівництвом Містера добилися індивідуального прогресу та стали готовими до нових викликів у кар’єрі. Можливо, навіть до переходу в топові європейські чемпіонати. Інша справа – що їх не намагаються продати.
З огляду на це з оптимізмом сприймаються появи в матчах дорослої команди нових молодих облич – в першу чергу Ваната та Вівчаренко. Поки важко сказати, наскільки вдало вони інтегрувалися в склад, але є більш досвідчені гравці, прогрес яких за час роботи з Луческу помітний неозброєним оком.
5. Олександр Сирота
До призначення Луческу на рахунку Сироти було всього 3 офіційних матчі за «Динамо». У сезоні 2020/21 він провів вже 16 ігор, дебютувавши в єврокубках. Молодий центрбек був одним із тих футболістів, кого активно критикували. Насправді Олександр в деяких матчах дійсно виглядав слабкою ланкою киян та був винуватцем багатьох невтішних результатів. Однак тут дало про себе знати вміння Мірчі довіряти гравцю, в якому він бачить потенціал. Навіть якщо доводиться чимось жертвувати.
Наприклад, захисник разом зі ще молодшим Забарним «набивали гулі» в плей-оф Ліги Європи проти «Вільярреала» (двічі по 0:2). Обидва відіграли ці матчі в основі. Багато хто казав, що ця пара в центрі оборони ще не готова до виступів на такому рівні. Але ж це був неоціненний досвід, а розраховувати на звитягу в тому протистоянні з іспанцями й так не доводилося.
У минулому достроково завершеному сезоні Сирота закріпив за собою статус основного центрбека (18 матчів в осінній частині) та навіть отримав дебютні виклики у національну збірну. На старті поточної кампанії Олександр програв конкуренцію Попову, але у виїзному матчі зі «Штурмом» вдало підмінив Дениса – 6 відборів, 75% виграних єдиноборств та 80% точності передач. Враховуючи напругу, яка панувала на стадіоні в Граці, можна зробити висновок - Сирота вже остаточно позбавляється статусу хотпроспекта та стає міцним гравцем основної обойми.
4. Віталій Буяльський
Мабуть, дивно говорити про якийсь прогрес у 29-річного футболіста, але Буяльський є винятком з правил. Тут справа не стільки в тому, як Віталій покращив свої індивідуальні виступи, а в тому, яку вдалу роль знайшов йому на полі Луческу. 11+7 у сезоні з Хацкевичем та Михайличенком – солідний статистичний показник, але тоді результативні дії плеймейкера мали трохи інше значення. Буяльський виділявся індивідуально на фоні поганої командної гри.
Зараз Буяльський – це ключова фігура «Динамо» при побудові атак. Він був визнаний найкращим гравцем сезону УПЛ 2021/22 та вважається ледь не найсильнішим футболістом нашого чемпіонату за версією багатьох глядачів. 18+11 у 57 матчах за Луческу лише підтверджують вплив Віталія на виступи киян. У червні часто також зустрічалася думка, що вміння Буяльського знаходити креативні рішення в умовах обмеженого простору не вистачило збірній у другому таймі вирішального матчу з Вельсом.
При цьому Віталій зіткнувся з критикою за підсумками цьогорічної кваліфікації Ліги чемпіонів. Зустрічним аргументом є те, як діяло «Динамо» в цих іграх. Командна якість гри була недостатньою і від Буяльського мало що залежало. Але навіть в таких умовах він зробив свою справу – забив надважливий м’яч у ворота «Фенербахче», ще й у своєму фірмовому стилі, вчасно знайшовши вільну зону в карному майданчику суперника.
Винагороду за свій прогрес українець міг отримати влітку - ним цікавився головний тренер «Інтера» Маямі Філ Невілл, але Суркіси відмовилися відпускати лідера команди в МЛС.
3. Георгій Бущан
За часів Михайличенка здавалося, що голкіперська позиція є однією з найпроблемніших. І це попри хорошу школу воротарів столичного клубу. З Бущаном тоді асоціювалися лише помилки на виходах, які часто коштували команді втрачених очок. Георгію бракувало впевненості в собі, хоча в такому віці подібні проблеми вже не повинні прослідковуватися.
Все миттєво змінилося влітку 2020-го. З того моменту Бущан встиг отримати статус першого номера в збірній, а також заслужити звання героя «Динамо» у кваліфікації ЛЧ. Зараз він є ледь не найстабільнішим гравцем колективу та зовсім не викликає сумнівів у вболівальників.
Яскравим доказом прогресу Бущана є цікава історія одного інтерв’ю. «Я не поїду на Євро, де я, а де збірна?» - з цього розпочався спір на пляшку шампанського з ведучим програми «Автогол». Через рік Георгій рятував команду Шевченка в 1/8 фіналу Євро проти Швеції та купував обіцяне шампанське Павлу Черепіну. А зараз, якщо вірити агенту Олександру Яковенку, Бушан зацікавив декілька великих клубів.
2. Ілля Забарний
А чи здивує когось інформація, що Забарному досі 19 років? Погодьтесь, здається, що він є основним центрбеком «Динамо» вже цілу вічність. За попередніх тренерів він не грав, а у дебютний сезон Луческу одразу став лідером захисної лінії киян. 36 матчів, 6 з яких у Лізі чемпіонів – це був справжній виклик для зовсім юного оборонця.
Ілля у свої 19 не губиться навіть на рівні плей-оф відбору на чемпіонат світу. Його прохід в епізоді з голом Яремчука у ворота Шотландії ще згадуватимуть довго, особливо скаути провідних клубів Європи.
Зараз Забарний оцінюється у 15 мільйонів євро на Transfermarkt, а також про нього регулярно пише кореспондент по «Тоттенгему» від видання Football London, Аласдер Голд. Він став настільки цінним активом, що коштом його потенційного продажу «Динамо» зможе деякий час фінансувати команду, як це було у випадку з Миколенком.
Назріває логічне питання – а хто, як не Луческу, став каталізатором настільки стрімкого прогресу Забарного? Він побачив у ньому щось, що не бачили попередні коучі. У Мірчі українець заграв дуже рано. За спиною Іллі вже 22 матчі за збірну, і, сподіваємося, через декілька років Містер пишатиметься своєю довірою до цього хлопчини, переглядаючи матчі за його участі в умовній АПЛ.
1. Микола Шапаренко
Шапаренко випереджає Забарного у цьому імпровізованому мінірейтингу з огляду на одну причину – критична точка розвитку гравця, яка була на момент призначення Луческу. Складно уявити, в якому моральному стані Микола перебував після замін на 31-й хвилині та спірних висловлювань Михайличенка. Робота з ним, напевно, досі сниться хавбеку вночі. Мірчі вдалося реабілітувати кар’єру талановитого українця та повернути йому віру в себе.
Також варто зазначити, що важливу роль у прогресі півзахисника відіграла зміна обов‘язків на футбольному полі. Про це Луческу доволі розгорнуто розповів в одному з інтерв’ю: «Я поставив його на позицію, де він може краще розкритися. Ці виходи з м‘ячем у вільні зони, його дриблінг, його просування вперед – він не може цього зробити, коли грає вище. Він це може, коли грає трохи глибше. Шапаренко набув впевненості, навчився добре захищатися та відбирати м‘ячі.
Йому потрібна свобода, йому потрібний простір. Він не такий спритний та мобільний, як Буяльський, який може розвернутися на одному квадратному метрі. Колі потрібні вільні зони. Коли я подивився, скільки він пробігає на тренуваннях, у матчах, то зрозумів, що він може виконувати найбільший обсяг роботи. Він не може бути гравцем атаки, він повинен грати саме в цій зоні».
Все геніальне є насправді доволі очевидним. Завдяки Луческу Шапаренко пройшов шлях від хлопця, який розмахує руками після чергової швидкої заміни, до впевненого в собі хавбека, який наважується на удар з 20 метрів у ворота збірної Франції. Незадоволеним може залишитись хіба що Маліновський, який отримав серйозного конкурента в національній команді. Конкурента, який, здається, навіть краще підходить під динамічний стиль Петракова з його швидкими переходами від захисту до атаки.
Фото: «Динамо»
