Я захоплююся Моурінью. Його футбол помирає, але Жозе все одно ще поруч з трофеями
Репліка Володимира Гарця.
Фінал Ліги Європи цікавий насамперед своєю магією – «Севілья» у цьому турнірі виглядає атлантом, якого неможливо зрушити з місця, а суперники самі у гіпнотичному трансі кидаються у жерло вулкана поруч, щоб іспанці могли підняти цей трофей знову і знову.
Це вже сьомий фінал для «Севільї» тут з 2006 року – і попередні шість вони виграли. То що може піти не так?
А піти не так може все через магію суперника. Ні, не так, через магію головного тренера суперника. Жозе Моурінью має майже таку статистику в єврокубках – у п’яти попередніх фіналах португалець також завжди виходив переможцем. Ваша карта нашу не б’є, шукайте інші виходи.
І саме про це хочеться говорити більше, ніж про саму гру «Севілья» – «Рома». Тому що ми приблизно розуміємо, що там буде відбуватися. Іспанці захоплять ініціативу і будуть методично шукати шпарини у захисті «Роми», який буде побудований за всіма канонами оборонного мистецтва 2000-х. Того мистецтва, яке останні роки невпинно помирає на фоні тріумфі атакувального футболу. Пресинг, контрпресинг, хибні дев’ятки змінилися хибними крайніми захисниками, а на воротарів без ідеальних передач на 40+ метрів вже з самого початку дивляться косо.
Так, футбол зробив значний крок вперед, якщо порівнювати його з футболом двадцятирічної давнини. Це абсолютно природній процес: гра 1970-х точно так само сильно відрізнялася від гри 1990-х – і гри 1950-х. Прогрес ще нікому не вдавалося зупинити – а ті, хто відмовлявся йому підкорюватися, зазвичай досить швидко залишалися на узбіччі історії.
І саме тому я захоплююся Моурінью. Він свідомо відмовився змінюватися, але однаково тримається у цьому бізнесі. На зубах, на якійсь іраціональній вірі у власні сили. І не просто тримається, а знову за крок до перемоги у черговому єврокубку. Так як же тобі це вдається, Жозе?
Гра «Роми» проти «Баєра» – квінтесенція всіх негативних для нейтральних вболівальників сторін португальця. Автобус, який він вміло будував проти «Барселони» своїм «Інтером» у 2010-му, змінив фарби з чорно-синіх на жовто-червоні й припаркувався у воріт в Леверкузені. Німці з сучасним і дуже прогресивним тренером Хабі Алонсо нанесли 23 удари проти 1 у «Роми», але це мабуть були найзаслуженіші 0:0, які можно було бачити в останні роки.
Нікому не буде потрібна ця статистика, якщо римляни знову виграють єврокубок. І навіть якщо у фіналі вони будуть грати у цей самий футбол.
Моурінью все ще той самий, яким був у 2010-2012 роках. Вже не такий гордовитий, як на старті кар’єри, але такий же відданий результату та гіперемоційний. Це навіть не завжди обов’язково має бути захист, хоча ця «Рома» навряд готова продемонструвати щось нове та сучасне, щоб конкурувати з топклубами. Тільки шалена жага до перемоги у дійсно важливих матчах. З таким футболом Жозе вже неможливо боротися за титул у лізі – але все ще можливо творити історію в кубкових турнірах.
І якщо на стику позаминулого і минулого десятиліть такий Жозе десь дратував та навіть злив, то зараз хочеться, щоб він затримався подовше. Він самим своїм існуванням біля вершини вносить хаос у сучасний топовий футбол з усім його лоском та навіть трохи нудотною взаємоповогою один до одного. Старий вчитель вже забутого бойового мистецтва, до якого ніхто вже не хоче йти вчитися, але який продовжує писати пожовтілою крейдою на пошарпаній дошці список своїх трофеїв та перемог.
І наостанок – ще одне порівняння, яке я колись почув і досі захоплююсь його елегантністю.
Чия тренерська кар’єра краще – у Жозе Моурінью чи Пепа Гвардіоли? І тут є дві відповіді – одна зовсім проста і одна трохи складніша. Почнемо з другої: Гвардіола проти Моурінью – це як The Beatles проти The Rolling Stones. Гвардіола, як і бітли, має значно кращу глибину та масштабність, більше стабільності та іновацій. Але найкращі моменти музики The Rolling Stones та моменти кар’єри Моурінью захоплюють більше найкращої музики The Beatles та кар’єри Гвардіоли.
Проста ж відповідь очевидна – Гвардіола, звісно, кращий. Але їх протистоянь на піку однаково не вистачає. Суперкубки Європи останні роки були не надто цікавими, але якщо там влітку цього року відбудеться матч між Гвардіолою та Моурінью, то таке пропускати буде футбольним злочином.
Хай тільки тепер у цьому сезоні зроблять свої останні кроки.
Фото: Globallookpress.com/Federico Gambarini/dpa, imago sportfotodienst
