Епоха славетних поразок. Хто окрім «Динамо» та «Шахтаря» представляв Україну в КЄЧ / ЛЧ
Двовладдя «Динамо» і «Шахтаря» в українському футболі триває вже настільки довго, що уявити потрапляння до Ліги чемпіонів якогось іншого клубу доволі складно. Однак вторгнення РФ і програші в казино внесли корективи на розклад футбольних справ. За підсумками сезону до ЛЧ можуть прорватися «Дніпро-1» чи «Зоря».
Щоб шок від такої неординарної події був трохи меншим, пропоную згадати попередні схожі прецеденти. Історія нараховує 6 випадків, коли Україну в найпрестижнішому клубному турнірі представляв не київський чи донецький гранд.
За трьома з них доведеться пірнути в архіви Кубка Європейських чемпіонів, а за першим – у початок брежнєвського застою.
«Зоря» 1973/74
Як потрапили. У 1969 році маловідомий тренер Герман Зонін повернувся з Бірми, де за дорученням компартії підіймав футбол на рівні національної збірної. У відрядженні Зонін сильно схуд, а через невідому інфекцію у нього почала гнити рука. Тому нову роботу він шукав вдома і відгукнувся на запрошення з Ворошиловграда (Луганська).
Туди Зонін залетів з двох ніг та одразу почав реформи. Тренер налагодив контакт з першим секретарем області Володимиром Шевченко і з його допомогою відкрив у «Зорі» скаутський відділ. Робилося це під видом комітету в обкомі.
Такий собі «червоний куток селекції» дуже швидко почав давати результат, позаяк «Зоря» дійсно вгадувала з трансферами. У нижчих лігах вдалося розгледіти Сергія Морозова і Володимира Малигіна, а в глибокому резерві «Динамо» – Володимира Онищенка і В’ячеслава Семенова.
На новий рівень вийшли і футболісти, що грали у Ворошиловграді з часів Першої ліги. У цьому їм допомогла тренувальна методика Зоніна, запозичена з Бірми. Заради неї навіть скасували раніше недоторкану ранкову зарядку.
За 3 роки Зонін перетворив аутсайдера Вищої ліги у команду топ-5, а лідерів клубу почали викликати до збірної. Онищенко поїхав на Євро-1972, а одразу четверо мужиків – на Олімпіаду. В серпні того ж року увесь склад «Зорі» відправили представляти СРСР на міжнародний турнір до Бразилії.
В чемпіонаті-1972 «Зоря» оформила титул за 3 тури до завершення, не залишивши жодних шансів зокрема «Динамо» з Блохіним.
На що розраховували. Особливо ні на що. Через розбіжності у радянському і європейському календарі «Зоря» чекала дебюту в КЄЧ цілий рік. З жовтня 1972 по вересень 1973 в команді сталися неприємні метаморфози.
Внаслідок «ворошиловградської справи» (скандалу з незаконними джерелами фінансування клубу) було значно порізано бюджет «Зорі». Через це Герман Зонін не отримав нові трансфери, посварився з Шевченком і пішов у відставку. Також були втрати і серед гравців – «Динамо» переманило В’ячеслава Семенова.
Новий тренер Всеволод Блінков обіцяв уникнути кризового спаду, але вже початок сезону показав, що тут буквально все трималося на Зоніні. До старту в єврокубках «Зоря» підійшла в нижній частини таблиці.
Як виступили. Жеребкування першого раунду дозволяло «Зорі» сподіватися на звитягу, адже кіпрський «АПОЕЛ» можна і треба було проходити навіть без Зоніна. Прогнози справдилися - і у Нікосії, і у Ворошиловграді були комфортні перемоги. Проте загальний рахунок 3-0 не задовольняв Блінкова.
«Є серйозні проблеми з реалізацією. Ми могли двічі вигравати по 5-0, але в голові не вкладається ця кількість змарнованих моментів. Я певен, що в наступних етапах суперники нам стільки нагод не дадуть».
Блінков був правий. В 1/8 «Зоря» хоч і уникнула зустрічі з «Баварією» Герда Мюллера чи «Ліверпулем» Кевіна Кігана, але натрапила на дуже жорсткий футбол «Спартака» Трнави – чехословацького гегемона тих часів.
Обидва матчі вийшли в’язкими і нервовими. Відверто жодна з команд не заслуговувала на чвертьфінал. Після 0-0 у Трнаві, все йшло до 0-0 у Ворошиловграді, але на 61 хвилині помилки припустився голкіпер «Зорі» Олександр Ткаченко, який випустив м’яча в простій ситуації і дозволив гостям забити фактично «золотий гол».
Радянські клуби на той час виступали в єврокубках 8 років, а до чвертьфіналу КЄЧ дісталося лише київське «Динамо» в 1972-му. Тому і «Зорю» за виліт у 1/8 ніхто особливо не журив.
«Дніпро» 1984/85
Як потрапили. У 1981 році «Дніпро» проводив перший сезон після промоушену. Зі стартових турів команда впала на дно таблиці, а тому вже влітку рятувати сезон запросили тандем Геннадій Жиздик / Володимир Ємець.
Жиздик був начальником команди і таким собі містером Вульфом з «Кримінального чтива» – рішалою всіх проблем. Ємець був жорстким тренером і чудовим тактиком. Разом вони десятиліття працювали в Нікополі, де підняли колгоспний клуб до лідерства в Першій лізі.
У Дніпропетровську їх теж спочатку кликали «колгоспниками», але Жиздик і Ємець відповіли на це результатом. У 1981 і 1982 роках «Дніпро» затвердився міцним середняком, а паралельно там вже будувалася нова команда з талановитої молоді. До основи Ємець підтягнув Лютого, Протасова і Литовченка. Також запросив Олега Тарана і Миколу Павлова.
Класичний сплав «молодість-досвід» дав результат доволі швидко. У 1983-му «Дніпро» традиційно вештався в середині, але на стику першого і другого кола видав 11 перемог у 12 матчах. Чемпіонство було оформлено в останньому турі, коли на «Метеорі» був битий «Спартак».
Для «бумерів» той хет-трик Олега Тарана досі стоїть на рівні побиття «Наполі» в півфіналі ЛЄ.
На що розраховували. Пройти один-два раунди було цілком до снаги, бо дніпровська молодь продовжувала прогресувати. Протасов у сезоні 1984 буде на шляху до бомбардирських рекордів, а Литовченко - футболістом року в СРСР. У чудовій формі перебували також Пучков, Таран, Краковський, Лютий і Вишневський.
До дебюту в єврокубках дніпряни підійшли одними з лідерів чемпіонату, а їх головною проблемою була хіба необхідність грати матчі в Кривому Розі, адже «ядерний» Дніпропетровськ все ще був закритий для іноземців через заводи оборонної промисловості.
Як виступили. У першому раунді «Дніпру» дістався «Трабзонспор». На фоні інших варіантів турецький чемпіон був цілком прийнятним, але виїзд на їхній стадіон обіцяв стати ще тим випробуванням. Лише торік там програв «Інтер», а декілька сезонів тому - «Ліверпуль».
Вояж до Туреччини дійсно видався нервовим. На шляху до Трабзону дніпряни здійснили аварійну посадку, в готелі масово застрягли в ліфті, а на полі – програли після помилки екстравагантного воротаря Краковського. Перед матчем-відповіддю турецькі журналісти намагалися спровокувати Ємеця, але той був небагатослівним: «Виграємо». І виграли. На «Металурзі» Литовченко зробив дубль і закріпив реваншистські 3-0.
Тенденція домашніх камбеків перекочувала до матчів проти «Левскі» в 1/8 фіналу - там «Дніпро» став першим радянським клубом, який відіграв єврокубковий дефіцит у два м’ячі. Після заруби в Болгарії (де розгрому вдалося уникнути лише завдяки сейвам Краковського), дніпряни прорвалися до чвертьфіналу завдяки м’ячам Тарана і Кузнецова в Кривому Розі.
Суперник дніпрян по чвертьфіналу явно натякав, що на цій стадії турнір для команди Ємеця і завершиться. У складі «Бордо» грали аж 5 тріумфаторів Євро-1984: Тігана, Жиресс, Баттістон, Лякомб і Тюссо. Жирондинці лідирували у французькому чемпіонаті та вважалася беззаперечними фаворитами.
Після складних зимових зборів «Дніпро» поїхав до Франції битися хіба за престиж, але привіз звідти солідні 1-1. Ба більше, справа могла дійти до перемоги, проте рефері не зарахував чистий гол Протасова на останніх хвилинах. Пізніше стало відомо, що це була далеко не помилка, а послідовна робота з арбітрами від керівництва французького клубу.
У «Дніпрі» після успішного результату одразу піднявся настрій. Ємець перед матчем-відповіддю навіть жартував, що коли французи побачать червоних від криворізького повітря птахів, то подумають, що божевільні комуністи вже і їх у свої кольори пофарбували.
Жарти зникли лише з початком напруженої гри. У Кривому Розі «Дніпро» знову був майже бездоганним, але не зміг втримати переможний рахунок і допустив серію пенальті. Там відбулися одразу три трагічних епізоди: жодного сейву від Краковського, промах від Литовченка і болючий виліт.
«Дніпро» 1989/90
Як потрапили. Після вильоту з Кубку чемпіонів «Дніпро» взяв чергову бронзу в радянській першості. Однак вже в 1986 році команда фінішувала лише 11, що спричинило відставку Володимира Ємеця. Жиздик на своїй посаді залишився і наполіг на тому, що треба йти протоптаною стежкою та знову запросити тренера з Нікополя. Так у клубі з’явився Євген Кучеревський.
З ним «Дніпро» почав рух у сторону європейського менеджменту і став першим професійним клубом СРСР. Тут з’явилися стабільні гроші, виїзди на закордонні збори. Кучеревський також скасував армійську дисципліну пізнього Ємеця, чим зі старту завоював лояльність гравців.
У 1987 році «Дніпро» повернувся в призери, однак за підсумками сезону втратив Протасова і Литовченка, які пішли у монструозне «Динамо» до Заварова, Бєланова і Михайличенко. Лобановський готував цю команду під перемогу в Кубку чемпіонів і виводив до фіналу Євро.
Проте в чемпіонаті-1988 нічого не зміг зробити з колективом Кучеревського, що був зібраний у трясовині (Кудрицький, Шахов, Городов) і на азійському ринку (Шох, Сон, Чередник). «Дніпро» хоча і котирувався середняком, хоча і відрядив на Євро-1988 лише глибокого резервіста Івана Вишневського, але в передостанньому турі взяв другий титул у своїй історії.
На що розраховували. Продати лідерів і заробити грошей. Євген Кучеревський був надзвичайно розумним мужиком. Тренер чудово усвідомлював, що скоро в країні буде геть не до розвитку футболу, а тому планував запихнути в тріщину «залізної завіси» якомога більше провідних гравців.
Влітку 1989-го він домовився про закордонне турне «Дніпра» до Англії та США. Там було проведено товариські матчі з клубами Першого англійського дивізіону і збірною США, але найголовніше – налагоджено зв’язки з агентськими конторами. Тепер залишалося лише дати гравцям хорошу рекламу в КЄЧ.
Як виступили. Потрібно розуміти, що «Дніпро» в 1989 році все ще був доволі могутнім. Команда знову боролася за чемпіонство, взяла Суперкубок і Кубок, мала досвід виступу в Кубку УЄФА. То ж коли в першому раунді їй дістався «Лінфілд» – виходу далі просто таки вимагали. Тим паче, «перестройка» вже дозволила грати в Дніпропетровську.
Однак футбол, який дніпряни показали у матчі з напівпрофесійним клубом Північної Ірландії, реально насторожив. Підопічні Кучеревського спромоглися лише на дві мінімальні перемоги, а добре показав себе хіба Кудрицький, що в першій грі оформив дубль.
В 1/8 «Дніпру» дістався потужніший опонент. У складі австрійського «Сваровскі-Тіроль» було 4 гравців збірної Австрії, а тренував їх дворазовий переможець Кубка чемпіонів Ернст Гаппель, іменем якого згодом назвали стадіон у Відні.
Але «Дніпро» розібрався з ними аж занадто легко. Після домашньої перемоги 2-0 були 2-2 в Інсбурку, проте всі питання матчу-відповіді були зняті на 5 хвилині, коли швидким голом відзначився імпозантний казах Едуард Сон. Після гри на базу дніпрян завітали агенти фірми «Лерокс», що пробивала радянським футболістам «вікно в Європу». Ось що згадує Олексій Чередник.
«Я, Шахов і Лютий заходимо до Кучеревського в кімнату. А там вже агенти чекають. Була доволі напружена розмова, та зрештою ми зійшлися на варіантах з Англією та Німеччиною. Мене підписали у «Саутгемптон», Володя перейшов до «Шальке», а Женя - у «Кайзерслаутерн».
Кучеревський свою місію виконав. «Дніпро» прорвався у євровесну, а також заробив близько 2 мільйонів доларів на трансферах. Виручені кошти дозволили готуватися до чвертьфінальних матчів з «Бенфікою» у Мексиці, а також шукати проданим гравцям бюджетну заміну.
Звісно ж, зробити цього не вдалося. «Дніпро» без шансів поступився португальському гранду в обох поєдинках, а найкраще себе проявив дніпровський фанат, який під час матчу-відповіді на «Метеорі» вибіг на поле битися з лайнсменом.
Це була сувора весна 1990-го. У повітрі вже пахло незалежністю.
«Таврія» 1992/93
Як потрапили. Перший чемпіонат України був специфічним. В умовах тотального зубожіння кудись на дальній план відійшла роль тактичних ґіків, а на передній – роль хорошого господарника. Таким був Анатолій Заяєв, що працював на різних посадах у «Таврії» з моменту її заснування.
У 60-х він забезпечував команду їжею, у 70-х добував форму та інвентар, а наприкінці 80-х – тренував і займався селекцією. Якось Заяєв полетів у Ташкент, де на 3 години затримав літак, щоб провести перемовини і забрати з собою Сергія Шевченка – автора золотого голу у ворота «Динамо». Толят Шейхаметов погодився переїхати в Крим, бо Заяєв пообіцяв допомогти з лікуванням батька.
Мав Заяєв не лише сталеву хватку, але і навички скаута. Він розгледів потенціал у Олександра Головко, в трясовині відкопав голкіпера Колесова, форварда Гудименко та литовського хавбека Вишняускаса. Щоб така банда «ноунеймів» могла конкурувати з «Динамо», «Чорноморцем» чи «Шахтарем», Заєяв вирішував їх проблеми на всіх рівнях. Ось що згадує Сефер Алібаєв.
«Повертаємося з виїзду в складний період. Зарплати пару місяців не було. Хтось з молодих підходить до Заяєва і просить допомогти, бо вдома його родині ну просто вже нема чого їсти. Заяєв зробив буквально один дзвінок – і вже за годину ми стояли в якомусь селі, де нам вантажили повний автобус картоплі, буряка, домашніх яєць і молока».
Вміння Заяєва забезпечити команду в умовах 1992 року стало архіважливим. Ігровою ж фішкою сімферопольців була залізобетонна оборона, яка дозволила йти в лідерах майже увесь сезон. В останньому турі «Таврія» відстояла потрібні 0-0 у Донецьку та оформила путівку в золотий матч, де за всіма прогнозами повинна були програти «Динамо».
Та гра обросла легендами. За однією з них - Заяєв проводив передматчеву установку в ресторані і зміг назвати лише двох футболістів «Динамо» – Шматоваленка і Лужного. За другою – «Таврія» спочатку погодилася «здати» матч, а потім передумала. За третьою – Сімферопольці не одразу отримали золоті медалі, позаяк на них було викарбовано привітання динамівцям.
Проте це дійсно лише легенди. Достовірно ж відомо те, що на 75 хвилині Сергій Шевченко замкнув подачу з кутового і зробив «Таврію» першим чемпіоном України. Після матчу один зі спонсорів команди напився і кричав в літаку: «Всім дарую по безкоштовній сорочці». Потім випив ще і додав: «По дві сорочки».
На що розраховували. Ну тут все просто – ні на що. Сефер Алібаєв згадував, що після чемпіонства у всіх була ейфорія та свята віра у якесь «покращення». Однак футболістів дуже швидко поставили на місце, коли за «золотий гол» Шевченко отримав 100 баксів і непрацюючий телевізор, а кращому бомбардиру і збірнику Юрію Гудименко взагалі платив Заяєв з власної кишені.
«Таврія», звісно, зберегла склад, бо футболісти хотіли грати в Лізі чемпіонів, але про конкретні завдання не йшлося. Клуб хіба міг пройти один раунд і помріяти про зустріч з «Барселоною» чи «Міланом». Таким от чином зібрати касу на білетах.
Як виступили. У попередньому етапі першої Ліги чемпіонів стартувало 8 команд. «Таврії» дістався ірландський «Шелбурн». Про рівень клубного футболу в цій країні говорив той факт, що на Євро-1988 і ЧС-1990 збірна Ірландії не мала у складі жодного представника місцевої ліги.
Перед вильотом у Дублін Заяєв активно вирішував питання. Матч першого туру «Таврії» перенесли, натомість команда полетіла у Хіхон, де провела підготовчі спаринги. Серйозною проблемою став брак інформації про суперника. Олександр Головко згадував: «Заяєв одразу сказав, що тактичного розбору і відеоматеріалів не буде. А будемо імпровізувати».
Імпровізувати таки довелося, бо суперники виявилися абсолютно рівними. У Дубліні була жорстка боротьба і кінцеві 0-0, а вдома «Таврія» просто забила «на один більше» у матчі на три результати. Після гри ірландський тренер Пет Бірн звинуватив кримчан в катастрофічній організації: «Автобус без кондиціонера, питної води не було, їжа погана, кімнати в аварійному стані».
Заяєву ці скарги були не надто цікаві, бо він продовжував розважатися сам і розважати інших. Так Сергій Шевченко згадував, що за перемогу футболісти отримали від тренера гігантські пачки грошей. Однак радість була короткочасною, позаяк згодом виявилося, що лише верхня банкнота з пачки була номіналом у 20 доларів, інші 80 - по 1.
На цьому веселощі в Лізі чемпіон закінчилися. У наступному раунді «Таврія» уникнула зустрічі з «Барселоною», «Міланом» чи «Марселем», але натрапила на жорсткий «Сьйон».
Їх склад був надзвичайно потужним. На ЧС-1994 Рой Годжсон виведе Швейцарію з групи, а 4 з 5 його захисників представлятимуть саме «Сьйон». Не гірше було і в нападі, де за суперника «Таврії» бігав Роберто де Асіс ( брат Роналдінью), а також один з найперспективніших проспектів Південної Америки – бразилець Туліо Коста.
Він і заштовхав «Таврії» 4 голи, а загальна поразка 7-2 завершила шлях команди Заяєва за Лігою чемпіонів.
«Металіст» 2013/14
Як потрапили. У 2007 році «Металіст» взяв першу бронзу і почав затверджуватися третьою силою українського футболу. З того часу клуб лише прогресував. Стадіон було реконструйовано, єврокубковий досвід отримано, «Карпати» обіграно, класний легіонерський кістяк зібрано.
Після виходу у чвертьфінал ЛЄ та успішно проведеного Євро Харків переживав футбольний бум, що вилився у 20 000 фанатів на домашніх матчах навіть з аутсайдерами УПЛ. Красніков та Маркевич відчули момент і перед стартом сезону 2012/13 вперше заговорили про потрапляння до Ліги чемпіонів.
Той дивовижний сезон – пік УПЛ. «Шахтар» з монструозним Генріхом Мхітаряном виграв усі матчі першого кола і швидко зняв питання про чемпіонство. А ось за срібло харків’яни нормально так пиздyвaлиcя з «Дніпром» та «Динамо», яке витратило 30 мільйонів на трансфери і чомусь запросило під них Олега Блохіна.
Дуже напружена розв’язка прийшла в останніх турах, коли «Металіст» спочатку переміг «Динамо» (завдяки дублю Девича, який взимку повернувся з «Шахтаря») в очній битві за поул-позишн, а потім де-факто оформив путівку до ЛЧ у матчі з «Дніпром».
На фоні успішних результатів навіть губилася новина про зміну власника. З грудня 2012-го Олександр Ярославський зайнявся фермерством, а клуб перейшов у руки Сергія Курченка – щура від «Партії регіонів».
На що розраховували. Точно розраховували пройти кваліфікацію. Для цього влітку підписали гравців, що були здатні тут і зараз дати результат. 19 мільйонів євро було витрачено на Папу Гомеса, Родріго Моледо і Дієго Соузу. Вдалося зберегти і кістяк команди – Соса, Шав’єр, Марлос, Бланко. Всі тут, ніхто нікуди не поїхав.
Корупціонер і аферист Курченко обмотувався «розою» «Металіста» та пищав про євротрофей для Харкова в найближчі 5 років. Марко Девич був більш стриманим і конкретним: «Наше завдання – потрапити у груповий етап».
Як виступили. Залежить, у якому матчі. У поєдинку «Металіст»-«Карпати»(2008) харківський клуб був на висоті, однак влітку 2013-го через це довелося страждати.
Чудово стартувавши у чемпіонаті, знищивши в 3 кваліфікаційному раунді досить потужний «ПАОК», «Металіст» точно не рахувався аутсайдером найближчої плей-оф битви з «Шальке». У Харкові дійсно готувалися слухати гімн Ліги чемпіонів, однак рішення лозаннського суду змусило обійтися мотивами «ТНМК».
«Дніпро» 2014/2015
Як потрапили. У 2010 році Ігорю Коломойському вкрай набридло, що «Дніпро» в чемпіонатах України - це як «Тоттенгем» і «Арсенал» у одному флаконі. Тож він почав грати серйозніше.
До клубу запросили Хуанде Рамоса, який донедавна котирувався елітним спеціалістом. Під його погляди розгорнулася солідна трансферна кампанія. «Дніпро» не цурався кидатися баблом за українських гравців - Олійник, Гладкий (хоча Олександр прийшов ще до Рамоса), а також купляв видних легіонерів - Калинича, Інкума, Жуліано, Боатенга.
Команда вийшла на свій пік з 2010 по 2013 рік, однак знову не змогла піднятися вище 4 місця. Ентузіазм і вливання потроху згасали, а на «Дніпро-Арені» ставало сумно. Перед сезоном 2013/14 клуб міг похвалитися лише підписанням вільного агента Бруно Гами. І це в той час, поки «Динамо» витрачало 40 мільйонів євро, «Металіст» затарився під ЛЧ, а «Шахтар» купляв Бернарда.
Здавалося, мужиків Рамоса надалі чекає лише боротьба за 4-6 місця, однак вони з перших турів стрибнули на верхні щаблі і почали добряче бити конкурентів. За сезон 2013/14 дніпряни двічі порішили «Шахтар», одного разу «Динамо», а від напруги матчів з «Металістом» бува зникало світло.
Взимку в Україні відбулася революція, а в квітні почалася війна. Однак Рамос несподівано показав себе чудовим мотиватором і залишився у клубі. Дніпряни зберегли основний склад і навіть відмовилися продати Коноплянку. Весною вони могли як виграти титул, так і залишитися взагалі без ЛЧ. У підсумку отримали синицю в руках – і взяли срібло в останньому турі.
На що розраховували. На словах декларувалося завдання виходу в груповий етап, але дії точно до цього не підштовхували. «Дніпро» втратив Хуанде Рамоса, дешево відпустив Жуліано. Під ЛЧ не проводилося жодних трансферів, лише влаштувалася циркова вистава з демаршем Стринича і контрактом Ротаня (Руслан покине команду на тиждень і не зіграє в ЛЧ).
Позитивом стало хіба призначення дуже авторитетного тоді Мирона Маркевича . Також клуб майже добився проведення єврокубків в Дніпропетровську, але в останній момент УЄФА перенесла це дійство до Києва, посилаючись на напружені бої за Донбас.
Як виступили. У 3 кваліфікаційному раунді «Дніпру» дістався цілком робочий варіант у вигляді «Копенгагена». Віце-чемпіон Данії влітку пережив кадрову революцію, а їх сексуальний лисий тренер Столе Сольбаккен будував проект швидше на наступні сезони.
Біда в тому, що «Дніпро» теж будувався по-новому. Маркевич лише шукав підхід до команди, експериментував із заміною втрачених лідерів та ставив Федецького лівим захисником. Виглядало це дуже сумно.
Нульова нічия у Києві наче і залишила певні шанси на матч-відповідь, але події у Данії швидко зруйнували будь-які ілюзії на гроші за груповий етап. На щастя, подальший виступ «Дніпра» у ЛЄ сповна компенсував цю невдачу.
