50 найкращих футболістів в історії Африки
This time for Africa.
Вперше цей текст було опубліковано у грудні 2022 року. Сьогодні стартує Кубок Африки, тож саме час нагадати головних героїв континенту.
***
Випуски по окремі збірні можна прочитати тут:
50. Калуша Бвалія, Замбія (1983 – 2004)
Найкращий футболіст Африки 1988 року і найкращий футболіст в історії Замбії. У 1993 році, коли в авіакатастрофі загинула майже вся збірна Замбії, він вижив, оскільки добирався на матч проти Сенегалу окремо від команди. Після трагедії далеко не зіркова команда дійшла до фіналу КАН, а її лідером був Бвалія. На наступному турнірі Замбія взяла бронзу, а Калуша став найкращим бомбардиром. В Європі грав за «Серкль-Брюгге» та «ПСВ», довгий час виступав у чемпіонаті Мексики.
49. Карлос Камені, Камерун (2001 – 2019)
Воротар став наймолодшим в історії олімпійським чемпіоном, покращивши досягнення нігерійця Селестіна Бабаяро. Провів понад 300 матчів у Ла Лізі, захищаючи ворота «Еспаньйола» та «Малаги». У цьому клубі виграв конкуренцію у Гільєрмо Очоа та став найкращим гравцем сезону серед гравців команди. У 2007 році був визнаний найкращим голкіпером Африки.
48. Жеремі Нжитап, Камерун (1996 – 2010)
Жеремі був одним з лідерів команди, яка завоювала золото ОІ в Сіднеї. На той момент він вже був футболістом «Реала». І хоч основним гравцем «галактікос» камерунець не вважався, але виграв дві ЛЧ. Опорний півзахисник чудово проявив себе в АПЛ, де зіграв понад сотню матчів за «Міддлісбро», «Челсі» та «Ньюкасл». З «Челсі» двічі ставав чемпіоном Англії, а за збірну провів 116 поєдинків.
47. Мохаммед Абутріка, Єгипет (2001 – 2013)
Єгипетський форвард – типова місцева зірка: зробив собі ім'я в Африці, але у Європу так і не потрапив. Абутріка п’ять разів вигравав африканську Лігу Чемпіонів з «Аль-Аглі», а у 2008 році зайняв друге місце в опитуванні на найкращого африканського гравця року, пропустивши вперед Адебайора. Це перший випадок із 1994 року, коли гравець африканської команди потрапив у топ-3. За збірну провів 100 матчів і забив 38 голів.
У 2017 році суд Єгипту додав його у список терористів за фінансування забороненої партії «Братів-мусульманів». Салах називав Абутріку своїм футбольним кумиром.
46. Ахмед Хассан, Єгипет (1995 – 2012)
Футбольне довголіття – своєрідна фішка збірної Єгипту, тому не дивно, що саме представник цієї країни є четвертим у світі за кількістю матчів за збірну. Ахмед побив рекорд свого земляка Хоссама Хассана і має 184 матчі за «фараонів». У Європі Хассан достатньо пограв в чемпіонаті Туреччини, де найкращий період прийшовся на «Бешикташ». У складі «орлів» він виграв Кубок Туреччини, а після успішного КАН-2006 його запросили до «Андерлехта». З Єгиптом гравець чотири рази вигравав Кубок африканських націй, але жодного разу так і не зіграв на ЧС.
45. Жозеф-Антуан Белл, Камерун (1976 – 1994)
Титулований камерунський голкіпер є учасником трьох чемпіонатів світу і двічі перемагав зі своєю збірною на КАН. Перейшовши до Франції, Белл виступав за «Марсель», «Бордо», «Тулон» і «Сент-Етьєн». Через конкуренцію із Тома Н'Коно зіграв на ЧС лише двічі у 1994 році, у матчах проти Швеції та Бразилії, а от п’ять голів від Саленка пропускав вже не він.
44. Ессам Ель-Хадарі, Єгипет (1996 – 2018)
Легендарний єгипетський голкіпер, який майже усю свою кар’єру провів вдома. Хоча в нього були вояжі на сезон у швейцарський «Сьон» та чемпіонати Судану і Саудівської Аравії, але більшість матчів він провів за єгипетські «Аль-Аглі» та «Ісмаілі». На ЧС-2018 він з’явився на полі у віці 45 років і 161 день та став найстаршим гравцем в історії ЧС. У тому ж матчі проти Саудівської Аравії відбив пенальті. За збірну Ель-Хадарі провів 156 поєдинків. Чотири рази вигравав КАН і двічі визнавався найкращим голкіпером Африки.
43. Даніель Амокачі, Нігерія (1990 – 1999)
Швидкий фланговий гравець зробив собі ім’я у Європі, виступаючи за «Брюгге». За бельгійську команду він забив перший гол в історії ЛЧ. На ЧС-1994 Амокачі забив двічі та привернув до себе увагу скаутів «Евертона». За «ірисок» у нього було 10 голів за два сезони, після чого нігерієць провів декілька непоганих за «Бешикташ». За збірну всього забив 13 голів, вигравав КАН та ОІ-1996.
42. Патрік Мбома, Камерун (1995 – 2004)
Форварда було визнано найкращим африканським гравцем 2000 року. Саме він був лідером команди, яка виграла ОІ в Сіднеї. Всього за збірну наколотив 33 голи та двічі ставав найкращим бомбардиром КАН. У Європі провів непогані два сезони в «Кальярі», після чого перейшов у «Парму», де мав стати заміною Ернану Креспо, але заграти за пармезанців не зумів. Мбома став найкращим бомбардиром Кубку Італії 1999/00 у складі клубу із Сардинії.
41. Саліф Кейта, Малі (1963 – 1972)
Саліф став одним з перших африканців, які пробивали собі шлях у європейському футболі. У 1970 році став переможцем першого опитування на найкращого футболіста Африки, яке проводив «Франс Футбол». В наступному сезоні він отримав «Срібну бутсу», забивши 42 голи в Лізі 1. Успішно виступав за «Валенсію» та «Спортинг», а закінчував кар’єру в США. За збірну забив 13 голів у 28 матчах та взяв срібло КАН-1972.
40. Рашиді Єкіні, Нігерія (1984 – 1998)
Автор першого голу «суперорлів» на ЧС у 1994 році, а фото святкування стало одним із головних спортивних знімків року. Його 37 забитих м'ячів досі є найкращим результатом в історії збірної Нігерії. Клубна кар’єра гравця була не надто яскравою, хоча 90 голів у 108 матчах за «Вікторію» Сетубал заслуговують на повагу. У сезоні 1993/94 Єкіні став найкращим бомбардиром чемпіонату Португалії.
У 1993 став найкращим футболістом Африки. Бомбардир помер у 2012 році, повідомлялося, що він довгий час страждав від біполярних розладів, але справжні причини його смерті досі для багатьох є загадкою.
39. Селестін Бабаяро, Нігерія (1995 – 2004)
Швидкий фланговий захисник вразив у весь світу на ОІ-1996, де став наймолодшим гравцем, що вигравав турнір. Згодом перейшов із «Андерлехта» у «Челсі», в складі якого провів понад 100 поєдинків в АПЛ та виграв Кубок Кубків та Суперкубок УЄФА. Разом зі збірною Бабаяро зіграв на двох чемпіонатах світу.
38. Нурредін Найбет, Марокко (1990 – 2006)
Один із найнадійніших африканських захисників в історії. Звернув на себе увагу виступами на Олімпіаді і транзитом через «Нант» і «Спортинг» потрапив у «Депортиво», де й став справжньою легендою. Нурредін був важливою частиною блискучої команди Хав'єра Іруррети, що стала чемпіоном у 2000 році. Кажуть, що його хотів бачити в «МЮ» Алекс Фергюсон, але після травми гравець ще два роки відіграв в АПЛ за «Тоттенхем». Зі збірною виграв «срібло» КАН-2004, відіграв 115 матчів, що наразі є рекордом національної команди.
37. Марк-Вів'єн Фое, Камерун (1993 – 2003)
Камерунець стрімко увірвався в європейський футбол, став чемпіоном Франції із «Лансом» та перебрався до «Вест Гема». Потім пограв за «Ліон» і повернувся в АПЛ, щоб виступати за «Сіті». Був учасником двох ЧС, двічі вигравав КАН, все це встиг до 28 років. Під час півфінального матчу Кубка Конфедерацій Фое помер від серцевого нападу. За збірну зіграв 68 матчів і забив 8 голів. На честь гравця названа нагорода найкращому африканському футболісту в чемпіонаті Франції.
36. Саломон Калу, Кот-д'Івуар (2007 – 2017)
Івуарієць вистрілив у «Феєноорді», а у 2005 році навіть став футболістом року в Нідерландах. Але вболівальники здебільшого пам’ятають Калу за виступами у складі «Челсі», де Саломон зіграв 156 поєдинків. З лондонцями Калу вигравав ЛЧ, АПЛ та чотири рази Кубок Англії. У збірній хоч і був в тіні Дідьє Дрогба, але за 97 матчів забив 28 голів, а у 2015 році став переможцем КАН. Одним з останніх клубів в кар'єрі Калу став бразильський «Ботафого».
35. Бенні Маккарті, ПАР (1997 – 2012)
Бенні був важливим гравцем «Порту» Жозе Моурінью, а в сезоні, коли вони виграли ЛЧ, саме він став найкращим бомбардиром чемпіонату Португалії. У фіналі з «Монако» Маккарті вийшов лише на заміну, зате зробив дубль в 1/8-й проти «МЮ» (де зараз працює помічником тренера). За збірну забив 32 голи, є її найкращим бомбардиром в історії. Взяв участь у двох ЧС, але перед домашнім турніром його відчепив тренер Карлос Перейра, попри те, що за гравця просив навіть президент країни.
34. Тарібо Вест, Нігерія (1994 – 2005)
Не так багато африканців можуть похвалитися тим, що грали зі «Інтер» та «Мілан», хоча за «россонері» нігерієць провів лише чотири поєдинки. Усі, хто слідкував за футболом в кінці 90-х, пам’ятають його традицію заплітати стрічки у волосся під колір команди, за яку він виступає. З «Інтером» Тарібо виграв Кубок УЄФА, а зі збірною Нігерії перемагав на ОІ.
33. Рігобер Сонг, Камерун (1993 – 2010)
За збірну Сонг грав цілих 17 років, а між виступом на першому та останньому ЧС (1994 та 2010) пройшло 16. З африканців таким міг похвалитися хіба що Самуель Ето`о. А ще Рігобер перший, кого вилучали на двох чемпіонатах світу, пізніше його досягнення повторив Зінедін Зідан. Пограв за «Ліверпуль» та «Вест Гем», а з «Галатасараєм» став чемпіоном Туреччини. Всього за збірну відіграв 130 матчів.
32. Мустафа Хаджі, Марокко (1993 – 2004)
Атакувального півзахисника визнали найкращим футболістом Африки 1998 року. У Європі марокканець грав за «Нансі», «Спортинг», «Депортиво», «Ковентрі», «Вест Гем» та «Еспаньйол». У «Ковентрі» виступав разом із земляком Юссефом Чіппо. Хаджі забив гол на ЧС-1998, а всього за збірну відзначився 13 разів.
31. Сандей Олісе, Нігерія (1993 – 2002)
Нігерійський півзахисник за свою кар’єру пограв за «Реджину», «Кельн», «Аякс», «Боруссію» та навіть «Юве», але найяскравіше себе проявив саме в Нідерландах. Його потужний удар точно має пам’ятати Андоні Субісаретта, якому він забив красень-гол на ЧС-1998, та Юрій Вірт, якому Олісе влучив у дев'ятку за «Боруссію» у кваліфікації ЛЧ. Хоча за збірну у нього лише два голи у 54 матчах.
30. Ель-Хаджі Діуф, Сенегал (2000 – 2008)
Діуф точно міг би стати набагато більш зірковим гравцем, якби не його характер. Саме він був лідером збірної Сенегалу, яка пошуміла на ЧС-2002, двічі поспіль визнавався найкращим гравцем Африки. У «Ліверпулі» від нього чекали набагато більшого, проте гравець став суцільним розчаруванням. Діуф все ж затримався в АПЛ, граючи за «Болтон», «Сандерленд», «Блекберн», але суперзікою так і не став.
29. Джон Обі Мікел, Нігерія (2005 – 2019)
Нігерійський опорник Обі Мікел грав за «Челсі» протягом майже 11 років — 374 матчі, 2 перемоги у АПЛ, 4 рази брав Кубок Англії, 2 рази Кубок Ліги, 1 раз Лігу чемпіонів та 1 раз Лігу Європи. Серед іноземців лише Петр Чех провів більше часу в «Челсі». У збірній Обі Мікел взяв бронзу ОІ-2016 та переміг на КАН-2013.
28. Андре Аю, Гана (2007 – т.ч.)
Рекордсмен збірної Гани за кількістю матчів і учасник трьох ЧС. Андре двічі визнавався футболістом року в Гані, а в 2011 році BBC визнала Аю найкращим африканським футболістом року. Найбільше відомий по виступах за «Марсель» та «Свонсі», а зараз захищає кольори «Аль-Саада» із Катару.
27. Жак Сонго'О, Камерун (1984 – 2002)
Камерунець зробив собі ім’я в «Депортиво», кольори якого захищав сім сезонів. У 1997 році він навіть отримав Трофео Самора – приз голкіперу, що пропустив найменше голів в Ла Лізі. Виступав на чотирьох ЧС, але основним був лише у Франції. Саме у ворота Сонго'О Саленко забив 5 голів на ЧС-1994. Зі зібрною тричі вигравав КАН.
26. Сейду Кейта, Малі (2000 – 2015)
У 1999 році Сейду став найкращим гравцем молодіжного чемпіонату світу, але в «Марселі» не зрозуміли, який діамант у їхніх руках, тож віддали гравця у «Лорьян». Звідти він перешов у «Ланс», де став капітаном команди і звернув на себе увагу європейських грандів. Спочатку малієць відграв сезон за «Севілью», а потім приєднався до «Барси» Пепа Гвардіоли. Тут він виграв всі можливі клубні трофеї і відіграв понад сто матчів, а в поєдинку із «Сарагосою» в 2009 році навіть оформив хет-трик. Зі збірною двічі ставав бронзовим призером КАН.
25. Фредерік Кануте, Малі (2004 – 2010)
Один з багатьох гравців, який свого часу намагався стати гравцем збірної Франції і зіграв навіть один матч за Францію Б, але конкуренція в нападі «Ле Бльо» була просто космічна. Врешті Кануте вирішив виступати за Малі, в 2007 році став найкращим гравцем Африки. Запаливши у «Вест Гемі», він так і не зумів заграти в складі «Тоттенгема», проте перехід у «Севілью» став щасливим квитком. Тут Кануте виграв два Кубка УЄФА та Кубка Іспанії, забив 131 гол. За збірну має 22 голи в 38 матчах.
24. Лукас Радебе, ПАР (1992 – 2003)
Про лідерські якості цього гравця говорить хоча б те, що партнери по команді називали його «шеф». У 1991 році його намагалися застрелити у рідному Йоганнесбурзі, але футболіст чудом вижив. Після переходу в «Лідс» Радебе став легендою клубу, а в 1998 році отримав капітанську пов’язку. Разом із командою О’Лірі брав четверте та третє місце в АПЛ. Провів за клуб понад 200 матчів, а за забірну зіграв 70 поєдинків. На ЧС-2002 навіть забив гол у ворота збірної Іспанії.
23. Тоні Йебоа, Гана (1985 –1997)
Тоні перебрався із Гани у «Саарбрюккен» в кінці 1980-х, де зумів дуже круто себе проявити та пішов на підвищення в «Айнтрахт». У Франкфурті форвард двічі ставав найкращим бомбардиром Бундесліги. В англійському «Лідсі» гравець теж не зіпсував каші, навіть двічі визнавався найкращим гравцем місяця в АПЛ. А в 1996 році фанати визнали його найкращим гравцем клубу. Статистика за «Лідс» була дійсно непоганою: 33 гола у 62 матчах. Після цього гравець відіграв ще сотню матчів за «Гамбург» та догравав у чемпіонаті Катару. Є третім бомбардиром збірної після Асамоа Гьяна та Абеді Пеле.
22. Каліду Кулібалі, Сенегал (2005 – т.ч.)
Захисник відіграв 11 матчів за французьку молодіжку, але все ж вирішив виступати за історичну батьківщину. Фактурний захисник пограв за бельгійський «Генк», але по-справжньому розкрився в «Наполі». Свого часу за гравця пропонували понад 100 млн євро, але позаминулого літа він перебрався у «Челсі» за меншу суму. У 2018-му його визнали гравцем року у Сенегалі, Каліду вигравав зі збірною КАН-2021, зіграв більше 60 матчів за «Левів Теранги», у третьому турі ЧС-2022 забив вирішальний гол у матчі проти Еквадору.
21. Асамоа Гьян, Гана (2003 – 2019)
Легендарний персонаж, про якого можна знімати окремий фільм: найкращий бомбардир в історії збірної, номінувався на «Золотий мяч», не забив пенальті в тому самому матчі проти Уругваю, його звинувачували у ритуальному вбивстві свого товариша – ганського репера Кастро. Асамоа не грав у топ-клубах, але частенько входив у топ-10 найбільш високооплачуваних гравців світу. Все через те, що Гьян полюбляв грати у грошовитих чемпіонатах: ОАЕ, Китай, Туреччина, а у Гані навіть заснував власну авіакоманію.
20. Едуар Менді, Сенегал (2018 – т.ч.)
Про стрімкий зліт голкіпера від франузької Ліги 2 до перемоги в ЛЧ написано чимало, але 2021 рік став справді зірковим для воротаря. Його було визнано найкращим голкіпером ЛЧ, найкращим воротарем КАН, а ФІФА визнала Менді найкращим голкіпером року. Його двоюрідний брат Ферлан грає у мадридському «Реалі», але обрав виступи за національну збірну Франції.
19. Коло Туре, Кот-д'Івуар (2000 – 2015)
Коли його рідний брат бігав футбольними полями українського Донбасу, Коло вже був відомою фігурою в АПЛ. У стан «канонірів» він перебрався всього за 150 тисяч фунтів, але став легендою клубу, відігравши майже 250 матчів. Саме з «Арсеналом» він взяв перше чемпіонство та виходив у фінал ЛЧ. Згодом Коло отримав ще одну медаль АПЛ, але вже у складі «Сіті». Також гравець побігав за «Ліверпуль» та «Селтік». Виступи за збірну завершив у 2015 році, коли нарешті виграв КАН. Всього зіграв 121 матч за національну команду.
18. Самуель Куффур, Гана (1996 – 2006)
Саммі десять років був основним захисником «Баварії», а кадри його істерики після фіналу з «МЮ» свого часу стали світовим мемом. З мюнхенцями Куффур все ж виграв ЛЧ та купу інших клубних трофеїв. А от зі збірною Гани отримав бронзу олімпійського турніру в Барселоні та їздив на ЧС у Німеччині. BBC визнала Куффура гравцем року в Африці у 2001 році.
17. Абеді Пеле, Гана (1981 – 1998)
Абеді можна сміливо вважати однією з перших африканських суперзірок у Європі. Він був лідером зіркового «Марселя» Бернара Тапі, з ним же і виграв перший для Франції КЄЧ. Також пограв в Італії за «Торіно» та «Мюнхен 1860» в Німеччині. Зі збірною виграв КАН-1982, провів 67 і забив 33 голи. Його сини Джодан та Андре Аю теж чимало пограли (та досі грають) за збірну Гани.
16. Тома Н'Коно, Камерун (1976 – 1994)
Тома був помітною фігурою в африканському футболі на межі 70-80-х, але європейці помітили його лише на ЧС-1982. В тому ж році голкіпера вдруге визнали найкращим футболістом Африки. Камерунця зумів перехопити «Еспаньол», за який гравець провів цілих 9 сезонів. Н'Коно став зіркою ЧС-1990, де команда Нєпомнящего і Роже Мілла дійшла до чвертьфіналу. У 2020 році «Франс Футбол» включив Тома до топ-10 найкращих воротарів в історії футболу.
15. Еммануель Адебайор, Того (2000 – 2019)
Емма розкрився у французькому «Меці», звідки перешов до «Монако». В зірковій команді Дешама дійшов до фіналу ЛЧ, хоч не був безумовно основним в тій команді, але заслужив на перехід до «Арсеналу». За три роки забив 46 голів, після чого пограв у «Сіті», «Реалі» та «Тоттенгемі». У 2006 році затягнув збірну Того на ЧС, забивши 11 голів у кваліфікації, але на самому форумі так і не забив. У 2010 році автобус збірної того обстріляли в Анголі, а Емма назвав цей епізод найгіршим в кар’єрі.
14. Майкл Ессьєн, Гана (2002 – 2014)
На час свого трансферу із «Ліона» в «Челсі» Майкл був найдорожчим африканським футболістом в історії. Півзахисник мав чудовий удар та прекрасні фізичні данні. Його часто називали найкращим опорним півзахистом кінця 00-х. У «Челсі» він двічі став чемпіоном та виграв ЛЧ. Зі збірною Гани він зіграв на ЧС-2006, а от на турнір у ПАР не поїхав через травму, що стало серйозною втратою для «чорних зірок». Всього за збірну відіграв 59 матчів.
13. Рабах Маджер, Алжир (1978 – 1982)
Алжирця визнали найкращим арабським футболістом ХХ ст. У 1987 році Маджер отримав звання футболіста року в Африці. Того ж року він у складі «Порту» виграв КЄЧ та Міжконтинентальний кубок, по ходу вибивши «Динамо» у півфіналі, хоча киянам тоді Маджер не забивав. Зате у фіналі МК проти «Пеньяроля» саме він забив вирішальний гол у матчі, який відбувався за надекстримальних погодних умов. Зі збірною переміг на домашньому КАН-1990, а всього за «лисів пустелі» провів 87 матчів і забив 31 гол.
12. Пьєр-Емерік Обамеянг, Габон (2009 – 2022)
Обамеянг ставав найкращим бомбардиром Бундесліги та АПЛ, дуже непогано заходив у «Барселону» та визнавався африканським футболістом року у 2015-му. Його кар’єру у Європі вже можна назвати доволі успішною, навіть попри деяку скандальність П’єра. Зі збірною доводилося важче, адже витягнути Габон на ЧС він так і не зміг, проте зіграв на ОІ в Лондоні та навіть забив один гол у ворота Швейцарії. Всього в Ауби 72 матчі та 30 голів за збірну Габону.
11. Ріяд Марез, Алжир (2014 – т.ч.)
Про те, як гравець скромного «Гавру» перейшов у «Лестер» і за декілька сезонів перетворився на гравця року в АПЛ, написано чимало. Ріяд не лише технічний гравець із чудовим пасом, але й справжній лідер, що він довів на КАН-2019, де був капітаном, забив вирішальний гол в півфіналі і виграв турнір на батьківщині конкурента – Мохаммеда Салаха. Чотириразовому чемпіону Англії вже 32 роки, , хто знає, чи встигне він ще вивести збірну на ЧС.
10. Брюс Гроббелар, Зімбабве (1980 – 1998)
«Людина з джунглів» і один з найкращих голкіперів в історії «Ліверпуля» наче вже прожив декілька життів. В юності брав участь у бойових діях у Родезії (стара назва Зімбвабве), вигравав КЄЧ з «Ліверпулем», а під час одного з матчів ледь не побив Стіва Макманамана. За 18 сезонів Брюс завоював 14 трофеїв. Його знамениті танці в серії пенальті проти «Роми» у фіналі КЄЧ-1984 вже давно стали класикою. Тоді він став першим африканцем із неколоніальних країн, який виграв найпрестижніший турнір Європи. За збірну Брюс виступав із великими перервами 18 років та зіграв 38 матчів. У 2018 році у віці 60 років Гроббелар зіграв матч за збірну Матабелеланду – одного з регіонів Зімбвабве.
9. Нванкво Кану, Нігерія (1994 – 2011)
Форвард із телескопічними ногами запам’ятовувався з першого погляду, його зовнішній вигляд міг ввести в оману, якщо не бачити, як він грає. Кану розпочав у зірковому «Аяксі» ван Гала і був там одним з головних форвардів та виграв ЛЧ. Пізніше він перешов до «Інтера», де так і не заграв через проблеми з серцем, гравець цілком серйозно роздумував про завершення кар’єри, але Арсен Венгер повірив у нього. В «Арсеналі» Нванкво знову став багато забивати та вигравати титули. Майже 150 матчів відіграв за «Портсмут». У 1996 та 1999 визнавався гравцем року в Африці. Був лідером своєї збірної на переможній Олімпіаді в Атланті в 1996, де його дубль у ворота Бразилії вивів Нігерію в фінал.
8. Роже Мілла, Камерун (1973 – 1994)
Роже на прізвисько «старий чаклун» увійшов в історію на ЧС-1990, коли його Камерун закохав у себе увесь світ. В Італії гравець отримав «бронзову бутсу», а на ЧС-1994 став найстаршим автором голу в історії турніру, коли йому був 41 рік та 1 місяць. Форвард визнавався найкращим гравцем Африки із різницею в 14 років (1976 та 1990). Клубні успіхи у Європі в нього були не такими вражаючими, Мілла довгий час виступав за «Бастію», з якою взяв два Кубки Франції, а також за «Монпельє».
Перед ЧС в Італії Мілла вже зав'язав, грав на любительському рівні, проте Камеруну потрібні були форварди, тож Нєпомнящий викликав досвідченого нападника, який не підвів. На його рахунку два дублі проти Румунії та Колумбії, хоча з домовленістю із тренером ветеран виходив лише на другий тайм.
7. Джей-Джей Окоча, Нігерія (1993 – 2006)
Можливо, головний гравець «золотого» покоління збірної Нігерії 90-х. Десятка, лідер та душка команди, його фінтами захоплювався юний Роналдіньо і намагався їх повторити, коли вони грали у «ПСЖ». Якщо ми говоримо про футбол на Олміпіаді, то часто сприймаємо цей турнір, як щось несерйозне, але в 1996-му Окоча з компанією розбили Бразилію із Роналдо, Рівалдо, Роберто Карлосом та Бебето у найкращому матчі футбольних ОІ за всю історію. А в фіналі обіграли Аргентину із Клаудіо Лопесом, Дієго Сімеоне та Аірелем Ортегою. На ЧС-1998 «суперорли» вийшли з групи, але спіткнулись на Данії із братами Лаудрупами та Шмейхелем-старшим.
Окоча став зіркою АПЛ, але грав не у гранді, а у скромному «Болтоні». Завдяки Окочі за матчами «Вондерерз» спостерігали у всьому світі. Він 7 разів ставав найкращим футболістом Нігерії та двічі найкращим в Африці.
6. Садіо Мане, Сенегал (2012 – т.ч.)
Найкращий бомбардир в історії своєї збірної (34 голи) цілком може стати лідером за кількістю матчів, йому залишається лише 10 поєдинків, щоб обійти Анрі Камара. У 2021 році виграв зі збірною КАН. Після крутих сезонів за «Саутгемптон» перейшов у «Ліверпуль», де виграв майже всі клубні трофеї. У 2019 році був першим у гонці бомбардирів АПЛ, того ж року став найкращим футболістом Африки. Мане став третім африканцем в АПЛ після Салаха та Дрогба, який забив забив 100 голів.
5. Яя Туре, Кот-д'Івуар (2004 – 2015)
Чотири рази поспіль визнавався найкращим гравцем Африки із 2011 по 2014 рік. Яя дуже органічно виглядав в «Барселоні» Гвардіоли, але його амбіції були більшими, ніж гравець ротації. Перейшовши у «Сіті», він став багаторічним лідером клубу, був одним із капітанів команди. Туре був півзахисником майже без слабких місць і чудово грав на атаку та оброну – справжній універсальний солдат. За збірну відіграв на двох ЧС та переміг на КАН-2015.
4. Мохаммед Салах, Єгипет (2011 – т.ч.)
«Фараон» вже декілька сезонів поспіль не перестає дивувати фанатів «Ліверпуля». Навіть в 30 років його швидкість все ще вражає, техніка захоплює, а результативність змушує поважати. Зараз навіть дивно згадувати, що хлопець в юності починав лівим захисником, а зараз тричі найкращий бомбардир АПЛ та гравець, який найшвидше забив 50 голів в Премєр-лізі. Салах двічі був близький до перемоги в КАН, але двічі програвав у фіналах.
3. Дідьє Дрогба, Кот-д'Івуар (2002 – 2014)
Івуарійський страйкер двічі був найкращим бомбардиром АПЛ та одного разу найкращим асистентом. Звісно, він і перший бомбардир в історії збірної. Хоч Дрогба і доволі пізно заграв на високому рівні (у збірну потрапив лише у 24 роки), але все одно став одним із найголовніших гравців в історії Африки. «Вождь» тричі виводив збірну на ЧС, а в ПАР грав зі спеціальною пов’язкою, адже перем турніром отримав травму і не хотів пропускати шанс всього життя. На ЧС-2014 Кот-д'Івуар був близький до виходу з групи, але після заміни Дідьє його команда пропустила з пенальті від Греції, а нападник завязав зі збірною після турніру.
Влив Дрогба у країні величезний, ще у 2005 році його промова допомогла зупинити громадянську війну в Кот-д'Івуарі.
2. Самюель Ето'О, Камерун (1997 – 2014)
«Чорна пантера» – один з найкращих форвардів в історії футболу. Найкращий бомбардир в історії КАН, зі збірною вигравав ОІ та двічі Кубок Африки. Найкращий бомбардир в історії збірної. Триразовий переможець ЛЧ. Про титули Саммі можна говорити довго, але його пластика та вміння завершувати епізод, зробили з Самюеля Ето'О одну з найкращих «дев’яток» в історії футболу.
1. Джордж Веа, Ліберія (1988 – 2007)
Веа – головний футболіст в історії Африки. І не тільки через те, що став першим неєвропейцем, що виграв «Золотий м’яч», а й тому, що саме після нього африканським гравцям стали більше довіряти у Європі. Відома історія, як шахрай Алі Діа потрапив у «Саутгемптон», представившись кузеном Веа. Тут можна не лише посміятися, але й зрозуміти, що «нового Веа» хотіли всі. На батькіщині він був напівбогом, а коли отримував «Золотий м’яч», в країні теж зупинилася громадянська війна (після шести років безперервних боїв). На ранок знову почали стріляти, але та подія досі вважається найвизначнішою в історії країни.
***
Фото: Goal.com, Panoramic/Markus Ulmer/Global Look Press
