50 найкращих гравців в історії Аргентини (оновлено)
Згадуємо легенд.
Збірна Аргентини – переможець чемпіонату світу з футболу у Катарі! Це був останній шанс для Мессі виграти головний трофей у футболі національних команд. І він ним скористався.
А ми вирішили згадати 50 найкращих футболістів в історії цієї країни, сформувавши їх у доволі суб’єктивний рейтинг. Сюди не увійшли деякі сучасні зірки, але все може змінитися після ЧС.
50. Серхіо Ромеро (2006 – т.ч)
Клубну кар’єру Серхіо, яка все ще триває, не назвеш феєричною. Він був основним в АЗ, пограв у «Сампдорії», однак більшість своїх титулів здобув на лавці «Юнайтед» за спиною Де Хеа. Але за збірну Ромеро провів 96 поєдинків, виграв золото ОІ-08, срібло на ЧС у Бразилії та ще два срібла на Кубку Америки. Майже 10 років Ромеро був основним у збірній Аргентини.
49. Даніель Бертоні (1971 – 1987)
Один із лідерів чемпіонів світу 1978 року. Бертоні на домашньому мундіалі забив два голи та потрапив до символічної збірної турніру. Провів декілька непоганих сезонів у «Севільї» та «Фіорентині», а згодом приєднався до Марадони в «Наполі», але скудетто так і не виграв, перейшовши в «Удінезе».
48. Нестор Россі (1945 – 1961)
Харизматичний захисник «Рівер Плейта», якого жартома називали «Голосом Америки», але не через те, що він любив США чи цікавився політикою, просто він вмів підібрати правильні слова в роздягальні, до нього прислухалися всі. П’ятиразовий чемпіон Аргентини, чотири рази вигравав надзвичайно сильний тоді чемпіонат Колумбії. Зі збірною Россі брав Кубок Америки у 1947 та 1957 роках.
47. Пауло Дібала (2011 – т.ч)
Кар’єра Пауло проходить на наших очах і цілком можливо, що після її завершення Дібала опиниться значно вище. Він вже став першим неєвропейцем, хто забив 100 голів за «Юве». Але поки MVP сезону Серії А 2019/20 робить перші кроки у «Ромі» і має можливість засяяти на ЧС у Катарі. Принаймні, у Фіналіссіма проти Італії Дібала вже забивав.
46. Мігель Анхель Бріндісі (1969 – 1984)
За межами Аргентини його мало хто пам’ятає, але на батьківщині легенду «Уракана» дуже шанують. Місцева федерація навіть внесла його у символічну збірну всіх часів. 155 голів за «Уракан», один з лідерів збірної на невдалому ЧС-1974, де він забив один гол. Бріндісі досі залишається одним із найбільш забивних півзахисників у аргентинському футболі.
45. Серхіо Гойкочеа (1979 – 1998)
Серхіо – далеко не найнадійніший голкіпер в Аргентині, але він видав, можливо, найкращий воротарський перформанс в історії своєї збірної. На ЧС-1990 гравець поїхав третім кіпером, але Пумпідо отримав травму, а Канселарич мав простуду. Гойкочеа витягнув для Аргентини дві серії пенальті: в 1/4-й переграв Югославію, а у півфіналі – італійців. Щоправда, у фіналі удар Бреме вже не потягнув. У тому ж році його визнали найкращим футболістом Аргентини. Схожий фінт він провернув на Кубку Америки-1993, де став найкращим гравцем турніру.
44. Леопольдо Луке (1972 – 1985)
Свої найкращі сезони провів у «Рівері», був однією з головних зірок ЧС-1978. Став другим після Кемпеса бомбардиром збірної на мундіалі, забивши, як і австрієць Ганс Кранкль, чотири голи. Під час того турніру загинув брат Леопольдо, а сам форвард вибував на дві гри через травму.
43. Раймундо Орсі (1918 – 1940)
Раймундо назвали «кометою Амстердаму» за його феноменальну гру на Олімпіаді у 1928 році. Тоді Аргентина програла у фіналі Уругваю, але гра Орсі так всіх вразила, що Джанні Аньєллі запропонував аргентинцю контракт з «Юве». У Турині він став одним з лідерів великої команди 1930-х, виграв 5 чемпіонських титулів і переміг на ЧС-34, виступаючи вже за Італію.
42. Антоніо Раттін (1956 – 1970)
Легенда «Боки» 1960-х став одним із символів протистояння Англії та Аргентини. Під час чвертьфіналу ЧС-1966 проти Англії німецький суддя Крайтлайн видалив Антоніо за нецензурні вислови на свою адресу, хоч ні слова не розумів іспанською. Раттін не пішов з поля за власної волі, і виводити футболіста була змушена поліція. Є версія, що після цього англійський суддя Кеннет Астон придумав червоні та жовті картки.
41. Хорхе Ольгін (1971 – 1988)
Один із ключових гравців команди Менотті, яка стала чемпіоном світу у 1978 році. Хоч у клубній кар’єрі Хорхе вважався центральним захисником, Менотті полюбляв використовувати його на правому фланзі захисту.
У складі «Аргентинос Хуніорс» виграв Кубок Лібертадорес та був фіналістом Міжконтинентального кубка, де його команду лише в серії пенальті здолав «Юве» із Платіні та Лаудрупом.
40. Аріель Ортега (1991 – 2012)
Один із найперших «нових Дієго» в Аргентині. Навіть пожив з Марадоною в одному номері на ЧС-1994. Але безсумнівний талант поховали любов до спиртного і складний характер. «Віслючок» Ортега міг творити магію, проте обирав чарку. Але його кар'єру не назвеш провальною: Аріель став ідолом для фанів «Рівера», провів декілька хороших сезонів у Серії А, а у «Валенсії» перетинався із Ромаріо.
39. Клаудіо Каніджа (1985 – 2004)
Якщо у світі є артисти одного альбому, то Клаудіо був гравцем одного турніру. Зате якого! У 1990-му він забив гол Бразилії після одного з найкращих асистів в історії ЧС від Марадони, а перед тим на ньому провели один із самих диких фолів в поєдинку із Камеруном. За довге волосся та швидкість Каніджа отримав прізвисько «El Hijo del Viento» («Син вітру»). А за дружбу за Марадоною отримав любов до кокаїну і, як наслідок, 13-місячну дискваліфікацію та кар’єру, яка пішла не так, як могла б.
38. Хуліо Олартікоечеа (1976 – 1993)
Хуліо на прізвисько «баск» був одним із солдатів генерала Марадони на ЧС-1986. Справжнім зоряним часом для нього став той самий матч проти Англії на ЧС в Мексиці, коли Марадона відзначився «рукою бога» та забив гол століття. Хуліо Олартікоечеа якимось чудесним сейвом на 87-й хвилині врятував Аргентину від голу, зіткнувшись із Лінекером вже на лінії воріт. Журналісти згодом назвуть цей удар «потилицею Бога» за аналогією самі знаєте з чим.
37. Нері Пумпідо (1976 – 1992)
Нері досить довго залишався в тіні легендарного Убальдо Фільоля, але його золотий час настав 1986-му, коли він тріумфував на ЧС у ролі основного кіпера збірної. У той же рік його «Рівер Плейт» виграв усе що міг: чемпіонат Аргентини, Кубок Лібертадорес, а у Міжконтинентальному Кубку на лопатки був покладений сенсаційний «Стяуа».
36. Хорхе Бурручага (1982 – 1998)
Бурручага назавжди залишиться в історії Аргентини як той, хто забив переможний гол у фіналі ЧС-1986 проти Німеччини після феноменального пасу Марадони. Також він увійшов в історію «Індепендьєнте», коли був гравцем команди, яка обіграла «Ліверпуль» у фіналі Міжконтинентального кубка. А от у Європі він запам’ятався через скандал із договірним матчем «Марсель» – «Валансьєн». Хоч Хорхе досі виправдовується, що не брав участі у здачі матчу, але саме його прізвище було серед тих, до кого звернулись із «Марселя».
35. Рікардо Бочіні (1972 – 1991)
Блискучий плеймекер, що започаткував поняття La Pausa, яке так цінує Пеп Гвардіола. Рікардо чудово бачив поле і знав, коли треба зупинитися та пришвидшитися, аби вивести партнера на найкращу позицію. Бочіні виграв із «Індепендьєнте» чотири Кубки Лібертадорес та два Міжконтинентальних кубки. Марадона особисто просив взяти легенду на ЧС-1986, хоча він не грав на двох попередніх турнірах. І хоч Рікардо з'явився на полі всього раз, але свою медаль чемпіона отримав.
34. Вальтер Самуель (1996 – 2016)
Вальтер (мав прізвисько «Стіна») був одним із найкращих захисників у світовому футболі у 2000-х. Прийшовши у «Рому» Фабіо Капелло, Самуель став фундаментальним гравцем у захисті, дозволивши Тотті завоювати своє єдине скудетто. Після невдалого походу в «Реал» він повернувся в Італію, щоб провести дев’ять легендарних років в «Інтері». Латиноамериканський клан «синьо-чорних» отримав одного зі своїх вожаків.
33. Гільєрмо Стабіле (1920 – 1939)
Гільєрмо – найкращий бомбардир першого в історії чемпіонату світу, який за свою манеру гри отримав прізвисько «Il filtrator» («Проникаючий»). Стабіле заколотив хет-трик, який довго вважався найпершим в історії ЧС, аж поки у 2006-му першість не віддали американцю Петноуду, який тричі забив Парагваю. Завдяки шаленій результативності, він, як і багато земляків, переїхав до Італії, але, на відміну від того ж Орсі, не став чемпіоном світу.
32. Мартін Палермо (1991 – 2011)
У Мартіна є два рекорди, які будуть характеризувати його вічно. Він забив 234 голи за «Боку», що є найкращим результатом в історії клубу. Також він не забив три пенальті в матчі Кубку Америки-99 проти Колумбії та потрапив у Книгу рекорді Гіннеса. А ще він забив гол головою (!) із 38,5 метрів. У цих парадоксах увесь Палермо – король «Боки» і гравець середняків в Іспанії.
31. Гонсало Ігуаїн (2004 – 2022)
Хтось може недооцінювати Гонсало, але в перший сезон Кріша в Мадриді Гонсало забив 27, а Роналду 26 голів. Він – один з трьох гравців збірної Аргентини, що робили хет-трики на мундіалях, двоє інших – Стабіле та Батістута. Ігуаїн завершив виступи у збірній на відмітці в 31 гол. Слідом йде Марадона, у якого 34.
30. Луїс Артіме (1959 – 1974)
Чи є форвард, у якого статистика голів за збірну краща, ніж у Мессі? Луїс Артіме забив 24 голи у 25 матчах за збірну Аргентини, показника у 0.96 голів за матч не досяг навіть Лео. Зірка 1960-х чотири рази ставав найкращим бомбардиром чемпіонату Аргентини і тричі – Уругваю. Всюди, де б не грав Луїс, він дуже багато забивав, отримавши прізвисько «Артільєро».
29. Альберто Тарантіні (1973 – 1989)
Наймолодший чемпіон світу 1978 року. Міг би мати набагато яскравішу кар’єру, але, перейшовши у «Бірмінгем», запам’ятався лише бійками проти власних вболівальників та суперечкою із гравцем «МЮ». Тарантіні вважається найкращим лівим захисником в історії збірної.
28. Хосе Морено (1935 – 1961)
Легенда знаменитого «Рівер Плейту» 1940-х. Морено вважався навіть талановитішим за своїх колег, але поза полем мав дуже буйний характер. У 2000 році увійшов до 100 найкращих футболістів в історії футболу, зайнявши 25 місце. Він був єдиним у сотні, хто ніколи не грав на чемпіонатах світу та у європейських клубах. Хосе Морено став першим гравцем, який виграв чотири різних чемпіонати: Аргентини, Чилі, Колумбії, Мексики.
27. Дієго Сімеоне (1987 – 2006)
«Ель Чоло» – перший гравець збірної Аргентини, хто зіграв за неї понад 100 поєдинків. Дієго був справжньою зіркою праймової Серії А на зламі століть і вважався одним із найкращих опорників у світовому футболі. Сімеоне вже у 24 роки став лідером та вожаком, який допоміг «Атлетіко» здобути омріяне чемпіонство, а сам аргентинець забив тоді космічну для себе кількість голів – аж 12.
26. Бернабе Феррейра (1930 – 1939)
Найефективніший форвард в історії Аргентини – за 197 матчів він забив 206 голів. У 1932 році «Рівер Плейт» купив його у «Тігре» за 32 тисячі песо – це був світовий рекорд, але президент клубу Антоні Ліберті не пожалкував. В першому ж сезоні новачок забив 43 голи. Феррейра запам’ятався шаленим ударом, часто забивав із 35-40 метрів, а в одному за матчів ударом зламав обидва зап’ястя голкіперу «Сан-Лоренсо».
25. Освальдо Арділес (1969 – 1991)
Арділес був важливою частиною команди, що перемогла на ЧС-1978. Згодом його за 300 тисяч фунтів придбав «Тоттенгем». Арділес непогано адаптувався і навіть став найкращим футболістом чемпіонату Англії у 1979-му. Коли розпочалась Фолкледська війна, Освільдо зіграв у фіналі Кубку Англії і поїхав на батьківщину, але за рік повернувся і виграв КУЄФА зі «шпорами».
24. Хорхе Вальдано (1971 – 1987)
Найзірковіші свої сезони Хорхе відіграв 1980-х, коли у «Реалі» став частиною ударного тріо разом із Санчесом та Буртрагеньйо. У Мадриді він виграв два КУЄФА, забивав у кожному фіналі. У збірній виграв ЧС-1986, забивши 4 голи, один з яких у фіналі.
23. Роберто Айяла (1991 – 2010)
Роберто ніколи не був яскравим захисником на кшталт Пассарели, не дарма він мав прізвисько El Ratón («Мишка»). Але Айяла просто дуже добре робив свою роботу. Він став опорою прагматичної «Валенсії» Купера, в 2001-му був визнаний найкращим захисником європейського сезону. А ще він відіграв 115 матчів за збірну і виграв ОІ-2004, куди поїхав за квотою дядька-старожила разом із товаришем по «Валенсії» Кілі Гонсалесом.
22. Карлос Тевес (2001 – 2021)
Карлітос тричі визнавався найкращим гравцем Південної Америки, ставав гравцем року в Бразилії та Італії, вигравав гонку бомбардирів АПЛ, був найкращим снайпером олімпійського турніру в Пекіні. І це лише невелика частина того, що встиг зробити Тевес. За збірну в нього лише 13 голів, але і конкуренція за місце в основі у його пікові роки була просто шаленою.
21. Амадео Каррісо (1945 – 1972)
Аргентинський голкіпер, що започаткував латиноамериканський воротарський стиль. На нього рівнялись Ігіта, Чілверт та Кампос. Розпочав свою кар’єру ще у 1940-х в легендарному «Рівері», який трощив усіх в Аргентині. Каррісо провів цілих 23 сезони і побив купу рекордів за кількістю проведених матчів. В опитуванні 2000 року був визнаний найкращим голкіпером століття у Південній Америці.
20. Ернан Креспо (1993 – 2012)
Креспо – головний форвард Аргентини у період між Батістутою та Мессі. Ернан був фронтменом нападу блискучої «Парми» кінця 90-х, запалював у феноменальному «Лаціо» початку 2000-х та грав за «Мілан» у тому самому стамбульському фіналі. На ЧС-2006 він отримав «срібну бутсу», а на момент завершення кар’єри був другим бомбардиром в історії збірної після Батістути.
19. Адольфо Педернера (1934 – 1954)
Рушійна силою легендарної «Ла Машина» – можливо, найсильнішої команди планети у 1940-х. Тоді у «Рівер Плейті» зібралась п’ятірка топів: Педернера, Морено, Муньос, Лабруна и Лоустау. Вони розривали лігу, а сам Альфредо Ді Стефано пізніше ставив Педернеру вище Пеле та Марадони. Деякі дослідники навіть кажуть, що це саме він придумав позицію «хибної девятки».
18. Хуан Роман Рікельме (1996 – 2015)
Рікельме не можна оцінювати за кількістю голів, передач чи титулів, хоча цього в нього достатньо (107 голів, 79 ассистів). Рікельме – енганче на максималках, який любив у грі красу та був справжнім футбольним гедоністом. Тому навіть у «Вільярреалі», де для нього робили все, він не затримався надовго. Зате у стінах рідної «Бомбонери» він творив із задоволенням.
17. Анхель Лабруна (1939 – 1961)
Центрфорвард і головний ударний кулак знаменитої «Ла Машина». Усього за «Рівер Плейт» забив 294 голи, що є другим показником в історії чемпіонатів Аргентини і найкращим у «Рівері». Велика п’ятірка форвардів називалась «Los Caballeros de la Angustia» («Лицарі тривоги») за свою любов до краси у футболі всупереч будь-якій тактиці. Лабруна щиро ненавидів «Боку Хуніорс», в аргентинському суперкласико він відзначився 16 разів (рекорд) і завжди виходив на «Бомбонеру» закривши носа, адже у лігві суперника йому смерділо.
16. Хуан Себастьян Верон (1994 – 2014)
Його батька називали «Відьмак», сам Хуан Себастьян спочатку був лише «La Brujita» («Відьмочка»), але згодом почав показувати магію, що закохала у нього всю Італію. Через «Сампдорію» і блискучу «Парму» Верон поступово вийшов на свій пік у «Лаціо». І хоч в Англії у нього не вийшло, але, повернувшись в Аргентину, він зумів стати легендою «Естудіантеса», двічі визнавався найкращим гравцем Південної Америки і у свої 35 років поїхав на ЧС-2010 у ПАР.
15. Хав’єр Маскерано (2003 – 2018)
Універсальний солдат, який однаково органічно виглядав в атлетичному «Ліверпулі» Бенітеса та у гвардіолівській «тікі-таці». Можливо, він таки мало забивав, але хіба це має значення, якщо більшу частину кар’єри граєш поруч із Лео Мессі? 147 матчів за збірну і величезний авторитет роблять Маскерано одним із головних гравців покоління.
14. Серхіо Агуеро (2003 – 2021)
Кун Агуеро був одним з тих, хто всю кар’єру провів в тіні найкращого друга – Лео Мессі, але список досягнень самого Серхіо цілком тягне на статус легенди. Найкращий бомбардир в історії «Ман Сіті», третій в історії Аргентини, найкращий бомбардир АПЛ серед іноземців і рекордсмен за титулами Прем'єр-ліги серед усіх південноамериканців. Цей список можна продовжувати ще довго, але найкращим нагадуванням про велич Куна є пам’ятник біля «Етіхаду», де кожен вболівальник може згадати той самий гол.
13. Фернандо Редондо (1985 – 2004)
«Принц» із пишною шевелюрою завжди виділявся навіть на фоні технічних аргентинців. Фінт проти «МЮ» – вічна класика Ліги чемпіонів. Саме із Фернандо «Реал» виграв першу ЛЧ за 32 роки (всього у Редондо їх три) і міг стати зіркою ЧС-1998, але тренер збірної Пассарела дуже не любив футболістів із довгим волоссям. Батістута, Креспо та Абель Бальбо підстриглись, а от Редондо і Каніджа відмовились. Обох коуч у Францію не взяв, і якщо втрата Каніджі легко переживалась, то Редондо не зіграв, можливо, головний турнір в житті.
12. Анхель Ді Марія (2005 – т.ч)
Анхель прийшов у футбол, щоб допомагати забивати іншим і робити це неймовірно красиво. Із моменту дебюту Ді Марії в ЛЧ більше ассистів лише у Роналду, за цим показником від обійшов навіть Мессі. У свій останній сезон у «Реалі» Ді Марія став найкращим плеймейкером Європи із 17-ма асистами. За 7 сезонів у «ПСЖ» Анхель виграв 18 трофеїв і віддав 118 гольових передач. На ЧС-2014 увійшов до символічної збірної турніру.
11. Роберто Перфумо (1961 – 1979)
«Ель Маршал» – один із найкращих центральних захисників в історії «албіселесте». Був лідером великого «Расинга» 1960-х, саме його команда привезла до Аргентини перший Міжконтинентальний кубок, обігравши «Селтік». Разом із Альфіо Басіле вони створювали залізобетонну стіну в захисті, але Перфумо завжди виділявся тим, що міг працювати із м'ячем не лише як захисник, а і як справжній енганче – на атаку. Його точні передачі цінували в «Крузейро» та «Рівер Плейті», де Робето закінчував.
10. Хав'єр Дзанетті (1992 – 2014)
Іноді здавалося, що Хав'єр Дзанетті і є той самий вічний двигун, він навіть отримав прізвисько «Il trattore» («Трактор»). Ніхто в історії не зумів зіграти 162 матчі Серії А поспіль. Рекордсмен «Інтера» за кількістю поєдинків і третій по цьому показнику в історії збірної. Захисник з ідеальною репутацією, якого ніколи не можна було запідозрити у брудній грі.
9. Оскар Руджері (1981 – 1997)
Найкращий захисник в історії країни, якщо говорити лише про оборонні скіли. У 1986 році виграв буквально все, що міг: чемпіонат Аргентини, Кубок Лібертадорес, Міжконтинентальний кубок з «Рівером» та чемпіонат світу з Аргентиною. У Європі Руджері провів всього два сезони, але в одному з них став найкращим іноземцем Прімери, виступаючи за «Логроньєс». Найкращий гравець Південної Америки-1991.
8. Убальдо Фільоль (1965 – 1991)
Убальдо для Аргентини означає те ж саме, що Дзофф для Італії чи Шилтон для Англії. Неймовірна реакція «El Pato» («Каченя») врятувала збірну у фіналі з Нідерландами і стала його візитівкою. На тому турнірі він був визнаний найкращим голкіпером. Саме Фільоль пропустив три голи від «Динамо» у фіналу Кубка Кубків-1986.
7. Даніель Пассарелла (1971 – 1989)
Дворазовий чемпіон світу (єдиний аргентинець), найкращий бомбардир планети серед захисників (175 голів!) до появи Рональда Кумана, вожак збірної на ЧС-1978 на прізвисько «El Kaiser». Порівняння з Баккенбауером виникли не просто так, адже манера гри і авторитет у них були дуже схожі. Саме Даніель підмовив Менотті не брати Марадону на домашній ЧС-78, чим розлютив юного Дієго. Марадона помстився у 1986-му, коли на ЧС у Мексиці Пассарелла не зіграв жодної хвилини і навіть тренувався окремо від команди, що виграла мундіаль.
6. Омар Сіворі (1954 – 1969)
Покоління Сіворі в Аргентині замінило героїв легендарної «Ла Машина». Їх називали «ангелами з брудними обличчями», як героїв гангстерського фільму 1930-х. Усі вони виступали за різні клуби, а до тріо входили також Антоніо Анджелліло та Умберто Маскіо. З ними Аргентина виграла Кубок Америки-1957, але головною зіркою був саме Сіворі. «Юве» віддав за Омара рекордні на той час 93 тисячі фунтів, а форвард став одним з головних бомбардирів в історії клубу та отримав «Золотий м'яч» 1961 року.
5. Габріель Батістута (1988 – 2005)
Батігол – це велич футболу 90-х. Габріель тричі поспіль забивав понад 20 голів у найсильнішому чемпіонаті планети тих часів – Серії А. Ще зовсім молодим він затягнув збірну на Копа Америка-1991, де став найкращим бомбардиром. У Флоренції Батістута став напівбогом і найвпливовішою людиною в місті від часів великого герцога Козімо Медічі. Його 54 голи у 77 матчах за збірну були рекордом, поки за справу не взявся Лео Мессі.
4. Маріо Кемпес (1973 – 1996)
Якщо у чемпіонській збірній Луіса Менотті і була зірка, яка виділялась з-поміж інших, то це був саме Кемпес. Маріо просто блискуче провів турнір, забивши 6 голів, два з яких у фіналі. «Ель Матадор» став третім в історії бомбардиром «Валенсії», вигравши з командою Кубок Кубків та Суперкубок Європи. Французьке видання Onze Mondial визнало Маріо найкращим гравцем Європи у 1978 році.
3. Альфредо Ді Стефано (1943 – 1966)
Перший дворазовий володар «Золотого м’яча» і п’ятиразовий володар Кубка чемпіонів. Юного Пеле порівнювали саме з ним, і часто не на користь бразильця. Іспанські журналісти досі кажуть, що поки Пеле забивав у чемпіонатах штату, великий Ді Стефано робив хет-трики у фіналах КЄЧ. Встиг пограти за три збірні, але, окрім Кубка Америки-1947, так нічого і не виграв на рівні національних команд, хоча й активно забивав за Іспанію.
2. Дієго Марадона (1976 – 1997)
Дієго – неймовірна величина не те що в Аргентині, а й у всьому світовому футболі. Досі важко зрозуміти, як стільки футбольного таланту вмістилося в одній людині. Два великих чемпіонати світу, шалена статистика за «Аргентинос Хуніорс» і «Боку», навіть у «Барселоні» він забивав багато (звісно, коли міг вийти на поле). Про його роль для «Наполі» годі й говорити – два скудетто з Марадоною досі залишаються єдиними в історії клубу.
1. Ліонель Мессі (2003 – т.ч.)
Ліонель довів все своїй Батьківщині: після «срібла» в Бразилії він привіз Аргентині Кубок Світу. Найкращий бомбардир в історії збірної і двічі найкращий гравець ЧС – хіба цього не достатньо аби осягнути всю велич? Дієго, твій Сімба став королем Лео!
