УПЛ майже розпочався з ідеального суддівства, але потім стався матч Олександрія - Кривбас
Як Ярослав Козик зіпсував приємне враження від суддівства у першому турі.
Новий сезон УПЛ офіційно розпочався! Поки що лише для 14 клубів із 16, але чи була б то наша рідна УПЛ, якби не було перенесено жодного матчу? І як би ми не критикували вітчизняний футбол, ми продовжуємо його дивитися та чекати (можете це називати футбольним патріотизмом, або збоченням, та факт залишається фактом).
Тим паче, що поточний сезон дійсно заслуговував на те, щоб його чекати.
Посудіть самі: навіть минулий сезон, попри усі обставини та складності військового часу, подарував нам інтригу в усіх частинах турнірної таблиці та відкрив велику кількість молодих та перспективних гравців. Клуби встигли адаптуватися до нових реалій, налагодити логістичні та організаційні питання, що дозволить у новому сезоні приділити більше уваги безпосередньо футболу в усій його красі. Принаймні у це хочеться вірити!
На тлі позитивних моментів минулого сезону (а я маю впевненість, що позитивних моментів було значно більше, ніж негативних) нікуди не поділися і перманентні проблеми українського футболу, де особливу роль відігравало (відіграє й буде відігравати) суддівство. А в цьому компоненті новий сезон якраз і не мав особливих підстав для покращення. Обличчя залишилися ті ж самі, а кілька нових облич не вселяють великої довіри. Новини про те, що Софія Причина буде обслуговувати матчі Прем’єр-Ліги викликають суперечливі почуття. При усій повазі до арбітрині, але це надто великий аванс для її нинішнього рівня. Та з іншого боку, можливо краще дати шанс талановитим молодим арбітрам, ніж вкотре сподіватися, що умовний Дмитро Кривушкін нарешті почне розбиратися у футбольних правилах? Особисто я краще буду дивитися на потенційні помилки пані Софії з вірою в те, що таким чином вона покращить свій рівень, ніж на чергове ганебне суддівство "старих облич", які вже давно дали зрозуміти, що на краще від них годі й сподіватися.
Тож до нового сезону я, як завжди, підходив зі сподіванням на краще, але готувався до звичного (не хочу казати "найгіршого").
І ось нарешті перший тур, в якому ми побачили 36 жовтих карток, 6 вилучень та 1 призначений пенальті. На трьох матчах з семи працювала система ВАР.
Безпомилкова робота арбітрів у більшості матчів туру
Варто відзначити, що 5 матчів з 7 виявилися доволі простими для суддівства. На матчі Оболонь – Колос працювала бригада на чолі з Дмитром Бондаренко (арбітр, що лише у 2023 році почав працювати на матчах УПЛ). Єдиною його помилкою у матчі став непомічений момент на 68 хвилині з відмашкою Олександра Османа (Оболонь) поблизу власного карного майданчика, в результаті чого Колос втратив можливість виконати небезпечний штрафний удар, а захисник киян уникнув жовтої картки. Однак у найбільш контраверсійному епізоді з потенційним пенальті у ворота гостей на 87 хвилині (коли м'яч влучив в руку Золотову) Бондаренко, як на мене, прийняв справедливе рішення.
На матчах Рух – Зоря (головний арбітр Олексій Деревинський), Металіст 1925 – Шахтар (головний арбітр – Віталій Романов, арбітр ВАР – Андрій Коваленко), ЛНЗ – Чорноморець (Анастасія Романюк) та Динамо – Минай (головний – Максим Козиряцький, ВАР – Віктор Копієвський) не варто зупинятися. Навіть попри три червоні картки та єдиний призначений пенальті у турі. Усі три вилучення були цілком обґрунтовані, а усі потерпілі гравці можуть виказувати претензії лише до самих себе. Хіба що Андерсон Джордан із Зорі може дорікнути власному голкіперові, чию помилку він намагався виправити у епізоді з першою жовтою карткою. А епізод з пенальті на користь Динамо в чомусь навіть кумедний, бо не кожного разу арбітри призначають одинадцятиметровий удар за порушення правил головою, але то вже питання до Сергія Панасенко, бо особисто я так і не зрозумів що і навіщо він намагався виконати. Також варто відзначити, що в усіх ключових епізодах матчу Динамо – Минай головний арбітр приймав правильне рішення без допомоги ВАР (звісно, що моменти перевірялись і підтверджувались, та все ж саме перше рішення арбітра було правильним).
Помилка Ярослава Козика стала доленосною у матчі Олександрія – Кривбас
І ось коли все йшло до того, що тур завершиться без скандальних суддівських рішень, стався заключний матч між Олександрією та Кривбасом. Матч обслуговував Ярослав Козик, який на початку зустрічі припустився серйозної помилки, яка вплинула як на подальші події матчу, так і на результат в цілому. Вже при рахунку 1-0 на користь господарів, захисник Олександрії збив у власному карному майданчику Олега Кожушко. Як на мене, то пенальті був очевидний, але і головний арбітр, і його асистент на лінії (який мав навіть кращу позицію у даному епізоді) не звернули на потенційне порушення жодної уваги. Ця помилка, що було логічно і прогнозовано, призвела до надмірних емоцій з боку гравців Кривбасу і, як наслідок, підвищеної грубості у діях. Олександрія прийняла запропонований темп, а арбітр ніяк на це не відреагував. Апогеєм став епізод на 30 хвилині, коли Дмитро Хомченовський впав у карному майданчику суперника. І хоча на цей раз підстав для призначення пенальті було мінімум, гравці Кривбасу "вибухнули" емоціями, а вже через кілька секунд Владислав Семотюк дуже жорстко порушив правила проти суперника, за що отримав справедливе вилучення. Ярослав Козик так і не зумів повернути собі контроль над поєдинком аж до самої перерви, коли в роздягальні емоції вщухли: він не показав жовтої картки гравцю Олександрії, який влаштував штовханину після порушення Семотюка; не видалив Юрія Вернидуба, який доволі жорстко висловлювався на адресу самого арбітра, та й ніяк не зарадив грубощам на футбольному полі.
І хоча у другому таймі емоції вщухли, перебіг матчу вже пішов по іншому сценарію. Кривбас навіть у меншості виглядав краще, і цілком міг розраховувати на нічийний результат, але забити так і не зміг. Тож залишається лише припускати, як би закінчився цей матч, якби Козик призначив пенальті у ворота Олександрії. А так можемо лише констатувати, що вже у першому турі арбітр припустився результативної помилки, через яку Кривбас, можливо, недорахувався залікових очок. Яке б не було і моє відношення до Вернидуба, цього разу йому дійсно є за що дорікнути (хоча звісно і не в тій формі, як він це зазвичай робить).
Еталонна арбітрська робота робота від Ігора Пасхала
Але закінчити цей текст хочеться позитивом, тому повернемося до матчу між Вересом та Поліссям, де також працювала система ВАР. Головний арбітр – Ігор Пасхал і це був поєдинок із двома вилученнями та призначеним, а потім відміненим пенальті. І попри це, поєдинок став ледь не еталонним у плані суддівства на рівні УПЛ. Найцікавішим моментом став фол останньої надії від Андрія Гітченко (Полісся) на 56 хвилині матчу (вже при рахунку 0-2). Пасхал спершу призначив пенальті та нагородив захисника жовтою картку, але після втручання ВАР змінив своє рішення – штрафний та вилучення. Слід відзначити, що у динаміці дійсно було майже неможливо визначити місце порушення, адже сталося воно майже на самій лінії карного майданчика. Тож втручання ВАР було необхідне, але Юрій Іванов, який працював відео-асистентом, не взяв на себе відповідальність за рішення та запросив до перегляду самого Пасхала. Як виявилося, цілком доречно, бо головний арбітр виправив свою помилку та прийняв єдине вірне рішення.
Якщо винести епізод на 56 хвилині матчу за дужки, то арбітр був ледь помітний на полі. Давав грати командам, а у моменти підвищених пристрастей демонстрував свій авторитет виключно на словах. Видалення Дениса Балана на 87 хвилині (друга жовтка картка за відверту симуляцію) може і було необов’язковим, але якщо згадати, що захисник Вересу вже мав кілька усних попереджень від арбітра, то питання одразу зникають.
Підсумовуючи перший тур УПЛ, з прикрістю констатую першу результативну помилку арбітра. І в той же час сподіваюсь, що нас чекає більше таких матчів, як Верес – Полісся, з якісною та непомітною роботою арбітра та своєчасним і коректним використанням системи ВАР.
Світлини взяті з офіційних сайтів клубів та Української Прем'єр-Ліги.
