3 історії "золотого покоління" збірної Румунії: Марадона, пенальті та "прокляття" на роки
«Запитайте тисячу футбольних фанатів про найвеличніший матч в їхньому житті та будьте готові почути тисячу різних відповідей – та жодна з них не буде правильною. Насправді є лише одна розумна та раціональна відповідь. Ця особлива нагорода однозначно має належати матчу Чемпіонату Світу 1994 між Румунією та Аргентиною!»
Ось такою претензійною заявою у 2018 році розпочав свою статтю у виданні The Guardian Крейг МакКракен.
Той матч відбувся влітку 1994 року, коли футбольна збірна Румунії досягла свого найбільшого успіху в історії – чвертьфіналу світової першості. Однак це був не лише поодинокий матч, то були цілих 8 років справжнього румунського дива, яке почалося 9 червня 1990 року в італійському містечку Барі, а закінчилося 30 червня 1998 року у французькому Бордо. Саме тоді, більш ніж 24 роки тому, збірна Румунії зіграла свій останній матч на Чемпіонатах Світу.
Три світових першості, три потрапляння до 16 найсильніших збірних світу та три історії, які назавжди вписані в історію не тільки румунського, а й світового футболу.
Історія перша. Аргентинський Марадона проти «карпатського Марадони» – дербі, якому не судилося відбутися на ЧС. Але чи це справді так?
Повертаючись до «найвеличнішого матчу в історії футболу» за версією Крейга МакКракена, ми спершу зробимо коротке резюме подій, які передували самому поєдинку. Зайнявши у своїй групі перше місце (тоді, у 1994 році румуни отримали відносно простих суперників – колумбійців, швейцарців та господарів ЧС – збірну США). Проте вже у 1/8 фіналу підопічним Ангела Йорденеску дісталися фіналісти ЧС-1990 – збірна Аргентини із зірковим Дієго Марадоною. Особливою ця зустріч мала стати також і тим, що у складі Румунії запалював Георгі Гаджі по прізвищу «карпатський Марадона». То могла б бути видатна вивіска «дербі Марадон», однак Дієго прямо перед матчем потрапив у допінговий скандал та був виключений зі збірної Аргентини перед 1/8 фіналу.
Тож дербі двох Марадон не відбулося у 1994 році, а аргентинці без свого лідера не змогли переграти скромних румунів. То був видовищний матч з п’ятьма голами, та саме підопічні Йорденеску вирвали перемогу завдяки дублю Думітреску та голу того самого Гаджі. Аргентинці ж відповіли голами Батістути та Бальбо, але цього виявилося недостатньо.
Якщо на полі Марадоні та Гаджі не судилося зустрітися, то заочну боротьбу на ЧС-1994 все ж виграв румунський гравець. Адже саме його гол став вирішальним у очному матчі, саме він потрапив до символічної збірної турніру та став уособленням успіхів «золотого покоління» румунського футболу. Дієго ж окрім допінгового скандалу нічим своїй збірній допомогти не зумів. Тож символічно, що після матчу аргентинський гравець заявив: «Аргентина програла не на полі, а поза його межами», натякаючи на свою дискваліфікацію перед грою. Частково з цим можна погодитися, проте хто ж в цьому винен, як не він сам?
МакКракен же у той таки статті, резюмував наступне: «Будемо сподіватися, що тепер, коли емоції уляглися, Марадона зрозумів, що не було нічого ганебного в тому, щоб програти найепічниший матч в історії».
Багато хто говорить саме про зустріч команд у 1994 році, та не згадують, що за чотири роки до того, Румунія знову протистояла Аргентині на світовій першості. Тоді, у 1990 році команди опинилися в одній групі та у очній зустрічі не виявили переможця, зігравши 1-1. Виграли групу тоді несподівано збірна Камеруну, а останнє місце зайняла збірна СРСР. Румунія ж стала другою, лише за додатковими показниками випередивши аргентинців, які також вийшли в 1/8, ставши найкращими серед третіх команд.
Але головне, що у тому матчі на полі вийшли і Дієго Марадона, який знаходився у розквіті сил, і молодий Георгі Гаджі – головна надія збірної Румунії, якому попереду ще судилося отримати прізвище «карпатський Марадона». Однак забивали тоді інші гравці, тож у очній дуелі переможця визначити навряд вийде. Румунія випередила Аргентину у групі, та вилетіла в першому ж матчі плей-оф, тоді як Марадона і компанія дійшли до фіналу, де програли німцям, а сам гравець потрапив до символічної збірної турніру.
Історія друга. Румунія тричі вилітала з Чемпіонатів світу через пенальті. Але є один нюанс
Як вже було сказано, «золоте покоління румунського футболу» охопило три світові першості, на кожній з яких їм вдавалося виходити зі свої груп. Загалом вони зіграли 13 матчів, де зазнали лише три поразки в основний час, втім лише одного разу ця поразка стала причиною вильоту з турніру.
У 1990 році, вийшовши з надскладної групи із Камеруном, Аргентиною та СРСР (саме тоді Румунія зазнала першої поразки – 1-2 від африканської збірної), підопічні Емеріка Енея мали непоганий жереб в 1/8 фіналу, де мали зіграти проти Ірландії. З легендарними Гаджі, Попеску, Ротаріу та Редучою, румуни так і не змогли забити у основний час. Втім, і не пропустили, тож доля путівки до чвертьфіналу мала вирішитися у серії пенальті. Обидві збірні впевнено реалізували по чотири удари, аж поки до м’яча не підійшов 23-річний Деніел Тімофте, що вийшов на заміну уже в додатковий час. Саме його промах з позначки вартував команді Енея путівки до чвертьфіналу, та ірландці впевнено скористалися своїм шансом.
Втім, чекати свого першого в історії чвертьфіналу Чемпіонату Світу румунам довелося не довго. Вже за чотири роки, на наступному ЧС, збірна під керівництвом Ангела Йорденеску у вищезгаданому матчі проти Аргентини виборола жадану путівку. На тій першості Румунія також зазнала однієї поразки: у групі розгромно програли швейцарцям 1-4, що однак не завадило їм вийти з першої позиції.
Тож у своєму першому та єдиному чвертьфіналі світової першості команда Йорденеску потрапила на збірну Швеції, ще однієї сенсації турніру. Команди видали видовищний матч, який закінчився нічиєю 2-2 з дублем Редучою у складі Румунії та пропущеним голом на 115 хвилині, граючи у більшості. І знову серія пенальті, яка цього разу почалась для румунів значно краще. Вже першим своїм ударом шведи схибили, втім скористатися шансом підопічні Йорденеску не змогли. Четвертим до м’яча підійшов Дан Петреску та реалізувати пенальті не зміг. А вже першим додатковим ударом схибив Белодедич, що знову для румунів означало виліт з турніру через серію пенальті.
Пройшло ще чотири роки і вже вдруге на світову першість збірну Румунії привозить Ангел Йорденеску. І вже втретє поспіль команді вдалося вийти зі своєї групи, де цього разу румунам протистояли Туніс, Колумбія та зіркова Англія, та ще й не зазнавши жодної поразки. А перемога над англійцями 2-1 на рівні з матчами проти Аргентини може вважатися однією з найяскравіших перемог тієї Румунії.
Знову 1/8 фіналу не найгірший жереб. На цей раз у суперники досталася збірна Хорватії, для якої вихід в плей-оф Чемпіонату Світу як і для румунів уже сам по собі був подією. Однак у суперника була бодай один аргумент над румунами в обличчі зіркового Давора Шукера, якому судилося стати найкращим бомбардиром ЧС-1998. Один зі своїх голів він забив і в ворота команди Йорденеску. І знову то було злощасне для румунів пенальті, однак цього разу не післяматчеве. У компенсований до першого тайму час Шукер впевнено реалізував доволі сумнівний пенальті, призначений за порушення правил Габріелем Попеску на Альоші Асановичі.
То був третій виліт «золотої» збірної Румунії поспіль, де вирішальну роль зіграв одинадцятиметровий удар.
Історія третя. Передчасне святкування чи прокляття на роки?
Втім, багато хто пов’язує виліт збірної Румунії з ЧС-1998 не стільки з подіями футбольними, скільки з тим, що відбувалося поза полем. А головний тренер навіть знайшов у цьому містичний слід, який з кожним роком та наступною світовою першістю все більше футбольних шанувальників Румунії сприймають на віру.
Ви напевно бачили доволі відоме командне фото збірної Румунії, на якому всі гравці мають висвітлене волосся. Тож ця світлина відноситься саме до ЧС-1998, а сама подія сталася за п’ять днів до вищезгаданого матчу із хорватами. Тоді, після перемог над Колумбією та Англією підопічні Йорденеску достроково гарантували собі вихід в плей-оф, і вирішили доволі специфічно відсвяткувати цю подію. Усі гравці висвітлили своє волосся, а сам головний тренер остригся наголо. Як виявилося пізніше, це рішення не було спонтанним, про що розповів один із лідерів тієї збірної Адріан Аліє: «На стратегічній нараді за два дні до першої зустрічі у групі, проти Колумбії, ми запитали містера Йорденеску, чи не погодився б він поголити голову, якщо ми забезпечимо собі вихід із групи після двох матчів? І коли він погодився, ми вирішили, що якщо він дійсно стримає свою обіцянку, ми покрасимо свої голови у білий. Але спочатку треба було обіграти Колумбію і Англію».
З чим Румунія впевнено впоралася і перед заключним матчем проти Тунісу шокувала увесь футбольний світ. Той таки Іліє розповідав, що спочатку не усі гравці погоджувалися стримати слово, однак в кінці кінців зробили це. Ніхто, окрім гравців не знав про це, навіть їхні родини та персонал збірної. Як це було вже через роки згадував румунський нападник Георгі Крайовяну: «Вони ледь не вбили нас. Це було так боляче, що я міг спати тільки на одному боці близько трьох діб. Мені здається, щось страшне сталося після того, як перукар огорнув мою голову фольгою».
А потім була нічия з Тунісом, при поганій грі збірної Румунії, та вже згаданий виліт від хорватів. Тож не дивно, що майже увесь футбольний світ почав пов’язувати ці дві події між собою. А головний тренер збірної Румунії Йорденеску висловився доволі коротко: «Своїм вчинком ми розгнівали Бога». Таке припущення прийшлося до душі футбольним вболівальникам, які вбачили в цьому прокляття для румунів. Як виявилося, доля істини в тому була, враховуючи, що саме матч з Хорватією знаменував закінчення золотої епохи румунського футболу, після якої збірна досі не спромоглася вибороти путівку бодай на одну світову першість.
Втім, були і більш раціональні думки з приводу вчинку румунських гравців. Одним з таких став румунський коментатор Еміль Градінеску, який працював на тому ЧС: «З точки зору мотивації, це була дуже погана ідея, яка була до того ж погано реалізована. Гравці поринули в розслаблений стан, святковий настрій. Нам пощастило, що ми зіграли в нічию з Тунісом – настільки погано ми грали. Але потім ми оганьбилися у матчі проти Хорватії».
Навіть Мишель Платіні висловився на цей рахунок та рекомендував румунським гравцям більше ніколи не повторювати цей трюк, якщо бажають досягти успіху на світовій першості. Однак, такого шансу збірній Румунії поки навіть не випадало…
Насправді, ці історії були розказані нейтральним футбольним шанувальником, проте для Румунії вони мають куди більшу вагу, ніж це можливо описати словами. Адже «золоте покоління 90-х» займають ледь не центрову позицію в історії країни, поряд навіть із поваленням режиму Чаушеску. Румунські вболівальники досі вважають, що ніякий Дієго Марадона навіть поряд не стояв з Георгі Гаджі, та є просто більш розпіареним та розкрученим гравцем. Тоді як саме «карпатський Марадона» має займати місце серед найкращих. Ці ж вболівальники, озираючись назад, впевнені, що тільки тотальне невезіння в серіях пенальті не дозволило румунській збірній навіть виграти бодай один титул чемпіонів світу, адже вони цього більш ніж заслуговували. А тепер, із плином часу, коли розпочалася вже шоста світова першість без головної команди Румунії, вболівальники все більше погоджуються з Ангелом Йорденеску. Можливо вони дійсно розгнівили Бога, та чи вартувало того «золоте покоління румунського футболу»?
