Битва агробаронів. Порівнюємо бізнес власників «Інгульця» та ЛНЗ, які борються за місце в УПЛ
Розібрали з експертом ресурси футбольних функціонерів.
Стикові матчі УПЛ подарували справжнє «дербі» представників аграрної сфери – власників «Інгульця» та ЛНЗ Черкаси.
І якщо у футбольному плані співвідношення сил стало більш-менш зрозумілим після першої перехідної гри, яка закономірно завершилася внічию (1:1), то про різницю у ресурсах їхнього бізнесу широкому загалу аудиторії мало що відомо.
Спробуємо розібратись, кого слід вважати більшим аграрним бароном:
▶️ президента «Інгульця» Олександра Поворознюка, який володіє ТОВ «Агрофірма П’ятихатська» (перша назва футбольної команди «Інгулець», до речі) та ще рядом компаній у групі;
▶️ чи дует президента ЛНЗ Андрія Полтавця та віцепрезидента клубу Дмитра Кравченка.
Кравченко обіймає посаду Голови Наглядової Ради LNZ Group, володіючи, за попередніми даними, більшістю акцій холдингу, а Полтавець – посаду директора дистрибуційної компанії.
За відповідями на основні питання звернулися до фахівця у сфері аграрного бізнесу України Костянтина Ткаченка – головного редактора галузевого сайту Latifundist.com, який спеціалізується на сільському господарстві.
Про різницю у діяльності обох компаній
«LNZ Group – для мене це передусім насіннева та дистриб‘юторська компанія з точки зору старту бізнесу. Це великий родинний бізнес, який налічує десятки років. На Черкащині був насіннєвий завод, який потім став однією з основ їхнього бізнесу. Він у часи СРСР навіть згорів, але його реставрували та відновили.
Згодом вони почали розширятися, збільшувати земельний банк. Спочатку було сприйняття, що це регіональна компанія, але потім вони взяли величезний Сумський кластер землі.
Для мене це втілення компанії, яка починала як умовно з 90-х, але вирішила трохи трансформуватися, додавати різні бізнеси. На відміну від того ж Поворознюка, який собі формує образ людини з 90-х, з якого не хоче виходити. Він це не приховує, хизується певною мірою. Репутація – людина з 90-х, яка віджимала землю. Такий типаж аграрних бізнесменів – люди з того часу».
Про різницю в обсягах земельного банку
«У LNZ Group 80 тисяч гектарів землі, здається, десь порівно – по 40 на Сумщині та на Черкащині. Але 20 тисяч у Поворознюка – це теж не мало.
Можна на 100 тисяч гектарах землі показувати мінімальні прибутки, а на тисячі гектарів займатися якимось високомаржинальними культурами й мати максимальний заробіток.
Кіровоградщина, звідки Поворознюк, це область №1 за посівами соняшнику цього року. Припускаю, що він міг його дуже багато посіяти. LNZ Group багато в чому заточені на насіння кукурудзи».
Про роботу на міжнародному ринку
«LNZ Group – це набагато більш диверсифікована компанія. Вони спеціально під деякі канадські компанії вже вирощують свої якісь гібриди, кукурудзу. У них є партнерські домовленості з міжнародними компаніями.
А цього всього немає у Поворознюка. У нього більше такий монобізнес. Він працює в конкретному регіоні, в конкретному районі.
У нього немає різнопрофільного бізнесу. Не хочу сказати, що в цьому сенсі «Агрофірма-П’ятихатська» програє, це просто різні компанії, різного масштабу.
Але так, з точки зору впізнаваності, з точки зору роботи з міжнародними компаніями – це більше про LNZ Group».
Про унікальні сфери агробізнесу
«LNZ Group спочатку надавала послуги – вирощувала насіння, яке великі компанії під своїм брендом продавали.
Потім вони зрозуміли, що хочуть іти в інші сфери. Дмитро Кравченко розповідав, що його син Віктор навчався в Англії – коли він повернувся, то його зацікавила сфера ягід. Вони побудували свій завод з перероблювання та заморозки ягід. Тобто вони ще зайшли в таку нішу.
LNZ Group займається також трейдингом, потужно працює у цьому напрямку. Вони купують у фермерів, а потім великими партіями продають далі.
У них є дистрибуція, чого немає у Поворознюка. Але у нього є млин. Він не просто вирощує й продає зерно, а також частково його переробляє. Ще є олійниця, пекарня, макаронний цех – це на невеликому рівні, але круто, що теж займаються переробленням».
Про різницю у масштабах обох компаній
«Тут по всіх параметрах важко порівнювати. Збоку видається, що LNZ Group – це вочевидь більша компанія. І вона більш різнопланова. Ну й у 4 рази більший земельний банк у LNZ Group».
***
Також вже у відкритих джерелах вдалося знайти інформацію про приблизні обсяги тваринництва та автопарку за минулі роки. Як можна легко здогадатись з огляду на порівняльну характеристику компаній від Костянтина Ткаченка, перевага тут також у LNZ Group.
За даними Elevatorist, на кінці 2021 року автопарк групи Поворознюка налічував приблизно 80 одиниць – серед них 8-10 комбайнів, ~40 тракторів та ~30 вантажних автомобілів. У LNZ Group натомість ще у 2018-му році масштаби були більші – 340 одиниць різної техніки.
Схожа історія й у сфері тваринництва. Тут все просто – з цього ж джерела дізнаємося, що до війни в «Агрофірми-П’ятихатської» у середньому на господарстві було 1100 голів великої рогатої худоби, по 500 голів свиней та овець, 5000 — птиці (кури, гуси, качки), а також на фермі знаходилося 25 коней.
У LNZ Group за цим показником у вільному доступі є тільки конкретна цифра від керівника Сумського кластеру компанії – 2,5 тисячі великої рогатої худоби (вдвічі більше) на одному лише базовому господарстві ще у 2018-му, що, вочевидь, повинно означати «перемогу» у черговому раунді.
За масштабами компаній власників ЛНЗ та «Інгульця» є відчутна різниця, тому мінімум за цим аспектом Поворознюк у «дербі» поступається.
Втім, доля місця в УПЛ все ж визначатиметься саме на футбольному полі.
Хоча якщо говорити про стиль ведення основного бізнесу, то певні висновки можна робити й щодо підходу до функціонування клубу. Напевне, все ж не дарма Сергій Лавриненко нещодавно скаржився:
«Не секрет, що в «Інгульці» всі основні, ключові рішення завжди приймав президент. На собі замикав багато питань. Не було як такого штабу менеджерів – директора, спортивного директора».
Фото: ЛНЗ, фейсбук Костянтина Ткаченка, «Інгулець»
