Рейтинг тренерів АПЛ цього сезону: Пеп – пʼятий, останнє місце легко вгадати
Де Дзербі – у топ-3.
Сезон АПЛ добігає свого завершення. Він запамʼятався багатьма драмами – чемпіонською гонкою, епічною боротьбою за виживання, яскравими матчами. І, звісно ж, рекордною кількістю звільнень тренерів.
Саме про тренерів зараз і поговоримо – оцінимо їхню роботу й складемо їхній рейтинг. Основних критеріїв два:
• Результат відносно очікуваного. Умовно, навряд можна хвалити тренера, який при ресурсах та потенціалі боротьби за єврокубки увесь сезон боровся за виживання.
• Гра відносно кадрового потенціалу. Тренери працювали з різноманітними наборами гравців та їхньою зіграністю – у когось, як Стіва Купера, більшість бачили одне одного уперше, у когось просто до вже класної команди прийшов Голанд. Роботу над цим також варто враховувати.
Також варто зазначити, що до уваги бралися лише тренери, які провели щонайменше 10 матчів в АПЛ цього сезону – тобто, цей рейтинг омине Скотта Паркера («Борнмут»), Томаса Тухеля («Челсі»), Сема Еллардайса («Лідс»), Діна Сміта («Лестер»), Нейтана Джонса («Саутгемптон») та Бруну Лаже («Вулвз»).
Наостанок відзначу, що рейтинг субʼєктивний і це окей, якщо ви з ним не згодні – чекаю на ваші критичні коментарі.
25. Френк Лемпард («Евертон», в.о. у «Челсі»)
Френку дуже не пощастило, що Джонс не протримався й 10 матчів у «Саутгемптоні». Тож саме він опинився на останньому місці цього рейтингу.
А яке місце повинен зайняти тренер, який у 28 матчах здобув чотири перемоги (з них одну – з «Челсі»), не показав навіть мінімальної ідеї в обох командах з різними ресурсами? Футбол Лемпарда – це щось доволі дивне і таке, що не хочеться дивитися (іронічно, що по роботі я бачив майже усі матчі «Евертона» і «Челсі» цього сезону).
Після звершень Френка цього сезону можна лише побажати йому узяти приклад з Гарі Невілла.
24. Хаві Грасія («Лідс»)
Це призначення не було геть дивним – єдиний досвід іспанця в АПЛ був якраз порятунком «Вотфорда» від вильоту (нехай і було це аж 5 років тому). Але «Лідс» замість того, щоб вибратися з цієї боротьби, при Грасії й за грою, і за результатами став, навпаки, одним із головних кандидатів на «до побачення». Хоча зі своїм підбором виконавців точно заслуговував на більше.
23. Грем Поттер («Брайтон», «Челсі»)
Головна футбольна тренерська надія усієї Англії нарешті закінчила з «Брайтоном» та отримала своє довгоочікуване підвищення (сарказм).
«Челсі» Поттера – як і «Челсі» Лемпарда, щось, що усі захочуть якомога швидше забути. Команда ніби й почала добре, але після ЧС так і не змогла знайти себе попри рекордні підсилення. Зрозуміло, що не лише Грем у тому винен, але й він мав своє слово у трансферах, і так і не зміг придумати, як з наявного зробити щось робоче.
А потім він узагалі поплив від тиску, піком чого стало боязке «we will win the f*cking Champions League» – стало зовсім зрозуміло, що до топклубів він ще геть не готовий.
Головна проблема австрійця – в тому, що він узагалі ще працював у цьому сезоні. Це не був геть поганий футбол – команда продовжувала грати так само як минулих сезонів. Скоріше питання у тому, що Газенгюттль спочатку погодився на недосвідчених новачків, а потім ще й не зміг їх нормально інтегрувати у гру команди.
21. Рубен Сельєс («Саутгемптон»)
Тут картина протилежна – після застою Газенгюттля та повного провалу Джонса навіть здавалося, що Сельєс зможе врятувати команду. Він вніс таке необхідне моральне піднесення й навіть врятував «святих» від абсолютно зруйнованої гри попередником.
Цього було достатньо, щоб навіть дати сподівання на порятунок – «святі» на якомусь етапі навіть були в 1-2 очках від рятівного 17-го місця й навіть підіймалися з останнього рядка. Однак у вирішальний момент Сельєс так і не придумав, як закріпити цей успіх – й просто довів команду до чемпіоншипу.
20. Стівен Джеррард («Астон Вілла»)
Дві перемоги в 11 матчах (над «Евертоном» та «Саутгемптоном»), відносно примітивна гра – й абсолютно заслужена відставка. Кадровий потенціал команди був набагато вищим, аніж боротьба за виживання, до якої бірмінгемці впевнено прямували.
Втрачена довіра гравців теж не особливо допомагала Джеррарду піднятися вище.
19. Брендан Роджерс («Лестер»)
До Роджерса питань у провалі «лис», певне, найменше – але це не означає, що їх немає. Тренер в тому числі погодився із тим, що команда улітку майже ніяк не підсилиться (підписали лише Вута Фаса в останній день), і не зміг адаптувати команду, щоб нівелювати різницю в силі з суперниками ефективністю.
Хоча навіть без підсилення цей «Лестер» має занадто класних футболістів, щоб боротися за виживання.
18. Девід Моєс («Вест Гем»)
Провал «молотобійців» цього сезону, які за всією логікою розвитку й з урахуванням підсилень планували боротися за ЛЧ, – одна з несподіванок цього сезону. Девід Моєс так і не зміг повноцінно й ефективно інтегрувати коштовних новачків типу Скамакки чи Пакета. У той же час і якість самої гри «Вест Гема» цього сезону викликала багато питань.
17. Джессі Марш («Лідс»)
Марш у «Лідсі» продовжував ставити цікавий футбол з класним пресингом й атакувальною спрямованістю. Це мало наслідки – «Лідс» міг поспіль виграти й програти 4:3, накидати три голи «Челсі» ще Тухеля, але й пропустити 5 від «Брентфорда».
Це все звісно було весело, але результату не приносило – у результаті «Лідс» знову опинився у боротьбі за виживання. Це й є головна претензія до американця.
16. Патрік Вієйра («Кристал Пелес»)
Схожа претензія й до Патріка Вієйра. Його «Пелес» – певне, найбільш недооцінене зібрання талантів. Те, що з ним Вієйра так і не зміг оформити бодай якийсь притомний результат і через надтривалу серію без перемог опинився під загрозою боротьби за виживання – питання до тренера.
15. Шон Дайч («Евертон»)
Дайч – із тих тренерів, які потрапляють у топ таких рейтингів лише у разі якогось оверперформенсу (рівня «Бернлі» в єврокубках). Цього сезону йому варто поаплодувати, за те, що зі спадку Лемпарда він зміг зробити бодай якось механізм, що працює – і навіть може видавати результати типу 5:1 із «Брайтоном». Те, що «іриски» не вилетіли перед останнім туром – це вже диво.
Щоправда, про щось більше для Дайча поки годі й говорити.
14. Антоніо Конте («Тоттенгем»)
У сезон Конте входив з амбіціями на ЛЧ, непоганою трансферною кампанією та прагненням виграти бодай якийсь трофей зі «шпорами». Доволі швидко це перетворилося в абсолютну сірість на полі, надзвичайну результативність Рішарлісона (сарказм) та конфлікт з усіма в клубі, з ким він міг бути.
Але дякуємо за епічну пресконференцію після матчу з «Саутгемптоном».
13. Юрген Клопп («Ліверпуль»)
Перша половина сезону «Ліверпуля» Клоппа – що то було взагалі? Команда перестала приносити результат, як раніше, а німець ніби відмовлявся спочатку щось змінювати.
У другій половині сезону він сам же й врятував ситуацію кількома геніальними рішеннями (зміна позиції Трента – найзнаковіше) та ледь не вивів команду в ЛЧ. Ледь – ключове слово.
12. Хулен Лопетегі («Вулвз»)
Призначення іспанця від початку виглядало дивним рішенням. «Вовки» запросили тренера, якого незадовго до того звільнили з «Севільї» за те, що команда з претендента на ЛЧ стала претендентом на виліт.
Однак Лопетегі з «вовками» зміг побудувати щось притомне та викрутив її з боротьби за виживання відносно рано – хоч склад цієї команди й не можна назвати очевидно відповідним для такого результату. Хулен цим результатом, фактично, врятував репутацію.
11. Рой Годжсон («Кристал Пелес»)
Вічний англієць знову повернувся до АПЛ – і, на відміну від «Вотфорда» минулого сезону, цього разу зміг змінити ситуацію на краще. Він привніс те, що не зміг Вієйра – дати тій компанії талантів шляхи до його реалізації. Звісно, Годжсон був лише тимчасовою опцією, але він зміг майже одразу забезпечити результати та врятувати «Пелес» від вильоту одним із перших у тій боротьбі.
10. Томас Франк («Брентфорд»)
Данець продовжує класно розвивати «бджіл»: минулого сезону впевнено врятував їх від вильоту, цього сезону переконливо посів місце у середині таблиці, ще й борючись певний час за єврокубки.
І це все – з цікавим та симпатичним футболом.
9. Ерік тен Гаґ («МЮ»)
Тен Гаґ – набагато кращий тренер, ніж Ральф Рангнік, який працював з командою минулого сезону. Він справді зміг відреагувати на разючі 0:4 від «Брентфорда» на старті сезону, допідсилити команду та повернути у неї мотивацію працювати. Напевно, найкращий його епізод у сезоні в плані моралі – коли він дав знати, що не може бути гравця вище за тренера. І позбавлення клубу від Роналду, чорт забирай, подіяло ж!
Однак до нідерландця лишаються питання – клуб ще не здобув стабільності у грі, а система ще й виявилася вразливою (привіт 0:7 від «Ліверпуля»). Третє-четверте місце – якраз те, на що цей «МЮ», зрештою, і заслуговував.
8. Марку Сілва («Фулгем»)
Можна пожартувати, що Сілві треба ставити памʼятник за те, що «Фулгем» забув про свою звичку вилітати у перший же сезон. У цьому жарті є доля правди – однак з тим складом, що «дачники» мали, вилітати було б безґлуздям.
Важливіше те, що «Фулгем» не просто врятувався від вильоту, а, граючи у цікавий футбол, увірвався до верхньої половини таблиці. Нарешті португалець знайшов свій клуб, а «Фулгем» – свого тренера.
Це одна із найкрасномовніших історій про «очікування – реальність» (про іншу трохи згодом). «Форест» входили у сезон як команда, яка майже випадково опинилася в АПЛ, набрала понад 20 випадкових новачків й була майже приречена на виліт. Однак Стів Купер зміг зробити з цих гравців команду – команду, яка змогла врятуватися від вильоту ще за тур до кінця.
Так, футбол «Форест» не найприємніший для перегляду (ви теж вже боїтеся їхніх матчів з «Лутоном» наступного сезону?), але ефективний.
6. Унаї Емері («Астон Вілла»)
Друга спроба «гуд ібенінга» в АПЛ вийшла напрочуд вдалою. В «Астон Віллу» повернулося відчуття, що вони не приречені, команда почала нарешті реалізовувати свій потенціал та навіть оверперформити (10-матчева серія без поразок не пройшла непоміченою).
Так, тренер втретє поспіль в особистій карʼєрі зайняв сьому сходинку, однак для «Астон Вілли» вона більш знакова, ніж для «Вільярреала» – бірмінгемці не були так високо з сезону 2009/10!
5. Пеп Гвардіола («Ман Сіті»)
Пеп цього сезону ще раз довів, що він тренерський геній. У першій половині не все вдавалося команді, вона грала ніби й у непоганий, але нестабільний футбол. Повністю змінити гру посеред сезону, заради чого ще й пересваритися з одним з найкращих гравців минулого сезону – ризик, на який піде не кожен тренер. А це принесло результат – знову чемпіонство!
Чому ж він так «низько» для генія? Тому що маючи той склад, який нині є в «Ман Сіті», все ж не очікуєш те, що команда майже весь сезон проведе на другому місці й потребуватиме «порятунку».
4. Гарі ОʼНіл («Борнмут»)
Крутіше за чемпіонство Пепа може бути, наприклад, порятунок від вильоту команди, яка не мала якихось шалених підсилень (як «Форест»), на старті сезону летіла 0:9 «Ліверпулю» та змінила тренера через те, що попередник Скотт Паркер буквально заявив, що гравці – не рівня АПЛ. І була найочевиднішим кандидатом на чемпіоншип.
Так, у «Борнмута» найгірший захист ліги – це те, що ОʼНілу можна закинути цілком сміливо (хоча без тих 0:9 це вже четвертий найгірший захист). Але при цьому клуб не боявся сміливо грати проти топів, показував цікавий футбол і видав просто-таки феноменальний квітень, у який набрав 15 очок, які й урятували клуб від вильоту.
І це все з тренером, якого спочатку узагалі планували призначити лише на 1-2 матчі, поки не знайдуть нового!
Екстренер «Шахтаря» доволі швидко дозволив усім у «Брайтоні» забути, що у них колись був Грем Поттер і що його місце у середині турнірної таблиці вважалося геніальним. Де Дзербі без передсезонки зміг поставити чи не найцікавіший футбол в усій лізі, розкрити одразу низку талантів – і при цьому ще й досягти результату. «Брайтон» ніколи раніше узагалі (!) не грав у єврокубках – а наступного сезону буде.
Виявилося, що для потрапляння в ЛЧ з приходом грошовитого власника треба не гроші, а розумне управління й класний тренер. Гау – уособлення останнього: ще минулого сезону він з кількома точковими підсиленнями врятував «Ньюкасл» від вильоту, а цього ще з кількома точковими ефективними підсиленнями (Ісак, Поуп, Ботман) створили справжнє диво.
1. Мікель Артета («Арсенал»)
«Каноніри» цього сезону – топ. Підписавши улітку лише двох з половиною футболістів під основу (Зінченко, Жезус, Вієйра – останній не дуже під основу), команда зробила феноменальний якісний ривок порівняно з попереднім сезоном. Саме новачки дозволили додати варіативності у грі, повністю змінити взаємодію у центрі поля, по-новому розкрити Граніта Джаку та Габріеля Мартінеллі.
Так, вони не витримали боротьбу за чемпіонство до кінця, але саме вони змусили «Ман Сіті» переживати. А це вже неабияке досягнення.
Фото: Shaun Boggust, Simon Traylen, Ian Stephen, Mark Cosgrove, Paul Marriott, Grant Winter, Conor Molloy, Dennis Goodwin/Global Look Press
