Японка вивчила гімн України за 2 дні, а українці відчули себе, як вдома. Благодійний матч «Шахтаря» в Токіо - 🇯🇵🤝🇺🇦
Хатіко, фанат Шевченка і українець в японському футболі.
Заключний репортаж Ірини Козюпи з Японії - про благодійний матч «Шахтаря» на підтримку України і трішки про Токіо.
Місцеві кажуть, що потрібно тиждень, а то і два, щоб побачити все найцікавіше, що є в Токіо. В мене залишалося перша половина дня, страх загубитися в токійському метро і кілька локацій, які дуже хотілося побачити.
Пам'ятник Хатіко під час війни переплавили на боєприпаси
Ви точно могли бачити фільм «Хатіко» з Річардом Гіром в головній ролі. В основу голлівудської стрічки лягла реальна історія професора Токійського університету Хідесабуро Уено та його вірного чотирилапого друга Хатіко.
Професор жив недалеко від залізничної станції Сібуя, і щоранку песик породи акіта проводжав його до вокзалу. Тоді Хатіко сідав на площі і чекав, поки господар не повернеться з роботи. Після смерті пана Уено собачка наступні 9 років так само вірно продовжував приходити на площу перед вокзалом і виглядати свою улюблену людину.
Вірність Хатіко стала для японців національним символом відданості. Песику ще за життя вставили бронзовий пам’ятник біля станції Сібуя – він був присутній на відкритті. А за рік – пішов на веселку. Під час Другої світової війни бронзового Хатіко переплавили на боєприпаси. Згодом пам’ятник відновили.
Зараз – це одна з улюблених локацій для туристів в Токіо. Коли я приїхала до Хатіко, то до пам’ятника стояла черга, щоб зробити фото. «Шахтар» перед тим, як запостив вірусну світлину з шаликом, навіть консультувався з місцевими чи доречно таке робити. У клубі не хотіли випадково образити почуття японців. Наш друг і фотограф Арата Ямаока сказав, що можна (про пана Арату писали ось тут).
У японців справді дуже трепетне та відповідальне ставлення до домашніх тварин. Принцип такий – не можеш піклуватися про собаку, то краще не заводь. Українці, які живуть в Токіо, розповіли, що для місцевих абсолютно нормально купувати і возити песиків у спеціальних візочках. Буває, що коштують вони навіть дорожче, ніж дитячі. Якщо ви хочете завести собаку, то маєте отримати дозвіл від усіх мешканців вашого будинку.
Не дивно, що песики в парках мають такий щасливий вигляд – не завжди про людей турбуються і люблять так, як японці своїх пухнастих носиків.
Найвідоміше перехрестя світу - в Токіо
В Токіо навіть перехрестя стало топовою туристичною локацією. Його називають найбільш жвавим у світі. Я б ще додала – дуже фотогенічним та кінематографічним. Це перехрестя біля залізничної станції Сібуя часто можна побачити у фільмах. Наприклад, «Труднощі перекладу» та «Потрійний форсаж: Токійський дрифт».
На станцію в середньому прибуває приблизно два з половиною мільйони пасажирів в день. Перейти вулицю в цьому перехресті у п’яти напрямках за підрахунками можуть від ста до двох з половиною тисячі людей. Я була зранку в понеділок, то трафік був не дуже насиченим, а колеги, які потрапили в цей місце ввечері, розповідали, як потік людей просто ніс їх через дорогу.
Тут багато реклами, яскравих вивісок, торгових центрів та кафе з панорамними вікнами.
Метро - поширене місце самогубств серед японців
Часу обмаль, тому спускають в метро і намагаюся купити квиток. Все вийшло простіше, ніж я думала. По-перше, карти Google дуже точно ведуть у потрібному напрямку. Розписано все – від платформи до номера вагону, який краще всього зайняти. Одноразовий проїзний квиток взяла в автоматі за готівку. Коштує 210 єн – це трохи більше, як 50 гривень.
Вже писала раніше, що в Токіо відчуваєш себе в безпеці. Заснула в метро з телефоном в руках, і навіть думок не було, що хтось може його взяти. Японці багато працюють, тому часто в підземці можна побачити, як від втоми люди засинають.
Метро, як павутина, покриває всі райони Токіо. Це дуже зручний та дешевий вид громадського транспорту у великому мегополісі. Помітила, що колія на платформах закрита від пасажирів. Розсувні двері розташовані саме там, де двері у вагонах. Це все з метою безпеки для людей, адже метро стало поширеним місцем самогубства для японців.
Суїциди часто провокують фінансові труднощі, втрата роботи, суспільний тиск. Якщо метро зупиняється в дорозі і диктор говорить, що виникли труднощі, то, ймовірно, хтось стрибнув під потяг.
У 2021 році високопоставлений чиновник Японського олімпійського комітету стрибнувши під потяг токійського метро в понеділок вранці.
Найстаріший буддистський храм Токіо і одна з головний туристичних локацій міста
Часто можна почути такі слова: «Японія – це інший світ». Ба більше, в одному Токіо кілька таких світів – від сучасних галасливих неонових вулиць і хмарочосів, що підпирають собою небо, до древніх буддистських храмів та дівчат в кімоно.
Сенсо-дзі - найстаріший буддистський храм і монастир на території Токіо. З метро до нього веде вуличка, де торгують сувенірами та місцевими солодощами. Вже біля самого монастиря можна поїсти жарених восьминогів та інші вуличну їжу, яка дуже смачно пахне, хоч деколи і має екзотичний для нас вигляд.
Тут дуже цікаво, колоритно та людно. Японські дівчата фотографуються в кімоно, туристи чекають на виступ барабанщиків, буддисти проводять свої релігійні ритуали. Люди приходять сюди для очищення душі, щоб привернути удачу чи отримати зцілення.
Вхід на територію Сенсо-дзі вільний і без якогось строгого дрес-коду. Можливо, влітку діють інші правила. А от далеко не всі місця і культурні пам’ятки тут можна фотографувати.
Словом, дуже атмосферне місце, але вже час бігти на матч.
Вболівальник Шевченка в Японії - втік з роботи, щоб потрапити на матч
Десь за чотири години до гри Арата пише чи я ще не на стадіоні. Відповідаю, що буду там о 17:00 – за дві години до стартового свистка за місцевим часом.
«Так пізно? Японські журналісти і фотографи завжди приходять на роботу раніше, щоб зайняти найкращі місця. Я думав, що я буду рано, але переді мною вже було 10 фотографів», - дивується фотограф.
Ось в таких моментах якраз помітна різниця в менталітетах японців та українців. Арата ще ніяк не міг зрозуміти, як плани можуть різко змінюватися в останній момент. Японці звикли все до деталей планувати наперед.
Поки обдумую цю ситуацію в лоббі готелю перед виїздом на стадіон до мене підходить старший чоловік у масці. Побачив, що в мене акредитація на гру, і хотів вручити пакет з подарунками для українців. Там були обереги, палочки та набір для орігамі.
«Хочу допомогти українцям, але не знаю як саме. Сподіваюся, ці дрібнички змусять когось посміхнутися», - говорить японець.
Він – фанат Андрія Шевченка і під курткою та светром одягнений у стару форму збірної України з прізвищем Shevchenko та сьомим номером. Питаю чи можна його сфотографувати.
«Тільки спиною, - японець починає знімати куртку. – Сьогодні понеділок і маю бути на роботі, але не можу пропустити таку можливість, як матч української команди, тому ношу маску, щоб мене не впізнали.
Я вболівав за «Мілан» і за Шевченка. Він був такий красивий, як кіноактор».
Пізніше бачила цього пана на трибунах – він дуже активно вболівав.
Японець вболіває за «Шахтар» завдяки грі у FIFA
Зустріч «Шахтаря» та команди «Авіспа Фукуока» пройшла на Японському національному стадіоні в Токіо, який всього два роки тому приймав літню Олімпіаду. Арена вміщує 68 тисяч глядачів і матч в понеділок зібрав тисяч 40. Такі цифри, зокрема, назвав один з організаторів зустрічі.
Хоч гра пройшла так далеко від України, але атмосфера була неймовірною. Ось буквально кілька міні-історій.
Цей чоловік привів на стадіон маленьку доньку. Дуже хотів придбати мерч «Шахтаря», але його не продавали на стадіоні. Втім, він отримав у подарунок від Юрія Свиридова (директор зі стратегічного розвитку) білу промо футболку матчу та шалик гірників. Бачили б ви його радість. А тоді його маленька донька повернулася і з футболкою в руках сказала: «Дякую» (англійською).
Чоловік з українським прапором на щоці зізнався, що переписується онлайн з українкою родом з Луганська. Правда, поки вони ще не встигли розвіртуалитися.
А цей хлопець у футболці «Шахтаря» - вболівальник команди. Дізнався про гірників завдяки грі у FIFA, де завжди грає за українську команду. В його друга історія ще цікавіша – він тричі був в Україні, двічі вже після початку повномасштабного вторгнення, а його улюблений футболіст – Михайло Мудрик.
Історія, яка точно не може нікого залишити байдужим. Японка за два дні до матчу знайшла в інтернеті гімн України, роздрукувала його, вивчила і заспівала на стадіоні. Просто, браво!
На цьому відео ви також можете бачити пані Наталю. Вона займається петриківським розписом. Перед матчем разом з чоловіком-японцем продавала власноруч розписані красиві сувеніри.
Українка спочатку з кимось мене переплутала, а коли я сказала їй, що приїхала в Токіо кілька днів тому з України, вона підійшла до мене, дуже міцно обняла і почала плакати. В мене теж сльози потекли з очей. Так ми двоє стояли і плакали. Слова тут зайві.
«Ми запевняємо нашу рішучість у тому, що Японія стоятиме на боці України»
Поки спілкувалася з вболівальниками перед стадіоном, то зрозуміла, що взагалі не знаю, де шукати вхід на трибуну. Зупинила чоловіка з бейджиком організаторів і він показав справжню японську гостинність. Замість того, щоб показати напрям, куди йти, він кинув свою роботу і мало не за руку повів через половину стадіону, де передав мене у руки своїм колегам.
Вид з ложі преси на стадіон чудовий, але акредитація давала право перебувати просто біля поля, тому якраз під старт матчу спустилася вниз.
Гравці «Авіспа Фукуоки» якраз почали виходити з роздягальні і допомагали один одному зав’язувати прапор України навколо шиї. Тоді підійшли футболісти «Шахтаря». Валерій Бондар дуже мило спілкувався з дівчинкою, яку він мав вести за руку на поле. Вона була взута у милі рожеві угі і захисник розпитував, де вона купила таке гарне взуття, а малеча радісно щебетала.
Мене жодного разу ніде не зупинили і не обшукали, але кількість охоронців у чорних костюмах з підслушками у вухах видавала присутність на матч віп-гостя. Нею виявилась міністр закордонних справ Японії Йоко Камікава. Пані Йоко побачила сині футболки з жовтими соняшниками на дітях, які мали вивести гравців на поле і попросила собі таку. Футболку відразу ж знайшли і глава МЗС Японії виступала перед грою вже з футболкою, яку елегантно поклала собі на плече.
На екранах також показали звернення прем’єр-міністра Японії Фуміо Кісіда. Дуже базований виступ: «Ми запевняємо нашу рішучість у тому, що Японія стоятиме на боці України».
Фан-сектор «Авіспи Фукуока» скандував «Шахтар»
Благодійний матч завершився з дружнім рахунком 2:2. Сікан відкрив рахунок у матчі, а наприкінці першого тайму гравці «Авіспи» відзначилися двічі і вийшли вперед. А вже у другому таймі Швед зрівняв рахунок. На тому і завершили.
Хоч дорога «Шахтаря» в Токіо була тривалою, але воно було того варте. Подивіться лише на емоції маленької україночки на трибунах. Це був особливий вечір для всіх присутніх на стадіоні.
Після фінального свистка трибуни зворушливо дякували командам за гру. Футболісти «Шахтаря» пройшли коло пошани по стадіону і аплодували трибунам за підтримку. Фан-сектор «Авіспи Фукуока», який був активний весь матч, скандував «Шахтар» Оле-Оле», коли гірники проходили повз. Також фанати суперника мали на своїй трибуні прапори України та «Шахтаря».
А це цікавість японських медіа до матчу в одному фото. Вже й не пригадаю, коли в Україні був такий ажіотаж після матчу – мабуть, на топових матчах Ліги чемпіонів та збірної України. Тарас Степаненко, як і всі дні до матчу, після гри також приділив велику увагу спілкуванню з пресою.
Закінчити цей текст хочеться історією українського воротаря «Йокогами» Ярослава Штонди. Після гри він подарував свої футболки Різнику та Судакову. З Дмитром в них одна позиція на полі, а з Георгієм вони розминулися в академії «Металіста». Ярослав прийшов туди, коли Судаков вже залишив харків’ян.
Поспілкувалися трішки в мікст-зоні, а Марино Пушич, який проходив повз навіть подумав, що ми одна сім’я. Ярослав розповів про свій досвід японського футболу. «Дуже приємно було поспілкуватися – як вдома побував», - написав згодом Ярослав, з яким ми обмінялися контактами.
***
Японські вболівальники відомі тим, як прибирають на трибунах після матчів. Після завершення благодійного матчу «Шахтар» показав прибрану роздягальню – чудовий вияв пошани до країни, яка далеко від нас, але змогла відкрити своє серце у важкий для нас час.
Арігато, Японіє!
Фото: Ірина Козюпа/Tribuna, Арата Ямаока/Tribuna.com, «Шахтар»
