Знайомство з Токіо: «Шахтар» зустрівся з переселенцями, а Tribuna.com знайшла олімпійську медаль Горуни
Ірина Козюпа поговорила з сім'єю, яка викупила нагороду на аукціоні.
«Шахтар» продовжує свій візит в Токіо.
На другий день свого перебування в Японії «Шахтар» провів зустріч з українською діаспорою. Захід організував Центр підтримки українців у Токіо за сприяння посольства України в країні вранішнього сонця.
В готель команди приїхали близько 50 українських переселенців, серед яких було багато дітей. Із земляками зустрілися Тарас Степаненко, Микола Матвієнко, Олександр Зубков та Валерій Бондар.
Говорили про війну та футбол, згадували часи, коли гірники грали в Донецьку. «Шахтар» – перший український клуб, який вибрався в Японію, тому для нашої громади там – це велика та знакова подія.
В української діаспори про цю зустріч залишаться не тільки приємні спогади, але і автографи та селфі з футболістами, подарунки від «Шахтаря». Наш японський друг Арата Ямаока зробив багато атмосферних фото з цього заходу. Більше посмішок можна побачити тут.
Передали подарунки від Горуни родині, яка зараз має його олімпійську медаль
Це була не єдина приємна зустріч цього дня. Пам“ятаєте, як бронзовий призер Олімпіади в Токіо Станіслав Горуна виставив свою медаль на благодійному аукціоні, який організувала Tribuna.com разом із волонтерською організацією Ukraine Alive 2022 та Білоруським фондом спортивної солідарності. Тоді покупець з Японії, який побажав залишитися анонімним, заплатив за нагороду 20 500 доларів (604 500 тисяч гривень). Але пообіцяв, що медаль повернеться до Горуни після завершення війни.
Напередодні візиту в Токіо написала сім“ї, яка викупила нагороду, і вони запросили мене на зустріч. На жаль, ці чудові люди не хочуть, щоб навіть називали їхні імена. Вважають, що це приватна справа їхньої родини і не хотіли б розголосу історії. Про аукціон вони дізналися в новинах – і вирішили викупити медаль заради своєї 8-річної доньки, яка займається карате. А також не хотіли, щоб нагорода дісталася людині, яка не дуже розбирається в цьому виді спорту.
Домовилися, що я приїду в спортивну школу, де займається ця мила дівчинка, і ми разом подивимося тренування. Батьки юної спортсменки привезли на зустріч медаль Станіслава. Я теж не була з порожніми руками. Горуна записав для їхньої доньки привіт та побажання на відео та передав цілу коробку подаруночків. Від себе також презентувала родині український шоколад та синьо-жовтого ангела ручної роботи моєї подруги.
«Ми б дуже хотіли, щоб містер Станіслав одного дня приїхав у Токіо, прийшов у нашу школу і ми б віддали йому медаль. Як думаєте, це можливо?» – питає японка.
Передала родині контакти нашого спортсмена. Станіславе, очікуйте на повідомлення з Японії.
Після тренування родина запросила в ресторан на вечерю. Це заможна японська сім'я, але дуже прості, щирі та неймовірні люди. Такої гостинності та опіки я навіть не чекала. Наприклад, запитали, чи в мене алергія на якісь продукти, попросили офіціанта принести виделку, якщо мені буде незручно їсти паличками, накладали їжу в тарілку і давали кращі і більше шматків.
Це був один з тих традиційних японських ресторанів, де треба самому доводити їжу до готового стану. Пригощали різними видами м'яса і навіть були м'ясні суші. А частували саке та японським віскі.
«Ми просто хочемо гарно презентувати Японію», - сказала родина.
Після віскі розмова стала ще більш душевною – чоловік розповідав про свій бізнес. На початку року він з другом відкрили ресторан в Нью-Йорку, який вже отримав одну зірку від Мішлен. А останні два місяці ходить на курси, щоб навчитися професійно готувати суші. А його тендітна та дуже красива дружина зізналася, що зараз чекає на другу дитину.
Розпитували багато про війну, Україну та українську кухню. «Хочу одного дня приїхати в Україну», – сказав чоловік.
Вже я пообіцяла тоді організувати для родини найкращий борщ та інші наші страви традиційної кухні. Після вечері родина відвезла мене машиною в готель, щоб я не загубилася у цьому великому 20-мільйоному місті.
Токіо стояв у корках і сяяв новорічними ілюмінаціями. Вже писала про це раніше – місто з майбутнього. «Зараз вже ні. Токіо був таким 20 років тому, але зараз проблема в тому, що населення Японії стрімко старіє. Половина – люди старші 60 років. І це стає великою проблемою для економіки», – говорить чоловік.
По дорозі ми проїхали Олімпійський стадіон, де пройде матч, ще поговорили трохи про футбол, любов Мудрика до Наруто, що дуже здивувало сім'ю, та попрощалися. Не знаю, чи ще колись зустріну цю чудову родину, але їхньої гостинності точно не забуду.
Враження від Токіо – традиційні весілля, шикарні туалети і чистота на вулицях
У першій половині дня було трохи часу погуляти Токіо. Зараз в Японії пізня осінь, але вдень яскраво гріло сонечко, то прогулянка була в радість.
В пішій доступності від готелю знаходиться Святилище Мейдзі – найбільше в Токіо синтоїстське святилище, присвячене імператору Мейдзі та його дружині імператорці Шьокен. Вхід на територію вільний і без якихось обмежень. Хіба не все можна фотографувати. Власне, біля самого храму висять таблички – щоб висловити свою повагу, киньте монету, поклоніться двічі, двічі поплескайте в долоні і ще раз поклоніться.
Це місце дуже популярне серед японців, які влаштовують традиційні весілля. Церемонія виглядає дуже цікаво та красиво. Нарешті я побачила дівчат в кімоно і чоловіків у традиційних костюмах. Хоча більшість пар обирають весілля в західному стилі.
І ще одна річ, про яку хочеться сказати. Я в захваті від туалетів в Токіо. Ні, я серйозно – це просто ван лав. По-перше, на вулицях та громадських місцях їх дуже багато. Вони безкоштовні, чисті та мало чим відрізняються від туалетів у дорогому ресторані чи готелі.
Практично всюди є базовий набір функцій – підігрів, біде, гігієнічний душ, освіжувач повітря, автоматична кришка і ще багато всього. І вони прості та зрозумілі в користуванні.
Токіо взагалі дуже чисте місто. Буде перебільшенням сказати, що можна ходити вулицями в білих шкарпетках, але справді дуже все стерильно. І це навіть тоді, коли на вулицях мало смітників. Поки бачила їх лише в парках, тому якісь папірці доводиться носити з собою, щоб потім викинути в готелі.
Коли питаєш місцевих, чому у вас так чисто, відповідь проста: «Ми просто не смітимо. Тут цього вчать з дитинства. У школі ми самі прибирали свій клас».
Вже чекаю матчу, щоб побачити, як японські вболівальники будуть прибирати сміття з трибун.
Фото: Ірина Козюпа/Tribuna, Арата Ямаока/Tribuna.com, «Шахтар»
