«Мені потрібно було отримати такий ляпас». Футболіст «Лівого берега» грав у ЛК, а за пів року ставив вікна в Канаді
Епічна історія Ернеста Астахова: Білорусь, заробітчанство, повернення в Україну.
У серпні ми писали великий текст про «Лівий Берег», в якому коротко розповіли історію капітана команди Андрія Співакова. Футболіст поділився своїм досвідом роботи в Португалії.
«Ми були на зборах в Туреччині, коли почалося повномасштабне вторгнення. Нам сказали, що ми будемо пропускати сезон. Я з дружиною і дитиною провів пів року у Португалії. Влаштувався там працювати на звичайну роботу – займався дахами. Знаю, що багато футболістів, навіть з УПЛ, поїхали в Канаду – і зараз там працюють», – розповів Співаков.
Одним з таких футболістів, які були в Канаді на роботі, є партнер Андрія по «Лівому Берегу» захисник Ернест Астахов.
Гравець розповів Ірині Козюпі про заробітки в Канаді, повернення у футбол в литовській команді, а також про свій досвід виступів в Білорусі під час пандемії коронавірусу.
Це був справжній сольний стендап на півтори години, тому публікуємо текст у форматі історій без моїх питань.
І ще кілька слів про Астахова. Ернесту – 25 років. Він народився в Дніпрі. На дорослому рівні грав за українські «Нікополь» і «Кремінь». Потім були білоруський «Торпедо-БелАЗ», канадський «Континенталь» та литовська «Йонава». Влітку цього року правий захисник повернувся в «Лівий Берег», який проводить свій дебютний сезон у першій лізі України.
«Мама читала книги Ернеста Гемінґвея і вирішила, що так назве свого сина»
Ім’я мама придумала ще коли була в школі. Вона читала книги Ернеста Гемінґвея – і вирішила, що так назве свого сина. Перші пів року після мого народження бабусі і дідусі ходили з моїм іменем написаним на листочку. Вони хотіли Івана чи Петра.
Друзі називають Ерні. Не подобається, коли кажуть Ерік. Це зовсім інше ім’я. За кордоном часто плутають і пишуть Епік. В Канаді з цим були проблеми, а в Україні – ні.
«Прилетіли в Торонто – і світ для мене перевернувся. Ми вже не футболісти, а заробітчани»
Я був у Туреччині на зборах, коли почалося повномасштабне вторгнення. Війна набирала оберти, а гроші закінчувалися. Подумав, що поїду грати в Польщу у другу лігу. Прилетів, а агент мене не забирає. Телефоную йому, а він п’яний. Там якийсь зовсім молодий хлопець. Я його не знав – знайомі знайомих нас познайомили. Каже: «Я під’їжджаю – вже біля кордону».
Приїхав в одну команду, вони кажуть, що все добре, але це якийсь 10-й дивізіон і зарплата 300 доларів. Сказав: «Дякую і до побачення».
Зрозуміло, що на пів року я вже залишився без футболу. Поїхав назад у Туреччину. Там хтось з гравців, яких війна застала на зборах, ляпнув: «Може в Канаду?» Я взагалі не вживаю алкоголь і не курю, але в той момент подумав: «Хороша ідея». Через два тижні ми оформили візи і полетіли до Канади. Один футболіст каже: «У мене там кум. Знайде нам роботу на будівництві. Не хвилюйся – все буде добре».
Прилетіли в Торонто – і світ для мене перевернувся. Ми вже не футболісти, а заробітчани. Потрапив на роботу до колишнього українського футболіста. Він поселив мене до себе додому, де я прожив кілька місяців. У перший день відразу вийшли на роботу – вставляти вікна.
Я недавно у футбол грав, які вікна? А мені ще кажуть: «Йди прибери в індуса у квартирі». Я був зі ще одним футболістом, і ми з ним страждали страшно. Але коли наприкінці робочого дня видавали зарплату, то думав, добре, що хоч гроші є.
Так пройшов місяць – наче все добре, але все одно згадуєш про футбол. Приходиш додому і дивишся нарізки матчів. Ми зі ще одним футболістом тренувалися кожного дня. Прокидалися о 5-й годині ранку, проводили тренування, а тоді їхали на роботу. Працювали 12 годин, приїжджали додому, спали, а якщо були сили, то ходили плавати, щоб підтримувати фізичну форму.
«Думав, що приїду в Канаду і вивчу англійську мову. Та ніфіга!»
У Канаді провів два місяці. Моментами було прикольно, а моментами думав, як я взагалі тут опинився.
Слава Богу, що я потрапив в українську компанію. Я ж думав, що приїду в Канаду і вивчу англійську мову. Та ніфіга! Весь час був в компанії українців, то ще більше забув з англійської те, що знав. Лише один хлопець знав мову, ми спілкувалися через нього.
Але якщо його не було поряд, то це катастрофа. Навіть замовити каву виходило непросто. Я в будь-якій незрозумілій ситуації просто відповідав «Окей» – і це завжди спрацьовувало.
В Канаді дуже багато вихідців з колишнього СРСР. Постійно чув українську, російську та білоруську мови від бабусь і дідусів. Тому, в принципі, там не загубишся і якось випливеш. Зустрічав багато росіян, які давно живуть в Канаді. Вони розуміли, що ми українці, і навіть не підходили до нас.
«В Канаді дуже чисто – настільки, що можна йти у шкарпетках по асфальту»
Канада – це вражаючі заходи сонця. Там дуже чисто – настільки, що можна йти у шкарпетках по асфальту. Це дуже спортивна країна. В кожній школі є тенісний корт, бейсбольне, футбольне поля, поле для регбі.
Тому, навіть якщо не хочеться тренуватися, то це тебе мотивує вийти і попрацювати. Тренажерні зали там також забиті – їхні послуги дуже доступні. Абонемент на місяць в зал з басейном коштує 35 доларів (тут і далі по тексту мова саме про канадські долари – прим. Tribuna.com).
Для розуміння. Хороші місця на НХЛ коштують 800-1000 доларів. Якісь найгірші квитки десь під воротарем можна взяти по 200 доларів, але вони викуплені на рік наперед. Якщо пощастить, то можна зловити за 500 доларів, якщо, наприклад, хтось відмовиться від квитка.
На НБА взагалі без шансів. Хіба брати ВІП-ложу на чотирьох за 2 тисячі доларів. Це ціна нового айфона.
«На новеньких була чорнова робота. Наприклад, прибирання сміття після розбору вікон»
В Канаді заробили собі на пікапи – вони потрібні були нам для роботи. Машина там коштує 5 тисяч доларів – це тиждень чи два роботи. Канадці люблять залишати великі чайові. Наприклад, замовив каву за два долари – і залишив ще зверху 5 на чайові.
Поставити три вікна буде коштувати 8 тисяч доларів. І замовник ще 2 тисячі дасть чайових. Поділити їх на чотирьох – і вийде по 500 доларів на кожного.
На нас, новеньких, які тільки приїхали працювати, була чорнова робота. Наприклад, прибирання сміття після розбору вікон – його залишалась ціла купа. Ось цим я і займався – розподілити і вивезти сміття. Потім вже навчилися і могли знімати та ставити вікна.
Правда в перший тиждень роботи ми так знімали вікна, що половина стіни відвалилась. Приходить прораб, дивиться, а там замість вікон треба вже цеглу класти. Уявіть, там реально половини стіни не було.
«Аматорська ліга Канади була сильною. Рівень десь як друга ліга України»
Грав у Канаді за клуб «Континенталь», який раніше називався «Воркута». Його власники – вихідці з України. З семи днів на тиждень шість ти працюєш – з понеділка по суботу повністю весь робочий день. За суботу подвійна ставка, оскільки це вихідний день.
В неділю був єдиний вихідний, хоча траплялися випадки, коли і тоді викликали на роботу. В таких випадках ми машиною приїжджали на стадіон, знімали робоче взуття, одягали бутси і виходили грати.
Ми грали проти суперників за етнічним принципом – там була українська, хорватська, польська, мексиканська команди. З мексиканцями та нігерійцями ми постійно билися: слово за слово ламаною англійською, жести – і пішли стінка на стінку.
Я тут розповідаю, що грають робочі, але на диво ця аматорська ліга була сильною. Рівень десь як друга ліга України. Там просто виступає чимало колишніх футболістів.
«Єдине, що «Йонава» давала, так це житло. Грошей за пів року не отримав ні копійки»
Мене викликали зіграти за студентську збірну України на турнір в Польщі. Чіпляюся за цей шанс, адже гроші вже заробив. Мав десь 5-6 тисяч доларів на той час.
Дві валізи моїх речей не прилетіли. І все те, що я заробив, пішов витрачати на бутси і форму. Коли порахував свої витрати, то зрозумів, що вже сам міг цей турнір спонсорувати. Хоч друге місце там зайняли.
Після цього виник варіант з командою вищої ліги Литви «Йонавою». Поїхав туди разом з Андрієм Співаковим – теперішнім капітаном «Лівого берега». Там ми потрапили в якусь дупу – вперше в житті тренувався вчотирьох. Питаю тренера: «А де всі інші?» Він каже, що на сьогодні це всі.
Ми грали проти команд, які виступали в єврокубках. А в нас на заміну виходив хлопець, який просто кайфував від того, що він бігає у формі. Ми увечорі телефонували місцевим футболістам і питали: «Ти приїдеш на виїзд? Ми граємо з «Жальгірісом». Він каже, що в нього робота, а це наш єдиний воротар. Він приїжджав на гру сам на машині, мовляв: «Ну, добре, я зіграю».
Тоді зрозумів, що краще б я в Канаді залишився. Ми зі Співаковим приходили додому, плакали, сміялися і не розуміли взагалі, що відбувається. Єдине, що цей клуб давав, так це житло. Грошей за пів року не отримав ні копійки. Жив на зароблені в Канаді гроші.
Виходить, що у мене півтора року не було дому. Коли повернувся в «Лівий Берег», то я жив на базі і навіть звідси нікуди не виходив. Я вже був тут як охоронець. Коли почув перші прильоти, то на перший поверх спустився, мабуть, за секунду.
Після Канади зовсім по-іншому ставишся до футболу. Раніше могло бути якесь емоційне вигорання. Зараз я готовий ще хоч 5 разів на день тренуватися. Краще тут тренуватися, ніж те, що я пройшов. Тепер більше цінуєш футбол та відповідальніше до нього підходиш. Думаєш, в тебе всього дві-три години роботи на день і не треба ніяких вікон вставляти.
Коли тепер йду біля якогось будівництва в Україні, то розумію, яка це праця і які зусилля. Мабуть, мені в житті потрібно було отримати такий ляпас, щоб повернутися назад і робити те, що вмієш, а не їздити по світу.
«В Канаді можна отримати у шість разів більше, ніж тут у першій лізі, тому футболісти і залишаються»
За останні два роки життя в мене двічі перевернулось. Спочатку граєш в Лізі Конференцій і думаєш, що далі буде Ліга чемпіонів, а тоді війна – і ти вже в Канаді на роботі. Я кожного дня писав агентам – дуже хотів повернутися у футбол і вчепився за свій шанс у «Лівому Березі».
Хто не хотів повертатися у футбол, то залишилися в Канаді і продовжує там працювати. З «Лівого Берега» було троє футболістів. Я єдиний, хто повернувся.
Один хлопець заробляє по 400 доларів в день просто за вихід на роботу. Питаю, чи не хоче він повертатися у футбол. Каже, що хоче, але розуміє, що в Україні він стільки не заробить, як в Канаді. Там можна отримати у шість разів більше, ніж тут у першій лізі, тому футболісти і залишаються. Навіть гравці з УПЛ.
В Канаді інша думка про людей, які можуть заробляти гроші. Якщо ти прийдеш в банк просити кредит красиво одягнений, то його тобі не дадуть. А якщо прийдеш в мазуті, то дадуть, бо побачать, що ти працюєш і маєш стабільний заробіток. Там заможні ті, хто задіяний в будівництві. Країна наче заново будується.
Там інша реальність і люди живуть по-іншому. Вони не одягаються якось круто. Наприклад, коли ми йшли в кафе посидіти з другом, то одягали якийсь пальоний Calvin Klein, щоб всі бачили. А там людям все одно – вони живуть для себе. Після Канади багато чого в голові змінилося. Це був крутий досвід, щоб сильніше полюбити футбол.
«Торпедо-БелАЗ» – команда з роздутим бюджетом, і всі кому не ліньки тирять звідти гроші. Але до футболістів доходить все до копійки»
Я грав у другій лізі за «Кремінь», коли почалася пандемія коронавірусу. Сиджу вдома, розумію, що зарплату не платять і виникає питання, що робити. А колись мені телефонували з команди «Торпедо-БелАЗ» і пропонували приїхати на перегляд. Тоді я відмовився, бо мав контракт з «Кременем».
А коли почався локдаун, то сам набрав тренера і питаю, чи треба їм футболіст. Він сказав, що у них вже є троє правих захисників. Переговори тривали десь два тижні. Розумів, що це мій шанс грати у футбол, коли в Україні він на паузі. Тренеру я сподобався, і він сказав, щоб я приїхав. Батько привіз мене машиною в Білорусь, адже тоді ніякого транспортного сполучення не було.
«Торпедо-БелАЗ» – це команда з роздутим бюджетом, і всі кому не ліньки тирять звідти гроші. Але до футболістів доходить все до копійки. Провів там 2,5 роки, і весь цей час я знав дату і навіть час, коли отримаю зарплату. Там все було настільки офіційно, що мене це навіть лякало.
Перші пів року тренувався з першою командою і грав за дубль. Тоді конкурент за місце в складі розірвав контракт, залишив клуб – і я зайняв його місце. Там мені сподобалося. Тоді чемпіонат був хорошого рівня, а в нас була сильна команда.
Один сезон у нас був дуже успішний – фінішували третіми і потрапили в Лігу Конференцій. А коли грали в єврокубку, то не справилися з навантаженнями, провалили рік і стали сьомими.
«Грали проти «Нємана», коли у них було шестеро хворих на корону»
Хлопці з України питали, як ми граємо в пандемію. Мовляв, що у вас не хворіють. Найцікавіше, що в Білорусі перехворіли всі.
Наш лікар був зі збірної Білорусі. Він за всім стежив, ми здавали тести, хоч це ніде і не афішувалось. Коли я захворів, то він запитав, чи можу я грати. Сказав, що так.
Ба більше, ми грали проти «Нємана», коли у них було шестеро хворих на корону. Але офіційно то ніхто не хворіє.
В нашій команді у кожного була своя підписана пляшка, ми не тиснули руки. В нас мало хворіло людей. А в «Нємана» влітку під час спеки вся команда з однієї пляшки пила воду.
Але загалом в Білорусі мій досвід у плані футболу вийшов дуже вдалим. Мабуть, моє становлення як футболіста пройшло саме там – вища ліга, хороший тренер, який розповів мені, як треба грати. Згадую про свій час в команді тільки хороше, хоч зараз це країна-агресор щодо України.
«Кого не запитаю, то кожен білорус був у Львові»
Тоді було дуже хороше ставлення білорусів до українців. Помітно, що до росіян вони ставилися по-іншому – вони їм наче як набридли. А з нами завжди були привітні: «Ну, розповідайте, що у вас? А я кожного року у Львові буваю». Кого не запитаю, то кожен білорус був у Львові.
Коли був у Білорусі, то телефонував до бабусі: «Ти б тут кайфувала – тут чисто Радянський Союз». Профкоми все оплачують, в парках дискотеки для дідусів і бабусь. Якщо ти не працюєш, то тебе штрафують.
Звичайно, всі скаржаться, що Бацька – дурачок. І нічого поганого говорити не можна. Там досі спецслужби телефони прослуховують. Був у нас в команді молодий футболіст, і йому потрібно було отримати звільнення від армії. Він приходить, а йому кажуть: «Пам’ятаєш, що ти у 2016 році по телефону говорив, що тобі наша армія не подобається. Йди пройди медкомісію». А він це брату сказав у розмові.
Там про тебе знають все. Коли повернувся з Білорусі додому, то думав, що шпаківні для пташок – це камери відеоспостереження.
«Говорили білорусам: «Поки ви будете дарувати квіточки поліцейським, то нічого в країні не зміниться»
Якраз грав у Білорусі, коли в них були акції протесту проти Лукашенка. Наша команда базувалася в Жодіно, а жили всі в Мінську. Зарплата в команді була понад 3 тисячі доларів, можна було орендувати собі хорошу квартиру.
Наші бразильці мали на своїх рюкзаках значки своїх колишніх клубів з біло-червоними кольорами. І силовики це помітили – їх двох посадили в автозак і забрали. Ми приїхали на тренування, а їх немає. Начальник охорони з’ясував, що їх справді затримали за підозрою в участі в протесті. А вони навіть англійської мови не знали.
Наші тренери були проти Лукашенка. Коли почалися протести, головний тренер нас зібрав: «Хлопці, ми все чудово розуміємо, але давайте, щоб ми цей чемпіонат дограли разом. На вулицю не виходьте і на машини нічого не вішайте. Давайте свою думку залишимо при собі». Ось і все.
В команду приходили з профкому, і людина розповідала: «Ви знаєте, що цього року Лукашенко побудував 425 будівель». А ми всією командою слухаємо. Говорив, що я з України – і мене відпускали.
Білоруси може і хочуть все змінити, але бояться. Ми, українці, говорили в команді, що поки ви будете ходити і дарувати квіточки поліцейським, то нічого в країні не зміниться. Вони це розуміли, але перебудувати себе не змогли.
Наші вболівальники на матчі покричали «Жыве Беларусь». Просто під час гри бачимо, як заходить ОМОН і забирає їх. Потім ми просили, щоб фанатів звільнили. Був цілий колективний лист – всі розписувалися.
В Білорусі грав проти Мілевського – переміг його «Динамо» Брест
З 2019 по 2022 рік в Білорусі був чудовий чемпіонат, а потім різко пішов на спад. Все через ліміти на легіонерів та своїх вихованців. Там штучно намагалися підвести молодь під першу команду, а не тоді, коли футболіст готовий грати. В Україні, щоб потрапити з дубля в основний склад треба собі задницю двічі порвати, тому в нас конкуренція і футбол сильніший.
А там все штучно і тому чемпіонат скотився. Команди почали ламатися, а багато тренерів поїхали з країни.
«Торпедо» грало проти «Динамо» Брест. Я грав правого захисника, а Мілевський – центрального нападника. Привітався з ним: «Міля, здоров!» А він каже: «Малий, ти звідки?». Сказав, що з України.
Ми в них виграли 3:2. Мені здається, Міля, коли йшов з поля, то такий радісний був. Просто тому, що закінчився матч.
Ми звикли, що коли грає збірна України, то вся країна сидить і дивиться матч, вболіває. А в Білорусі так всім пофіг на свою команду. У них був хороший чемпіонат, були сильні футболісти, але їхня збірна – це катастрофа. За мій час в Білорусі вони не виграли жодного матчу. Як таке може бути?
«Матч проти «Копенгагена» – цей мій перший досвід, коли стадіон був повністю забитий»
Матч в Лізі Конференцій проти «Копенгагена» – цей мій перший досвід, коли стадіон був повністю забитий. Це місто живе футболом. На матчі тоді було 32 тисячі вболівальників – я офігів.
Після жеребкування мій інстаграм просто порвали. В мене там було, умовно, 125 підписників і 124 з них – фанати «Копенгагена». Писали мені: «Ти – мавпа», «Завтра програєш». Я вже на поле не хотів виходити. Ми їхали, а в нас кидали пляшки з-під пива. Виходиш на розминку на поле, а весь стадіон кричить «Фуууу».
Я отримав жовту за підкат, то всі фанати мені факи тикали. Я вже вибачався не перед футболістом, а перед трибунами. Там вболівальники так підтримують свою команду, що можна з розуму зійти. Будь-яка успішна дія їхнього гравця викликає оплески на трибунах. Це був дуже цікавий досвід. Перший тайм ми закінчили 1:1, а на другий тайм нас вже не вистачило. Програли на «Паркені» – 1:4.
Їм хотілося не просто нас обіграти, а навіть принизити. За рахунку 1:4 вони почали кидати м'яч між ніг, куражитися, обігрувати по кілька футболістів. Глядачі на матчі сиділи до останнього, а не йшли після 75-ї хвилини. «Копенгаген» обіграв якихось ноунеймів з Білорусі, але фанати аплодували їм стоячи десь три хвилини. Це було круто!
А тепер склейка – і за пів року я працюю в Канаді на будівництві.
