«Був у Краматорську – шукали цей завод». Собуцький – про схеми Павелка, своє відсторонення та «Агробізнес»
Як продавались квитки на збірну та багато іншого.
Історія, яку ви могли пропустити. Президентом «Агробізнеса» стала Людмила Собуцька – донька засновника клубу Олега Собуцького. Минулий сезон команда з Волочиська пропускала, а тепер повернулася у новому складі і зараз займає четверте місце у групі А першої ліги.
Ірина Козюпа поспілкувалася з паном Собуцьким про його службу в ЗСУ, дискваліфікацію та арбітра Юрія Іванова, конфлікти з Андрієм Павелком та ветеранську збірну України.
«В лютому 2023 року мій термін дискваліфікації вже сплинув»
– Президентом «Агробізнеса» стала ваша донька Людмила. Це було ваше рішення чи донька давно у футболі?
– Вона їздить на футбол, буває майже на всіх матчах «Агробізнеса». Та й за кордон я її раніше часто брав із собою на футбол. Тобто ми їй змалку прививали це хобі. Тепер вона розробляла нам нову форму, наші постачальники трохи затримали її.
Я перекинув футбольні справи на неї. Кажу: «Йди до хлопців, мотивуй, спілкуйся з ними». Я ще не був на жодному офіційному матчі цього сезону.
– Як тоді вас правильно представити і який стосунок до «Агробізнесу» ви зараз маєте?
– Я є почесним президентом клубу. Але фактично мене немає на місці. З першого дня повномасштабного вторгнення я та 11 людей з ФК «Агробізнес» пішли в ЗСУ.
До цього, три роки тому, була ситуація з арбітром Юрієм Івановим, про що, думаю, ви знаєте. Суд в Лозанні скоротив мою дискваліфікацію з довічної до 5 років. Але якщо порушень немає, то 50% від цього бану списується автоматично, тобто залишається 2,5 роки згідно з міжнародними правилами CAS. Я написав заяву про відсторонення мене з посади віцепрезидента УАФ 21 липня 2020 року. В лютому 2023 року мій термін дискваліфікації вже сплинув.
– Реакція на ваш вчинок була різною – від засудження до схвалення. Чи не шкодували ви потім про це?
– По Іванову все повністю справдилось. Ми знали, що цей матч з «Минаєм» буде договірним. Всі вже це знають – я говорив про це неодноразово. Я пішов після матчу розібратись з ситуацією з суддівством, бо люди реально були агресивно налаштовані та хотіли його побити. Але ніхто його не зачіпав – я вже виходив.
Ще під час матчу оголошували, що Іванов з Донецька. Тоді він жив у Слов’янську. І один з наших хлопців-ветеранів, який був в АТО, каже йому: «Слухай, я з Донецька ледь живим повернувся, а ти нас вбиваєш на нашому полі. Чому так?». А Іванов відповідає йому: «А какого милого ты там делал и кто туда тебя звал?» І з цього все почалось.
Якщо реально розібратись, то Іванова ніхто не бив. Я його ще прикрив собою, бо могло дійсно дійти до бійки. Всі знають, як воно насправді було, але Павелкові я заважав, і вирішили підставити мене в цій ситуації. Зараз йде війна, і бачите, як воно все виглядає. А цей арбітр далі судить матчі і виконує вказівки своїх босів.
Щоб ви розуміли, Іванов спочатку нічого не говорив про так зване побиття. Години 2-3 ніхто його не чув навіть, вже всі роз’їхались і забули. Це Павелкові люди змусили його роздути цю історію.
– Як почався ваш конфлікт з Павелком?
– Завод штучних полів – це перше питання. Друге питання: чому пишуть, що на матчі збірної України продають 7-8 тисяч квитків, а на стадіонах, де грає національна команда, аншлаг. Треба це питання підіймати, бо всі мовчать.
Наприклад, збірна грає у Львові чи Києві. На «Олімпійському» 70 тисяч місць, на «Арені Львів» завжди аншлаг – це понад 34 тисячі глядачів. А в документах пишуть, що продали десь 7 тисяч квитків. Візьміть будь-який фінансовий звіт. Я піднімав ці питання, через що вони так вчинили зі мною. І таких моментів дуже багато.
А найголовніше – я і ще двоє людей не підписали рішення виконкому про передачу заводу з виробництва штучної трави. Ми не могли погодитись, що оренда заводу вартістю 269,5 мільйонів гривень, коштує 6 тисяч на рік. Хоча були люди, які хотіли платити за цей завод 50% з прибутку, що завод заробляє за рік.
Були питання, що я не призначив Анатолія Дем’яненка головним тренером національної збірної серед ветеранів, бо тоді цю посаду займав Володимир Федорович Лозинський. Дем’яненко тренував словацьку «Нітру». Після того, як він приїхав, Павелко каже: «Постав його назад головним тренером». Я сказав, що не можу, бо Володимир Федорович є головним тренером.
Лозинський мав серйозні проблеми зі здоров’ям, але все одно завжди був з командою, навіть на виїзних матчах. Я не міг його зняти. Ми б йому ще більше підірвали здоров’я цим рішенням. Натомість ми як могли, так його підтримували і лікували.
Через все це і виникли конфлікти з Павелком.
– Поясніть, яка зараз ситуація з ветеранською збірною України. Раніше ви говорили, що УАФ проводить рейдерське захоплення Асоціації ветеранського футболу.
– До мого приходу національної збірної України серед ветеранів не існувало. У 2017 році я став засновником цієї команди і фінансував повністю, як збірну, так і Асоціацію ветеранського футболу України. Що відбулося? Ми єдина асоціація, яка не проголосувала за те, щоб висунути Павелка на посаду президента УАФ. Ми були одні.
Що він хотів зробити? Щоб всі асоційовані члени проголосували за те, що вони його висувають. Тобто ніхто інший не міг балотуватись, якщо його не висуває одна з асоціацій, і Павелко сам йде на вибори. Ми, звичайно, були проти цього і не погодилися.
Зараз йдуть суди через те, що вони провели так званий виконком і поставили Дем'яненка без неналежного кворуму тимчасово виконуючим обов’язки АВФУ. Ніякої діяльності їхня новостворена так звана асоціація не веде. Їм це було потрібно тільки для того, щоб мати печатку і написати рішення, що вони висувають Павелка кандидатом на вибори президента УАФ.
Що вони і зробили – написали лист і підписали його, не повідомивши нас. Звичайно, такого не було. Ми подали скаргу, і тоді Павелкові зупинили вибори, бо це було незаконно.
Після цього Павелко вирішив дати своїм підлеглим команду обливати мене брудом. Хоч ветеранський футбол в Україні з 2017 року і до сьогодні фінансую я на всі 100%. З УАФ жодної копійки на нього не виділялось. Форму, яку давали Adidas та Joma, ми отримали один раз, і то в неповній кількості, яку на нас списували. Joma каже, що вони видавали нам форму, але її ніхто не отримав. Потім з’ясовувалось, що Вадим Костюченко через інших посередників продавав її.
Хочу щиро подякувати всій нашій збірній ветеранів, справжній Асоціації ветеранського футболу України та легендам футболу за те, що ми пройшли через ці труднощі, залишилися разом і далі проводимо свою діяльність. Я дуже це ціную і вдячний кожному з нашої великої команди.
«Мінімум тричі був у Краматорську, всіх питав, а ніхто про цей завод навіть близько не чув»
– Чи стежите ви за судовими справами навколо Павелка?
– Не дуже є час, бо зараз ми постійно на фронті. Але час від часу бачу новини. Чому з ним сталась така історія – я був категорично проти, що завод, який коштує понад 200 мільйонів гривень, передавався сумнівній краматорській компанії. Був недавно в Краматорську – ми їздили та шукали цей завод. Ніхто не знає і ніхто не бачив, де він дійсно знаходиться. Він пропав – і за нього ніхто не питає. Тільки говорять зараз за штучну траву, а де сам завод – повна тиша. Мінімум тричі там був, всіх питав, а ніхто про цей завод навіть близько не чув. Думаю, що його і не було у Краматорську.
– Хто міг би бути новим президентом УАФ, якби призначили вибори?
– Кандидати завжди знайдуться. У нас є розумні люди. Є багато молодих і перспективних кандидатів. Навіть в УАФ є люди, які могли б бути в команді.
Що стосується президентства, то є мінімум 3-4 кандидати, про яких йде зараз обговорення, наскільки я чув. Це перспективні люди. Конкретні імена не хочу озвучувати, але є дуже багато нормальних, порядних футбольних людей, які будуть жити та працювати для футболу, а не з футболу.
– Легенди футболу Блохін, Бєланов, Михайличенко, Протасов, Дем’яненко їздили підтримувати Павелка в суд. Як ви до цього ставитесь?
– Я не можу за всіх сказати. Є люди, які працюють, а є ті, хто просто отримує зарплату за такі виїзди. Не хочу казати конкретно по прізвищах. Одні працюють, а інші їздять, бо їм платять за це гроші та пишуть за них різні статті.
– Маркевич нам в інтерв’ю розповідав, що шкодує про період роботи в УАФ, бо міг за цей час знайти тренерську роботу. У вас не виникало подібних емоцій?
– Я шкодую тільки про те, що пішов у віцепрезиденти УАФ. Павелко затягнув мене туди, казав «Давай-давай». Мені потрібно було бути тільки президентом Асоціації ветеранського футболу України. Прийшло багато хлопців, ми думали, що щось збудуємо, що буде футбол і буде розвиток. Але після того, як я побачив, що там відбувається, то не погоджувався з багатьма питаннями. Ну і Павелко, я так зрозумів, вирішив мене змести, що й сталося.
Павелко може зібрати людей. Ви назвали Мирона Богдановича – це нормальна, порядна людина. Павелко пообіцяв, що він буде головним тренером збірної, і чим все закінчилось? А нічим. Просто обдурив людину, яка вже у віці і має футбольні заслуги. Просто обдурив, як якогось пацана. Він вміє психологічно впливати на людей, у нього щось таке є. На мене він так само вплинув. Тут говорить «братіку, братіку», а тут раз – організовує суд.
«11 чоловік з нашого клубу пішли на фронт»
– 24 лютого застало «Агробізнес» на зборах. Ви відверто розповіли про те, що більшість ваших футболістів не повернулися в Україну. Що було далі?
– Ми жодного назад не прийняли. Йде війна, і молоді хлопці позалишались. Це що, правильно? Вони хоч би сказали, щоб ми не відправляли за ними автобус. Вони були на зборах в Туреччині. Ми поміняли рейси, щоб вони швидше приїхали додому. А вони: «Ні, ми спішимо, тут всі родини, як? Давайте-давайте».
Автобус приїжджає в Будапешт, а їх немає. Є тільки тренерський штаб. Чому вони відразу не сказали, що не повернуться? І з патріотичної сторони – це як, що молоді хлопці не повернулись? А хто знає, як би воно було? Добре, що так.
– «Агробізнес» пропускав минулий сезон. Чому вирішили повернути команду у професійний футбол?
– Адміністративний корпус ми зберегли на 100%. Тренерський штаб, адміністратор, футбольне поле – все це утримувалось. Але у перший рік повномасштабної війни ніхто не знав, що і як буде. 11 чоловік з нашого клубу пішли на фронт. Фактично 16, але це з урахуванням стюардів. Тоді не стояло питання футболу. Думаю, тоді ніхто ні про що не думав. Думали тільки про те, щоб швидше закінчилась війна.
Тоді ми прийняли таке рішення. Тим паче, вже була пропозиція від УАФ, що вони дають рік таймауту. На рік ми призупинили діяльність першої команди. Щоб ви розуміли, у нас грали та грають у чемпіонаті України три ветеранські команди: 35+, 45+ і 55+. Перші дві вікові групи – це «Агробізнес» Волочиськ, 55+ - «Агробізнес» Нова Ушиця, що також грає у чемпіонаті Хмельницької області серед ветеранів. І є дитячі команди. В цьому році заявились на ДЮФЛ України, а так ДЮСШ «Агробізнес» грає трьома віковими групами на чемпіонат Хмельницької області.
Це все входить у структуру «Агробізнеса». Коли кажуть, що ми зупинили футбольну діяльність, то це неправильно. Ми зупинили тільки діяльність команди першої ліги. А ветеранські команди не припиняли свою участь – ми навіть стали чемпіонами України минулого року.
– Чи доцільно взагалі в такий час витрачати кошти на футбол?
– Ніхто не вкладає стільки грошей, як це робили до повномасштабного вторгнення. До війни вкладали просто шалені кошти. Я зараз цього не бачу, хоча я не за всім стежу.
Звичайно, дай Бог, щоб ми вийшли в УПЛ. Але ми не викидаємо зайві кошти. Витрачаємо тільки, щоб утримувати команду, щоб ми були твердим середняком, або, може, вище середняків. Зайвих коштів на футбол ми зараз не викидаємо. Тільки на необхідні витрати.
Все спрямовуємо на війну, бо у нас там великі плани: багато будуємо для військових. Ми створили волонтерський благодійний фонд «Родина Собуцьких». Зараз ми через цей фонд дуже багато коштів даємо для армії.
– Дивились матчі «Агробізнеса»?
– Не ходив вдома на футбол, бо був на Сході. Але все одно воно тягне, кортить бути ближче до інтернету, щоб хоч трохи побачити. Мені тільки рахунки матчів скидали, бо на Старлінку не завжди є такий інтернет, щоб можна було подивитись. Але воно все одно своє, і до цього тягне.
Війна зовсім змінює думку, по-іншому дивишся на життя. Коли гинуть молоді хлопці, то є такі моменти, що не хочеться нічого. Є такі моменти, коли про футбол нема коли й подумати. Але є моменти, коли подивився футбол, трошки є розрада, віддушина і ковток свіжого повітря.
«Міг не воювати, бо я керівник стратегічного підприємства»
– Якою була ваша мотивація йти на війну?
– Міг цього не робити, бо я керівник стратегічного підприємства. Писав заяву, що за мене будуть виконувати обов’язки такі-то люди. Ми забезпечуємо хлібом, а хліб сьогодні – самі розумієте його важливість.
Але я з 2014 року на Сході. Жодного свята не був вдома, а постійно з хлопцями.
Був за кордоном, коли почалося повномасштабне вторгнення. 23 лютого відвідали з друзями матч «Атлетико» Мадрид – «Манчестер Юнайтед». Одразу ж виїхали додому, коли почалися бойові дії – того ж самого дня. До ночі вже був у полку.
Зараз мрію про перемогу і щоб ми зіграли наш перший матч на «Донбас Арені». А так, щоб всі були живі-здорові і якнайшвидше всі наші захисники та захисниці повернулись додому.
Фото: АВФУ, сторінка Людмили Собуцької у фейсбук
