Найсильніший Шахтар в історії. Хто кому більше дав, Луческу клубу чи навпаки?
Нарешті я можу писати з чистою душею, адже впевнений, що тема конкурсної роботи цілком співпадає із завданням на третій тур. Легко писати ретро, коли твій рік народження 1989)) Все моє дитинство та юність пройшли у цьому "ретро", тому було одразу декілька варіантів посту, але зупинився все ж на улюбленій команді, тим більше, що вчора у неї був день народження.
Вболівати за Шахтар я почав із 2000 року, а якщо бути кронкретним, з першої їхньої Ліги Чемпіонів. Звичайно, я не можу бути на 100% об'єктивним, адже не бачив гри гірників у період з 1936 року по 2000 рік, не застав таких гравців як Старухін, Соколовський, Дегтярьов і навіть Матвєєва та Орбу. Однак, все таки впевнений, що найкращі версії донецького клубу припали на 21 сторіччя і думаю, вболівальники із значно більшим стажем ніж мій, також це підтвердять.
Отже, на моїй пам'яті, найсильніший Шахтар був у вересні-жовтні 2012 року.
Для підтверження, погляньте на протоколи цих двох матчів, які відбулися 23 вересня та 23 жовтня, відповідно. (Вибачте за москальську мову на скрінах)
Розгром принципового Динамо, яке мало тоді доволі потужний склад та впевнена перемога над Челсі, діючим переможцем ЛЧ.
Особливо вразила мене саме друга гра. Перемоги над топ-суперниками траплялися в Шахтаря і раніше, але тоді це списували або на фарт або на недостатню мотивацію грандів, як у випадку з Арсеналом чи Барселоною. А тут лондонцям дуже потрібні були очки (в підсумку вони не вийшли з групи) і переграла українська команда їх абсолютно заслужено.
Варто подивитися на ці світлини щоб зрозуміти, тоді була дійсно крута банда.
Проте, вже декілька разів я задавався питанням, чи дійсно цей склад реалізував повністю свій потенціал? Яка була максимальна "стеля" тієї команди, чи зміг Луческу її досягти?
Важко однозначно відповісти на ці питання. Що ми можемо, заглянути в паралельну реальність та подивитися на Шахтар під керівництвом інших тренерів? Авжеж, ні. Хіба проаналізувати, як потім складались кар'єри цих гравців без Мірчі та у Мірчі без цих гравців.
Тоді, на той момент, практично всі любили та поважали румунського спеціаліста. З ним були пов'язані всі найбільші успіхи на євроарені в історії клубу: перемога в кубку УЄФА, перший вихід в плей-офф ЛЧ, впевнений прохід Роми в 1/8. Це сприймалося як щось фантастине, без перебільшення.
Однак зараз, з висоти прожитих футбольних сезонів, можна сказати, що "нє всьо так адназначна".
Давайте детальніше поглянемо на той склад.
Воротарі: Пятов (Шуст, Каніболоцький)
Флангові захисники: Срна, Рац (Шевчук, Кобін)
Центральні захисники: Ракицький, Кучер (Кривцов)
Опорні півзахисники: Хюбшман, (Степаненко, Гай)
Флангові півзахисники: Вілліан, Тейшейра (Д.Коста, Ілсіньо)
Центральні/Атакувальні півзахисники: Фернандіньо, Мхітарян
Нападники: Луіс Адріано (Едуардо, Девіч)
Чи були мінуси в цих гравців? Так, звичайно.
1. Центр оборони, через ліміт на легіонерів в чемпіонаті, будувався виключно з українців. Звичайно, ніхто не буде грати вдома одним складом, а у Європі іншим. Тому молодий талановитий Ракицький, який тоді був не тільки з хорошим довгим пасом, а й мав пристойну швидкість, грав із дещо слабшим Кучером.
2. В центрі поля відчувалася деяка дерев'янність Хюбшмана і Степаненка, особливо на фоні Ферни та Мхітаряна. Хотілося більш пластичного опорника, який не тільки може рубати суперників, вигризати центр поля, а й грати вперед. Щось на зразок Мікаеля Ессьєна, Патріка Вієра.
3. Лівий фланг Раца трішки недотягував до правого Срни. Все таки праймовий Ісмаілі, на цій позиції, був мабуть цікавішим, порівняно з Разваном.
4. Луіс Адріано марнував багато моментів, далеко не завжди приймав правильні рішення.
Взагалі, Луіса важко оцінювати, мабуть найбільш неоднозначний гравець в новітній історії Шахтаря. Хоча він і зіпсував собі репутацію ганебним голом у ворота Норшеланна, але разом із тим, приємних моментів, пов'язаних із гірниками, у нього значно більше: 5 голів в одному матчі у ворота Бате, багато важливих голів київському Динамо, гол у фіналі КУЄФА та й врешті звання найкращого бомбардира в історії клубу. Резюмуючи це, чи був Адріано сильним форвардом? Скоріше так, ніж ні. Навіть якщо у нього і були проблеми, Едуардо чудово доповнював або замінював його, коли це було необхідно.
Про сильні сторони тієї команди не обов'язково зайвий раз писати, все стане зрозуміло тільки якщо поглянути як склалися кар'єри в топ-клубах у Фернандіньо, Мхітаряна, Вілліана, Дугласа Кости. Алекс Тейшейра - окрема історія, але мабуть безглуздо сперечатися, що гравцем він був неймовірним.
Натомість, як склалася подальша кар'єра у містера Луческу? Провали в зеніті та збірній Туреччини та один успішний спалах в київському Динамо з трьох сезонів. Не вражає, відверто кажучи.
Одразу скажу, що Мірча часів Шахтаря точно не був поганим тренером. Приблизно в той же період 2012 року в Динамо працював Олег Блохін. От це дійсно було погано. Кияни тоді купляли доволі зіркових гравців, особливо як на рівень нашого чемпіонату: збірників Хорватії та Португалії Ніко Кранчара і Мігеля Велозу, футболістів з Бундесліги та Ліги 1 Рафаеля і Юнеса Беланда. Добре пам'ятаю ті трансфери, так як маю двох хороших друзів, вболівальників ДК і вони були після них дуже оптимістично налаштовані. А в підсумку не вдавалося фінішувати навіть на другій сходинці в чемпіонаті. Шахтар, на противагу цьому, купляв не зформованих зірок, а перспективних бразильських юніорів, але результат давав тут і зараз. Звичайно, велика доля заслуги була у цьому саме Луческу.
Повертаючись до "стелі". Чи дійсно розгромні поразки в 1/4 ЛЧ від Барселони (1:5, 0:1) та 1/8 від дортмундської Боруссії (2:2, 0:3) - це був максимум тієї команди? Взагалі, що не подобалось тоді в Шахтарі, так це те, що команда частенько "сипалась" протягом матчу. Коли гра йшла комфортно, вони могли феєрити, але коли не йшло, тренер рідко міг переломити хід поєдинку, не вистачало тактичної гнучкості та характеру. Суперник користувався цим і дотискав гірників до кінця. Окрім цих двох випадків в плей-офф, можна ще згадати поразки від Арсенала 1:5 чи Баєра 0:4. А ще були жахливі виступи загалом в сезоні, коли займали останнє місце в групі з Порту, Апоелом та зенітом. Або вилітали в кваліфікації від Тімішоари. Тобто стабільності в Європі не було, успіхи постійно чергувались з невдачами. І це все з дуже крутими гравцями.
Металіст в сезоні 2011/12 та Дніпро в сезоні 2014/15 виступили в єврокубках краще Шахтаря.
Сам Шахтар після Луческу також має чим похвалитися: вихід в плей-офф ЛЧ команди Фонсеки, виліт від Роми тільки завдяки правилу виїзного голу, а сама Рома, на секундочку, дійшла тоді до півфіналу турніру, де зарубилась з Ліверпулем. Півфінал Ліги Європи команди Каштру, перемоги над Реалом Йовічевіча.
Так, глобально, ці здобутки не дотягують до тих вершин, які підкорив Луческу. Але давайте не забувати за контекст, в яких чудових умовах працював Мірча! Рідне місто, тисячі вболівальників на кожній домашній грі, красень стадіон. Сильний, дуже конкурентний внутрішній чемпіонат, що теж досить важливо. Ну і власне найголовніше - склад.
Якщо абстрагуватись від проблем навколофутбольних, Фонсека також мав хороших виконавців, але тоді не вистачало глибини, між стартовим складом та лавою запасних була дуже велика різниця.
Я думаю, ви зрозуміли мою думку. Велика вдячність містеру за кубок УЄФА, але в Лізі Чемпіонів того періоду, є певне відчуття недосказаності. Особисто мені здається, що могли б і більше.
Що легше уявити, Шахтар того періоду, який досягає успіху в Європі на чолі з умовним Хуанде Рамосом або Мироном Маркевичем чи Луческу, який будує супер команду в Металісті/Дніпрі?
