У 1985-му трибуна стадіону «Бредфорда» згоріла за 4 хв під час трансляції. Ймовірно – через сигарету
56 загиблих, які прийшли святкувати чемпіонство команди.
Травень – найемоційніший місяць для вболівальників футбольних клубів. Хтось сумує через те, що його улюблена команда вилетіла з дивізіону чи зупинилася за крок від перемоги у кубковому фіналі. Хтось радіє, бо його улюблена команда якраз перемогла у тому фіналі, виграла чемпіонат або закінчила сезон у зоні єврокубків.
11 травня 1985 року вболівальники йшли на стадіон «Веллі Парад» у Бредфорді якраз із емоціями радості. Але залишали його в настільки шоковому стані, з яким не зрівняється жоден виліт чи програш у вирішальному матчі.
Того дня «Бредфорд» святкував чемпіонство. Вогонь повністю охопив головну трибуну лише за 4 хвилини
У передостанньому турі третьої ліги Англії «Бредфорд» математично забезпечив собі перше місце, обігравши на виїзді «Болтон» 2:0. Закрити сезон команда мала матчем перед рідними вболівальниками – проти «Лінкольна». Перед стартовим свистком, що незвично для теперішніх часів, капітан «Бредфорда» Пітер Джексон отримав трофей від керівництва ліги, а команда здійснила коло пошани. На трибунах у цей момент перебувало 11 076 уболівальників (що майже вдвічі перевищувало середній показник відвідуваності команди у тому сезоні), три тисячі з них були на головній трибуні.
***
Стадіон «Веллі Парад» був збудований ще наприкінці XIX століття. У 1908 році «Бредфорд» завоював місце в елітному дивізіоні, проте для того, щоб команду допустили до змагань, їм необхідно було розробити проект модернізації стадіону. Він був дуже скромним за місткістю, та ще й не мав даху над жодною з трибун. Через три роки роботи було завершено, внаслідок чого клуб отримав пристойну на ті часи арену.
Минали роки, десятиліття, ще у 1920-х «Бредфорд» вилетів із еліти і все ніяк не міг повернутися туди. Частково з цієї причини у керівництва клубу не було мотивації сильно вкладатися в те, щоб «Веллі Парад» відповідав новим знакам якості в світі футболу, що розвивався і прогресував. Так, проводились ремонтні роботи, але вони були незначними. А головна трибуна арени залишалася незмінною з того самого 1911 року.
Письменник Саймон Інгліс, побувавши на цьому стадіоні, описував вигляд з головної трибуни так – «ніби дивишся футбол з кабіни Sopwith Camel» (одномісний винищувач часів Першої світової війни). Усе через опори та стійки, які заважали комфортному огляду і від яких вже давно почали відмовлятись власники інших англійських стадіонів. Але набагато важливішою була інша деталь, яку помітив Інгліс. Він також попередив клуб про скупчення сміття під трибуною через щілину між сидіннями. Було таке попередження і від місцевих органів влади. Рада графства Вест-Йоркшир надсилала до клубу листи, в яких вимагала, щоб усі недоліки були усунені, а також намагалися налякати босів «Бредфорда», описавши гіпотетичну ситуацію, яка може статися на стадіоні: «Недбало кинута сигарета може призвести до пожежонебезпечної ситуації». Наче у воду дивилися.
Керівництво дослухалося, але діяло повільно. У березні того року клуб отримав сталь для ремонту даху. Проте розібратися з проблемою щілин між сидіннями та сміттям під трибуною, на якій і знаходилися ці сидіння, руки не доходили. Ось вам факт для розуміння, скільки часу не прибиралися під головною трибуною – вже після трагедії, під час розборів, був виявлений обвуглений екземпляр газети Bradford Telegraph & Argus за листопад 1968 року.
***
Йшла 40-а хвилина першого тайму в матчі «Бредфорд» – «Лінкольн», рахунок на табло – 0:0. Господарі вкотре намагалися прорватися до воріт гостей. Коли кіпер «Лінкольна» вибивав м'яч за межі поля, уболівальники «Бредфорда» масово почали вибігати на поле стадіону. Але не для того, щоб зірвати матч. На головній трибуні розпочалася пожежа.
Зараз у прямому ефірі навряд чи настільки відверто стали б показувати такі кадри, перевівши акцент на обличчя гравців або тренерів, або просто увімкнули б рекламу. Але того травневого дня 1985-го телеоператори почали знімати та показувати усе, що відбувається.
Спочатку здавалося, що це лише невелике вогнище, з яким легко впораються кілька стюардів з вогнегасниками. Але з моменту, коли коментатор матчу сказав, що на стадіоні почалася пожежа, і до моменту, коли палала вже вся головна трибуна «Веллі Парад», пройшло… всього 4 хвилини.
Не всі уболівальники, присутні на тому матчі, розуміли масштаби трагедії. У відеозаписі тієї події видно, як деякі радісно посміхаються, розмахують руками на тлі трибуни, що горить, та співають пісні. А вже у наступному кадрі – люди, які панічно тікають подалі від пожежі.
Під час перегляду відео може здатися, що практично всім, хто був на головній трибуні, вдалося врятуватися, максимум – у когось згоріли сорочки чи волосся. Однак це не так, на превеликий жаль. 265 осіб отримали опіки та травми різного ступеня важкості, а ще 56 – загинули у вогні.
Таке швидке займання пояснювалося тим, що того дня була вітряна погода, опори були дерев'яними (стояли з 1911 року), а дах був покритий шарами легкозаймистого бітумного руберойду. Горілі колоди і розплавлені матеріали падали з даху на натовп і людей, що сиділи внизу, а густий чорний дим огорнув прохід за трибуною. Також варто зазначити, що на тій трибуні не було вогнегасників через побоювання вандалізму, а більшість задніх виходів були зачинені. Люди, які вирішили вибігти на поле, мали набагато більше шансів на порятунок.
При цьому далеко не всі, хто врятувався, відразу залишали межі стадіону. Багато хто допомагав вболівальникам, які встигли вибратися з трибуни, що горіла. Деяких постраждалих заводили до бару неподалік від стадіону. На телевізорах у закладі в цей момент йшли кадри початку матчу цього ж матчу – трансляція проводилась із затримкою на одну годину.
Пожежники хоч і прибули на місце подій лише через 4 хвилини, але мало що могли зробити швидко і ефективно. Вогонь був дуже агресивним, через що роботи з гасіння тривали кілька годин, а процес винесення тіл зі стадіону тривав аж до 4 ранку наступного дня. То була страшна картина. Деякі з загиблих усе ще сиділи прямо на своїх місцях, накриті залишками брезента, що впав з даху, багато хто був спалений живцем біля вихідних воріт, троє – у туалеті, були й ті, кого просто задавили в паніці. Командир поліції Баррі Осборн пізніше розповідав, що багато його офіцерів плакали, коли бачили тіла людей.
Один із наймоторошніших кадрів – чоловік, який вибрався з трибуни на поле, але був повністю охоплений вогнем. Інші вболівальники намагалися допомогти йому, але пізніше він помер у лікарні.
Керівництво клубу визнали відповідальним із другої спроби. Без тюремних термінів, але із зобов'язанням виплати компенсацій у розмірі 20 млн фунтів
Розслідування трагедії та визначення винуватців було проведено у дуже короткий термін, а його результати викликали багато питань до слідства. Вже в липні того року відбулися слухання, під час яких слідчий Джеймс Тернбулл повідомив, що те, що сталося, – нещасний випадок. Присяжні його підтримали, а суддя Олівер Поплуелл закрив справу. Великого досвіду розслідувань таких подій в Англії на той момент не було, але до судді та слідчого все одно залишалося багато питань. Саме розслідування тривало лише п'ять днів і було проведено лише через три з половиною тижні після пожежі, коли багато людей або все ще перебували в лікарні, або не були готові свідчити.
Чому це було визнано нещасним випадком?
Точну причину того, через що виникла пожежа, встановити не вдалося. Проте коментатор того матчу Джон Хелм розповідав таку версію: один із уболівальників, докуривши свою сигарету, поклав її на підлогу, а потім спробував загасити її ногою, сигарета вислизнула в отвір між сидіннями – і впала в ту саму купу сміття під трибуною. За хвилину він побачив невеликий струмок диму і вилив на нього каву. Здавалося, що вогню більше не було, але вже за хвилину з'явився шлейф диму, тож чоловік разом зі своїм сином пішов до стюарда, щоб повідомити про це. Коли вони йшли на свої місця зі співробітником стадіону, вогонь уже палав.
Через рік справа знову була відкрита. Сержант поліції Девід Бріттон, який прибув на стадіон того дня і бачив цей жах своїми очима, порушив кримінальну справу проти клубу. Разом із ним позов подала і Сьюзан Флетчер, яка того дня втратила сина, чоловіка, брата та батька. В результаті – 23 лютого 1987 року суддя Джозеф Кентлі визнав «Бредфорд» відповідальним за подію на дві третини (клуб «не приділяв або приділяв дуже мало уваги заходам пожежної безпеки», незважаючи на неодноразові попередження), а рада графства – на одну третину (не виконала свої обов'язки відповідно до Закону про пожежну безпеку).
Цього разу вирішальну роль відіграли ті листи, надіслані секретареві клубу, в яких докладно наголошувалося на необхідності модернізації, а також ризику пожежі на тій трибуні. На перехресному допиті, проведеному королівським адвокатом Робертом Смітом, тодішній голова клубу Стаффорд Хегінботем сказав, що знав про ризик займання.
У 2015 році Мартін Флетчер, син Сьюзан, якому вдалося врятуватися того дня, опублікував книгу зі своєю версією розслідування. У ній він зазначив, що до пожежі на «Веллі Парад» було щонайменше 9 пожеж на підприємствах, що належать Хегінботему.
Тюремні терміни ніхто не отримав, проте клубу довелося взяти на себе виплату компенсацій постраждалим та сім'ям загиблих на загальну суму 20 млн фунтів. Також було проведено заходи зі зборами коштів. Наприклад, екс-гравці легендарної збірної Англії 1966 року зіграли проти того самого складу німців із фіналу переможного ЧС (знову виграли – 6:4).
Катастрофа призвела до запровадження нових жорстких стандартів безпеки на стадіонах Великобританії, включаючи заборону будівництва дерев'яних трибун. Це також стало каталізатором суттєвих реконструкцій арен протягом наступних років.
Футбол на «Веллі Парад» повернувся 14 грудня 1986 року, коли «Бредфорд» обіграв збірну Англії 2:1 у товариському матчі. З того часу ще були проведені роботи з реконструкції, а сьогодні арена є сучасним стадіоном на 25 136 місць.
Фото: The Mirror, The Telegraph, Independent
