З 1950-х поруч з кожним президентом США ходить помічник з «Ядерним м’ячем». Це кейс кінця світу
І ніхто не хоче скуштувати «Ядерне печиво».
Вперше за багато десятиліть у світі знову серйозно обговорюється загроза ядерного удару. На жаль, найстрашніша зброя в історії людства може застосуватися у війні Росії проти України.
Президент України Володимир Зеленський закликав світ віднестися до цього максимально серйозно:
«Зараз це може бути і реальністю. Що таке сучасне застосування ядерної зброї, чи ядерний шантаж? Путін хоче залякати увесь світ. Це перші кроки його ядерного шантажу.
Не думаю, що він блефує. Думаю, світ стримує цю загрозу. Ми маємо продовжувати тиснути на нього і не дати йому продовжувати».
Financial Times стверджує, що у випадку ядерного удару по Україні є ймовірність військової відповіді Заходу для покарання РФ. Напруга збільшується, а наш ворог підвищує ставки.
А це означає, що навіть президент США рано чи пізно може використати свій кейс кінця світу. Його в США називають «Ядерним м’ячем».
Світ був за крок до ядерного колапсу в 1960-ті, небезпеку бачили навіть у футбольних полях
Ще під час Другої світової війни країни розпочали гонитву за створенням ядерного озброєння – і вже 1945-го США продемонстрували усім союзникам та ворогам можливості такої зброї, коли двома бомбами «Малюк» та «Товстун» були знищені міста Хіросіма та Нагасакі.
Через чотири роки свій крок після шаленого використання ресурсів зробили і в СРСР - в 1949-му радянське командування успішно провело випробування на полігоні в Семипалатинську.
І понад десятиліття сторони нарощували свій ядерний арсенал та створювали нові види озброєння - від водневих бомб до міжконтинентальних ракет.
На початку 1960-х ядерний арсенал США був в декілька разів більшим, ніж в СРСР. Але і наявного озброєння було достатньо, щоб знищити і країни НАТО, і країни Варшавського блоку. Але про роззброєння ще не думали, а радше навпаки – шукали найближчі до майбутнього ворога точки розміщення ракет.
США у 1961-му розмістили частину свого арсеналу в Туреччині - а СРСР вже через рік відповіло аналогічним кроком на Кубі, що спровокувало «Карибську кризу». Американці погрожували атакувати Кубу, а СРСР у відповідь націлювалися на Західний Берлін – все це могло швидко перерости у Третю світову війну, яку так сильно боялися у перші десятиліття після Другої.
Напруга між країнами була настільки високою, що 27 жовтня 1962-го лише диво врятувало від ядерної катастрофи. Біля берегів Куби ВМС США обстріляли сигнальними глибинними бомбами радянський підводний човен «Б-59» і змусили його піднятися на поверхню. Радянський командир Валентин Савицький вирішив, що війна вже почалася, і готувався випустити торпеду з ядерною боєголовкою. Проте інший старший офіцер Василь Архіпов відмовив його, а через декілька хвилин американці зупинилися і ситуація розрядилася. «Уся правда в тому, що хлопець на імʼя Василь Архіпов того дня врятував світ», — скаже через 40 років Томас Блентон, директор Архіву національної безпеки.
Кризу вирішили лише на рівні прямих перемовин президента США Джона Кеннеді та генсека СРСР Микити Хрущова – Кубу вирішили не чіпати, але й ядерне озброєння звідти прибрали.
Щоправда, через вісім років ситуація могла повторитися.
У вересні 1970 року радник президента США Генрі Кіссінджер отримав розвідувальні фотографії, зроблені з американських літаків-розвідників над Кубою. До цього розвідка фіксувала збільшення радянських кораблів в портах країни, але не могли зрозуміти, що відбувається. Після перегляду фотографій Кіссінджер швидко зібрався і помчався на негайний прийом до президента Річарда Ніксона.
На цих фото було видно, що на Кубі будують футбольні поля. За словами начальника штабу Ніксона Гаррі Голдемана, Кіссінджер кричав: «Кубинці грають у бейсбол. А у футбол грають росіяни». На думку Кіссінджера, єдина причина, чому там побудували б футбольні поля, це те, що Радянський Союз залишався б там надовго.
Тривога адміністрації Ніксона була дуже серйозною і після розмови з радянським посольством СРСР все ж погодився припинити будівництво і не порушувати угоду між країнами 1962 року.
В 1950-ті американці створили спеціальний кейс з активацією ядерної зброї - і з відсилкою до спорту
Те, що у нас зазвичай відоме як «ядерна валізка» чи «ядерний чемоданчик», у США має трохи іншу назву.
Американці обрали варіант «Ядерний м’яч» (Nuclear football). Також часто використовуються «Атомний м’яч» чи навіть просто «М’яч»
Капітан військово-морського флоту у відставці Едвард Біч винайшов цю валізку ще під час адміністрації Ейзенгауера у 1950-ті. Радянський Союз перейняв цей досвід лише у 1983-му. Але і там, і там в цю валізку не кладуть, як вважається, саму кнопку ядерного удару.
Екс-директор військового відділу Білого Дому Білл Галлі розповів про вміст американського «Ядерного м’яча» у своїй книзі Breaking Cover 1980 року:
«У «М’ячі» знаходяться чотири речі. «Чорна книга» з перерахуванням можливих стратегій дій, карта розташування секретних ядерних об’єктів, інструкція про запуск системи оповіщення та картка розміром три на п’ять дюймів із паролями [які президент зазвичай носить окремо]».
Картку з паролями запуску в США також називають «Ядерним печивом» – і є історія, як підлеглі Білла Клінтона загубили ці коди і не розповідали про це Пентагону ще декілька місяців, допоки стривожені генерали не докопалися до суті.
Щодо «Ядерного м’яча», то до кожного президента США приставляється спеціальний військовий помічник, який і носить цей важкий чорний портфель. Помічник із портфелем – постійний супутник президента не лише вдома, а й за кордоном. Під час останніх років Холодної війни портфель був навіть сфотографований на Червоній площі в Москві.
В Адміністрації президента США ніколи не пояснювали, чому цей чемоданчик називають «М’ячем».
Вперше ця назва просочилася в пресу після вбивства Джона Кеннеді. В статті Associated Press репортер Боб Гортон, написав, що коли Кеннеді помирав у лікарні в Далласі, Айра Ґірхарт, прапорщик армії США, «сидів у вестибюлі, непомітно охороняючи коричневий шкіряний портфель, який хтось прозвав «М’ячем». Коли Кеннеді помер, цей прапорщик віддав кейс в руки віце-президенту Ліндону Джонсона як символ передачі влади.
У 2005 також Associated Press розповів, що назва «М’яч» з’явилася як відповідь на перший план ядерної війни з кодовою назвою DropKick – адаптивний переклад звучить як «Удар з льоту». А там де удар, має бути і м’яч. Таке пояснення приписують колишньому міністру оборони Роберту Мак-Намарі.
І хоч удар з льоту є в багатьох видах спорту, все ж найпевніше це стосується прийому в американському футболі – який теж називається DropKick. Рідкісний і майже не використовується в сучасних матчах.
Чи існував насправді план DropKick теж достеменно невідомо. Але США точно використовували інші терміни американського футболу – зокрема Dropshot та Offtackle.
Наразі президент США має повний контроль над «М’ячем» та повноваженнями щодо ядерного командування. В Конгресі іноді замислюються над тим, щоб змінити статус-кво, але від початку повномасштабної агресії РФ такі розмови затихли.
Фото: The Atlantic, JONATHAN ERNST/Reuters, Stephen Schwartz, Sports Illustrated