Шевченко 1990-х — справжній суперфорвард. Зараз таких не роблять
Він був найближче всіх до ідеї «абсолютного універсалізму».
Вперше цей текст було опубліковано на Tribuna.com в 2019 році.
***
– Після першого матчу з «Барселоною» мій друг сказав: «Побачимо, що буде з вами в Іспанії. Б’юся об заклад, що ти не заб’єш там три голи».
– І що було далі?
– Вечерю він виставив просто чудову.
Хет-трик на «Камп Ноу» – фішка, за якою можна завжди було впізнати молодого Андрія Шевченка у розповідях. Десятка на спині, відсторонений погляд на поле і живий тандем із Ребровим. Голи «Реалу» і Росії, статус живої суперзірки і перемоги з Лобановським.
Той хлопець, який бігав у футболці нашої збірної наприкінці 1990-х, був унікальним футболістом навіть для світового футболу. Андрій тих часів став найяскравішим прикладом універсального форварда – на полі він робив абсолютно все. Швидкість, дриблінг, гольове чуття і, водночас, сила, гра головою і повна самовіддача в обороні.
1999 рік – пік Шевченка як мультикомандного гравця. У «Динамо» грали і результативніші форварди, і титулованіші. Але за сукупним рівнем гри з Шевченком тієї епохи не зрівняється жоден нападник киян.
Статистика в період гри за «Динамо»
Швидкість та дриблінг
У 2007 році «Челсі» запросив на роботу олімпійського чемпіона в стометрівці Даррена Кемпбелла виключно заради того, щоб той повернув Шевченку колишню швидкість. Українець тренувався в новому режимі кілька тижнів, але історія була приречена на провал – з хворою спиною головний козир Андрія повернути не вдалося.
У 1990-ті таких проблем у Шевченка не було. Він цю швидкість був готовий показувати навіть за межами поля. «Андрій надто швидко їздив на машині, – згадував Микола Павлов. – Лікарі не раз доповідали Сабо, що в Андрія прискорений пульс і невеликі проблеми з тиском. Ніхто не міг зрозуміти, у чому ж справа. Казино, спиртне чи сигарети? Відповідь знайшли на одному з постів ДАІ дорогою з Києва до Конча-Заспи. Там зізналися, що Андрій регулярно перевищує швидкість».
Швидкісні якості Шевченка на тренуваннях стали квитком до основного складу. Але починати свою кар’єру довелося правим вінгером із дев’ятим номером на спині. Так він вийшов в основі проти «Баварії» 1994-го, коли забив свій перший гол у єврокубках. На фланзі він часто відкривався за спини мюнхенським захисникам, які грали суворо з ліберо і мали віддавати всі сили, щоб встигнути за жвавим тоді ще півзахисником.
Уже з Валерієм Лобановським і наслідками його всім відомих методів підготовки, Шевченко почав вибігати стометрівку з 12 секунд.
У матчах ЛЧ (адже ми міряємо силу Андрія першочергово за цим турніром) Шевченко міг легко втекти від захисників навіть з центру поля. Як приклад – матч з «ПСВ», де Шевченко був нічним жахом для захисту нідерландців на чолі з Япом Стамом:
Хоча спочатку право на дриблінг Шевченку довелося заслужити з боями. На одному з тренувань ще за Сабо після стику із захисником Андрій отримав шипом бутси по голові. На лобі залишилося садно. Максимов, помітивши цей слід під час двосторонки, одразу ж закричав одноклубникові: «Скарбничка, віддай пас, не водися». І тільки вже за Лобановського ніхто вже не ставив під сумнів дії Андрія на полі.
Два своїх найвеличніших в індивідуальному плані голи Шевченко забив якраз на стику століть. Гол «Ювентусу» – тема для окремої розмови, а ось «Карпати» у фіналі Кубка України на повну відчули силу Андрія тих часів. Сам Шевченко вважає цей гол найкращим у своїй кар’єрі:
«Проти Шевченка тоді неможливо було нормально грати, – говорив Каха Каладзе. – Навіть на тренуваннях ніколи не було зрозуміло, що він зробить далі: пробіжить тебе на швидкості, почне обводити чи просто вдарить по воротах. У нього дар знаходити найкраще рішення».
Неймовірна результативність
У листопаді 1998-го The Independent вийшла із заголовком «Білий Роналдо ставить «Арсенал» на коліна». У тому матчі Шевченко з точки, яку потім назвуть його ім’ям, забив зі штрафного.
Після удару м’яч полетів зі швидкістю 109 км/год:
Порівнянь з Роналдо було не уникнути. Цим із задоволенням займалися в Європі після кожного хорошого матчу Шевченка в ЛЧ, але і в «Динамо» таких розмов не уникали. Сам Андрій вже потім визнав, що і Лобановський в особистих розмовах називав його талановитішим за Роналдо. Дуже сильні слова, адже у ті роки бразилець був, можливо, найкращим форвардом в історії футболу.
І забивав просто нереально багато. Але саме Шевченко очолював групу переслідувачів:
«Просто йду і граю у футбол. Намагаюся викладатися на всі 100 відсотків, оскільки розумію, що люди, які приходять на стадіон, хочуть бачити футбольне шоу».
І навіть якщо врахувати, що український чемпіонат у ті роки не був особливо сильним, Шевченко в Європі виступав навіть яскравіше. У Лізі чемпіонів ні в кого з топових європейських форвардів не було кращої середньої результативності, ніж в Андрія:
«У футболі дуже важливо дати футболісту шанс. Ставив Шевченка, і, загалом, він грав погано, – розповідав Йожеф Сабо про початок кар’єри Андрія, – але я продовжував його ставити на поле і отримав результат».
Уже в збірній Сабо не міг навіть подумати, щоб не випустити суперфорварда в основі. До жовтня 2000 року Андрій встиг стати найкращим бомбардиром в історії збірної і утримує це звання досі (попри поки що всі намагання Андрія Ярмоленка).
Завдяки і цьому голу зокрема, забитому з майже тієї самої точки:
Командна гра
Валерій Лобановський наприкінці 1998 року видав програмну цитату про форвардів того «Динамо»: «Чому зараз багато клубів хочуть запросити Шевченка і Реброва? Тому що ці гравці грають у сучасніший футбол, ніж гравці-зірки. У мене є такий термін: «Зірки експлуатують самі себе». Вони свій багаж не поповнюють, а працюють над тим, що є. Роналдо хіба додасть? Хіба він зможе розширити свій діапазон дій? Хіба він гратиме, як Шевченко?»
Остання велика команда Лобановського базувалася на повній взаємозамінності футболістів. Тому схема київської команди навесні 1999 року була максимально умовною – бо неможливо чітко окреслити діапазон переміщень Белькевича, Шевченка, Реброва та інших.
Згідно з філософією Лобановського, на полі не було місця чистому нападнику, чий внесок у командну гру обмежується лише завершенням атак партнерів і використанням помилок суперника. І тренер вважав Шевченка гравцем, який ближче за всіх підібрався до ідеї «абсолютного універсалізму».
У чвертьфіналі ЛЧ проти «Реала» Андрій був повсюди:
У кожному великому матчі Шевченко долав середню дистанцію в 13-14 кілометрів. У сучасні часи навіть планка в 12 км є дуже хорошою… для центральних півзахисників. Чисті нападники так і близько не бігають у більшості систем.
Але тактика Лобановського ніколи не базувалася на одній тільки біганині. В атаці у «Динамо» великим козирем було божевільне взаєморозуміння двох головних зірок команди – Шевченка і Реброва.
Вони відчували одне одного на космічному рівні:
Тандем Шевченка і Реброва в сезоні 1997/98 забив 41 гол у чемпіонаті України – до такого результату досі ніхто і близько більше не наблизився. «Як нам вдавалося так один одного відчувати? Думаю, справа в тому, що ми народилися в одну епоху, – розповідав пізніше Ребров. – Тому й розуміли одне одного добре. Як це ще можна пояснити?»
«Ребров - найкращий мій партнер в атаці за всю мою кар’єру, - відповідав і Шевченко. - Мені було складно з ним прощатися, коли йшов у «Мілан».
Гол, який вони створили на двох у ворота «Реала», – один із найкращих, який коли-небудь забивало «Динамо» в єврокубках.
***
Наприкінці 1990-х Шевченко задумався про перехід до європейського клубу. Найбільшу наполегливість виявляв «Мілан», тож Андрій запитав поради в Олексія Михайличенка, який раніше грав в Італії. «Це важкий і надконкурентний футбол, але з твоїм оптимізмом і врівноваженістю, готовністю відкрито зустріти будь-які труднощі, тобі боятися нічого».
Григорій Суркіс не хотів відпускати Шевченка, але здався під натиском Адріано Галліані та Арієдо Брайди, які 1998 року до Києва літали частіше, ніж до будь-якого міста Італії. Попередній контракт з Андрієм і «Динамо» підписали ще в лютому 1999-го – до доленосних матчів із «Реалом» і «Баварією».
«Перед моїм відльотом, уже після закінчення сезону, у нас із Лобановським відбулася довга розмова, – згадував Шевченко. – Валерій Васильович сказав мені так: «Піднятися на певний рівень – дуже важко. Але ти піднявся. Утриматися на цьому рівні – ще важче». Ці слова зіграли величезну роль у моєму житті, дали мені колосальну мотивацію».
1 липня 1999 року «Мілан» оголосив про трансфер Шевченка за 25 мільйонів доларів, а вже в серпні він забив свій перший гол за клуб проти «Лечче».
До звання другого бомбардира за всю історію «Мілана» залишалося вже менше 7 років.
Фото: Gettyimages.ru/Gary M. Prior, Sandra Behne, «Динамо», «Мілан»
