Бол донт лай. "Джеiл" Блейзерс. Титул 2004го. Кар'єра Рашида Уолеса

Тім Данкан, Гарнет, Новіцкі, ця людина - класичний приклад четвертого номера. Вмів грати і у пості і з кидка. І допомагав в обороні. Згадаємо основні миттєвості його кар'єри.

Рашид Абдул Уолес (англ. Rasheed Abdul "Sheed" Wallace; нар. 17 вересня 1974, Філадельфія, Пенсільванія, США) — колишній американський професійний баскетболіст, який грав на позиції важкого форварда та центрового. Він відомий своїм талантом, емоційністю на майданчику та технічними фолами.

Рашид Уолес був універсальним гравцем з хорошим кидком з середньої та дальньої дистанції, а також ефективною грою в захисті та підбираннях. Він був відомий своєю жорсткою грою в обороні та здатністю блокувати кидки. Проте, його емоційність часто призводила до технічних фолів та дискваліфікацій.

Ранні роки та університетська кар'єра:

Рашид Уолес виріс у Філадельфії та відвідував середню школу Саймон Грац, де став зіркою шкільної баскетбольної команди. Потім він вступив до Університету Північної Кароліни, де грав під керівництвом відомого тренера Діна Сміта. У складі «Тар Хілс» Уолес досяг значних успіхів, дійшовши до Фіналу чотирьох NCAA у 1995 році.

Кар'єра в НБА:

Уолес був обраний під четвертим номером на драфті НБА 1995 року командою «Вашингтон Булетс» (пізніше «Вашингтон Візардс»). За свою кар'єру він також грав за «Портленд Трейл Блейзерс», «Атланту Гокс», «Детройт Пістонс», «Бостон Селтікс» та «Нью-Йорк Нікс».

Найбільші досягнення та пам'ятні моменти:

Чемпіон НБА (2004): Найбільшим досягненням Уолеса стала перемога в чемпіонаті НБА у 2004 році в складі «Детройт Пістонс». Ця команда, відома своєю жорсткою захисною грою, сенсаційно обіграла фаворитів «Лос-Анджелес Лейкерс» з Шакілом О'Нілом та Кобі Браянтом.

Період у «Портленді» був неоднозначним. З одного боку, Уолес демонстрував високу результативність та був лідером команди. З іншого боку, команда часто потрапляла в скандали та мала проблеми з дисципліною, за що отримала назву "Jail Blazers" ("Тюремні Блейзерс").

Там були такі люди, як нестаріючий (насправді старіючий) Піпен, треш токер "сокамерник" Бонзі Велс. Арвідас - батько Домантаса Сабоніса - центровий з Європи у роках. І розігруючий Деймон Стоудемайр (може, як аналог - стиль гри Майк Конлі).

Напад:

Універсальність: Уолес був універсальним гравцем, здатним грати, як важкого форварда, так і центрового. Він мав хорошу координацію та рухливість для свого зросту, що дозволяло йому ефективно діяти на різних позиціях.

Кидок з середньої та дальньої дистанції: Уолес володів влучним кидком з середньої дистанції, що робило його небезпечним для захисників, які змушені були тримати його на відстані. Він також міг влучати триочкові кидки, хоча це не було його основною зброєю.

Гра в пості: Уолес був ефективним гравцем у пості, використовуючи свою фізичну силу та вміння розвертатися з м'ячем. Він міг забивати з-під кільця або віддавати передачі на партнерів.

Швидкий перехід в атаку: Шид добре бігав майданчиком та часто брав участь у швидких відривах, завершуючи атаки данками або кидками з ходу.

Захист:

Жорстка гра в обороні: був відомий своєю жорсткою та агресивною грою в захисті. Він не боявся контакту та завжди боровся за підбирання.

Блокування кидків: мав хороший таймінг та відчуття позиції, що дозволяло йому ефективно блокувати кидки суперників. Він був одним з найкращих блокуючих гравців свого часу.

Гра на підбираннях: був активним на підбираннях як в захисті, так і в нападі. Він добре боровся за позицію та мав хороші стрибкові здібності.

Рашид Уолес був унікальним гравцем, який поєднував в собі талант, фізичну силу, емоційність та універсальність. Він був ефективним як в нападі, так і в захисті, але його емоційна гра часто призводила до технічних фолів та суперечок. Незважаючи на це, він залишив яскравий слід в історії НБА та запам'ятався своїм внеском у чемпіонство «Детройт Пістонс» у 2004 році. Він був гравцем, якого любили вболівальники та боялися суперники.

Він став п'ятим елементом команда Брауна. Захист у фарбі - Біг Бен - цемент і фундамент тих років. Його здатність захищатися вважається одною з найелітніших майже за всі часи. Мозок команди - МВП Фіналу - розігруючий Чонсі Білапс. Універсальний захисник, худючий Тайшон Прінс і непоганий скорер, швидкий, такий собі Кентавіус Річард Ріп Хемілтон, не формула 1. Пам'ятаємо його за носіння захисної маски. І Шид замінив у команді ветерана Кліфорда Робінсона, який до цього грав на його позиції ще у Ріка Карлайла. То ж, ця команда двічі виходила до Фіналу, але в 2005му програла.

Рашид Уолес був відомий своєю емоційністю на майданчику, що часто призводило до суперечок із суддями та отримання технічних фолів. Він утримує рекорд НБА за кількістю технічних фолів за один сезон (41 у сезоні 2000-01) та за кар'єру (317). Цей факт є невід'ємною частиною його образу та викликає різні думки: одні вважають це недоліком, інші – проявом його пристрасті до гри.

Фраза "Ball don't lie" ("М'яч не бреше")

Ця фраза стала своєрідною фішкою Рашида. Він часто викрикував її після промаху суперника зі штрафного, якщо вважав, що фол було призначено несправедливо. Ця фраза стала популярною серед фанатів та асоціюється з його трушністю та емоційністю.

Ця ера (2000х) подарувала нам багато майстрів треш-токінгу, таких як Джамал Тінзлі (партнер Артеста по Індіані), Кевін Гарнет та ось, наш герой Шиді Уолес.

Персона яксрава, цікава, і дійсно, на мою скромну, заслуговує на те, щоб його згадували, та просто пам'ятали на радарах баскетбольної пам'яті. В Лізі серед гравців його поважали. Із Бонзі Велзом часто можно послухати його подкасти, де вони спілкуються про видатне минуле.