Чому питання демаршу «Динамо» – це не про спорт

Не пройшло й дві доби, як нарешті з’явилися офіційні коментарі обох сторін-учасниць нового гучного скандалу в українському футболі. «Динамо» відмовилося відпускати футболістів у збірну в зазначений термін, що не сподобалось УАФ, і, очевидно, не сподобалось вболівальникам.

Деталі цього інциденту та наведені аргументи вже встигли розібрати на макрочастини. Безліч думок були почуті на рахунок того, хто ж краще парирував доводи «опонента». Погодьтесь, дивно вживати такі слова в контексті куди важливішої війни з більш підступним та небезпечним зовнішнім ворогом.

«Динамо», наприклад, керується інформацією щодо проведення вже запланованих спарингів. Мовляв, гравці триматимуть себе в тонусі, тим самим дозволяючи благодійним фондам та організаціям збирати кошти на підтримку біженцям, ЗСУ, та й взагалі всіх, хто цього потребує. Також власник (-и) «біло-синіх» посилаються на регламент ФІФА, де зазначено, що клуб зобов’язується відпускати виконавців до табору національної команди лише у визначені дати.

УАФ, до речі, не хватило сміливості виступити з прямою відповіддю, презентувавши свій посил через інтерв’ю головного тренера збірної, Олександра Петракова. Олександр Васильович у цих обставинах – єдина невинна жертва. Сумніватися в щирості сказаних ним слів просто немає сенсу, враховуючи, яким відкритим та принциповим він завжди себе показував. Отож, контраргументи УАФ полягають в тому, що про збір всім клубам повідомили 11 квітня. Тоді, згідно заяви Петракова, «Динамо» ще не оголосило графік благодійних зустрічей. Більше того, наставник підтвердив наявність запланованих контрольних поєдинків збірної. БІЛЬШЕ ТОГО, тренер нагадав, що регламент ФІФА поширюється на офіційні матчі. Тобто, формально збірна може вимагати від «Динамо» відправити своїх гравців раніше 23 травня, якщо внутрішній чемпіонат не проводиться.

Але, будемо відверті, чи дійсно питання якості підготовки до стиків на даний момент виходить на перший план? Ні. Зовсім. Питання, перш за все, в єдності. Буквально тиждень тому ходили розмови про відсутність синхронності в діях «Динамо» та «Шахтаря» при виїзді за кордон, а зараз історія повторюється. Напевно, комусь до вподоби наступати на одні й ті самі граблі. Мистецтво домовлятися підвладне не кожному.

Якщо може об’єднатися багатомільйонне населення, то чому пожертвувати своїми інтересами заради спільної справи не можуть футбольні функціонери? Хіба не характер та єдність здатні компенсувати ті чи інші ігрові проблеми головної команди країни? Невже успіх української нації у протистоянні з орками не навчив, що сила – в згуртованості? Для чого створювати додатковий інфоповід, який вмить знову поділить людей на два табори? Одні стають на сторону «Динамо», інші захищають інтереси УАФ. І понеслася, конфлікти, суперечки, нові шаблонні звинувачення… Чим менше причин для дебатів, тим краще. Принаймні, у цей складний час.

На основі цього, до Суркіса претензій в рази більше, ніж до мовчазної стратегії Павелка на чолі чиновників УАФ. Тому, колізія між «Динамо» та збірною – це не про спорт. Це про те, як не слід будувати відносити на будь-якому рівні. Та про те, як знаходити компроміси, коли вони життєво-необхідні. Дороги назад немає – сірник задимівся. Цитуючи класиків: «Ганьба».

Важко змиритись, що зараз подібні інциденти взагалі є можливими. На жаль, продовжує своє існування явище, яке впродовж 30 років незалежності ідентифікувалося ледь не як найгостріша проблема – це так званий штучний (або ж нештучний) поділ суспільства. Явище, яке призводило до різного роду суперечок навіть між найближчими родичами, не говорячи вже просто про співвітчизників. Не говорячи вже й про світ спорту. Чим не приклад протистояння фанатів «Динамо» та «Шахтаря», яке нерідко переходило межу?

Далі ж варто навести все-таки деякі футбольні фактори, які, власне, найкраще описують всю суть. Напевне, Ви за останні дні встигли прочитати безліч таких влучних коментарів:

               – За результат збірної будуть відповідати виключно Петраков, його команда та працівники УАФ. Тому, ні Суркіси, ні Луческу не в силі нав’язувати свої думки та говорити, як буде краще. Вони відношення до національної команди не мають;

               – «Динамо», звинувачуючи УАФ у відсутності сформованого календаря підготовки збірної, не здатне підкріпити власні позиції. З усіх анонсованих зустрічей з топ-колективами Європи поки що існує офіційна домовленість лише з одним суперником, з дортмундською «Борусією». При всій повазі до «Левскі» та «Аустрії», контрольні матчі з ними не слід приводити як приклад. До того ж, такі поєдинки не виглядають хорошим «медіа-ходом» в плані збору грошей. Українці, безперечно, увімкнуть телевізори, але от європейців вивіска «Динамо» – «Базель» навряд чи вразить. Інше діло, «ПСЖ», один із грандів Старого Світу, що згадувався в заявах киян;

               – Дозвіл на виїзд за кордон усім складом «Динамо» отримало він Міністерства молоді та спорту. Відзначалось, що виняток футболістам був зроблений заради виконання поставлених задач. В цьому списку акцент робили на пункт про підготовку гравців до червневих вирішальних матчів збірної. Тому, будьте ласкаві, допомагайте, а не вставляйте палиці в колеса. Ну, або повертайтесь в Дрогобич, де проходили тренування до початку турне Європою.

Очевидно, кульмінація не заставить себе довго чекати. Тут і футболісти повинні продемонструвати характер, і УАФ повинна не зволікати, перейшовши нарешті до рішучих кроків. Суркіси зараз всіма можливими способами намагаються відбілити свою репутацію. Парадокс – навіть стараючись стерти ганебне минуле, вони вмудряються ще гірше цю саму репутацію забруднити. Можливо, дехто досі не розуміє, що Україна змінюється (або ж вже змінилась). Терпіти вже ніхто не буде. Забувати діяльність, яка тим чи іншим чином посприяла катастрофічним наслідкам – тим більше. Думай-те.