Блог Апельсинова кава

Уродженець Одеси купував клуби в Іспанії, сам їх тренував, звільнив Сетьєна і називав Роналдо тупим

Божевільна історія Дмитра Пітермана. 

Мабуть, жоден топ чи підбірка найодіозніших президентів клубів не обійдеться без американського бізнесмена українського походження. Дмитро Пітерман займався футболом не довго, але дуже яскраво.

Народився в Одесі, на дитячому турнірі отримав медаль з рук гравця «Чорноморця», навчався у Берклі на архітектора, брав участь у відборі на Олімпіаду

Пітерман народився 18 грудня 1963 року. В Одесі жив до 12 років (за іншими даними – до 15 років), займався футболом і легкою атлетикою.

«Ніна Федорівна Медведєва прийшла в нашу 25-у школу відбирати дітей у свою секцію. Спочатку нас було 80 охочих, потім залишилося 10, потім ще менше. Мене вона «підкупила» словами: «Ти – як Борзов». Багато дав мені як в спортивному, так і людському плані Рем Корчемний, під чиїм керівництвом я почав тренуватися пізніше. Він мені, як батько, ми з ним і в Америці багато спілкуємося», – розповідав Дмитро в інтерв’ю 2013 року.

Але першою і головною любов’ю хлопця був футбол.

«У дитинстві наша команда Київського району зайняла 2-е місце в місті, а я став найкращим бомбардиром турніру. Пам’ятаю, як грамоту і медаль мені вручав сам Віктор Зубков – найпопулярніший гравець «Чорноморця».

Потім сім’я Пітермана емігрувала до США (має також громадянство Ізраїлю), де оселилася в Каліфорнії. Дмитро отримав диплом архітектора в університеті Берклі, паралельно не без успіхів займався спортом.

«Європейський футбол або сокер, як його тут називають, в ті роки був розвинений слабо. В університеті я під керівництвом Руді Ханта (один з перших чорношкірих тренерів в США) серйозно зайнявся стрибками. Брав участь в американському відборі на Олімпійські ігри в Барселоні і Атланті. Найкращий результат у потрійному стрибку – 16 метрів 53 сантиметри».

Але найбільш успішним Пітерман став у сфері інвестицій. Ще під час навчання Дмитро почав займатися бізнесом з нерухомістю.

«Ця одиночна інвестиція швидко перетворилася на кілька, які були дико вигідними, і він продовжував реінвестувати після кожної продажі, яку здійснив», – пише особистий сайт українсько-американського бізнесмена.

Відкрив в Іспанії музей Сальвадора Далі, став президентом найстарішого клубу Каталонії, брав приклад з Моурінью

У 1991 році Дмитро переїжджає жити в Іспанію, де починає колекціонувати роботи Сальвадора Далі – одного з найвідоміших представників сюрреалізму. Всього в його приватній колекції 580 оригінальних робіт митця.

«Я завжди вважав себе рідкісною рибою, тому легко було ідентифікувати себе з кимось дуже полум’яним і дуже різним», – говорить Пітерман про своє захоплення іспанським художником.

Бізнес і навіть шедеври Далі не змогли приглушити любов Пітермана до м’яча. Він починає шуміти в іспанському футболі.

«Ми тоді жили в місті Тосса-де-Мар. Я там відкрив музей, де експонувалася моя колекція графічних робіт Сальвадора Далі. Заодно допомагав трохи місцевому клубу. Команда була сільською, бовталася десь в п’ятому дивізіоні. Несподівано пішли перемоги, і незабаром на мене вийшли люди з «Паламоса» – найстарішого клубу Каталонії і другого в Іспанії. Зателефонували і попросили: «Візьми клуб». Вони тоді грали у четвертому дивізіоні. Так я став президентом «Паламоса», – розповідав Дмитро про початок своїх пригод.

Амбіціям Пітермана стає тісно у кріслі керівника. Він хоче більшого – тренувати, обирати стартовий склад і проводити матчі на лавці запасних.

«Почалося все із суперечки. В якийсь момент я вирішив зайнятися клубними справами серйозно. Ми пробивалися у плей-оф, але підвищитися в класі ніяк не вдавалося. Тренер сповідував некрасиву та захисну гру. Якось в міжсезоння ми з колегами сиділи в офісі, обговорювали склад майбутньої команди. Заходить тренер і говорить, що домовився з одним хлопцем, його обов’язково треба брати в штат. Я відповідаю, що готовий взяти гравця, але на його місце вже запрошені двоє сильніших виконавців. А це означає, що його протеже буде отримувати мінімальну зарплату і просидить весь сезон на лавці запасних.

Вислухавши, він посміхнувся: «Збираєш свою команду?» – «Так», – відповідаю. «Ну, якщо це так легко, чому б тобі її самому не потренувати?» – «Добре. Але можеш бути впевнений, гірше, ніж у тебе, у мене не вийде». – «Ах так! Пропоную парі: якщо ти закінчиш сезон в першій десятці, я порву свою тренерську картку!» Особливого значення я цій суперечці не надав. Але буквально через п’ять хвилин почали телефонувати журналісти: «Чи правда, що ви беретеся тренувати команду?» Загалом, мене спровокували», – пояснював Пітерман.

Тренер пішов з клубу, а на його місце прийшов румун Чучі Кос, який у всьому слухався боса і виконував просто церемоніальні обов’язки тренера.

«Під моїм керівництвом «Паламос» пробився до Сегунди-В – третього за значенням іспанського дивізіону. Потім цей тренер телефонував мені і вітав. Говорив, що я повинен продовжувати тренувати, що у мене все вийде. А на виконанні умов суперечки я не наполягав. Адже йому сім’ю треба годувати, а він більше нічого робити не вміє», – іронізував Дмитро.

Про його тренерські методи ходять легенди, над ним сміялась іспанська преса, але Пітерман продовжував гнути свою лінію.

«Грали за схемою 4-2-4, з чотирма нападниками і чотирма захисниками. На тренуваннях чотирьох захисників змушував оборонятися проти шести форвардів. Тут я сповідую погляди Моурінью – перш за все міцна оборона».

А далі стало ще веселіше – хлопець з Одеси вийшов на рівень Ла Ліги і там дав волю усім своїм демонам.

Купив «Расинг» і «Алавес», на матчі акредитовувався в якості фотографа, звільнив Сетьєна і називав Роналдо тупим

2003 року Пітерман хотів придбати «Еспаньйол», але операція не вдалася. Натомість він став власником 24% акцій сантандерського «Расинга». Через кілька тижнів після своєї появи у клубі звільнив головного тренера Мануеля Пресіадо і технічного секретаря Кіке Сетьєна.

«Після чотирьох годин розмови я потиснув йому руку, побажав усього найкращого і пішов. Він хотів робити по-своєму, а я не поділяв його планів» – згадував Сетьєн, який тепер тренує «Барселону».

Пітерман сам очолив команду, хоча не мав тренерської ліцензії і права перебувати на тренерській лаві. Формально цю роль виконував давній знайомий Чучі Кос.

«Країною може керувати будь-який ідіот, а щоб управляти командою, потрібен папірець? Абсурд! У Кройфа, наскільки мені відомо, не було ніякої ліцензії, і це не створило йому проблем» – обурювався бізнесмен.

Хотів навіть орендувати літак, щоб літати над полем весь матч, сісти в першому ряду з мегафоном в руках або подавати футболістам м’ячі. Але знайшов простіше вирішення проблеми. Замовляв у свого ж клубу акредитацію фотографа клубного сайту і проводив матчі біля поля. Звісно, фотоапарата він не мав – тільки мобільний телефон з допомогою якого передав вказівки Косу. Тим часом, інші журналісти намагалися записати у нього інтерв’ю, а фотографи замість гравців знімали президента клубу у помаранчевій манішці.

Пітерман був наче скринька із сюрпризами – він влаштовував тренування команді на пляжі, грав за старою схемою 4-2-4, заявляв, що хоче купити Ромаріо. За кожну перемогу гравці «Расинга» отримували 300 тисяч євро премії, але після поразок мали викласти клубу аналогічну суму.

Пітерман хотів викупити ще 27% акцій клубу, щоб стати повноправним керівником, але їхній власник Сантьяго Діас образився на різку критику Дмитра і відмовився від угоди. У свою чергу американець українського походження пішов з посади президента клубу.

У 2004 році Пітерман купив «Депортиво Алавес». Заплатив 500 тисяч євро за 51% акцій. У першому ж сезоні він допоміг клубу повернутися в Ла Лігу. Дмитру знову допомагав Чучі Кос, який тепер виконував роль директора клубу. Іспанські журналісти порахували, що їхній тренерський дует провів 126 матчів в іспанському футболі – 63 перемоги, 29 нічиїх і 34 поразки.

Пітерман управляв клубом у своєму стилі – оголошував бойкот пресі, змінював тренерів, диктував склад на гру і хотів сам керувати. А ще публічно ображав суперників і зірок футболу. Дісталося навіть бразильському Роналдо. «Реал» розбив «Алавес» – 3:0, а дубль оформив Зубастик. Під час святкування він ліг на газон і зображав із себе таргана. Це не на жарт розізлило Пітермана.

«Роналдо, Робіньо і Роберто Карлос – три придурки. Я після матчу назвав їх «мона». Іспанською – це мавпочка і гарненька дівчина. Ось вони у мене і вийшли – гарненькими мавпочками.

Роналдо мене взагалі дістав. Після матчу я сказав, що буду подавати протест, тому що, як мені здалося, під час матчу бігала дика свиня в його футболці. Він сказав, що Пітерман – ніхто. Мовляв, я сфотографувався в іспанському журналі «Інтерв’ю» в оголеному вигляді. Але стривайте, це у нього логіка проста – якщо людина на фото в голому вигляді, то це неодмінно порнографія. Роналдо – дитина. Саме тому його і не витримує більше двох місяців жодна з його подружок. Він – тупий».

Дісталося також головному тренеру «Барселони» Луї ван Галу.

«Він навіть не переступив би поріг мого кабінету. Я сказав би йому всього два слова: «Пішов геть!» На мій погляд, це найгірший з усіх тренерів, що коли-небудь працювали в Європі».

Коли у бізнесмена почалися фінансові проблеми, він не зміг виплачувати зарплатню, у клубу почала накопичуватися заборгованість. У 2007-му році Пітерман залишив «Алавес» з боргом у більш, ніж 25 мільйонів євро та втік з країни. А команда опинилася на межі банкрутства.

«З 1997-2007 рр. Дмитро володів і тренував чотири різні футбольні клуби Іспанії. Команди Пітермана часто мали великий успіх, але, як іноземець, він так і не став своїм у футбольній спільноті Іспанії. Його зухвалий, іноді домінуючий стиль не сприймали», – йдеться на офіційному сайті бізнесмена.

Сам Пітерман зовсім не шкодує про свій футбольний досвід в Іспанії, хоча визнає, що поводився надмірну емоційно.

«Іноді міг сказати зайвого на шкоду собі. Наприклад, президента одного з клубів обізвав «наці». В принципі, я був правий, так як той навіть не приховував своїх націоналістичних настроїв, але преса підняла такий шум, що розгорівся великий скандал.

Втім, я зовсім не шкодую. По-перше, я отримав шалений людський досвід. По-друге, яскравих вражень, отриманих у Ла Лізі мені вистачить до кінця життя. Одного разу в роздягальню принесли футболку Рауля, яку він мені передав після того, як я сказав про його гру: «Краще не буває». А якось у мене автограф попросила жінка – молода і красива. Це була мама Ікера Касільяса. Добре, що тоді поруч зі мною перебувала дружина.

Робота тренера – цікава, але вкрай важка. Виграєш – не спиш, програєш – не спиш тим більше. Виходить, не спиш у будь-кому випадку. В Америці, наприклад, тренер в клубі – фігура десята, а в Іспанії він – генерал. Як на мене, то я б в Ла Лізі перепідписував з тренерами контракт щотижня».

***

У 2007 році сім’я Пітермана повернулася в США. Його сини Сергій та Костянтин за прикладом батька почали навчатися у Берклі і займатися спортом.

Зараз Дмитру – 56 років і він насолоджується життям разом зі своєю другою половиною. А в його інстаграм багато подорожей, дорогих авто, лобстери, Сальвадор Далі, але вже давно немає футболу.

Коломойський і український спорт – це знущання

Фото: інстаграм Дмитра Пітермана

Автор

Комментарии

  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные
  • Друзья
Loading...