Де починається футбол (2)

Тим часом футбольні естети в Берегові починали збирати перший врожай, все більше заповнюючи тамтешню арену. Команда грамотно працювала з вболівальниками, ба навіть тими, що не люблять штовхатися перед стадіоном в чергах за пивом і кукурудзою. На місцевому телеканалі почалися прямі трансляції майже всіх поєдинків і велися вони під акомпанемент коментарів колоритного угорського дядечки. У того навіть вимальовувався власний план дій – на виїздах він грамотно помовчував, стримуючи емоції (інакше можна було вхопити трендюлей від злої закарпатської публіки), а вдома вже горланив що було сил. На хвилі успіху дядьку взагалі понесло і надихнуло на створення гімну клубу, душевного і трохи сепаратистського (проскакують рядки - украинские парни ,венгерская душа!).

Окрім відеозйомки на матчах і власних трансляцій з коментатором, клуб вклав контракт з рядом маленьких спонсорів і грав в оригінальній формі від виробника lotto на зразок ФК Закарпаття. Було проведено капітальний ремонт роздягалень і вибудовано щось по типу конференц-залу. Навіть найбільші мрійники навряд чи уявляли, що через два роки сюди зі своїми спічами завітає Мирон Маркевич.

Поки що Берегвідейк  лише увірвався до чемпіонства-2009, важкого і вистражданого. Сезон, попри трансфери від котрих аж плющило, вдалося провести на четвірку, можливо навіть не дуже тверду. По-перше – не взяли хлопці кубок, в фіналі Нодь зі своєю плеядою поступилися куди більш скромній Поляні. Таку команду треба було подужати, навіть попри те, що їм допомагав славнозвісний Михайло Ланьо. Поразка в фіналі також не дозволила Берегову прийняти участь в найближчому аматорському кубку. По друге – лише на декілька балів в чемпіонаті вдалося випередити Говерлу-Ясіня і Мукачево, теж значно скромніші за кадровим потенціалом. Ну а підтверджує сезон “лише на четвірку” той факт, що кращим гравцем першості було визнано не представника Берегвідейку, а мукачівця. 

Та це вже так, знаєте, тільки щоб прикопатися. Було зрозуміло - такій купі нових облич треба певний час задля налагодження компонентів зіграності, тай старенька доволі була команда, їх середній вік стрімко, як та Тиса після осінніх дощів, наближався до відмітки 30 років.  Перспектива розбавлення компанії таких от “дідуганів” все одно була присутня, варто лише глянути на молодь Берегвідейка з Чонкою і Огаром. Вони добряче розважалося у своїй юнацькій першості, рахунки 16-0 і 10-0 там траплялися частіше ніж втрати очок

На сезон 2010 і старі і молоді почали варитися в одному казані, тому непристойні рахунки також перемістилися з юнацької першості у дорослу. Як там зараз модно говорити – вжух, і 8-0/7-0 як по розпорядку. На мальовничих закарпатських полянах почали з’являтися комбінації, чітка тактична побудова, високі швидкості ну і автобуси, а як інакше, коли до твоїх воріт чимдуж чимчикують Піцур, Чонка, Калапач? Проблем у Берегвідейка на внутрішній арені бути не могло чисто теоретично.

Того року вони зібрали повну колекцію нагород у Закарпатті – суперкубок, кубок, зимова першість і чемпіонат. Окрім Поляни ніхто навіть не задумувався над можливим складанням конкуренції тим парубкам з Берегово, та навіть Поляна після поразки Севлюшу під кінець сезону вже святкувала срібло. Чонка став найкращим гравцем сезону з колосальним відривом по голосуванню. Берегово добряче куражилось вдома, однак під кінець літа отримало виклик серйозніший, масштабніший чи що.

Якраз через чотири дні після тих пам’ятних для мене 0-7 у Рахові , Берегвідейк з купою львів’ян поїхав у Самбір, де з однойменним клубом боровся за вихід в 1/8 аматорського кубку. Зрештою, цей турнір новим для Закарпаття не був – в минулому розіграші Поляна дійшла до чвертьфіналу. Берегово ж на останніх секундах втратило перемогу, але вже в домашньому матчі-відповіді впевнено виграло 2-0. Виграло і започаткувало невід’ємну традицію того розіграшу – першу партію (неодмінно на виїзді) підопічні Роберта Нодя провалюють, а вдома вже героїчно закамбечують.

Дивіться самі 

1/8 фіналу - проти Карпати (Кам’яна-Бузька). На виїзді поразка 0-2, вдома виграли 5-0

чвертьфінал – проти Агро-Збруч (Волочиськ). На виїзді поразка 1-0, вдома виграли 3-0

В півфіналі розгорілася драма за класикою драматизму, вже вибачте за тавтологію. Путрівка з Київщини виграла вдома 2-0 і без проблем почала в Берегові  зі швидкого голу. Задля проходу далі Берегвідейку тепер треба було забити чотири рази. Чотири м’ячі і жодного пропущеного, і знаєте що? Їм вдалося. Протягом другої 45-хвилинки почергово Сливка, Саркіс і Теплий майже зробили 6000 вболівальників свідками красивого камбеку, залишалося завдати один влучний удар, лише один. Рятувати ситуація було дано Саркісу, вже під саму завісу гри, як то кажуть - перед сиреною, полтавський Дмитро оформив дубль і неймовірної краси ударом вивів закарпатців в фінал. Емоційний угорський коментатор себе вже не стримував.

За декілька днів в Берегові, на куражі, команда Роберта Нодя переграла гостей зі Слов’ янська 2-0, а вже в матчі відповіді звела переможний турнір до фінального акорду у вигляді нічиї 2-2. На спорожнілому донбаському стадіоні Калапач тріумфально підняв над головою трофей. Трофей трофеєм, але найцінніший приз за таку перемогу підняти над головою було не можливо. Берегвідейк отримав право на участь в розіграші Кубка України 2011-2012. За три роки з пустелі Гобі в ранг кращого аматорського колективу України. Якщо це не перемога, то що ж тоді? 

Берегово святкувало, емоційний коментатор співав гімн що є горла, а Нодь з командою вже й руки надірвали від конвеєрного піднімання різноманітних кубків. Здавалося, це найкращий шанс піти. Ні, не припинити існування, а впевненою ходою покрокувати в професійний футбол.  Берегвідейк не мав права ще на сезон залишитись в аматорах, в будь-якому випадку це виглядало б як топтання на місці, краще ніж минулого разу вже просто не виступити.

Журналісти спорт-тайм і час футболу багаторазовими матеріалами бачили брегівську команду в другій лізі, сподівалася на це і прийдешня звідти ціла купа футболістів, але… аж ніяк не сподівалося керівництво.  Розмови залишилися на рівні розмов, професійний футбол на Закарпатті залишився представленим в обличчі реконструйованої  Говерли Олександра Севидова.

Важко знайти причину по котрій Берегвідейк не заявили в другу лігу. Можливо, керівництво геть розслабилося, отримавши перший шматок пирога і перший кєшбек. Після тотального розриву-2010 за хороші, вельми хороші гроші було продано у Металіст молодого бомбардира Юрія Чонку. Там взагалі ціла епопея розгорнулася, футболіст вже прямував на збори з Говерлою, як його в останній момент перехопили скаути Металіста. 

Розгніваний директор Говерли Іван Шіц зробив невтішний прогноз що до подальшої кар’єри Юрія – не заграє. В Говерлі під першу лігу потрібен був в основу молодий хлопець, Чонка отримав би місце в старті і шанс на подальший прогрес, але було обрано жовту футболку і бакси гранда зі Слобожанщини. Як пізніше виявиться, пан Шіц був правий.

Тим не менше, без Чонки , але вже з зіграною обоймою, Берегвідейк за стартові місяці 2011-року знову взяв два трофеї. Суперкубок і зимову першість Закарпаття, наче не особливо й напружуючись. Головне випробування чекало на цих хлопців вже ближче до кінця літа, коли розпочнеться Кубок України. 

Розраховувала торсида і знову заповнити стадіон на розіграш аматорського капа, але щоб туди пробитися треба було захистити кубок Закарпаття, а цього, на превеликий подив, Берегвідейк не зробив, навіть не потрапивши до традиційного фіналу на 9 травня. Тепер основна увага вже точно приділялася виступам на всеукраїнському рівні, де ми і отримували б відповідь, чи готові Роберт Нодь і компанія до другої ліги.

Готові, навіть і до першої були б готові. Липень-серпень 2011-го року назавжди залишаться в літописі футбольного клубу Берегвідейк, в цей час двічі заповнений під зав’язку стадіон став свідком проходу своїх до 1/16 Кубку України. В попередньому етапі закарпатці на класі здолали херсонський Кристал 1-0 (забивав Калапач) і змусили лише з сумом прогнозувати та роздумовувати, яким успішним був би виступ такої плеяди в ПФЛ.

В 1/32 вже на горіхи отримав самовпевнений охтирський Нафтовик, що, таке враження, приїхав сугубо за прогулянкою по мальовничих гірських місцевостях Закарпаття. Шалений натиск старту гри переріс у взяття воріт від Олега Теплого, а потім і в кінцеву звитягу. “Тріумф, що не забудеться ніколи” – якось так виглядали післяматчеві заголовки в закарпатській спортивній пресі, на фоні подвигу від Берегова якось і непомітно пройшов паралельний вихід Ужгородської Говерли теж в 1/16 фіналу. Чи не був це той час, коли Берегвідейк хоч і на декілька тижнів, але став спортивним номером 1 найзахіднішого краю України?

За старанням обов’язково прийде й нагорода. За працю протягом чотирьох сезонів, Берегвідейк привіз у місто Металіст. Той самий харківський монстр, що того сезону дійде до чвертьфіналу Ліги Європи. 

На вересневе свято футболу до Берегова з’їхалися з цілого Закарпаття – від Ясіня і до Ужгорода.  “Вже герої” програли 3-0 резерву МХ і перегорнули останню сторінку свого виступу на тому турнірі. Яскраву сторінку. Було встановлено рекорд відвідуваності, Берегово побачило Маркевича, Крістальдо, Шелаєва, свій єдиний матч в жовто-синій футболці провів Юрій Чонка, єдиний матч за Металіст і проти клубу, що його виховав. Ох вже й справді, казковий якийсь сюжет закрутився.

Це було красиво, чорт візьми, напевно заради цього в відносно далекому 2007-му році Іштван Гайдош та Ігор Свищо взялися за відновлення футболу в Берегові.  Їм вдалося подарувати людям свято, а хіба ж не заради цього спорт й потрібен?

p.s.  на післяматчевій прес-конференції  Мирон Маркевич скаже – “Ви рухаєтесь в правильному напрямку”. Він помилиться, після тої гри Берегвідейк почне рухатися в нікуди. Вони візьмуть ще одне обласне чемпіонство через три місяці, але вже за рік втратять весь зірковий склад і припиняться існування. Той матч проти третьої сили України так і залишиться найяскравішим слайдом в презентації Берегово 2007-2012.