Капдевіла, Мейрелеш, Кіслінг та ще 17 гравців недалекого минулого, про яких ви могли забути

Tribuna/Футбол/Блоги/Капдевіла, Мейрелеш, Кіслінг та ще 17 гравців недалекого минулого, про яких ви могли забути

12 января, 15:00

Життя після завершення футбольної кар’єри у колишніх гравців може скластися по різному. Хтось ще за час активних виступів приймає рішення стати тренером, працює над отриманням відповідної ліцензії, та одразу ж або стає членом тренерського штабу головної команди, або розпочинає з молодіжних команд, або й зовсім очолює якусь команду самостійно. Хтось стає футбольним чиновником, хтось працює в медіа, хтось просто постійно нагадує про себе гучними заявами. Когось неможливо забути через яскраві моменти, що закарбувалися в пам’яті назавжди, а когось через його феноменальний рівень гри. Але також є і футболісти, які не підпадають під жодну вищеперераховану категорію. Вони провели кар’єру на досить високому рівні, чи спалахнули на декілька топових сезонів, але вже досить давно випали з поля зору навіть уважних футбольних фанатів. Саме про них і піде мова далі.

Жоан Капдевіла

До початку ери Жорді Альби у збірній Іспанії саме Капдевілла був головним лівим захисником «Фурії рохи», хоча його і не одразу згадаєш, якщо почати перелічувати склад тієї легендарної команди, що вигравала Євро-2008 та Чемпіонат Світу 2010. Жоан ніколи не грав за «Реал» чи «Барселону», не вражав публіку своїми проходами по флангу, як це робив Альба, але на той час досить надійно виглядав на своїй позиції як у збірній, так і у «Вільярреалі», з яким навіть займав 4 місце у Ла Лізі та виходив до півфіналу Ліги Європи в сезоні 10/11. Після «Вільярреалу» пограв за «Бенфіку» та «Еспаньйол», а кар’єру завершив у 2017 році.

Жозе Босінгва

Двократний переможець Ліги Чемпіонів, між іншим. Жозе був основним гравцем «Порту» під керівництвом Жозе Моурінью, але, на відміну від інших португальців, перейшов до «Челсі» не під протекторат «особливого», а аж у 2008 році, коли команду вже очолював Сколарі. В стані лондонців Босінгва одразу ж став важливим гравцем команди, та, до отриманої в кінці 2009 року важкої травми «хрестів», вважався одним з найкращих правих захисників Європи. На свій колишній рівень після відновлення португальцю вийти так і не вдалось, тому погравши ще трохи за «КПР» та «Трабзонспор», у 2016 Жозе завершив професійну кар’єру.

Даніель Ван Бейтен

Протягом восьми років Даніель захищав кольори мюнхенського «Баєрну», здебільшого як гравець ротації, але в деякі сезони вважаючись навіть основним. Бельгійцю очевидно не вистачало класу, щоб вважатися одним з елітних європейських захисників, та в складі кожної великої команди мають бути такі скромні гравці, що спокійно виконують свою роботу та не перетягують ковдру на себе. Тим паче не кожен може похизуватися такою кількістю виграних трофеїв, як Ван Бейтен, який у 2014 році пішов з футболу, зачепивши наостанок ще одну салатницю у складі мюнхенців.

Маркос Сенна

Другий представник «Вільярреалу» у нашому списку, та перший бразилець в історії, який виграв чемпіонат Європи. І не просто виграв, а став ключовою фігурою команди Арагонеса, де грали Хаві, Ін’єста та Давід Сільва, класно підчищаючи за зірками. Маркос був дуже фізично витривалим гравцем з характером бійця і чудовим дальнім ударом, та все ж так і не отримав заслуженого визнання як один з найкращих опорників у історії. До успіхів «Вільярреала» Сенна причетний не менше, а то і більше ніж Капдевілла – він був частиною тієї самої команди з Форланом та Рікельме, яка досягла півфіналу Ліги Чемпіонів.

Хаміт Алтинтоп

Колишній капітан збірної Туреччини мав більш насичену кар’єру, ніж його брат-близнюк, та встиг пограти за «Баєрн» і навіть мадридський «Реал» (на жаль, усього лише 4 матчі). Звісно ж, гравцем основного складу Алтинтоп в Мюхнені так і не став, але, як і Ван Бейтен, додавав команді балансу в роздягальні та не цурався виконувати багато чорнової роботи. У 2012 поїхав до Туреччини, де, попри часті травми, протягом 3.5 років був важливим гравцем «Галатасараю», а у 2017 ще й безрезультатно поїхав рятувати безнадійний «Дармштадт» від вильоту з Бундесліги, де й закінчив свою кар’єру.

Ніколас Гайтан

Здається, ще зовсім нещодавно Гайтан щоліта був однією з найпривабливіших опцій на ринку трансферів, та кожного року міг перейти чи до «Челсі», чи до «Манчестер Юнайтед», чи до «Ліверпуля». І не просто так - у складі «Бенфіки» футболіст дійсно виглядав як майбутня зірка, але це той самий випадок, коли можна сказати, що гравець пересидів. До топклубу Ніколас переїхав лише у 2016, і лише у «Атлетіко» за 25 мільйонів євро, та після цього кар’єра аргентинця замість шляху вгору несподівано пішла на спад. У складі матрасників він так і не зміг стати зіркою, пограв у Китаї та МЛС, заїхав на сезон у «Брагу», а останнім його клубом взагалі став «Пасуш де Ферейра», з яким Гайтан безславно вилетів з вищого дивізіону, і вже пів року залишається без команди.

Алекс

Справжній майстер ударів з дальньої дистанції та штрафних – головна асоціація з цим бразильським захисником. Алекс встиг пограти за декілька великих клубів – «Челсі», «ПСЖ» та «Мілан», а також три роки заробляв собі ім’я в оренді в «ПСВ». І не просто пограти, Алекс був важливим гравцем для кожної з цих команд, хоча так і не став основним у збірній. Спостерігаючи за прикладом Тіаго Сілви, виникає відчуття, що бразилець зарано пішов з футболу, та серйозна травма завадила Алексу продовжити кар’єру. У 2016 році Алексу було лише 34, але інформація про 9 місяців відновлення поставила хрест на його спортивному майбутньому.

Рауль Мейрелеш

Ще один колишній португальський гравець «Челсі» в цьому списку. Після переходу у «Фенербахче» Мейрелеш, попри непогану гру, з’являвся в медіа здебільшого завдяки своїй розкішній бороді, але 6 років за «Порту» та два роки в Англії дозволяють назвати кар’єру Рауля доволі успішною, тим паче в його трофейній кімнаті присутній навіть кубок Ліги чемпіонів, зароблений у складі лондонців. Унікальна харизма та футбольні характеристики півзахисника дозволяли назвати його присутність вкрай важливою для кожної команди, за яку йому довелося пограти, в тому числі й для збірної Португалії.

Штефан Кіслінг

Без перебільшення легенда леверкузенського «Байеру» – 344 гри та 131 гол за 12 років у кольорах німецької команди. У Штефана була не одна можливість переїхати до Англії, де їм неодноразово цікавилися «Ліверпуль» та «Арсенал», але кожного разу Кісслінг продовжував угоду з «фармацевтами», аж допоки у 2016 році не вирішив піти на пенсію через хронічну травму стегна. У 2013 німець став найкращим бомбардиром Бундесліги, а також забив відомий гол-фантом «Гоффенгайму», коли мяч розірвав сітку з її зовнішньої сторони, та після цього закотився у ворота. Попри всі свої гольові досягнення, за дорослу збірну Кісслінг провів усього лише 6 матчів, не відзначившись ні разу.

Йоан Джуру

Довгих 8 років Джуру захищав кольори «Арсеналу», постійно зіштовхуючись з конкуренцією з боку більш зіркових захисників, та все ж встиг награти 86 матчів за «канонірів», не виглядаючи при цьому слабкою ланкою команди Венгера. Внаслідок переїзду Коло Туре в «Манчестер Сіті» Джуру на деякий час зміг твердо закріпитися як гравець основи, але після тяжкої травми розглядався вже виключно як запасний. Далі легенда збірної Швейцарії провів ще 4 якісних сезони у «Гамбурзі», після чого до завершення кар’єри почав щороку змінювати клуби, серед яких вже не було гучних назв.

Маруан Шамах

Можливо, Шамах потрапив до «Арсеналу» занадто пізно – на час трансферу йому виповнилося вже 26 років, а за спиною були 8 років у «Бордо», де Маруан встиг стати легендою французів. Можливо, слід було переїздити до «Тоттенгему», де Маруана дуже бажав бачити Гаррі Реднап, і тиск та конкуренція були б значно менші. Але все склалося як склалося, і марокканець провів в Англії 6 непоганих років, погравши за вищезгаданий «Арсенал», «Вест Гем», «Крістал Пелас» і «Кардіфф» та запам’ятався своєю цікавою зачіскою та 21 голом в Прем’єр-лізі.

Кевін Гроскройц

Гроскройц був частиною тієї легендарної «Борусії» Юргена Клоппа, яка двічі поспіль відібрала чемпіонство у «Баєрну» (що на сьогодні виглядає як жарт), і дійшла до фіналу Ліги Чемпіонів, вибивши по дорозі сам мадридський «Реал». Гроскройц не був головною зіркою того складу, але разом з Блащіковскі вони дуже органічно виглядали на краях атаки в енергійному та інтенсивному футболі Клоппа. А ще був дуже своєрідною людиною, часто втрапляв у якість неприємні інциденти, обіцяв, що поголить голову у випадку перемоги «Дортмунду» в Бундеслізі 2010/2011. І все-таки виконав обіцянку. Після «Борусії» пограв за «Штутгарт», «Дармштадт» та «Юрдіген» з 3 ліги, а зараз продовжує виступати на аматорському рівні.

Сейду Кейта

Напередодні Кубку африканських націй згадаємо і гравця, який цілих сім разів представляв Малі на африканській першості, а загалом провів за збірну аж 102 матчі. Найбільшу популярність Кейта здобув завдяки своїм виступам за «Барселону», де за 4 роки встиг награти цілих 119 матчів. І це в епоху Хаві, Ін’єсти та Бускетса. Окрім каталонського гранда Сейду грав за «Лорьян», «Ланс», «Севілью», «Валенсію» та «Рому», і точно залишив свій відбиток в історії європейського та африканського футболу, запам’ятавшись як непоганий півзахисник, який не завадить будь-якому клубу.

Ідріс Камені

Не обійдемося у цьому переліку і без воротарів – Ідрісс Камені за роки, що провів у Іспанії, зіграв цілих 334 матчі за «Еспаньйол» та «Малагу». Камерунець не одразу став основним у «Малазі», тому успіхи клубу в Лізі Чемпіонів пройшли повз нього, але починаючи з сезону 14/15 Камені твердо встав у ворота «анчоусів» після переходу Кабальєро у «Манчестер Сіті», вигравши конкуренцію у самого Гільєрмо Очоа. Тоді «Малага» ще не вилетіла з Ла Ліги, і навіть претендувала на вихід до єврокубків, а Ідрісс запам’ятався своїми неймовірними сейвами та конкуренцією з Денисом Бойко.

Граціано Пелле

Важко назвати Пелле результативним нападником – перший непоганий сезон італієць провів лише у 27 років, і те лише в чемпіонаті Нідерландів, відзначившись 27 разів у 29 матчах за «Феєнорд». До цього Граціано не зміг себе проявити ні в одному італійському клубі, ні в «АЗ» Алкмаар, загалом маючи на своєму рахунку 35 голів за 9 років дорослої кар’єри. Не вражає. Та потім Пелле, на якому багато хто вже поставив хрест, розкрився як великий нападник – два топових сезони в «Феєнорді», два непоганих сезони за «Саутгемптон» попри усі побоювання, що італієць загубиться у чемпіонаті Англії, та виклик від Антоніо Конте на Євро 2016, який і став вершиною кар’єри Граціано. Конте неодноразово доводив, що вміє працювати з нападниками, тому успіх Пелле за збірну не став випадковістю, а після Євро форвард поїхав заробляти собі на безбідну старість у Китай.

Саллі Мунтарі

Мунтарі провів у Італії цілих 13 років, з невеликими річними відрядженнями до Англії у «Портсмут» та «Сандерленд», та пограв за обидва міланських гранди та «Удінезе»: 125 виходів на поле у футболці «чорно-білих», 66 матчів у складі «Інтера» та 70 у складі «Мілана» зробили Саллі важливою частиною Серії А епохи нульових і десятих. Не менш яскраво Мунтарі проявляв себе й поза полем: ганець став частиною великого скандалу за участі своєї збірної щодо призових грошей за участь на Мундіалі 2014 року, бився з менеджером команди, і йшов з поля після расистських викриків з трибун на матчі Серії А, активно просуваючи тему протидії расизму.

Хесус Гамес

Ще одна легенда «Малаги», але вже причетна до чвертьфіналу Ліги Чемпіонів. За іспанців Гамес дебютував ще у 2005 році, допоміг команді повернутися до Прімери, та до свого трансферу в «Атлетіко» у 2014 році 238 разів вдягав блакитно-білу футболку. Хесус був класичним правим захисником старої школи, що не біг в атаку взагалі, віддаючи перевагу надійності біля своїх воріт. А на той час більшого від нього і не вимагали. Свої функції Гамес виконував відмінно, за що отримав запрошення від Дієго Сімеоне на дворічне відрядження у Мадрид, а потім навіть зіграв 7 матчів за «Ньюкасл».

Фредерік Кануте

Малієць першу частину своєї кар’єри виглядав як типовий середній африканський форвард – 3 роки пограв у «Ліоні», стільки ж років пограв у «Вест Гемі», 2 роки провів у складі «Тоттенгему», який тоді ще не вважався конкурентною командою навіть у власному чемпіонаті, та не те що б вражав своєю результативністю – 65 забитих м’ячів за 221 гру в цей період. Але далі стався перехід у «Севілью», де Фредерік став ключовим гравцем команди, виграв з нею два Кубки УЄФА, Суперкубок УЄФА та два кубки Іспанії, забивши 89 голів за 209 матчів у складі «андалусійців». 6 років Кануте був основним і у збірній, відзначившись у її складі 22 рази.

Cтівен Піенар

Піенар розпочинав у «Аяксі» на початку нульових, та провів за амстердамців 94 гри за 5 років, ставши за цей час одним з ключових гравців команди, за що отримав запрошення у дортмундську «Борусію», яка шукала заміну Томашу Росіцкі, і навіть отримав там 10 номер. Та в Німеччині південноафриканець надій виправдати не зміг, і вже через рік поїхав у оренду в «Евертон», легендою якого він і стане у підсумку. Не враховуючи невеликий 10-матчевий вояж у «Тоттенгем», Стівен провів за «ірисок» 189 матчів за 10 років, і хоча Піенар ніколи не вражав своєю результативністю, але, за виключенням останніх років, завжди був важливою частиною команди, вважаючись надійною опцією у півзахист команди. І звісно ж був головною зіркою збірної ЮАР, яка приймала у себе вдома Чемпіонат Світу 2010.

Джексон Мартінез

Деякий час здавалося, що у «Порту» з’явився новий Фалькао, і навіть сам колумбієць після переходу до «Атлетіко» заявляв, що сподівається стати не менш успішним, ніж його зірковий земляк. Не вийшло. До трансферу в стан «матрасників» Джексон був за крок до переїзду в «Мілан», а боротьбу за нього вели «Манчестер Юнайтед» та «Арсенал». Що тут казати, 67 голів у 90 іграх – це справді дивовижна статистика, яку Мартінес так і не зміг повторити в «Атлетіко», і вже через рік поїхав у Китай і перестав викликатися до збірної, зовсім зникши з радарів ЗМІ та вболівальників. Повернення до Португалії у склад «Портімоненсе» пройшло тихо і без будь-яких успіхів, після чого колумбієць остаточно завершив кар’єру.