Ахметов не змінював відношення до Шахтаря. Але його менеджмент невчасно розслабився

Ми ніколи точно не знатимемо, що діється у голові Рината Ахметова - найзакритішого з усіх українських олігархів. Він десятиліттями так вибудовував власну імперію, що лише найдовіренніші люди можуть більш-менш точно розуміти логіку його рішень. Припускаю, що це навіть не топ-менеджери, яким Ринат Леонідович щедро платить, а наглядачі за ними. Як і сам Ахметов, це люди зовсім непублічні, але чітко знаючі свої завдання. 

Одне з них - розвиток футбольного клубу Шахтар. Для вболівальників це проявляється у вигляді яскравих перемог і здобуттям трофеїв. Для футболістів - це бази, тренувальні поля і власний стадіон. Для менеджменту і власника - гроші від продажу футболістів. Шахтар - один з небагатьох клубів України, для якого футбол - це справді бізнес, де він заробляє мільйони євро.

Разом з цим, футбольний клуб - це іграшка. Особливо в руках українських олігархів, які ще відносно нещодавно "тримали" ТОП-4 нашого чемпіонату. І тут вже багато залежить від характеру власника і того, наскільки йому дорога ця іграшка. Наприклад, Коломойський просто розтоптав свою, як тільки його попросили вийти з пісочниці. І зробив це у максимально потворним спосіб. Такий, що близький його хамовито-епатажній натурі. 

Ахметов покинув зону свого комфорту 7 років тому. З початком війни на Донбасі. Він був змушений залишити рідний Донецьк. І це був ідеальний час аби продати свою дорогу іграшку. Тому що втрата інфраструктури на Донбасі і переїзд до столиці - справа дорога. Особливо, коли її не плануєш. Але він її не продав у найважчий час. То чому має позбуватися, коли Олімпійський стадіон в Києві вже взятий в оренду?

Не думаю, що він би ламав іграшку як Коломойський чи залишив її припадати пилом як Демінський. Клуб - це завжди козир в рукаві. А як ми знаємо, Ринат Леонідович полюбляє азартні ігри. Так, ти завжди будеш чужим у нерідному місті. Але нерідне місто завжди можна зробити "своїм" і перенести у нього частинку Донецька.

Невже не це робиться, коли планується до відкриття фан-шопу Шахтаря в центрі столиці? Коли є побудована база на Святошино? Коли ти плануєш перестеляти газон на стадіоні, де граєш? Я не думаю, що важливі питання бізнесменів вирішуються в VIP-ложах стадіонів. Але навіть якщо це так, то в чому проблема робити це на Олімпійському, якщо він стає (в) домашнім?

Зараз Шахтар переживає спад. Друге місце в Чемпіонаті. Виліт з Кубку України. Розгромні поразки від Роми і виліт з Ліги Європи. І все це політика менеджменту клубу і низка несприятливих зовнішніх причин. Головна з них - Луческу в Динамо - найвдаліше рішення Ігоря Суркіса з 2016-го року. Тоді кияни востаннє ставали чемпіонами України. Зараз Містер витискає максимум з тих футболістів, що має. Але чи вистачить лише його досвіду на наступний сезон?

Інша причина - Динамо "приспало" менеджмент гірників. Коли ти 4 рази поспіль стаєш чемпіоном і буває, що робиш це з відривом у 14 балів, то виникає резонне запитання - "а навіщо нам нові гравці?". Як на мене, логіка проста - "ми і зі старими гравцями обіграємо ТАКЕ Динамо". Можливо, що цей план спрацював би. Але тут Суркіс приводить Луческу, Каштру втрачає авторитет в роздягальні та ще й співпадає серія невдалих виступів. 

Та і на єврокубки також вистачить. Ось ми доходимо до півфіналу ЛЄ. Ось обігруємо двічі Реал. Ось не даємо розігнатися Інтеру. І все це завдяки навіть не основі, а гравцям із запасу. Що вже говорити про основних футболістів. До того ж є перспективні Соломон, Тете, Додо - заміна Марлосу і Тайсону.

Але Сергій Палкін і Ко "проспали" свій вихід. В нашому Чемпіонаті їм стало надто затишно. Проте це не фінал. Це проміжний результат. Далі потрібна "шокова" терапія. І вона почалася - Тайсона перевели в дубль. Та й в УПЛ не все втрачено. Якщо очна зустріч з Динамо і не вирішує усі питання для донецького клубу, то хто забороняє стимулювати третю сторону? 

Але про все це ми можемо лише здогадуватися. Тому що Ахметов і його клуб - завжди був "чорним" ящиком.