Aliev or Alive. Надо ли дать мальчику еще один шанс?

Здається, це було ще у доколумбівський період. Коли дерева були великими, «Динамо Київ» реальним шукачем золота, а Леонід Буряк – експертом «Профутболу». 

Не секрет, кожна редакція, спортивна чи не дуже, культивує свій певний стиль спілкування. Формується він місяцями-роками і включає у себе професіоналізми, жаргонізми і ще купу слів, яких можна назвати розумними науковими термінами. Ти бачиш колег ледь не щодня і знаходишся у мовному тонусі. Золотим фондом редакції проходять перли експертів. Незрівнянний шарм мають слововитвори, сказані в прямому ефірі.

У Леоніда Буряка з перлами якось не складалося – його обережний аналіз надихав, м’яко кажучи, не завжди. Проте у «золотому фонді» Леонід Йосипович таки прописався. Його «надо дать мальчику еще один шанс» міцно засіла десь у ТОП-20 редакційних словесних мемів. З вуст Буряка фраза «н.д.м.е.о.ш.» (з легкими варіаціями на кшталт «надо-нужно») звучала мінімум разів п’ять. І мінімум разів п’ять вона стосувалася Олександра Алієва. 

Минав суворий 2011-й. Крах політичної євроінтеграції однієї східноєвропейської держави збігся за часом із крахом футбольної інтеграції Алієва у футбол цієї держави. Неначе за настирними вказівками Буряка, Сьомін кілька разів давав півзахиснику цей останній шанс, при чому пік корисності Алієва припав на період масового прослуховування на ютубі жорсткого і недвозначного аудіо.  Це вже потім Сьомін скаже, буцімто у Алієва конфлікт з футболом. 

Леонід Йосипович ніби дружить з Олегом Володимировичем. Номер телефонний точно має. Невже і він не здатен умовити головного тренера «Динамо» дати той залізно останній шанс? «Мальчік» старається, занять не прогулює, у Першій лізі сумлінно виходить, ще й гол забив. І навіть червона картка у матчі проти «Олександрії» – ознака того, що пацієнт, найімовірніше, живий. Алієв маячить як може – Блохін твердий як граніт. Є ж набагато простіший шлях привернення уваги – зареєструватися на Інстаграм, кидати фотографії з Італії, поширювати чутки про зацікавленість своєю персоною якимись сампдоріями чи партизанами.

Я не вірю, що Алієву все одно. Він ніби тихо кається за попередні гріхи. Опівночі проб’є годинник і дуже вигідний контракт перетвориться у гарбуз. Треба встигнути закохати у себе принца, щоб мати змогу станцювати у його стартовому складі. Обовязково в УПЛ. У суворі часи рваних ран і ставок на англо-франкомовний напад носій скандального українського паспорту міг би щонайменше посидіти на лавці запасних, підстрахувати, почекати шансу. Можна скільки завгодно відкидати проблему ліміту на легіонерів, проте є факт – наразі в стартовому складі «Динамо» виходять чотири українці. Чотири неробота, яких у разі потреби зможуть замінити лише такі самі нероботи. Можна ще почекати прогресу від Безуса. Помріяти, як він саджає Бельханда у глибокий запас. Зрештою, згадати його подвиги у «Ворсклі». Можна. Алієв кілька місяців сидів на банці «Дніпра». Так, корона потихеньку спадала, та, як бачимо, не впала зовсім. Він може потерпіти.

Я схильний вірити чуткам про певних людей із клубної структури «Дніпра», які настирно не рекомендували Хуанде Рамосу брати Алієва до команди. Я схильний вірити, що Блохін знає більше за мене. Тому я розцінюю Алієва виключно як власника документу з тризубом. Блохін каже, що не розцінює ніяк. А якщо лукавить? Якщо, за усією зовнішньою сталевістю, йому просто не байдуже, що про нього скажуть люди? Чи не зневіряться у його твердості та непохиності? Сказав «не поверну» і все – чи можна знищити таку принциповість? Блохін не Колліна, Блохін не КДК Федерації футболу – усвідомивши власну помилку, він не стане викручуватися і придумувати офіційне роз’яснення із тисячею нових поворотів. Поки головний тренер мовчить, але чомусь мені здається – питання Алієва обовязково спливе. А може головний тренер уже побачив старання Алієва? Може таки варто дати «мальчіку» ще один шанс?   

P.S. Цей потік свідомості був викладений на папері до епічного матчу з «Чорноморцем». Епічного, бо Олег Володимирович нарешті визнали проблему ліміту. Не найважливішу для нинішнього «Динамо», та все ж дуже істотну.