«Зиму переживемо. Віялові відключення – не найстрашніше». Фотограф «Металіста 1925» працює в енергетиці та розповів про її стан

А також про ризики роботи та поєднання з фотографією.

«Зиму переживемо. Віялові відключення – не найстрашніше». Фотограф «Металіста 1925» працює в енергетиці та розповів про її стан

У вересні країна-терорист Росія почала навмисно та цинічно скидати ракети на нашу цивільну критичну інфраструктуру. Там відверто кажуть, що хочуть залишити українців без світла та тепла, аби схилити до переговорів.

«Без газу чи без вас? Без вас. Без світла чи без вас? Без вас. Без води чи без вас? Без вас. Без їжі чи без вас? Без вас. Холод, голод, пітьма і спрага – для нас не так страшно та смертельно, як ваші «дружба та братерство», – Володимир Зеленський дуже точно висловив почуття всієї країни.

Майже половину енергосистеми України виведено з ладу російськими атаками. Українці адаптуються до життя в режимі блекаутів, а наші енергетики на своєму фронті роблять усе, щоб повертати людям світло та тепло.

Це історія Івана Родітєлєва – фотографа «Металіста 1925» та інженера з ремонту електрообладнання на одному з енергопідприємств України.

«Ми бігаємо в укриття по 5 разів за робочий день»

23 листопада терористи вкотре завдали масованого ракетного удару по об'єктах критичної інфраструктури України. З 67 крилатих ракет 51 знищено (також 5 дронів) силами та засобами нашої ППО.

Поки йде війна, Іван не все може розповісти через питання безпеки. Але в загальних рисах згадує один із прильотів по своєму підприємству.

«Це було вночі – десь місяць тому. Я якраз їхав з Ужгорода, де ми грали проти «Дніпра-1». На щастя, завданий удар не призвів до значних ушкоджень та людських жертв.

Ми бігаємо в укриття по 5 разів за робочий день. По іншому і бути не може. Як тільки тривога – одразу в укриття. Ось сьогодні (у день нашої розмови) було 4 тривоги. Людські життя – це найголовніше. Решта все другорядне.

Якщо брати ситуацію кадрів в енергетиці – дуже багато людей звільнилися, виїхали чи не повертаються. Зараз дуже великий брак кваліфікованих спеціалістів.

Вчора були прильоти (15 листопада окупанти випустили по Україні 100 ракет), і в моєму цеху кілька людей не вийшли на роботу. Люди реально бояться».

Іван пояснює, як усе працює після таких масованих ударів та наскільки швидко вдається виправити ушкодження.

«Зараз русаки своїми обстрілами б'ють саме по критичній інфраструктурі: підстанціям, ТЕЦ, ТЕС, ГЕС. Ми не працюємо кожен сам по собі, а перебуваємо в єдиній енергосистемі. Усі енергопідприємства, як генеруючі, так і розподільні станції та підстанції пов'язані між собою.

Якщо по розподільній підстанції був приліт і пошкодили, умовно, високовольтні дроти, їхній ремонт при цілодобовій роботі кваліфікованого персоналу усувається за кілька годин. Це ті речі, які є в запасі.

А щодо складнішого обладнання, то у разі потрапляння туди, воно практично не підлягає відновленню. А якщо підлягає, то терміни там від 1-2 місяця до півроку чи року. Це все дуже об’ємний процес».

«Пошкоджено дуже велику кількість генеруючих підприємств. І незрозуміло, коли їх буде відновлено»

В офісі президента ситуацію в енергетиці називають складною, але контрольованою. У будь-якому випадку всі розуміють, що на нас чекає складна зима.

«Пошкоджено дуже велику кількість саме генеруючих підприємств. І незрозуміло, коли їх буде відновлено. Якщо в результаті прильоту пошкоджено велике або дороге обладнання, то у нього, як правило, термін виготовлення та доставки займає дуже тривалий час. Це не запобіжник чи батарейки, які можна взяти та поміняти.

А зиму, думаю, переживемо. Було б ідеально, якби вона була теплою. Нехай у батареях буде не 105 і не 95 градусів, а умовно, 70, щоб створити мінімально комфортну температуру в квартирі.

Повірте мені, віялові відключення – це не найстрашніше. Найкраще ми десь потерпимо 3-5 годин на день, але зменшимо навантаження на енергосистему України».

До речі, пишу цей текст якраз під час блекауту при свічках, поки є заряд на ноутбуці.

«Всі споживачі поділяються на певні категорії. Є, припустимо, держустанови: лікарні, пологові будинки тощо. Вони належать до однієї категорії. Заводи, приватні підприємства належать до іншої категорії. Є звичайні споживачі – це третя категорія.

Найбільше навантаження на енергосистему відбувається у години ранкового та вечірнього максимуму».

«Споживання електроенергії на стадіоні справді колосальне»

Також зараз важливо економити електроенергію навіть, коли її вмикають. Це зменшить навантаження на електричні мережі. Іван розповідає як це можна зробити.

«Не використовувати потужні споживачі електроенергії. Це стосується мікрохвильових печей, пральних машин, електрочайників, електронагрівачів. Простіше погріти їжу на газі. Якщо йдеться про прання речей, то дрібне можна взагалі вручну, а велике залишати на одне велике завантаження і за можливості прати вночі.

Думаю, багато хто вже перейшов на світлодіодні лампи малої потужності. Це дозволяє не марнувати світло по кімнатах. Це той мінімум, який може зробити кожен мешканець нашої країни».

В останніх турах матчі УПЛ почали ставити на ранній час і також заощаджувати електрику. До цього це був якийсь бенкет під час чуми, коли грали ввечері зі світлом.

«Для мене це теж було своєрідним парадоксом, але згодом я дізнався, що це пов'язано з телетрансляцією матчів. Споживання електроенергії на стадіоні справді колосальне».

«У 1998 році випустився з «Металіста» – далі грав на обласному рівні»

Іван має й інше життя – він клубний фотограф «Металіста 1925». Спортивною фотографією захопився кілька років тому. Хоча у футболі – з дитинства.

«У 1998 році я випустився з «Металіста» – далі грав на обласному рівні, закінчив Політехнічний університет та пішов працювати в енергетику.

У фотографію я прийшов 5 років тому. Тоді Сашко Осипов знімав обласні матчі команди «Вовчанськ». Я побачив його фотографії. На той момент мені було вже 37 років, і я не міг бігати на рівні з 20-річними. Вирішив не йти з футболу, але більше займатися фотографією.

Сашко на той момент був для мене еталоном спортивного фотографа. Потім, через рік-два, коли я зібрав арсенал фототехніки для пристойної спортивної фотографії, познайомився з Віталіком Клюєвим (Віталій Вітлео також фотографував для Tribuna.com). Це мій ідейний натхненник».

Іван разом із Віталіком знімали вдвох понад 120-130 подій на рік.

«Матчі збірної України, Ліги чемпіонів, коли «Шахтар» грав із «Реалом» та «Інтером», пресслужбі гірників за ці матчі окрема подяка. Завжди тепло нас приймали у Запоріжжі, коли «Зоря» грала свої домашні єврокубкові матчі.

Тоді це було на чесному слові, більше з ентузіазму, набратися досвіду. І мені, як футбольній людині, було цікаво. Коли ти на прес-конференції, а за два метри від тебе сидить Жозе Моурінью чи Карло Анчелотті, і ти його фотографуєш – це супер.

Велику роль відіграв «Металіст 1925». Це одна із перших команд, яка дала мені акредитацію. Мені зателефонували з клубу у травні – сказали, що потрібен фотограф, і я можу приїжджати на збори. Подивився робочий графік – все збігається. Без роздумів взяв відпустку та поїхав на місяць.

Чесно скажу – потім ще власним коштом 15 днів взяв. Ці збори – це були найкращі дні не лише під час війни, а й взагалі за останні 5 років моєї роботи спортивним фотографом. Отримав безцінний досвід».

«Спортивний фотограф у футболі має бачити поле. Знати, хто куди побіжить, куди піде передача, навіс, хто битиме»

Для Івана фотографія – це хобі, яке вже переросло у професію. І взагалі історія Родітєлєва – ще один приклад великої любові до футболу та своєї роботи. Хлопці та дівчата, які знімають український спорт – вам респект та подяка.

«Ми популяризуємо футбол. А щодо того, що не цінують нашу роботу - мені здається, що фотографи, особливо спортивні, знецінені. Таке ставлення… Не всі розуміють специфіку, скільки праці йде на це і скільки коштує техніка, щоб отримати гідний результат.

Це досить складна робота. Начебто сидиш і натискаєш на кнопку спуску фотоапарата, але насправді саме в цій роботі потрібна реакція. Вона дуже важлива, щоб зловити момент, починаючи від святкувань і закінчуючи емоціями тренера, який знаходиться зовсім в іншому боці.

Це такі речі, які треба відчувати, готуватись до них. Спортивний фотограф у футболі має бачити поле. Знати, хто куди побіжить, куди піде передача, навіс, хто битиме.

Я був у Києві і знав, що «Динамо» та «Шахтар» грають у Львові. Для мене не було проблемою сісти на потяг та поїхати. Я дуже люблю цю справу.

Була думка попрацювати на виїзних матчах «Шахтаря» у Лізі чемпіонів, але життя внесло свої корективи. Все поки що недоступне. Були варіанти виїхати за кордон, але, чесно кажучи, у мене не піднялася рука. Є ще й реальне життя, і кожен має працювати на своєму фронті. Що я і роблю на своєму підприємстві. Якщо всі побіжать, то хто тоді працюватиме».

«Коли ти знайшов себе в хобі або в якійсь справі, то всі фінансові питання відступають на другий план»

Родітєлєв навчився поєднувати свою роботу в енергетиці з футболом. Тільки послухайте, який у нього графік.

«До війни були такі ситуації - Ліга чемпіонів увечері, о 16:00 відпрацював, сідаю в машину, їду до Києва, знімаю матч, о першій ночі обробляю фотографії, о другій годині повертаюся назад до Харкова і в 7 ранку я вже на роботі. Ось такі шалені темпи були.

Запоріжжя – та сама історія. Цілодобово не спав, але повертався на роботу. Останнім часом було кілька днів, коли доводилося брати власним коштом, особливо коли гра через три дні на четвертий, і повертатися просто нема сенсу. Про фінанси я взагалі не замислювався. Коли ти знайшов себе в хобі або в якійсь справі, то всі фінансові питання відступають на другий план. Тут більше є емоційна складова.

А роботу часто доводиться робити наперед. У мене це пов'язано зі звітною документацією, з усілякими планами. Якщо я маю якусь переробку, то беру відгул. Якщо ні, то беру власним коштом. Варіантів багато, але намагаюся цим не зловживати.

Якщо склалася така ситуація, що мені, наприклад, потрібно в понеділок бути на грі, то я вийду і у вихідні попрацюю. Я знаю, що мені потрібно робити наперед, щоб компенсувати мою відсутність на роботі. Тому за великого бажання та правильного розподілу часу все можливо».

«Арбітр не поставив стовідсотковий пенальті. А у мене ще такий ракурс вийшов, що на фотографії чиста «точка»

Кожен фотограф має історію, як по ньому потрапили м'ячем або врізався хтось із футболістів. Іван розповів свою.

«Я знімав, коли «Зоря» у Запоріжжі приймала «Динамо». Віталік Буяльський забив гол та побіг святкувати у мій кут. Я знімав на довгофокусний об'єктив, і вже не можу нікуди відійти. А потім розумію, що з усіх боків біжать футболісти, щоб відсвяткувати цей гол. Вони стоять за півметра від мене.

Це з огляду на те, що я взяв усі свої речі: рюкзак, валізу, стілець і відкинув усе це, бо вони мало не затоптали мене. Дивився на відео огляд матчу. Це було реально смішно. Я тоді вже нічого не фотографував, бо було не до цього.

А нещодавно знімав матч «Динамо» - «Олександрія» (3:1). І був момент, коли Вітя Циганков бив по м'ячу, і його у штрафному майданчику потягнули за футболку. Судив, до речі, Панчишин наш, харківський арбітр. І він не поставив стовідсотковий пенальті. А у мене ще такий ракурс вийшов, що на фотографії чиста «точка».

Поруч стоїть Вадим Адаменко із FootballHub. Він запитує: «Вань, ну що там, був пенальті?» Я говорю: «Та ось, бачиш». Він сфотографував мою фотографію. Я потім йому надіслав її в оригіналі. І вони її вставили у свій сюжет».

А ще фотографії Івана можна побачити на стадіоні «Металіст» - у холі, де команди виходять на поле.

«Там висять великі фотографії – 2,5 на 3 чи 3,5 метра. У мене прес-служба «Металіста» попросила фотографії та повісила. Для мене це, звісно, ​​було суперподією. Керівництво клубу обирало ці фотографії, і я виграв таку номінацію. Це було круто.

Часто знімав Фареса Балулі - він харизматичний, у нього незвичайна зачіска, борода, манера гри, колоритний футболіст. Його було цікаво фотографувати. Він реагував на мої публікації.

Дуже імпонувало працювати з Ісмаїлі. Це один із небагатьох бразильців, який реагував на пости і давав зворотний зв'язок, незважаючи на свою популярність. Тарас Степаненко досить приємний у спілкуванні. Віталік Буяльський також реагував і нормально ставився».

«У мене було два поранення – контузія та кульове». Офіцер безпеки «Металіста 1925» – про участь у війні та необхідність футболу

Фото: з особистого архіву Івана Родітєлєва

Інші пости блогу