«Почуваю себе українцем». Лассіна Траоре – про захоплення Зеленським і рішення залишитися в «Шахтарі»
Поговорили з легіонером гірників.
Лассіна Траоре – єдиний легіонер «Шахтаря», який залишився в команді після початку повномасштабного вторгнення Росії. У цьому сезоні 21-річний форвард повернувся на поле після важкої травми і став частиною красивої історії гірників в Лізі чемпіонів.
Футболіст розповів Ірині Козюпі, чому залишився грати в Україні, як йому працювати з Йовичевичем і які виклики стоять перед його рідною Буркіна-Фасо.
«В ці непрості часи відчуваю, що не можу підвести «Шахтар»
– Валерій Бондар в інтерв’ю Tribuna.com сказав: «Траоре – такий герой нашого часу». Як оцінюєш свою роль в команді?
– Почуваюся дуже добре і впевнено. Я вже понад рік в команді. Намагаюся допомагати молодим хлопцям і новачкам, які приєдналися до команди цього сезону. Хочу бути максимально корисним для «Шахтаря».
– Чому залишився в команді після 24 лютого?
– Я ніколи не був в такій ситуації раніше. Але команда, менеджмент та керівництво клубу дали мені мотивацію залишитися. Коли все було добре, то я відчував неймовірне ставлення до себе. В ці непрості часи відчуваю, що не можу підвести «Шахтар». Моя відповідальність зараз – це допомогти їм.
– Спілкуєшся з легіонерами, які пішли в оренду або залишили «Шахтар»?
– Так. Кілька разів говорив з Марлоном, Педріньо, Манором Соломоном та іншими хлопцями. Вони запитували мене, як тут справи. Я розповів їм все, як є: нам непросто, але я почуваюся в безпеці і в мене все добре. Якщо я можу грати в Україні, то чому вони не зможуть?
– Даріо Срна розповів історію: «Мама Траоре сказала, щоб він не кидав «Шахтар». У тебе смілива мама.
– Так все і було. Я говорив з мамою, дівчиною, батьком – і вони сказали: «Це твоє рішення, але ми думаємо, що тобі варто залишитися в «Шахтарі» і допомогти команді. Минулого сезону ти опинився у важкій ситуації, а клуб допоміг тобі – провів хороший трансфер. В тебе був чудовий старт, а потім травма. І «Шахтар» про все потурбувався».
В лютому я подумав, що коли повернуся на поле, то хочу грати за «Шахтар».
– Що відчуваєш, коли матч перериває сигнал тривоги, як це було у Львові проти «Олександрії»?
– Чекаємо на відновлення матчу, переписуюсь з родиною – вони запитують, що в нас відбувається. Я почуваю себе спокійно і впевнено. Ми тоді поступалися 0:1, тому я думав про те, що нам треба відігратися і виграти матч. Був максимально зосереджений на футболі.
– У вересні ти почав грати після важкої травми. Як оцінюєш свою фізичну форму?
– Покращую свою форму з кожним тижнем. Це непросто, але ви можете бачити, що з кожним наступним матчем я граю більше часу і краще виглядаю. Проти «Реала» я провів на полі 75 хвилин, проти «Селтіка» на виїзді почав у стартовому складі. Це додає мені впевненості. І зараз почуваюся так само як до травми.
– Бачила, що в аеропорту і в літаку ти дивишся футбол на iPad. Які це матчі?
– Так, я дивлюся дуже багато ігор. Це матчі «Дніпра-1», «Динамо», АПЛ. iPad завжди зі мною. Якщо є час і можливість, то я дивлюся футбол. Люблю також переглядати матчі своїх друзів, які грають в «Марселі», «Байєрі» та «Шарлеруа».
Через травму я пропустив рік у футболі. Дивлюся багато футболу, щоб надолужити втрачене. Також спостерігаю за тим, як грають форварди. Наприклад, Ерлінґ Голанд.
«Йовичевич мені наче батько. Дуже щасливий працювати з ним»
– У «Шахтаря» новий тренер. Як працювати з Ігорем Йовичевичем?
– Він фантастична людина. Я знав його ще минулого сезону, коли він працював в УПЛ. Тепер ми в одній команді. З того моменту, коли я побачив його на зборах «Шахтаря» в Роттердамі, він став мені наче батько. Дуже щасливий працювати з ним.
В день матчу він дуже зосереджений, але після гри він зовсім інша людина – посміхається, жартує з усіма, розповідає історії. Я ж кажу – як батько всім нам.
– Які в нього вимоги до форвардів і до тебе зокрема?
– Ми маємо працювати, як команда. Немає якихось специфічних завдань для кожного окремо, просто всі виконують свою роль. Якщо ти можеш забити, то роби це. У нас є команда і разом в нас виходить чудовий сезон.
– Перед одним з матчів Йовичевич сказав на пресконференції: «Я, Тейлор, Траоре і Джурасек – всі українці».
– Так і є. Ми розуміємо, що відбувається в країні. Не можу сказати, що відчуваю все те саме, що й українці. Але можу поставити себе на їхнє місце і зрозуміти їхні почуття. Чудово розумію, що мав на увазі тренер, коли це говорив. І також можу сказати, що почуваю себе українцем.
– У своєму інстаграмі ти написав дуже душевний пост, коли вирішив залишитися в команді. Він починався зі слів українською «Дуже дякую». Хто допомагав?
– Ні, я сам це написав. Мені непросто, але я вчуся. Знаю кілька слів – «Дякую» одне з них. Буркіна – колишня французька колонія, тому я знаю французьку. Англійську вивчив в Амстердамі за 6 місяців.
«Мудрик може грати будь-де. Він має всі необхідні для цього якості»
– В Лізі чемпіонів команда зіграла краще, ніж від неї очікували перед стартом сезону. Що стало ключовим?
– Думаю, все завдяки менталітету команди та якості гравців. У нас є Судаков, Бондаренко та Мудрик. Минулого сезону вони не грали багато, але зараз чудово себе показують.
Всі розуміють, яка ситуація в Україні. Ми хочемо подарувати людям трохи радості. Якщо за 90 хвилин матчу можемо змусити людей трохи посміхатися, то ми робимо гарну роботу.
Можливо, на початку сезону ми ще десь були незіграні і не розуміли вимог тренера. Але з кожним матчем почали грати все краще. І ми ще не показали весь свій потенціал.
– Ти грав за «Аякс». Чи готовий, наприклад, Мудрик зараз до переходу в Європу?
– Мудрик може грати будь-де. Він має всі необхідні для цього якості. Головне, щоб у нього була підтримка.
– А в тебе були пропозиції цього року?
– Після кожного матчу телефонують і пишуть: «У нас є для тебе варіанти. Під час зимової перерви тобі варто піти чи зробити ось це». Але я знаю, чого хочу і на що я здатен. Зараз я повністю зосереджений на «Шахтарі» і віддаю всі сили в матчах за команду.
– На виїздах часто можна побачити, що легіонери «Шахтаря» тримаються разом. З ким з українців ти спілкуєшся найбільше?
– Тейлор і Джурасек добре говорять англійською. Серед українських гравців її знають Бондар, Мудрик, Судаков, Бондаренко. Я спілкуюся з усіма в команді, але в мене більший контакт з досвідченими футболістами – Матвієнком, Стьопою. Все тому, що ми були в команді ще минулого сезону.
– Навіть на домашні матчі в ЛЧ «Шахтар» перетинав кордон і добирався літаком. Як це впливає на команду?
– Подорожі – це найважча частина. Раніше це займало дві години польоту, а зараз ми проводимо 6-8 годин в дорозі. Але ми призвичаїлися – тренування в нас не такі сильні. Тренери дбають про наше відновлення. Тобто ми адаптувалися до ситуації.
– Команда до останнього туру боролася за Лігу чемпіонів. Як загалом оціните цю євроосінь?
– В нас вийшла чудова Ліга чемпіонів – хороші 6 матчів, лише зустріч з «Лейпцигом» стала розчаруванням. Можемо пишатися собою. Ми вийшли в Лігу Європи – це зовсім непогана опція. Спробуємо показати все, на що здатні в цьому турнірі.
«Україна – фантастична країна. Обожнюю Київ і хочу туди повернутися»
– Стежиш за розвитком подій в Україні?
– Так. Мені взагалі подобається стежити за політикою і знати, що відбувається у світі – в Україні, Франції, США. Це важливо робити, адже ми граємо у футбол, зосереджені на спорті і часом можемо втрачати зв’язок зі світом. Після футболу і завершення кар’єри нас чекає продовження життя, і треба вміти давати собі з ним раду.
Сподіваюся, що скоро війна закінчиться, а люди зможуть повернутися додому. Україна – фантастична країна. Я обожнюю Київ і хочу туди повернутися.
Бачив кілька фільмів з Зеленським, тоді підписався на нього в інстаграмі. Я справді його фан. Знав його навіть до початку війни.
– В Україні війна, але у твоїй рідній Буркіна-Фасо тільки за цей рік було два військові перевороти. Які зараз виклики стоять перед країною?
– Країна об’єднана і ми разом протистоїмо тероризму. Вони кажуть, що борються за мусульман, але це зовсім не так. Всі люди в Буркіна хочуть одного – побороти тероризм. Це важко, але нам треба триматися разом. Кожен робить для країни те, що може.
Дуже сумую за Буркіна-Фасо. Був там у вересні під час перерви на матчі збірних, але відвідав столицю країни, а не своє рідне місто. А тоді повернувся у Львів.
У нас чудова і дуже тепла країна. Мама і тато грали у футбол, тому мені було трохи простіше. Я почав тренуватися і грати у футбольній академії, а тоді отримав шанс потрапити в «Аякс». Я скористався ним і тепер я тут.
– Одного разу французький журналіст переплутав тебе з іншим Траоре. Часто таке трапляється?
– На початку кар’єри – так. Але зараз я граю за «Шахтар» в Лізі чемпіонів, тому люди вже бачать різницю. Раніше з цим було непросто. Наприклад, у збірній Буркіна-Фасо грає шість Траоре. Можна навіть окрему команду зібрати.
Це дуже поширене прізвище у Буркіна, Малі, Кот-д'Івуарі та загалом у західній Африці.
Фото: «Шахтар»
