Трибуна

«Залужним має пишатись кожен українець». Святослав Сирота отримав поранення на фронті, а в 90-х грав за «Динамо» та «Дніпро»

Інтерв'ю про службу в ЗСУ та ставлення до футболу під час війни.

8 жовтня, 08:14
13
«Залужним має пишатись кожен українець». Святослав Сирота отримав поранення на фронті, а в 90-х грав за «Динамо» та «Дніпро»

Святослав Сирота - вихованець «Динамо». Також у 90-х він захищав ворота «Дніпра» та «Вереса». А після повномасштабного вторгнення Росії став на захист України. Колишній футболіст вивіз родину на захід країни після 24 лютого, а сам пішов у військкомат і вступив до лав ЗСУ.

Сирота став мінометником, більше місяця провів на передовій – поки не отримав поранення під Лисичанськом.

Ірина Козюпа поговорила зі Святославом в його 52-й день народження – про досвід війни, повернення до мирного життя, Залужного та Зеленського, «Динамо» і ставлення до росіян.

«Всі військові знають, що майже найголовніше – це вміння правильно копати»

– Як зараз ваше здоров’я?

– Все чудово. Прооперували плече, підлікуємось і будемо рухатись далі. Все було порване – зв’язки, сухожилки. 6 болтів поставили.

– Футбол ще не скоро?

– Не скоро. Поки йде війна – нехай грають професійні футболісти. Поки не до футболу.

– Піти на фронт – це сміливий вчинок. Як ви зараз сприймаєте своє рішення?

– Якщо повернути час назад, то я вчинив би так само. Не можна порівнювати одну людину з іншою: цивільного, військового, спортсмена. Кожна людина – особистість, і у кожного своя історія.

Я можу звинувачувати лише дуже невелику кількість осіб загалом в країні. Тих, хто став колаборантом і перейшов на інший бік – тих треба знищувати. Через них дуже багато людей загинуло. Навіть не розумію, як можна свідомо таке робити і бути таким.

– Як футбольний світ реагував, коли дізнався, що ви в лавах ЗСУ?

– Світ – це гучно сказано. Я спілкуюся з хлопцями з нашої ветеранської збірної, з Олегом Собуцьким. Я їм вдячний за те, що вони є. Вони завжди допомагають мені і взагалі ЗСУ. Дехто й воює теж. Вони всі молодці.

У моєму колі немає зрадників. Я був би дуже засмучений, якщо б було по-іншому.

– Луческу сказав в одному з інтерв’ю: «Якби футболісти пішли воювати, то загинули б першого ж дня». Хто воював поряд з вами?

– Були й професійні військові. Коли ми зайшли, там були контрактники, а ми вже добровольці, які, грубо кажучи, прийшли їм на допомогу. Та там, хто хочеш був: муляри, штукатури, продавці, власники крамниць. Але різниці між нами не було.

Щодо слів Луческу, то я їх не читав і коментувати саме його слова не буду. Можу зазначити, що той, хто висловлює такі думки, напевно, трохи помиляється. Футболісти – не сцикуни, але кожен має робити свою справу.

Можливо, якщо б я був молодий і грав у футбол, то теж не пішов би на фронт, а продовжував би грати у футбол. Не знаю, як воно було б.

– Як у вас проходив період адаптації до військового життя? Ви ж не були армійською людиною раніше.

– Так, я не служив і завжди був цивільною людиною. Адаптація дуже швидко проходить після перших «прильотів» і перших атак. З автоматом та іншою зброєю здружуєшся миттєво. Багато часу на це не треба. Хочеш жити – швидко навчишся.

– Як би ви описали свій досвід на війні?

– Хлопці, які воювали ще з 2014 року, кажуть, що в історії такого не було – навіть в часи Другої світової війни. Збільшилась кількість артилерії. Навіть зараз війна теж змінилась. Нашим завданням було оборонятись, а тепер ми атакуємо. Це різні завдання.

У нас все було просто: максимально сховатись від артобстрілу і залишитись живим. Ну й відбиватись та копати. Це все. Всі військові знають, що майже найголовніше – це вміння правильно копати, копати й копати, бо тільки під землею ти можеш залишитись живим.

Багато людей думають, що армія – це щось таке романтичне. Насамперед, це щось прагматичне і брудне. Миєшся раз на тиждень, а іноді і раз на два тижні. Нічого романтичного там немає. Це дуже важка праця. Але вона того варта, бо завдяки їй люди в тилу мають змогу жити нормальним життям.

– Як вам було звикати до цивільного життя?

– Дуже складно. Я думаю, це ще не завершилось. Ти потрапляєш в інший всесвіт. Перший період – це просто капець. Дивишся і не розумієш. Багато людей, машин, всюди світло. Але людина спочатку звикає до одного, а потім до іншого. Слава богу, що тут багато людей та автомобілів. І що всі живі-здорові.

– Як військові сприймають Валерія Залужного?

– Особисто для мене Залужний входить до переліку осіб, якими має пишатись кожен українець. Він дійсно талановитий командувач і герой. Зараз вся країна дивиться на нього і сподівається, що наше командування в особі президента та головнокомандувача ЗСУ зможуть організувати нас всіх, військових і не військових, і організувати тиск з боку світової спільноти так, що ми переможемо.

Щодо його особистих якостей, то я цього не знаю. Не має значення, веселий він чи сумний. Просто він сьогодні для нас разом з президентом та офісом президента – це головні люди, які організовують нашу перемогу.

– Його кілька разів ловили на фото з шевроном «Динамо».

– Не бачив такого. Якщо це так, то я дуже радий чути і знати, що є ще один такий класний вболівальник «Динамо». На фронті є багато ультрас «Динамо» та інших клубів.

Кажуть, що я мало матчів зіграв за «Динамо», але це неважливо. Я народився в Києві і пройшов школу «Динамо», виріс з цим клубом у душі. Є кілька інших клубів, які зробили внесок в мою долю і залишились у мене в серці. Це «Верес» та «Дніпро». Я дуже люблю їх, вболівальників та ці міста.

Я можу жодного матчу не дивитись, але «Динамо» у мене завжди в серці.

«Тимощук? Добре, що їх позбавили нагород, але їх просто не існує. Це не люди для мене»

– Знаєте, що «Динамо» показало найгірший старт в історії?

– Матчі не дивився, але всі кажуть, що невдалий. Ну, нічого страшного. Ми вважаємо Лобановського генієм, це був наш найкращий тренер. Давайте подивимось, яке місце «Динамо» зайняло, наприклад, у 1976 році.

Я зараз не пам’ятаю, але знаю, що після хороших cезонів завжди був провал. Це природньо. Може, не для «Барселони» і «Реала», там інша історія. А у нас таке бувало. Наступного року буде краще.

– Яка взагалі ваша думка про Луческу?

– Як до людини – я його не знаю. Дуже різне кажуть, а я не знаю, де правда. Коментувати й оцінювати не хочу, адже інформація буває викривленою. Хтось щось сказав, потім перекрутили. А можливо, він говорить одне, а має на увазі інше. Тому не хочу оцінювати його, як особистість.

Як фахівець – вся його історія в «Шахтарі» і в «Динамо» показує, що він геніальний тренер. Всі знають, що в «Шахтарі» він працював майже виключно з іноземцями - дорогими і висококласними. Коли його запрошували в «Динамо», то очевидно, що тут такого не буде. Просто таких гравців немає, і їх ніхто не купить. Це неможливо.

Люди звикають до чогось одного. Наприклад, є шаблон роботи, а у тренерів це майже у кожного. І він переносить цей шаблон з однієї команди в іншу. Той же Моурінью.

Луческу показав, що може міняти себе у своєму віці, своє бачення футболу, і пристосовуватися до реалій, які у нього є в кожній команді. І це круто. Це показує, що він дуже талановитий тренер.

Зараз я не можу назвати причини невдалого старту. Я так розумію, що невелика лава запасних, два турніри і дуже велика напруга. Але нічого страшного. Наступного року все виграють.

– Як ви ставитеся до історії з телепулом і заяв Суркіса про безкоштовний футбол для військових? Чи до футболу взагалі військовим на фронті?

– Всі люди різні. Крім того, зараз трохи інша ситуація на фронті. Коли ми були, то не працював зв’язок, не було ще Starlink. Зі спілкування з хлопцями я розумію, що під час нашого перебування на передовій наша артилерія була 5%, а руснява – 95%. Зараз кажуть, що наша – 70-80%, а їхня – 20-30%. Тому зараз є більше часу і можливості дивитись. Коли я там був – це було неможливо.

Але навіть тоді хлопці телефонували мені, коли якісь ігри були, і питали, чи я дивився. Чесно – особисто мені було не до цього. Навіть зараз я тільки одну гру подивився. Пам’ятаю, що мені Бущан сподобався.

Щодо телепулу. Якщо це допомагає військовим – значить, класно. А в цілому, якщо чесно, мені пофіг.

– Що взагалі думаєте щодо проведення чемпіонату з футболу під час війни?

– А для чого ми воюємо? Щоб люди в тилу жили нормальним життям. І щоб вони відволікались. В основному критикують ті, хто не є вболівальниками. Але це має бути. Життя має продовжуватись. Нехай грають, нехай люди дивляться. Ми ж в кінотеатри ходимо? Магазини працюють. Крім того, як ти сама сказала, військові на фронті дивляться. Значить, мають грати.

А на міжнародних матчах окрім пресконференцій та інтерв’ю є ще особисте спілкування. Це також важливо, щоб донести думку про допомогу Україні. Інколи у приватному спілкуванні можна краще переконати людину. А вона потім буде амбасадором нашої думки у своєму колі. Це дуже важливо.

– У своєму фейсбуці ви писали про трансфер «Ворскли»: «Півмільйона євро за гравця зараз - це дно». Наскільки етично витрачати клубам мільйони на футболістів?

– Я знаю, про що ви кажете. Це була моя перша реакція, але я змінив думку. Я дещо довідався, деякі нюанси, і вважаю, що кожен такий трансфер, кожну виплату коштів треба розглядати окремо. Не можна всіх рівняти під одну гребінку.

Звичайно, спочатку це дуже коробило. Але я дізнався деякі деталі. Там все нормально. Нехай буде як буде. Але деталей я не можу розповісти.

– Нещодавно у Польщі колега цікавився, як в Україні сприймають чоловіків призовного віку, які виїхали за кордон і не повертаються додому?

– Я зараз не хочу роздмухувати цю тему. Війна закінчиться, вони повернуться, і ми їм все скажемо. Все, що ми про них думаємо. Нічого хорошого про них я сказати не можу. Якщо вони зробили свій вибір – залишайтеся там, де ви хочете. Але життя різне. Подивимось, як воно буде.

– Є ще Анатолій Тимощук та інші люди футболу, які залишилися в Росії і взагалі ніяк не висловлювали своєї позиції.

– Я не знаю, хто це такі. Я про них забув. Добре, що їх позбавили нагород, але їх просто не існує. Це не люди для мене. І через таких, як вони, дуже багато людей загинуло. Чого їх обговорювати? Їх не існує. Все.

Мерці, зрадники, покидьки. Ваші рідні і близькі знаходяться тут, їх бомблять, а ви просто кажете: «Ой, вибачте, а я ні при чому».

– А що думаєте про Ракицького, який розірвав контракт з «Зенітом» і засудив дії Росії?

– А де він зараз?

– В Туреччині грає.

– Ну нехай там грає далі. Особисто я йому тут радий не буду. Не чув, що він поїхав через війну. Не хочу його обговорювати.

– З іншого боку у нас були історії Вернидуба в ЗСУ та патріотичної позиції Алієва. Хто вас приємно здивував? Хто з футболістів допомагав коштами?

– Мене приємно здивував український народ в цілому. Серед хлопців, коли ми збираємо кошти для підрозділу, допомагав Рустам Худжамов. Це просто красень. Нікому нічого не каже, а просто питає, що потрібно, і робить. Віталій Самойлов не настільки відомий, як той же Ракицький, але як людина – він просто бог. Кожен день організує, збирає, допомагає і передає дуже важливі штучки для ЗСУ.

«У росіян є вибір: боротися або загинути. Нехай їх мобілізують, нехай до їх родин приходять похоронки»

– В інтерв’ю ви спілкуєтесь українською мовою. Яке взагалі ставлення до мовного питання у військових? Кажуть, що вдень всі можуть говорити як хочуть, а ввечері переходять на українську, щоб знати, хто свій.

– Це правда майже на 100%. У мене розрахунок, де були російськомовні, хоча бригада львівська - 24-та імені короля Данила Галицького. У мене в розрахунку були хлопці з Харкова, Сум, Полтави. Ми російськомовні. При роті теж всі по-різному говорять.

Ввечері, якщо чесно, взагалі не розмовляєш. Це зараз є тепловізори, а у нас їх тоді не вистачало. 5 людей стоїть на охороні – один тепловізор. Решта стоять та слухають. Ти навіть очі закриваєш, тому що зірок немає, темно. І просто слухаєш. Але коли ми повертались, то всі говорили українською.

І будемо розмовляти українською. Може, не так гарно, але будемо намагатися вчитись. Думаю, через деякий час ми будемо нормально говорити. Ми будемо спілкуватись українською мовою і всіх просити теж.

Мова – це дуже важливо. Треба вивчати мову, говорити, спілкуватись, але це не наріжний камінь, як деякі намагаються всіх у цьому переконати.

– В Івана Петряка на війні загинув тесть. Він говорить, що Росія - вороги на все життя навіть його внуків. Яке у вас ставлення до росіян?

– Погане ставлення. Але вони про це дізнаються при персональному контакті. Озвучувати не буду. Але ставлення дуже погане. Я не люблю, коли погрожують чи щось обіцяють. Хочеш робити – роби. Не хочеш – не роби.

Сподіваюсь, що ми їх більше ніколи не побачимо. Я б взагалі загнав їх за Уральські гори, поставив би ППО, щоб вони не перелітали, і хай там собі живуть. Бачити їх не хочеться. Ми вже бачимо дуже багато «безвізових» росіян, і нехай вони залишаться в землі.

Весь світ допомагає Україні. Але особисто ми, коли йшли у перші дні, отримували дуже велику підтримку від поляків. Майже все, що ми мали, було з Польщі: аптечки, польські натовські броніки, їжа. Дуже низький уклін і велика вдячність польському народу за ту допомогу, яку вони надали і продовжують надавати.

Це дійсно така позиція, яка дозволяє нам зараз перемагати ворога. Польща стала таким перевалочним хабом. Навіть за підтримки всього світу було б складніше, якби у поляків була інша позиція. Перевезення зброї, гуманітарки, допомога нашим жінкам і дітям, які рятувалися від війни - вони просто супер зробили.

– В Росії постійно говорили про «спорт поза політикою», а тепер спортсменам дають повістки і призивають.

– Хай їх призивають - туди їм і дорога. Кожен, хто не бореться, той підтримує. Вони не борються проти свого режиму, значить, вони його підтримують. Боротись вони не хочуть. Вони хочуть малою кров’ю і туди, і сюди, але такого не буває. Це стосується не тільки спортсменів. Є вибір: боротися або загинути. Нехай їх мобілізують, нехай до їх родин приходять похоронки.

– Багато хто змінив своє ставлення до Зеленського після 24 лютого. Люди спорту часто говорять про «залізні яйця» президента.

– Це дійсно так. Я вже давно не романтик, не оптиміст і не песиміст. Я реаліст. Коли казали, що Зеленський комік і так далі – мені противно це слухати. Я не був спочатку його великим прихильником, але людина ще нічого не зробила, а ви його вже паплюжите, вішаєте ярлики.

Думаю, що проблема Зеленського була не в тому, що він такий-сякий, а в людях. Це проблема не тільки Зеленського, але й всіх, хто приходить на певні посади. Щоби вся Україна сказала, що все класно, йому треба мати стільки спеціалістів, скільки у нас немає в країні. Має минути 40 років, щоб менталітет людей змінився. Це по-перше.

А по-друге, у нього дуже потужні вороги всередині країни і ззовні. Цей карлик російський вважає себе богом, і тут приходить актор, з яким йому доводиться сидіти за одним столом і спілкуватись. Великі люди цього світу вважають, що офіціанти, футболісти, актори – це обслуговуючий персонал для розваг. Це інший рівень людей. І тут з тобою за один стіл сідає простий хлопець.

А після 24-го багато людей, навіть серед військових, закидали Зеленському, що розмінували перешийок з Кримом і запустили ворога. Ну так, Зеленський сам ходив і розмінував. Ми всі розуміємо, що це була спланована акція і зрада. Впевнений, що після війни всіх винних знайдуть, і всі будуть покарані. І тут вже ніхто не відкупиться. Це загибель багатьох людей в усій Україні.

Навіть якщо вдасться відкупитись на якомусь маленькому рівні, то військові ж повернуться і знайдуть кожного. Нехай зараз вони живуть надією або ще чимось. Зараз треба думати не про них, а про те, як завершити війну перемогою. А потім будуть інші розмови.

Думаю, що Зеленський в першу чергу це підтримає. Ми бачимо це за його вчинками, коли він змінив дуже багато голів СБУ. Він розуміє, що це питання нашого життя, кожного з нас і його особисто.

Я вступив у партію «Слуга народу» і деякий час дійсно шкодував про це, а зараз не шкодую. Йдеться не про партію, а про те, що у нас такий президент. Я дійсно пишаюсь ним. Думаю, що зараз майже кожен українець ним пишається. Він є прикладом для кожного з нас. 

– Була на матчі збірної України у Кракові. І дуже багато шотландців запитували: «Коли війна закінчиться?»

– Нам потрібна тільки перемога. Росіяни наче зомбі. І мене бісить, що їх приймають в Грузії та в інших країнах. Невже ви не розумієте? Вони навіть не за довгим рублем потягнулись. Посидять там місяць і скажуть: «А чего тут не по-русски? Вы что, русский не понимаете? А нас ущемляют. Нас много, так организуйте нам что-то».

У всіх такий приклад був на очах, але знову і знову історія повторюється. Разом зі мною у госпіталі були грузини з грузинського легіону. Красені і великі молодці. Дуже ними пишаюсь. Але з іншого боку я дивлюсь на Грузію і згадую, що вас ще кілька років тому херачили танки, літали ракети, а ви кажете: «Приходьте, ми вам теплі речі організуємо».

Росіян питають, чий Крим, а вони відповідають: «Ну, кримчан». Правильно зробили у країнах Балтії. Коли була залізна завіса, ти не міг просто прийти і сказати, що хочеш стати громадянином, наприклад, Німеччини. Вони розглядали і дивились, чи дійсно ти дисидент, чи ти не засланий агент КДБ. Неможливо всіх підряд пускати до себе в країну. Там є і заслані, і ФСБ-шники, які будуть підривати країну зсередини.

Треба проходити поліграф, підписувати документ, після якого задньої вже не буде. І тоді, будь ласка, будемо раді бачити.

***

Зараз Святослав збирає донати на необхідні речі для свого батальйону.

«Мені допомагає журналіст Олександр Пупченко. Він збирає і все організовує. Ми тримаємо руку на пульсі. Президент офіційного фанклубу «Барселони» в Києві Олександр Ковальов передав нам 30 зимових спальників. Всі по можливості роблять і допомагають. Я вдячний кожному, хто відправив 100 гривень чи 2000», - говорить Сирота.

Номер карточки:

5375411201274011

https://send.monobank.ua/jar/9YT8WpHfp3

Насамкінець запитую, чи буде Святослав вичитувати текст перед виходом інтерв’ю. Таку відповідь не часто можна зустріти.

«Я не прихильник редагування та цензури. Впевнений, що все нормально».

«За «Динамо» об’їздив всю Україну». Герой «Азовсталі» Редіс – ультрас та великий шанувальник спорту

Фото: фейсбук Святослава Сироти

Spinosa
Спасибі Святославу, а щодо Залужного, то пропоную після війни його головним тренером у "Динамо". Мої аргументи: 1. Динамівське серце. 2. На тактиці добре знається. 3. Вміє ставити гру і в обороні і в атаці. 4. Замість Бесєдіних та Гармашів союзники нам пришлють Мбаппе та Фаті. 5. Нехай хтось попробує не віддати очки.
Відповісти
25
Олександр Сажко
Дуже приємне враження справив Святослав цим інтерв“ю. Про службу в ЗСУ - особливо цікаві деталі.
Відповісти
15
🙌
Відповісти
5
Сильна і вольова людина!
Відповісти
4
Andres
Дякую за цікаву статтю. P.S. Питання - чому на сайті кожного разу допускаються помилка, коли такі слова як росія, тимощук тощо пишеться з великої літери.
Відповісти
3
Bogdan86
Герой! Чудова людина! Безмежна повага!
Відповісти
3
Yuval________
Дякуємо!
Відповісти
2
vasa1719
Дякую.
Відповісти
2
Омч Окнемилк
Добротное интервью. Про пул ответ 🔥. А Святослав точно играл за Динамо? За Верес и Днепр припоминаю, а вот за Динамо нет.
Відповісти
2
Spinosa
відповів на коментар користувача Омч Окнемилк
Грав дуже давно і головним кіпером не був.
Відповісти
1
Омч Окнемилк
відповів на коментар користувача Spinosa
А сколько матчей он сыграл? Он говорит мало, а везде 0 в графе матчи.
Відповісти
1
відповів на коментар користувача Омч Окнемилк
як мінімум 1 у Кубку України проти Сокола (Львів)
Відповісти
0
Саша Довгаль
Святославом Сиротою також має пишатись кожен українець
Відповісти
0

Інші пости блогу